Країни світу пов’язані між собою не тільки культурними, політичними, а і тісними економічними зв’язками. Їх пов’язують світові фінансові ринки, що дозволяють жителям однієї країни брати позички й надавати кредити жителям іншої країни. Крім того, їх об’єднує система світового виробництва, за якої одна й та сама компанія діє одночасно у кількох країнах, у різних місцях здійснюючи різні стадії свого виробничого процесу. У міру переходу до ринку Україна намагається розвинути 3 інституції: міжнародну торгівлю, фінансові ринки й світове виробництво.
Основними законами розвитку світового господарства, які не діють у межах національних економічних систем, є закон інтернаціоналізації виробництва, а також закономірність наближення та подальшої інтеграції фінансових систем країн світу.
У перші роки ринкових реформ зв’язок України зі світовими фінансовими ринками втілюється насамперед у формі кредитування українського уряду з боку Міжнародного валютного фонду, Світового банку та Європейського банку реконструкції й розвитку.
Існує безліч шляхів фінансування інвестицій в одній країні за рахунок заощаджень мешканців іншої країни. Найбільш очевидний – це позичка, коли іноземний банк надає грошовий кредит безпосередньо українському підприємству або коли український банк (що майже виключено на практиці)надає позичку іноземній компанії. Позички бувають різні, на заході теоретики з питань міжнародних відносин виділяють 2 види позичок:
короткотермінові (строком до 1 року);
довготермінові (період до 20 років).
Підприємства можуть брати позички у банків або безпосередньо в осіб, що мають заощадження, випускаючи у продаж облігації.
Крім надання позичок, мешканці однієї країни мають можливість купувати в іншій країні акції корпоративної власності.
Так, іноземець може придбати акції безпосередньо в української корпорації, що намагається за рахунок продажу нових акцій розширити обсяг капіталовкладень. У цьому випадку іноземний інвестор отримує акції, а підприємство – кошти для розширення інвестицій. Коли іноземець купує невеликий відсоток акцій українського підприємства, недостатній для встановлення контролю за його діяльністю, то йдеться про портфельну інвестицію.
Іноземний інвестор може також придбати контрольний пакет акцій, якщо це не суперечить чинному законодавству, то мова йде вже про пряму іноземну інвестицію.
Прямі іноземні інвестиції – це дещо більше, ніж просте фінансування капіталовкладень в економіку. Вони виступають також способом підвищення продуктивності й технологічного рівня українських підприємств. Розташовуючи свій капітал в Україні, іноземна компанія приносить з собою нові технології, нові засоби організації виробництва і прямий вихід на світовий ринок.
Більшість країн докладають всіляких зусиль для залучення нових іноземних інвестицій. Десятки держав провели правові й податкові реформи лише для того, щоб привабити іноземний капітал. Найсильнішим “магнітом” для іноземних інвесторів сьогодні є, мабуть, Китай. Останнім часом китайська економіка щороку отримує понад 10 млрд. дол. У вигляді прямих іноземних інвестицій, і приплив капіталу не зменшується.
Значення прямих іноземних інвестицій для світової торгівлі 90-х років важко переоцінити. За оцінками, приблизно половина усього світового торговельного обороту припадає на частку міжнародних компаній, тобто компаній, що діють принаймні у 2 країнах.
Доля економічних реформ на Україні багато в чому залежить від того, наскільки мудро й ефективно світове співтовариство забезпечуватиме фінансову підтримку українським перетворенням.
Варто розглянути суть різних міжнародних організацій, що беруть участь у наданні фінансової допомоги Україні.
Міжнародний валютний фонд (МВФ)- займається фінансуванням державних програм боротьби з високою інфляцією й загальною валютно-фінансовою нестабільністю. У своїй діяльності МВФ керується принципом обумовленості, згідно з яким країни-члени можуть отримати кредити від нього лише за умови, що вони зобов’язуються здійснювати певну економічну політику. Теоретично МВФ повинен допомагати країнам-членам подолати економічні проблеми найменш болючим шляхом, адже надання позичок має за мету саме пом’якшити труднощі перехідного періоду. На практиці ж умови, висунуті МВФ, можуть бути настільки жорсткими, що тільки поглиблять труднощі реформ. Коли вдається знайти компроміс, то під час важкої макроекономічної кризи МВФ перетворюється у джерело підтримки.
Світовий банк – це інший великий міжнародний кредитор, що був заснований у 1944 р. (одночасно з МВФ). На відміну від останнього, діяльність якого зосереджена на короткотермінових макроекономічних кризах, Світовий банк займається проблемами довготермінового економічного розвитку. Пріоритетними для нього є структурні перетворення, такі, як лібералізація торгівлі, приватизація, реформи системи освіти й охорони здоров’я, інвестиції в інфраструктуру, тобто, реформи, які є запорукою довготермінового економічного зростання.
Світовий банк надає довготермінові позички, звичайно на комерційних засадах, хоча бідним країнам надаються пільгові, значно занижені ставки за кредити.
Банк спеціалізується на 2 типах кредитів:
цільові кредити, що призначені для фінансування конкретних інвестиційних проектів, наприклад, будівництва дороги, мосту або електростанції;
програмні кредити, що покликані допомогти урядові провести структурні реформи в ключових галузях економіки, наприклад, здійснити ліберелізацію торгівлі. У цьому випадку кредит – не забезпечення певного інвестиційного проекту, а засіб загального фінансування державного бюджету відповідно до кардинальних змін в економічній політиці.
Третя впливова кредитна організація – це Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР), створений в 1991 р. спеціально для надання допомоги країнам Східної Європи й колишнього Радянського Союзу на стадії ринкових перетворень. ЄБРР є прикладом «банку регіонального розвитку» й мало в чому різниться від інших подібних організацій: Міжамериканського банку розвитку, Азіатського банку розвитку й Африканського банку розвитку, що існують вже багато років. Загальне спрямування діяльності усіх цих регіональних банків схоже на спрямування діяльності Світового банку: сприяти довготерміновому економічному зростанню певного регіону за рахунок фінансування всіляких інвестиційних проектів. Особливе призначення ЄБРР полягає у наданні кредитів насамперед молодому приватному сектору країн колишнього соціалістичного табору (проте не можна не згадати, що ЄБРР також надає позички і урядам цих країн під здійснення інфраструктурних інвестицій).
Четвертим джерелом офіційної фінансової підтримки є допомога, що надходить вже не від окремих західних урядів. Ця допомога набуває прийнаймні 2 форм.
По-перше, уряди Заходу надають урядам інших країн прямі кредити й безвідплатні позички, намагаючись допомогти їм упоратися з невідкладними проблемами гуманітарного й економічного характеру.
По-друге, вони надають кредити компаніям цих країн, щоб вони могли придбати у країни-донора промислове обладнання й інші товари (американський Експортно-імпортний банк, що є державною установою, здійснює саме таку діяльність). Таким чином, подібні кредити є взаємовигідними для обох країн.
|
