Капітальні вкладення їх види та форми здійснення - Фінанси - Скачать бесплатно

Розділ І. Загальна характеристика умов та об’єкту вивчення.

1.1 Організаційно – економічна характеристика ВАТ ”Житомирголовпостач“ як база вивчення.

Житомирська автотранспортна філія ВАТ «Житомирголовпостач» (в подальшому АТФ) створенна наказом Державного підприємства – Житомирської товарно – сировинної компанії «Житомирголовпостач» від 05.11. 1993р. за № 207, є правонаступником підприємства по прокату технічних засобів. Автотранспортна філія являє собою структурно одиницю Відкритого Акціонерного Товариства «Житомирголовпостач», підвідомча йому та знаходиться у його функціональному управлінні. Автотранспортна філія має самостійний, незакінчений баланс, поточний рахунок, круглу передачу с повним найменуванням, кутовий штамп, фірмовий бланк; діє на принципах внутрішнього господарського розрахунку. Філія в своїй діяльності керується Законом України, нормативними актами, наказами по ВАТ «Житомирголовпостач» та даним положенням.

Метою діяльності автотранспортної філії є:

Задоволення потреб ВАТ «Житомирголовпостач», підприємств, організацій та населення області в автотранспортних перевезеннях та надання інших робіт та послуг.

Отримання прибутку від господарської діяльності.

Предметом діяльності Філії є:

надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом ;

доставка вантажів підприємствам області;

транспортне обслуговування структурних підрозділів ВАТ «Житомирголовпостач»;

надання послуг по ремонту транспорту;

торгівля автотранспортом;

Шиномонтаж;

зарядка акумуляторів

ремонт електрообладнання та організація ремонтно механічного виробництва;

токарно - фрезерні роботи;

мийка автомобілів;

оптова, роздрібна, виїзна та комісійна торгівля промисловими, продовольчими та непродовольчими товарами;

комерційна та посередницька діяльність;

здача майна в оренду;

на все види діяльності, які потребують спеціального дозволу, АТФ зобов’язана одержати ліцензію або патент у створенному законом порядку.

1.2. Фінансова діяльність підприємства: її зміст і характеристика

Будь-яке підприємство характеризується певною систе­мою економічних показників (індикаторів), що визначає різні боки його діяльності.

Розрізняють показники:

1. За економічним призначенням: об'ємні, якісні.

2. За економічним змістом: натуральні, вартісні.

3. За конкретністю форм: абсолютні, відносні.

Економіка підприємства є єдиним, цілісним механізмом. Тому всі показники, що характеризують його діяльність, взаємозалежні та взаємообумовлені.

На основі якогось одного показника неможливо об'єктивно оцінити сильні і слабкі сторони підприємства. У практиці економічного аналізу широко використовують усю систему економічних показників.

Система економічних показників діяльності підприємства така:

Виручка (реалізація) товарної продукції.

Валовий прибуток (включаючи ПДВ).

Поточні витрати (видатки).

Прибутки (балансовий і чистий).

Для того щоб оцінити ліквідность підприємства розраховують наступні показники оцінки ліквідності підприємства:

Таблиця 1.1.

Показники оцінки ліквідності підприємства

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство невзмозі скористуватися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому piвнi недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, i це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить, що підприємство не може оплатити cвої поточні борги та зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату капіталу. Якщо власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові їx вкладення в підприємство.

Для кредиторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку у сплаті відсотків та основної суми боргу. Поточний стан лквщності підприємства може також вплинути на його взаємовідносини з контрагентами (покупцями та постачальниками товарів i послуг). Такі зміни можуть викликати неспроможність даного підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв'язків з постачальниками.

Тому аналізу ліквідності надається важливе значения. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання в мipy того, як наступає строк їx оплати, його подальше існування ставиться під сумнів.

1.3. Визначення поняття „капітальні вкладення” у літературних джерелах

Розпочинаючи вивчення даної теми необхідно, насамперед, визначити сутність ключового поняття “капітальні інвестиції ” на підставі опрацювання енциклопедичних словників, довідників та іншої літератури (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Розкриття терміну “капітальні інвестиції” в літературних джерелах

Як видно з таблиці 1.2. термін “капітальні інвестиції” різні автори трактують майже однаково, хоча існують деякі відмінності у визначенні даного поняття, і ми вирішили прослідкувати тенденцію його зміни з роками.

Якщо розглядати визначення капітальних інвестицій в підручниках за 1967, 1971, 1977, 1982, 1983 роки, авторами яких є І.І. Поклад П.С. Безруких, то вони трактують це поняття як витрати на розширення і відтворення основних фондів, але ми вважаємо, що таке визначення є досить спрощеним, тому що воно не повністю розкриває суть досліджуваного питання.

Такі автори як М.І. Ладутько, М.П. Кондраков, В.І. Петрова, І.Є. Тішков, А.І. Прищепа, П.П. Новиченко, М.Г. Волков, Г.П. Журавель, , на наш погляд, не дають досить повного визначення капітальних інвестицій, дотримуючись такої ж думки, як і автори видань за 60-80-ті роки, вважаючи, що це витрати на розширення і відтворення основних фондів.

Працюючи з словниками, ми зробили висновок, що визначення, які в них розглядаються, є неповними та не охоплюють всього значення капітальних інвестицій. У словнику за редакцією професора Ф.Ф. Бутинця стверджується, що це сукупність витрат, спрямованих на відновлення виробничих потужностей. А в довіднику-словнику бухгалтера автори А.Ю. Редько, В.Г. Барановська та інші надають визначення капітальних інвестицій як витрат, в результаті яких здійснюється збільшення основних засобів.

Досить цікавим є те, що автор Ткаченко Н.М. змінила свій погляд на визначення капітальних інвестицій, яка у підручнику за 1998 рік стверджувала, що це інвестиції підприємства, установи, а у 2000 р. вона, як і Ф.Ф. Бутинець у виданні “Фінансовий облік”, трактує цей термін як витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати на проектно-пошукові роботи, геологорозвідувальні і бурові роботи, а також витрати на відведення земельних ділянок і переселення у зв’язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються та ін.

На нашу думку це є найбільш вдале визначення капітальних інвестицій, яке повністю розкриває трактування данаго поняття, але ми хочемо запропонувати свій термін.

Отож, капітальні інвестиції – це витрати на будівельно-монтажні роботи, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння вже діючих виробничих потужностей та придбання необоротних активів.

Розділ ІІ. Капітальні вкладення їх види та форми здійснення

2.1. Капітальні вкладення їх види та форми здійснення

Капітальні вкладення являють собою інвестиції, спрямовані на будівництво і придбання нових основних фондів, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих основних фондів. Вони виступають як матеріалізована форма технічного прогресу, важливий чинник інтенсифікації, збільшення обсягів та підвищення ефективності діяльності господарюючих суб'єктів споживчої кооперації. Вплив капітальних вкладень на ефективність господарювання виявляється в підвищенні продуктивності праці, збільшенні прибутку підприємств. До складу капітальних вкладень включаються затрати на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, машин, механізмів, інструментів, інвентарю, інші капітальні роботи і затрати на проектно-розвідувальну діяльність, на утримання апарату управління і технічного нагляду, на відведення земельних ділянок тощо. Важливе значення в здійсненні ефективної інвестиційної політики підприємства ж класифікація капітальних вкладень. Залеж від ознак, покладених в основу класифікації, структура капітальних вкладень підрозділяється на технологічну, відтворювальну, галузеву, територіальну, за призначенням.

Особливе значення для підвищення ефективності капіталь­них вкладень має покращання їх технологічної структури, що означає співвідношення затрат за їх видами: затрати на буді­вельно-монтажні роботи; вартість устаткування, машин, меха­нізмів, інструменту, інвентарю; інші капітальні роботи і затрати.

Прогресивність технологічної структури визначається збіль­шенням у складі капітальних вкладень питомої ваги затрат на придбання активної частини основних виробничих фондів. Це дає можливість здійснити відносне зниження капітальних вкла­день на одиницю продукції, що випускається, і тим самим підви­щити їх економічну ефективність. Покращання структури капі­тальних вкладень сприяє підвищенню технічного рівня підпри­ємства, росту механізації й автоматизації виробництва.

На зміни в технологічній структурі капітальних вкладень впливає ряд чинників і, насамперед, — впровадження в практик) функціонування господарюючих суб'єктів досягнень науково-технічного прогресу.

Відтворювальна структура капітальних вкладень — це роз­поділ їх за основними формами відтворення основних фондів: на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне пе­реозброєння діючих підприємств.

До нового будівництва відноситься спорудження окремих виробничих об'єктів, що здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності.

Під розширенням діючих підприємств розуміють споруджен­ня додаткових виробничих комплексів, нових об'єктів, а також розширення існуючих окремих цехів та об'єктів на території діючих підприємств з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

Реконструкція діючих підприємств являє собою здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнання вироб­ництва, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення. Вона пов'язана з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня, метою якого є збільшення виробничих потужностей, покращання якості та конкурентоспроможності продукції. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, подальша експлуатація яких визнана недоцільною. Технічне переозброєння діючих підприємств означає здійснення комплексу заходів, що передбачають підвищення техніко-економічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження передової техніки і технології, механізації й авто­матизації виробничих процесів, модернізації та заміни технічно застарілого і фізично спрацьованого устаткування новим, більш продуктивним. Воно здійснюється, як правило, без розширення [існуючих виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування.

Практика господарювання в сучасних умовах свідчить, що переважної більшості підприємств різних форм власності і галузей економіки, у тому числі й підприємств споживчої кооперації, пріоритетними формами нарощування до необхідних роз­орів виробничих потужностей і підвищення технічного рівня (виробництва є технічне переозброєння та реконструкція діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво економічно вигідне ли­не за умов налагодження виробництва принципово нових, конкурентоспроможних видів продукції, надання нових послуг, а також недоцільності або неможливості нарощування потужностей діючих підприємств.

Галузеву структуру капітальних вкладень характеризує їх розподіл за галузями господарства споживчої кооперації. За цією ознакою виділяються капітальні вкладення у відтворення основ­них фондів торгівлі, громадського харчування, заготівель, промисловості, транспорту, закладів освіти, охорони здоров'я тощо. Територіальна структура капітальних вкладень означає роз­поділ витрат, пов'язаних із створенням нових, розширенням та Модернізацією діючих основних фондів, за регіонами їх здійс­нення.

За призначенням капітальні вкладення поділяють на затрати, пов'язані з відтворенням основних фондів виробничого і неви­робничого призначення. До першої групи затрат відносяться вкладення, що спрямовуються на створення основних фондів промисловості, сільського господарства, торгівлі, громадського харчування, заготівель, будівництва, транспорту. До капітальних вкладень, пов'язаних з відтворенням основних фондів невироб­ничого призначення, відносяться затрати на будівництво житла, об'єктів комунального та побутового призначення, навчальних закладів, закладів культури, охорони здоров'я.

У практиці господарської діяльності підприємств застосову­ються два способи ведення робіт, пов'язаних з капітальними вкладеннями: підрядний і господарський.

При підрядному способі будівельно-монтажні роботи з капі­тального будівництва виконуються силами госпрозрахункових будівельних організацій. Підприємства й організації споживчої кооперації, для яких виконуються будівельно-монтажні роботи, вважаються замовниками, а підрядні будівельні організації (об'єднання, будівельні, монтажні, ремонтно-будівельні управ­ління, будівельні дільниці) — підрядниками. Підрядники здійс­нюють роботи з капітального будівництва для підприємств-за-мовників, згідно з договорами, які укладаються на весь термін будівництва. Ними передбачається прийняття підрядником зо­бов'язань щодо виконання своїми силами та засобами будівни­цтва об'єкта відповідно до проекту та вимог діючих будівельних норм і правил. Замовник повинен надати підряднику будівель­ний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документа­цію та забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прий­няття завершених будівництвом об'єктів, а також оплату вартості виконаних будівельно-монтажних робіт.

Для виконання окремих видів будівельно-монтажних робіт підрядник має право залучати інші спеціалізовані підрядні орга­нізації, з якими укладаються договори субпідряду. Однак зазна­чимо, що відповідальність перед замовником за якість викона­них робіт несе основний (генеральний) підрядник.

Беручи до уваги те, що підрядні будівельні організації мають постійну матеріально-технічну базу, необхідне обладнання, ме­ханізми, кваліфіковану робочу силу, при підрядному способі ка­пітальних вкладень забезпечується якісне виконання будівельно-монтажних робіт сучасними методами будівництва, підвищення ефективності капітальних вкладень, що свідчить про його переваги. Наявність власної будівельної індустрії в системі спожив­чої кооперації засвідчує можливість ширшого впровадження під­рядного способу ведення робіт, пов'язаних з капітальними вкладеннями, у практику функціонування господарюючих суб'єктів Системи.

При господарському способі будівництва підприємства й ор­ганізації виконують будівельно-монтажні роботи власними сила­ми без залучення підрядників. Забудовники поєднують у одній юридичній особі і замовника, і підрядника. З цією метою підприємства, організації створюють спеціалізовані будівельно-монтажні бригади, дільниці, управління, самостійно забезпечують будівельно-монтажне виробництво будівельними матеріалами, обладнанням, інструментами, будівельними механізмами, робочою силою, а також самостійно виконують усі інші види робіт, пов'язаних з будівництвом.

2.2.Джерела фінансування капітальних вкладень

Капітальні вкладення — це використання фінансо­вих ресурсів на відтворення (просте й розширене) основних засобів виробничого і невиробничого призна­чення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціаль­ної сфери (будівництво житла, заклади культури, охорону здоров'я тощо).

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» джерелами формування майна підприємства і, отже, джерелами капітальних вкладень можуть бути:

• власні фінансові ресурси (власний капітал), в тому числі прибуток, одержаний від реалізації продукції, робіт, по­слуг, а також від інших видів господарської діяльності;

• амортизаційні відрахування на повне відтворення основ­них засобів;

• бюджетні асигнування;

• кредити комерційних банків та інших юридичних осіб;

• безоплатні або благодійні внески, пожертвування органі­зацій, підприємств і громадян;

• інші джерела, не заборонені законодавчими актами.

Законом України «Про оподаткування прибутку під­приємств» підприємствам усіх форм власності надане право протягом року включити до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів (поточний, середній, капітальний ремонт, реконструкція, модернізація), на суму, що не перевищує п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок року. Отже, частина витрат на капітальні вкладен­ня у вигляді витрат на реконструкцію та модернізацію основних засобів може бути включена до складу валових витрат. Це — суттєва податкова пільга підприємствам, які здійснюють такі витрати.

В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної форми власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це головним чином прибуток, амортизаційні відрахування та інші кошти підприємств, які мають назву децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок банківських кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод між підприємствами і комерційними банками.

Незалежно від джерел фінансування децентралізованих капітальних вкладень підприємства до початку фінансу­вання витрат розробляють і затверджують титульні списки (перелік об'єктів, що підлягають фінансуванню), проект­но-кошторисну документацію, залучаючи в разі необхід­ності до цієї роботи спеціалізовані проектно-конструк­торські інституції. Самостійно підприємства визначають і спосіб ведення будівельно-монтажних робіт — підрядний чи господарський.

За підрядного способу ведення робіт доручається одній або кільком спеціалізованим будівельно-монтажним орга­нізаціям. Найчастіше підрядниками виступають будівельні трести, будівельні управління, пересувні механізовані колони та ін. В основі взаємовідносин між підприємством-замовником і підрядником лежить договір підряду, не­від'ємною частиною якого є графіки виконання робіт.

Замовник сплачує вартість витрат, пов'язаних із прове­денням робіт підрядними організаціями, безпосередньо зі свого розрахункового рахунку в комерційному банку, використовуючи, як правило, форму розрахунків платіж­ними дорученнями. Вони виписуються й передаються до банку на підставі двосторонніх актів про виконання робіт. Банки не контролюють ці розрахунки, як не контролюють і оформлення фінансування й хід будівництва, тобто всю відповідальність за цільове та ефективне використання коштів на капітальні вкладення несуть самі учасники інвестиційного процесу, що відбувається за рахунок децентралізованих джерел.

Господарський спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає проведення, робіт власними силами й засобами самого підприємства, тобто без залучення сто­ронніх підрядних будівельних організацій. При цьому спо­собі виконання робіт джерелом капітальних вкладень мо­жуть бути ресурси, які мобілізуються в самому будівництві. До таких джерел належать економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, зменшення запасів нормованих активів, інші кошти.

Підприємство-інвестор, що проводить роботи госпо­дарським способом, з банківського рахунку сплачує всі витрати на будівництво, включаючи придбання будівель­них матеріалів, устаткування, деталей, блоків, конструкцій, одержує кошти на виплату заробітної плати робітникам і службовцям тощо. Якщо у складі підприємства є відділ капітального будівництва (ВКБ), що має власний поточ­ний рахунок у банку, між ВКБ і підприємством виникають розрахунки за виконані будівельно-монтажні роботи: кошти з поточного рахунку основної діяльності підприємства переносяться на рахунок ВКБ. Всі ці грошові розрахунки також не підлягають банківському контролю.

Під централізованими капітальними вкладеннями розуміють витрати, які здійснюються за рахунок централізованих джерел фінансування — коштів дер­жавного бюджету або тих, які надаються підпри­ємству в системі внутрішньогалузевого перерозпо­ділу відповідними органами управління.

Ці кошти мають дедалі меншу питому вагу в загальному обсязі капіталовкладень діючих підприємств; вони на­правляються головним чином на будівництво нових підприємств та об'єктів соціального призначення.

Обсяги цих капіталовкладень, титульні списки, проек­тно-кошторисна документація, джерела фінансування централізованих капіталовкладень визначаються і затверд­жуються міністерствами, відомствами, іншими органами управління. Банки фінансують централізовані капіталовкладення, виходячи з планів фінансування, зі спеціально відкритих для цієї мети рахунків. При цьому вони здій­снюють контроль за виконанням усіх параметрів плану фінансування.

2.3. Порядок оформлення відкриття фінансування капітальних вкладень.

Ефективність капітальних вкладень характеризує економіч­ний або соціальний результат, що досягається їх реалізацією в практику функціонування господарюючих суб'єктів, а також до­цільність їх здійснення. У сучасних умовах у вітчизняній прак­тиці економічна ефективність капітальних вкладень визначаєть­ся співставленням ефекту (результату) і величини капітальних витрат, що обумовили цей ефект. Показником, що відбиває еко­номічний ефект капітальних вкладень на підприємствах, є при­ріст прибутку, що визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки попереднього і розрахункового періодів.

Для розрахунку економічної ефективності капітальних вкла­день застосовують два взаємопов'язані показники: коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних вкладень та період (строк) окупності капітальних вкладень.

Коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень характеризується відношенням приросту прибутку до величини капітальних вкладень і визначається за формулою:

де Е — коефіцієнт економічної ефективності;

П1 — прибуток кінцевого року розрахункового періоду;

По — прибуток кінцевого року попереднього періоду;

К — обсяг капітальних вкладень.

Розрахунок коефіцієнта економічної ефективності капіталь­них витрат для об'єктів, що споруджуються, здійснюється за формулою:

де П — загальна сума прибутку за рік.

Другий показник — строк (період) окупності капітальних вкладень визначається як відношення обсягів капітальних вкла­день до економічного ефекту і є зворотним попередньому показ­нику економічної ефективності капітальних вкладень:

де Т — строк (період) окупності капітальних вкладень.

Цей показник дозволяє визначити період, протягом якого капітальні витрати будуть відшкодовані за рахунок економічного ефекту.

Викладена методика визначення ефективності капітальних витрат дозволяє розрахувати загальну економічну ефективність здійснюваних реальних інвестицій шляхом обчислення очікува­ного коефіцієнта прибутковості інвестування. Проте її застосування не дає можливості отримати достатньо об'єктивну оцінку доцільності реальних інвестицій в умовах формування ринкових відносин. Це зумовлюється тим, що вона:

1) обмежує грошові потоки лише прибутком, хоча зарубіж­ний досвід оцінки ефективності капітальних вкладень свідчить Яро те, що в реальній практиці інвестиції повертаються у вигляді грошового потоку (cash-flow), який складається із суми чистого прибутку й амортизаційних відрахувань;

2) не враховує чинник часу, тому що показники (прибуток, обсяги капітальних вкладень), які використовуються для визначення економічної ефективності капітальних вкладень, не приво­дься до теперішньої вартості;

3) дозволяє отримати лише однобічну оцінку ефективності капітальних вкладень, тому що обидва вищерозглянуті показники ґрунтуються на використанні однакових вихідних даних (суми прибутку й обсяги капітальних вкладень);

4) не враховує існуючі в ринковій економіці господарський ризик та інфляцію.

Таким чином, з переходом до ринкових відносин виникає по­треба у використанні таких методичних основ оцінки доцільнос­ті капітальних вкладень, які дали б можливість усунути перера­ховані недоліки, що властиві офіційній методиці визначення по­казників економічної ефективності капітальних вкладень. При цьому заслуговують на увагу базові принципи і методичні підхо­ди, що використовуються в практиці оцінки ефективності реаль­них інвестицій у країнах з розвиненою ринковою економікою.

2.4. Порядок фінансування і ефективність використання капітальних вкладень.

Вкладення капіталу повинно бути ефективним. Під ефективністю використання капіталу розуміється величина прибутку на один карбованець вкладеного капіталу.

Йдеться про комплексне поняття, що включає в себе рух оборотних коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Тому аналіз використання капіталу проводиться по окремим його частинам, після цього робиться зведений аналіз.

1. Ефективність використання оборотних коштів характеризується передусім їхньою оберненістю. Під оберненістю засобів розуміється тривалість проходження засобами окремих стадій виробництва і обігу. Час, протягом якого оборотні кошти знаходяться в обороті, тобто послідовно переходять з однієї стадії в іншу, складає період обороту оборотних коштів.

Оберненість оборотних коштів обчислюється тривалістю одного обороту в днях (оборотність оборотних коштів в днях) або кількістю обертів за звітний період (коефіцієнт оберненості). Тривалість одного обороту в днях являє собою відношення суми середнього залишку оборотних коштів до суми одноденної виручки за період, що аналізується:

, (1)

де Z – оберненість оборотних коштів, днів;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

t – число днів періоду ,що аналізується (90, 360);

Т – виручка від реалізації продукції за період, що аналізується, грн.

Коефіцієнт оберненості засобів характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на 1 грн. оборотних коштів. Він визначається як відношення суми виручки від реалізації продукції до середнього залишку оборотних коштів по формулі:

, (2)

де КО – коефіцієнт оберненості, звороту;

Т – виручка від реалізації продукції за що аналізується період, грн.;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

Коефіцієнт оберненості засобів - це фондовіддача оборотних коштів. Збільшення його свідчить про більш ефективне використання оборотних коштів. Коефіцієнт оберненості одночасно показує кількість обертів оборотних коштів за період, що аналізується, і може бути розрахований діленням кількості днів періоду, що аналізується на тривалість одного обороту в днях (оберненість в днях):

, (3)

де КО – коефіцієнт оберненості засобів, обертів;

t – кількість днів періоду, що аналізується (90, 360);

Z – оберненості оборотних коштів, днів.

Важливим показником ефективності використання оборотних коштів є також коефіцієнт завантаження засобів в обігу. Коефіцієнт завантаження засобів в обігу характеризує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації продукції. Іншими словами, він являє собою оборотну фондомісткість, тобто затрати оборотних коштів (в копійках) для одержання 1 грн. реалізованої продукції (робіт, послуг). Коефіцієнт завантаження засобів в звороті являє собою відношення середньої остачі оборотних коштів до суми виручки від реалізації продукції:

, (4)

Де КЗ – коефіцієнт завантаження засобів в обороті, коп.;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

Т – виручка від реалізації продукції за період, що аналізується, грн.

100 – перевод гривень в копійки.

Коефіцієнт завантаження засобів в звороті (КЗ) - величина, зворотна коефіцієнту оборотності засобів (КО). Чим менший коефіцієнт завантаження засобів, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

2. Ефективність використання основних фондів вимірюється показниками фондовіддачі і фондомісткості.

Фондовіддача основних фондів встановлюється відношенням обсягу виручка від реалізації продукції до середньої вартості основних фондів:

, (5)

де Ф – фондовіддача, грн.:

Т – обсяг виручки від реалізації продукції, грн.,

С – середньорічна вартість основних фондів, грн.

Зростання фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.

Фондомісткість продукції є величина, зворотна фондовіддачі. Вона характеризує затрати основних засобів (в копійках), що авансуються на один карбованець виручки від реалізації продукції:

, (6)

Де ФВ – фондомісткість продукції, коп.;

С – середньорічна вартість основних фондів, грн.;

Т – виручка від реалізації продукції, грн.,

100 – перевод гривень в копійки.

Зниження фондомісткості продукції свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.

Показник фондовіддачі тісно пов'язаний з продуктивністю праці і фондоозброєністю праці, що характеризується вартістю основних фондів, що приходяться на одного робітника.

Маємо:

; (7) ; (8)

; (9) ; (10)

; (11) ; (12)

де В – продуктивність праці, грн.;

R – чисельність робітників, чоловік;

ФВ – фондоозброєність праці, грн.;

Ф – фондовіддача основних фондів, грн.

Таким чином, основною умовою зростання фондовіддачі є перевищення темпів росту продуктивності праці над темпами росту фондоозброєності праці.

3. Ефективність використання нематеріальних активів вимірюється, як і використання основних фондів, показниками фондовіддачі і фондомісткості.

4. Ефективність використання капіталу в цілому наступна. Капітал в цілому являє