Бюджетна система України - Фінанси - Скачать бесплатно

дохідною базою. Кожний бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено і самостійно.

Законодавство України регламентує наступні принципи функціонування бюджетної системи:

принцип єдності означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиною правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, грошовою системою, соціально-економічною, політикою;

принцип збалансованості - це повноваження на здійснення витрат бюджету, які повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами Державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи влади місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів та правом відповідних органів державної (місцевої) влади визначати напрями використання коштів відповідно до законів України, а також самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті усіх надходжень та витрат бюджету, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади та місцевих органів;

принцип обгрунтованості - формування бюджету на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави на основі розрахунків надходжень та витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

принцип ефективності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та отримати максимальний результат при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

принцип субсидіарності - розподіл видатків між бюджетами різних рівнів, повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

принцип цільового використання бюджетних коштів - кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливості і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

принцип публічності та прозорості - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

З вищенаведеного видно, що Бюджетний кодекс України передбачає поєднання принципів єдності й самостійності. На думку деяких вітчизняних фахівців у галузі фінансів це є неприпустимим. Аргументується це тим, що принцип єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет на жодному рівні не складається. Самостійність же проголошується суто декларативно, оскільки реальної законодавчої бази для неї немає.

2.3. Бюджетна класифікація.

Бюджетна класифікація України застосовується для контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу за статтями доходів, а також організаційних, функціональних та економічних видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв’язку між функціональним призначенням та економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов’язковому порядку Верховну Раду України.

Складові бюджетної класифікації подані на схемі (додаток 3).

Бюджетна класифікація ­­– єдине систематизоване згрупування до фінансування бюджету за економічною сутністю, функціональним призначенням діяльності, організаційним устроєм та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація України єдина для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України. Вона використовується на всіх стадіях бюджетного процесу, дає змогу проводити аналіз надходження доходів за кожним видом, фінансування витрат за їх напрямками, зіставлення кошторисних витрат за однотипними установами.

На її основі здійснюється статистична обробка бюджетних показників, у процесі якої відслідковується динаміка і тенденції розвитку показників, розробляються прогнози щодо розвитку бюджетних відносин.

Бюджетно класифікація має велике організаційне значення:

дає змогу порівняти показники державного та місцевих бюджетів;

полегшує розгляд бюджетів та їх економічний аналіз;

спрощує контроль за виконанням бюджету, своєчасністю і повнотою акумуляції коштів, використанням їх за цільовим призначенням;

забезпечує можливість синтетичного та аналітичного обліку доходів та видатків у бюджетних установах та організаціях.

Бюджетна класифікація також дає змогу порівняти асигнування з видатками, що допомагає дотримуватись фінансової дисципліни, економно витрачати кошти, здійснювати контроль за виконанням програм соціально-економічного розвитку держави.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв’язку між функціональним призначенням і економічним характером видатків бюджету міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов’язковому порядку Верховну Раду України.

Так наказом Міністерства фінансів України „Про бюджетну класифікацію та її затвердження” на виконання статті 8 Бюджетного кодексу України в Україні затверджено нову бюджетну класифікацію, яка включає такі складові:

I — класифікація доходів бюджету;

II — класифікація видатків бюджету;

— класифікація фінансування бюджету;

— класифікація боргу.

Водночас затверджено тимчасову класифікацію видатків місце­вих бюджетів (з перехідною таблицею до нової функціональної кла­сифікації видатків бюджету), яка використовується до впроваджен­ня програмно-цільового методу при складанні та виконанні місцевих бюджетів.

Повноваженнями щодо надання роз'яснень з питань застосуван­ня бюджетної класифікації наділені:

щодо класифікації доходів бюджету, функціональної класифікації видатків бюджету, класифікації фінансування бюджету та класифі­кації боргу — Департамент з бюджету Міністерства фінансів України;

щодо економічної класифікації видатків бюджету — Державне казначейство України.

2.4. Бюджетний процес України. Його сутність, учасники та стадії.

Формування Державного та місцевого бюджетів — досить склад­ний і тривалий процес. У зарубіжних державах існує практика скла­дання бюджетів на 3—5 років наперед з відповідним уточненням на конкретний рік, який буде виконуватися.

У Бюджетному кодексі подано визначення терміна "бюджетний процес": це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. Прийняття інших нормативних актів з бюджетних питань, ви­роблення чіткого механізму збирання і витрачання бюджетних коштів, розмежування бюджетних повноважень між рівнями бю­джетної системи, створення ефективного бюджетного контролю та пошук шляхів додаткових бюджетних надходжень — ось основні чинники, які мають бути реалізовані найближчим часом.

Учасники бюджетного процесу. Учасники бюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом, де передбачені їх функції, повноваження та відповідальність. Окремі повноваження учасників бюджетного процесу визначені Конститу­цією України та іншими правовими актами.

Розглянемо найбільш вагомі повноваження основних учасників бюджетного процесу.

Президент України:

Підписує Закон Про Державний бюджет України на (бюджет­ний) рік.

У разі незгоди із Законом про Державний бюджет, прийнятий Верховною Радою, накладає вето.

Вносить в установленому чинним законодавством порядку зміни та доповнення до державного бюджету.

Вносить на розгляд Верховної Ради законопроекти, у тому числі в першочерговому порядку, які стосуються бюджетного процесу.

Видає укази, які можуть регулювати окремі поточні питання, що стосуються бюджетного процесу.

Верховна Рада України:

Розробляє пропозиції до проекту Основних напрямів бюджет­ної політики на наступний бюджетний період з конкретних макро­економічних показників, визначених у Бюджетному кодексі.

Приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основ­них напрямів бюджетної політики.

Розглядає проект бюджету в трьох читаннях.

Ухвалює Закон про Державний бюджет України.

Вносить зміни і доповнення в Закон про Державний бюджет України.

Розглядає та приймає рішення щодо звіту про виконання Зако­ну про Державний бюджет України.

Комітет Верховної Ради з питань бюджету:

Бере участь практично в усіх стадіях бюджетного процесу, а саме:

розглядає і вносить пропозиції стосовно Основних напрямів бюджетної політики;

бере участь у підготовці, розгляді, уточненні, узагальненні про­позицій, доповіданні на всіх трьох читаннях проекту Закону про Державний бюджет при його проходженні у Верховній Раді;

розглядає звіт про проведені таємні видатки;

розглядає ситуації, пов'язані із перевиконанням дохідної час­тини Державного бюджету;

готує співдоповідь, з якою виступає Голова комітету, про вико­нання Державного бюджету України.

Рахункова палата:

Здійснює зовнішній контроль та аудит фінансової та госпо­дарської діяльності бюджетних установ у частині контролю за вико­ристанням коштів Державного бюджету.

Після закінчення бюджетного року готує висновки щодо вико­ристання коштів Державного бюджету.

Здійснює контроль за проведенням таємних видатків.

Готує співдоповідь, з якою виступає Голова Рахункової палати, — про виконання Державного бюджету.

Кабінет Міністрів України:

Подає на розгляд Верховної Ради проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Розробляє проект Закону про Державний бюджет.

Доопрацьовує проект Закону про Державний бюджет України після першого та другого читання у Верховній Раді.

Приймає рішення про виділення коштів із резервного фонду Державного бюджету.

Забезпечує виконання Державного бюджету України.

Подає річний звіт про виконання Державного бюджету Вер­ховній Раді.

Доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних транс­фертів, текстові статті).

Міністерство фінансів:

Погоджує єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансо­вих операцій, активів і фінансових зобов'язань.

Розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

Проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпо­рядником бюджетних коштів на будь-якій стадії бюджетного процесу.

Визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних за­питів, і розробляє пропозиції щодо проекту Державного бюджету.

У період підготовки пропозицій до проекту Державного бю­джету розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

Подає проект Закону про Державний бюджет України на роз­гляд Кабінету Міністрів України.

Допрацьовує проект Державного бюджету після першого та другого читання у Верховній Раді України.

Здійснює загальну організацію та управління виконанням Дер­жавного бюджету України, координує діяльність учасників бюджет­ного процесу.

Міністерство в особі Міністра фінансів затверджує та контро­лює розпис, за яким виконується Державний бюджет України.

Здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету протягом поточного бюджетного року.

Установлює факт перевиконання дохідної частини бюджету.

При суттєвому невиконанні (більш ніж 15 %) доходів бюджету готує пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет.

Здійснює контроль (разом з Рахунковою палатою) за прове­денням таємних видатків.

Доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджет­ний період.

Забезпечує опублікування проекту Закону про Державний бю­джет, даних про виконання Закону по кварталах і за підсумками року, показників зведеного бюджету, іншої відкритої інформації про виконання Державного бюджету.

Державне казначейство:

Визначає (за погодженням із Міністерством фінансів) єдині
правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів
фінансових зобов'язань держави.

Здійснює операції з коштами Державного бюджету та місце­вих бюджетів.

Здійснює розрахунково-касове обслуговування розпоряджень бюджетних коштів.

Контролює бюджетні повноваження при зарахуванні, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів.

Веде бухгалтерський облік та складає звітність про виконання Державного та місцевих бюджетів.

Здійснює безспірне списання коштів з рахунків згідно з порядком, установленим Бюджетним кодексом та іншими юридичними актами.

Розпорядники бюджетних коштів:

На підставі плану своєї діяльності розробляють проекти кош­торису та бюджетні запити і подають їх Міністерству фінансів чи місцевому фінансовому органові.

Отримують бюджетні призначення і доводять у встановленому порядку до розпорядників нижчого рівня.

Головні розпорядники затверджують кошториси розпорядників нижчого рівня.

Головні розпорядники контролюють хід виконання кошторисів та аналізують ефективність використання бюджетних коштів у роз­порядників нижчого рівня.

Національний банк України:

Подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів:

проект основних засад грошово-кредитної політики на наступ­ний бюджетний рік;

проект кошторису доходів та видатків НБУ на наступний бю­джетний рік.

Державні органи місцевого рівня:

Місцеві фінансові органи розробляють і доводять до відома головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районно­го підпорядкування) рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським фінан­совим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, визначених з урахуванням вимог Бюджетного кодексу.

Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.

Верховна Рада АРК та відповідні ради затверджують бюджети та звіти про їх виконання.

Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад забезпечують виконання відповідних місце­вих бюджетів.

Перелік стадій бюджетного процесу, конкретні учасники, механізм виконання робіт, контрольні терміни визначені Бюджетним кодек­сом України.

Подамо ці стадії у вигляді таблиці 2.4.1

Розділ 3. Доходи та видатки бюджету України.

3.1. Доходи Державного бюджету.

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бю­джету відображають економічні відносини держави з підприємства ми, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають У процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адмі­ністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конститу­цією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні» сільські та селищні.

Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бю­джетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретиза­ція доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Дер­жавний бюджет на поточний рік.

У першому розділі бюджетної класифікації "Класифікація до­ходів бюджету" визначені такі джерела доходів:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) офіційні трансферти;

5) цільові фонди.

Податкові надходження — це передбачені податковими закона­ми України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обо­в'язкові платежі.

Неподаткові надходження включають усі безповоротні надхо­дження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законо­давства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з не­державних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:

доходи від власності та підприємницької діяльності;

адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

надходження від штрафів та фінансових санкцій;

інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основно­го капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:

надходження від продажу основного капіталу;

надходження від реалізації державних запасів товарів;

надходження від продажу землі та нематеріальних активів;

податки на фінансові операції та операції з капіталом.

Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної

влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцево­го самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Офіційні трансферти включають невідплатні, безповоротні пла­тежі, отримані від інших органів державного управління, недержав­них джерел або міжнародних організацій. Офіційні трансферти мо­жуть надходити:

від органів державного управління;

урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій;

з іншої частини бюджету.

Доходи Державного бюджету України включають:

доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належить державі в майні господарських товариств;

гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

3.2. Доходи місцевих бюджетів.

Доходи місцевих бюджетів ­– виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов’язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня і використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону.

Доходи місцевих бюджетів мають відповідну законодавчу базу Конституція України, Бюджетний кодекс, Закон України „Про податкову систему України”, „Про місцеве самоврядування в Україні” та інші нормативні акти.

Для досягнення оптимальної забезпеченості загальнодержавного та місцевих бюджетів та пропорційності між ними мають бути дотримані такі умови:

Єдність бюджету та державного плану економічного і соціального розвитку.

Забезпечення кожного бюджету стійкими доходами, які тісно пов’язані з економічною, соціальною і екологічною ситуацією регіону.

Збалансованість кожного бюджету незалежно від обсягів закріплених за ним дохідних джерел.

Зацікавленість державних і місцевих органів влади в успішному виконанні планів загальнодержавних доходів (податкових і неподаткових) на території конкретного регіону.

Забезпечення рівномірності надходжень коштів і усунення будь-яких затримок через не збігання термінів здійснення видатків і тримання доходів.

Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України.

Доходи міських, районних селищних, сільських бюджетів формуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.

Рис.3.2.1. Схема доходів місцевих бюджетів.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Податки та збори (обов’язкові платежі), зазначені у Бюджетному кодексі, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів.

До доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 відсотків загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території цих міст. До доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75 відсотків До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на цій території.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок::

1) 25 відсотків податку з доходів фізичних осіб;

2) 25 відсотків плати за землю;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 50 відсотків податку з доходів фізичних осіб;

2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

Склад доходів та видатків бюджетів районів у містах (у разі їх створення) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним у містах радам.

До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 цього Кодексу;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

3.3. Видатки Державного бюджету.

Видатки Державного бюджету – це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються цілою низкою факторів, основними з яких є:

Необхідність утримання державних установ;

рівень розвитку регіонів держави;

зв’язки видатків із загального державного бюджету з видатками за місцевих бюджетів;

форми надання бюджетних коштів;

інші фактори, які можуть мати вагому значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі.

Існує три види класифікації видатків Державного бюджету функціональна, економічна та відомча.

Видатки Державного бюджету регламентуються відповідними законодавчими та нормативними актами – Бюджетним кодексом, Законом про Державний бюджет на поточний рік, Бюджетною класифікацією, іншими юридичними актами органів влади.

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління:

• законодавчу владу;

• виконавчу владу;

• Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науко­во-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

• спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засно­вані на державній формі власності;

• загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

8) охорону здоров'я;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

• державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам

керівного і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призна­чені за іншими пенсійними програмами);

• державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи щодо соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щоріч­на разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни);

• державну підтримку громадських організацій інвалідів і вете­ранів, які мають статус всеукраїнських;

• державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

• державну підтримку молодіжних громадських організацій, на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

• державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

10) культуру і мистецтво;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріо­ритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного зна­чення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього госпо­дарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядер­ної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Фінансування окремих програм економічного і соціального спря­мування за місцем реалізації цих програм здійснюється через ме­ханізм міжбюджетних трансфертів.

Бюджетним кодексом передбачені таємні видатки. Це видатки на утримання органів державної влади, функціональне призначення яких — забезпечення національної безпеки. Вони включаються до Державного бюджету України без деталізації.

У Державному бюджеті обов’язково передбачається резервний фонд бюджету.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбаченні при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Кабінет Міністрів України щомісячно звітує перед Верховною Радою України про витрачання коштів резервного фонду бюджету.

3.4. Видатки місцевих бюджетів.

Видатки місцевих бюджетів відображають ті самі соціально-економічні відносини, що й видатки Державного бюджету, але на місцевому рівні й з урахуванням регіональних особливостей.

Видатки місцевих бюджетів базуються на тих самих законодавчих актах, що і доходи місцевих бюджетів. Так, ст.64 Закону Украйни „Про місцеве самоврядування в Україні” передбачає поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини – видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень органами місцевого самоврядування, і видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Видатки місцевих бюджетів передбачені ст. 70 Бюджетного ко­дексу. Вони включають бюджетні призначення, установлені рішен­ням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією відповідних програм.

Перелік програм залежить від рівня місцевого бюджету. Розглянемо окремі рівні.

Видатки, що здійснюються з бюджети сіл, селищ, міст район­ного підпорядкування ти їж об'єднань та враховуються при визна­ченні обсягу міжбюджетних трансфертів Це видатки на:

утримання органів місцевого самоврядування;

освіту (дошкільну освіту, загальну середню освіту (школи, дитячі садки);

місцеву міліцію.

Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст АРК і міст обласного підпорядкування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Вони охоплюють видатки на:

державне управління;

освіту:

а) дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та містах обласного значення);

б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи-дитячі садки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;

в) інші державні освітні програми;

г) вищу освіту (вищі навчальні заклади I-IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, спільній власності територіальних громад, а також вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності) відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів;

охорону здоров'я;

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, в тому числі ті, що знаходяться на території сіл, селищ, міст районного значення відповідного району); ( Підпункт "а" пункту 3 частини першої статті 89 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2350-IV ( 2350-15 ) від 13.01.2005 - дію Закону зупинено на 2006 рік згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 );

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

5) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

б) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки; ( Пункт 5 частини першої статті 89 в редакції Закону N 2350-IV ( 2350-15 ) від 13.01.2005 - дію Закону зупинено на 2006 рік згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення;

7) місцеву міліцію. ( Статтю 89 доповено пунктом 7 згідно із Законом N 1577-IV ( 1577-15 ) від 04.03.2004 - дію Закону зупинено на 2005 рік згідно із Законами N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005; дію Закону зупинено на 2006 рік згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 ) ( Стаття 89 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2229-IV ( 2229-15 ) від 14.12.2004 )

До видатків, що не враховуються при визначенні обсягу міжбю­джетних трансфертів, належать видатки на:

місцеву пожежну охорону;

позашкільну освіту;

програми місцевого значення, які стосуються дітей» молоді, жінок сім!;

місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

заходи з організації рятування на водах;

6) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;
7) транспорт, дорожнє господарство;

8) інші програми.

Передання видатків на здійснення повноважень передбачено ст. 93 Бюджетного кодексу.

Бюджет розвитку за видатками включає:

погашення основної суми боргу;

капітальні вкладення;

внески органів влади у статутні фонди суб'єктів підприємни­цької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.

Для не передбачуваних видатків може бути сформований резерв­ний фонд, який не може перевищувати 1 % обсягу видатків загаль­ного фонду відповідного місцевого бюджету. У разі його створення і використання Рада міністрів АРК та виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісячно звітують перед відповідними радами про витрачання коштів відповідного бюджету.

Специфічність напрямів видатків залежить від таких чинників:

рівня місцевого бюджету;

особливостей інфраструктури;

фінансових можливостей адміністративно-територіальної одиниці;

участі адміністративно-територіальної одиниці в загальнодер­жавних, регіональних програмах;

необхідності вирішення актуальних місцевих проблем;

інші (природоохоронні, зайнятість населення тощо).

Розділ 4. Сучасний стан та перспективи розвитку бюджетної системи України.

Продовження реформування бюджетної системи значно вплинуло на структуру доходної та видаткової частини бюджету, що у свою чергу позначилось на структурі економічного розвитку країни. По-перше, були створені рівні умови господарювання: скорочено перелік податкових пільг (скасовані спеціальні режими оподаткування, передбачені для суб'єктів СЕН, ТПР та деяким галузям економіки) та схем податкової мінімізації з ефектом розширення бази оподаткування (посилився контроль за сплатою податків). По-друге, значно зросла соціальна складова бюджету за рахунок зниження рівня капітальних видатків.

Як доходна, так і видаткова частини зведеного бюджету недовиконані від річного плану на 1.2 відсотка (у 2004 році перевиконання склало 0.2 відсотка) та на 5.2 відсотка (на 4.6 відсотка у 2004 році фактичні обсяги були нижче планових) відповідно. Водночас, як і у 2004 році, доходи загального фонду державного бюджету виконані на 101.1 відсотка від плану, видатки на 98.7 відсотка.

У 2005 році рівень перерозподілу ВВП через бюджет був найбільший за останні сім років. Це свідчить, з одного боку, про розширення бази оподаткування, а з іншого - про зростання податкового навантаження на економіку.

Таблиця 4.1.1.

Доходи зведеного бюджету та обсяги ВВП за 2000-2005 роки.