Янгель М.К. - вчений-механік, конструктор у галузі ракетно-космічної техніки - Астрономія, авіація, космонавтика - Скачать бесплатно

Народився у селі Зирянова Іркутської губернії. Закінчив Московський авіаційний інститут (1937 р.) та Академію авіаційної промисловості (1950 р.). До 1948 р. Працював у Конструкторському бюро М.М.Полікарпова. 1950—1954 рр. — начальник відділу Науково-дослідного інституту ракетної техніки. З 1954 р. — начальник і головний конструктор СКБ «Південне» (Дніпропетровськ).

Під його керівництвом і за участю створено кілька класів і поколінь стратегічних бойових ракет, зокрема одно- і двоступінчасті ракети на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування першого покоління, двоступінчасті ракети з дальністю польоту понад 11 тис. км і складними рішеннями бойових завдань, ампулізована рідинна ракета зі строком перебування в заправленому стані більше п’яти років, а також твердопаливні ракети з високими техніко-тактичними характеристиками. Під час проектування бойових ракет передбачалося використання їх і як носіїв космічних апаратів, що привело до появи штучних супутників Землі, таких як «Космос», «Циклон», «Зеніт». Створив науково-конструкторську школу.

На початку 1950-х років, після перепрофілювання Дніпропетровського автомобільного заводу, якому доручалось налагодити серійне виробництво ракет, розроблених школою С.П.Корольова: Р-1, Р-2, а пізніше — Р-5, було створено самостійне проектно-конструкторське підприємство — Особливе конструкторське бюро (ОКБ), головним конструктором якого було призначено М.К.Янгеля. На ньому було запропоновано розробку нового виробу — 8К63 — ракети на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування. З цього моменту значними темпами зростав чисельний склад ОКБ, розвивалося експериментальне виробництво і створювалась експериментально-лабораторна база. У Конструкторського бюро С.П.Корольова з’явився серйозний конкурент, який обрав істотно новий напрям — створення рідинних ракет на нових компонентах палива, а також розробку автономних систем керування, які забезпечують політ ракети без впливу ззовні.

У 1959 р. ракету з новою системою керування було прийнято на озброєння з можливістю застосування як при наземному, так і шахтному типах старту. На її основі в СРСР було створено новий рід військ — ракетні війська стратегічного призначення. Лише в липні 1989 р. її було знято з озброєння у зв’язку з укладенням договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності.

Створення першої стратегічної ракети, що втілила в реальність
  новий напрям у ракетній техніці, дало життя новій проектно-конструкторській організації ОКБ-586 (з 1966 року — КБ «Південне»), а також новій науково-конструкторській школі в ракетобудуванні — школі М.К.Янгеля. У наступні роки, розвиваючи взятий напрям, у школі створюється ряд нових зразків балістичних ракет далекої дії на висококиплячих компонентах палива, конструктивно і технологічно ще більш досконалих, з високими експлуатаційними і енергетичними характеристиками: 8К65, або Р-14 (СС–7) з дальністю 4000 км, вагою головної частини 2200 кг і стартовою вагою 85 т, а також 8К64, або Р-16 (СС-7) з дальністю понад 8000 км, вагою головної частини 2200 кг, стартовою вагою 150 т (перша вітчизняна двоступінчаста ракета на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування).

Робота над ракетою Р-16 тривала, і в 1963 р. її було прийнято на
  озброєння. Створення першого покоління бойових ракет на висококиплячих компонентах палива було завершено.

Головним напрямом розробки ракетних комплексів другого покоління стало забезпечення їх живучості та можливість нарощувати кількість комплексів на озброєнні. Застосування нової паливної пари (несиметричний диметилгідразин і азотний тетраксид) та ампулізація систем дали змогу утримувати ракету в заправленому стані 5—10 років, тобто весь час експлуатації. Це давало можливість виключити заправні системи зі складу шахтних пускових установок, а самі установки рознести на значну відстань одна від одної. Такі «поодинокі старти» мали набагато більше шансів уціліти в разі ядерного нападу.

Базовою ракетою цього покоління стала міжконтинентальна багатоцільова ракета важкого класу 8К67, або Р-36 (СС-9). На її базі вперше у світовій практиці було створено ракету з головною частиною, що розділялась (8К67П), та ракету 8К69, або Р-36 (СС-9) з орбітальною головною частиною — теж вперше у світовій практиці. На переговорах про скорочення стратегічних озброєнь США вимагали знищити передусім саме ці ракети — адже вони були практично невразливі для засобів протиракетної оборони США.

Унікальну систему для дальнього виявлення міжконтиненталь-них балістичних ракет було зорієнтовано на північ, на висоту орбіти 1300 км. Орбітальну головну частину, що з’являлася з протилежного боку на низькій орбіті (120 км), виявити було практично неможливо. Наявність на озброєнні цієї ракети змусила США розпочати переговори про обмеження стратегічних озброєнь, в результаті яких США припинили роботи по розгортанню системи ПРО «Сейфгард». Комплекс 8К69 було знято з озброєння у 1983 р.

Таким чином із створенням та розгортанням ракет другого покоління було досягнено паритету в галузі стратегічних озброєнь, і це стало основою для початку переговорного процесу. Колектив розробників цих ракет у КБ «Південне» (цю назву ОКБ-586 дістало в 1966 р.) за цей час виріс до найбільшого в галузі спеціалізованого головного проектно-конструкторського підприємства і перетворився на науково-конструкторську школу М.К.Янгеля, яка довела, що їй під силу виконання будь-якого завдання по створенню зразків нової техніки.

М.К.Янгель рано пішов з життя — надлюдські перевантаження, стреси далися взнаки. Серце зупинилося 25 жовтня 1971 р., в день 60-річчя вченого. Учням М.К.Янгеля довелося завершувати розробку розпочатих ним ракетних комплексів третього і четвертого поколінь (1969 — кінець 80-х років). При розробці цих комплексів було використано низку революційних рішень, зокрема застосування систем керування на базі бортових цифрових обчислювальних машин як єдиний напрям, здатний забезпечити створення багатоелементної головної частини, що розділяється, а також реалізацію гнучких схем експлуатації комплексів, засоби подолання ПРО, впровадження так  званого мінометного старту. Створення нового типу старту, мобільного для виробів легкого класу, потребувало переходу до застосування твердопаливних двигунів. І це завдання було вирішено.

Розгортання комплексів четвертого покоління було відповіддю  на створення в США ракети МХ і стало надійною основою для ведення переговорів по виробленню нової угоди про 50-процентне скорочення стратегічних озброєнь. Як не парадоксально, але виходило, що, підвищуючи ефективність стратегічних сил, створюючи нове озброєння, ракетники янгелівської школи водночас створювали основу для уповільнення гонки озброєнь, згортання цілих класів озброєнь. Так, створення головних частин, що розділялися, і засобів подолання ПРО супротивника стало технічною основою згортання американською стороною програм розробки наземного ешелону ПРО «Сейфгард» і укладання договору з ПРО 1972 р., значення якого важко переоцінити.

На базі бойових ракетних коплексів ще в 50-ті роки янгелівці  почали розробляти ракети-носії для штучних супутників Землі. На кріогенних компонентах було створено другий ступінь для ракети Р-12. Так з’явився космічний носій «Космос», який показав високу надійність і доцільність використання вже створеної, відпрацьованої військової техніки. За ним було створено носії: наймасовіший і найдешевший для запуску космічних апаратів серії «Космос», «Інтеркосмос», створений на базі Р-14, «Циклон» з автоматизованим стартом — базовий програми «Січ». Гордістю колективу стала ракета-носій «Зеніт», для якої характерна точність виведення на орбіту, що перевершує точність зарубіжних носіїв, висока надійність, рівень автоматизації робіт на стартовому комплексі, екологічна чистота. Вантажопідйомність «Зеніту» становить 13740 кг. Не дивно, що до цього носія виявляють велику зацікавленість зарубіжні фірми.

Школа М.К.Янгеля виплекала яскраве сузір’я видатних вчених-конструкторів, спеціалістів світового рівня, талановитих керівників галузі, державних діячів. Серед них Л.Кучма, О.Негода, С.Конюхов, Ю.Семенов, В.Уткін, В.Ковтуненко, В.Прісняков та багато інших.