Система технічного обслуговування й ремонту автомобілів - Технічні науки - Скачать бесплатно

У процесі експлуатації автомобіля його функціональні власти­вості поступово погіршуються внаслідок спрацьовування, корозії, пошкодження деталей, утомленості матеріалу, з якого їх виготовле­но, й т. ін. В автомобілі виникають різні несправності (дефекти), що знижують ефективність його експлуатації. Для запобігання появі де­фектів і своєчасного усунення їх автомобіль піддають технічному об­слуговуванню та ремонту.

Технічне обслуговування (ТО) — це комплекс опера­цій (операція) для підтримання автомобіля в працездатному чи справному стані під час використання його за призначенням, стоян­ки, зберігання або транспортування. ТО як профілактичний захід здійснюється примусово в плановому порядку через точно встанов­лені періоди використання автомобіля.

За періодичністю, переліком і трудомісткістю виконуваних робіт розрізняють такі види ТО автомобілів: • щоденне; • пер­ше; • друге; • сезонне.

Щоденне технічне обслуговування (ЩТО) передбачає: • контроль стану автомобіля; • підтримання належного зовнішнього вигляду; • заправлення паливом, мастильним матеріалом та охолодною ріди­ною. Для автомобілів зі спеціальними кузовами в ЩТО входить сані­тарне оброблення кузова. ЩТО виконують після закінчення роботи автомобіля або перед виїздом його на лінію. В разі зміни водіїв на лі­нії автомобіль оглядають і перевіряють його технічний стан.

Перше (ТО-1) та друге (ТО-2) технічні обслуговування передбача­ють такі роботи: • контрольно-діагностичні, • кріпильні, • регулю­вальні, • мастильні, • інші, спрямовані на запобігання та виявлення несправностей автомобіля, зниження інтенсивності спрацьовування його деталей, економію палива, мастильних матеріалів, зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу, забезпечення безвідмовної роботи автомобіля в межах установлених пробігів.

Періодичність ТО-1 і ТО-2 визначається пробігом автомобіля, що встановлюється залежно від умов його експлуатації (табл. 1.2, 1.3). В період обкатування нового автомобіля встановлюють менший про­біг між ТО-1 та ТО-2.

Таблиця 1.

Характеристика категорій умов експлуатації автомобілів

Таблиця 2

Періодичність ТО автомобілів для І категорії умов експлуатації

Сезонне технічне обслуговування (СТО) виконують двічі на рік для підготування автомобілів до експлуатації в холодну й теплу пори ро­ку й, як правило, суміщують з черговим технічним обслуговуванням. СТО передбачає: • заміну сезонних сортів мастильних матеріалів і охолодних рідин; • промивання відповідних систем; • установлення або зняття втеплювачів і приладів передпускового підігрівання дви­гунів; • інші роботи.

Усі роботи, пов'язані зі ЩТО та ТО-1 рухомого складу, слід здій­снювати у міжзмінний час.

Для виконання технічного обслуговування на автотранспортних підприємствах (АТП) є спеціально пристосовані й обладнані примі-щення-профілакторії.

Залежно від виробничої площі АТП та обладнання профілакто­рію технічне обслуговування організовується на тупикових постах або на потоковій лінії.

На невеликих АТП, де всі роботи, за винятком прибирання й миття, як правило, виконуються на одному посту, технічне обслуго­вування організовують на тупикових постах.

На великих АТП, де щоденно виконується багато технічних об­слуговувань, застосовують потоковий метод, за яким роботи, передбачені ТО, розподіляють на кількох спеціалізованих, послідов­но розташованих постах: прибирання, миття, сушіння, кріпильних, регулювальних, електротехнічних робіт, мащення та шинних робіт.

Прибирально-мийні роботи виконують уручну, механізованим, автомати­зованим або комбінованим способами.

Для ручного прибирання салону автомобілів та автобусів вико­ристовують стаціонарні або переносні пилососи.

Ручне миття здійснюють за допомогою шланга з брандспойтом або мийного пістолета струменем води низького (0,2...0,4 МПа) чи високого (і...2 МПа) тиску.

Установки для механізованого миття автомобілів залежно від конструкції робочого органа бувають: • струминні; • щіткові; • стру­минно-щіткові.

У струминній установці вода або мийний розчин подається крізь сопло чи форсунки, з'єднані зі шлангами або трубопроводами за допомогою колекторів. Такі установки використовують переважно для миття вантажних автомобілів водою та легкових — мийним розчином.

У щітковій установці за робочі органи правлять циліндричні обертові щітки, до яких підводиться мийний розчин. Такі установки застосовують для миття легкових автомобілів і автобусів.

За допомогою струминно-щіткових установок, до сопел яких подається мийний розчин, миють легкові автомобілі, вантажні, автомобілі-фургони й автобуси.

Автоматичні мийні установки починають працювати в момент наїзду колеса автомобіля на важіль, умонтований у підлогу, або від фотоеле­мента, коли автомобіль перетинає світловий промінь після опускання моне­ти в касовий апарат.

Комбіновані мийні установки складаються з пристрою для стру­минного миття шасі та механізованої щіткової установки для миття зовніш­ніх частин кузова автомобіля. Остання має гідравлічну частину, що призна­чається для подавання мийного розчину, й механічну, яка забезпечує миття автомобіля.

Вода після миття автомобіля збирається в міжколійну канаву, що має уклон у бік приймального трапа, розташованого в центрі. Для очищення стічних вод пости миття обладнують грязевідстійниками та оливопаливовло-влювачами, принцип дії яких грунтується на різниці густин води, механіч­них домішок та нафтопродуктів.

Ремонт — це сукупність організаційних і технічних заходів, що здійснюються для відновлення справності або працездатності авто­мобільного транспорту й полягають в усуванні відмов і несправнос­тей, які виникають під час експлуатації або виявляються в ході ТО. Під час ремонту несправні агрегати, вузли (складальні одиниці) й де­талі замінюють справними, взятими з оборотного фонду, а також ви­конують розбірні, регулювальні, складальні, слюсарні, механічні, зварювальні, електромеханічні та інші роботи.

Ремонтні роботи виконують як у разі потреби, спричиненої від­мовою або несправністю, так і за планом через певний пробіг чи встановлений термін роботи рухомого складу (запобіжний ремонт).

Запобіжний ремонт рекомендується насамперед для міських або міжміських автобусів, автомобілів-таксі, автомобілів швидкої медич­ної допомоги, пожежних автомобілів, автомобілів-бензовозів, до яких ставляться підвищені вимоги щодо забезпечення безпеки руху та безвідмовної роботи. Також слід здійснювати запобіжний ремонт автомобілів, що працюють в однакових умовах. При цьому спро­щується визначення термінів заміни чи ремонту окремих деталей і вузлів для запобігання відмовам під час роботи автомобілів на лінії та пов'язаних із ними простоїв.

Планово-запобіжна система технічного обслуговування й ремон­ту дає змогу своєчасно усунути причини появи різних несправностей, зменшити витрату запасних деталей та обсяг ремонтних робіт, застосувати прогресивні методи ремонту й відновлення деталей, ско­ротити час простою автомобілів, пов'язаного з ремонтом, а отже, підвищити коефіцієнт технічної готовності.

Положенням про технічне обслуговування та ремонт рухомого складу автомобільного транспорту передбачено два види ремон­ту: • поточний; • капітальний.

Поточний ремонт (ПР), спрямований на усунення відмов і не­справностей, що виникають під час експлуатації автомобіля, здійс­нюється в ремонтних майстернях АТП і передбачає часткове розби­рання автомобіля, заміну окремих несправних агрегатів, вузлів та де­талей новими або відремонтованими, складання й випробування.

Під час поточного ремонту агрегатів автомобіля несправності усувають заміною або ремонтом окремих вузлів і деталей, крім базо­вих. До базових деталей належать: • блок циліндрів двигуна; • карте­ри коробки передач, заднього моста, рульового механізму; • балка переднього моста; • металевий каркас кузова чи кабіни; • поздовжні балки (лонжерони) рами.

Своєчасне проведення поточного ремонту дає змогу уникнути капітального ремонту й збільшити міжремонтний пробіг автомобіля (термін служби агрегату). Поточний ремонт має забезпечити безвід­мовну роботу автомобіля до ТО-2.

Для скорочення часу перебування автомобіля в поточному ре­монті його слід проводити агрегатним методом, за яким не­справні агрегати або такі, що потребують капітального ремонту, за­мінюються справними, взятими з оборотного фонду.

Капітальний ремонт (КР) спрямований на відновлення частково або повністю витраченого ресурсу автомобіля (агрегату), проводить­ся на спеціальних АТП і передбачає повне розбирання автомобіля та його агрегатів, ремонт чи заміну всіх несправних агрегатів, вузлів і деталей, у тому числі базових, а також складання, регулювання та ви­пробування. Ресурс автомобіля та його частин після капітального ре­монту має становити не менше ніж 80% ресурсу нового автомобіля. Як правило, автомобіль підлягає одному капітальному ремонту.

Існують такі методи капітального ремонту: • індивідуальний; • агрегатний.

У разі застосування індивідуального методу з автомобі­ля знімають пошкоджені агрегати, відновлюють їх і встановлюють на той самий автомобіль, який простоює протягом усього часу ремонту. Цей метод застосовують дуже рідко.

Сутність агрегатного методу полягає в тому, що з автомо­біля знімають несправні агрегати,, а замість них ставлять відремонто­вані або нові, взяті з оборотного фонду. Зняті з автомобіля агрегати, Що потребують капітального ремонту, відправляють на авторемонтні заводи, а агрегати, які потребують поточного ремонту, ремонтують у майстернях АТП. Застосування цього методу дає змогу істотно ско­ротити час простою автомобіля в ремонті, збільшити коефіцієнт тех­нічної готовності й підвищити ефективність використання автомо­більного парку.

Ремонт виконують на універсальних або спеціалізованих постах.

На універсальних постах здійснюються всі роботи з ремонту од­ного чи кількох агрегатів, вузлів і систем автомобіля.

Доцільно спеціалізувати виробничі дільниці на виконанні робіт з ремонту двигуна, коробок передач, електрообладнання, кузовів то­що. Вузька спеціалізація ремонтних постів дає змогу застосовувати найпродуктивніші методи ремонту, типові технологічні процеси, за­соби механізації, поліпшувати якість і знижувати собівартість ремон­ту автомобіля.

У разі експлуатації рухомого складу у відриві від АТП поточний ремонт виконують з використанням пересувних ремонтних засобів, на станціях технічного обслуговування або місцевих АТП.

Обладнання, що застосовується під час ТО й ремонту автомобілів

Для підвищення продуктивності праці при ТО й ремонті автомо­білів — одночасного виконання робіт зверху (двигун, електрооблад­нання), знизу (трансмісія, підвіска) та збоку (колеса, гальмові меха­нізми) — використовують підйомно-оглядове, транспортувальне об­ладнання й споруди.

Підйомно-оглядове обладнання та споруди поділяють на: • основні; • допоміжні.

До основних підйомно-оглядового обладнання й споруд нале­жать: • оглядові канави; • естакади; • підйомники; • перекидачі; до допоміжних: • домкрати; • гаражне обладнання тощо.

Оглядові канави забезпечують доступ до автомобіля знизу. В нішах стін канав установлюють низьковольтні світильники. Кана­ви мають вентилюватися та обігріватися повітрям з температурою 16...25 °С. Для видаляння відпрацьованих газів передбачають витяж­ну вентиляцію. Канави залежно від призначення обладнуються під­йомниками, пересувними лійками для зливання відпрацьованої оли­ви та пристроями для заправляння мастильним матеріалом, охолод­ною рідиною.

Естакади — це металеві, залізобетонні або дерев'яні колійні мости, розташовані на 0,7...1,4 м вище від рівня підлоги, з рампами, що мають уклон 20...25° для під'їзду та з'їзду автомобіля.

Підйомники піднімають автомобіль над підлогою на потрібну висоту для зручності виконання робіт. За типом механізму підйомники поділяють на електромеханічні та гідравлічні.

Стаціонарні електричні й гідравлічні підйомники бувають: одно-, дво-, три- та шестистоякові.

Канавні підйомники застосовують для вивішування переднього або заднього моста автомобіля під час виконання робіт у канаві. Вони мають підвищену вантажопідйомність, забезпечують доступ до агре­гатів автомобіля знизу й вільний прохід уздовж канави.

Перекидачі призначаються для бічного нахилу (до 50°) авто­мобіля під час обслуговування його знизу. Так забезпечується зруч­ний доступ до днища. Перед перекиданням з автомобіля знімають акумулятор і герметизують отвір у пробці головного гальмового ци­ліндра. Перекидання виконують у бік, протилежний розташуванню горловини паливного бака й оливозаливної горловини двигуна.

До підйомно-транспортувального стаціонарного обладнання нале­жать: • кран-балки; • талі; • конвеєри тощо.

Кран-балки вантажопідйомністю 1...32 т призначаються для переміщання вантажів у приміщенні вниз, угору, вздовж і впоперек.

Талі з найменшим радіусом закруглення 1,5 м, що пересувають­ся по підвісних однорейкових коліях, мають вантажопідйомність 0,25...! т і дають змогу переміщати вантаж униз, угору та в напрямі рейкових колій.

Конвеєри використовують для переміщання автомобілів у разі організації ТО потоковим методом. За способом передачі руху автомобіля конвеєри бувають: о штовхальні; о несу­чі; о тягнучі.

Штовхальний конвеєр переміщує автомобіль за допомогою штовхального візка, що впирається в передній або задній міст чи заднє колесо.

Несучий конвеєр становить замкнений транспортувальний лан­цюг, який рухається по напрямних коліях за допомогою приводної станції. Автомобіль установлюють на транспортувальний ланцюг або підвішують за передній та задній мости.

Тягнучий конвеєр становить замкнений ланцюг, розташований уздовж потокової лінії обслуговування автомобіля знизу або зверху. Автомобіль за передній буксирний крюк чіпляють до тяглового лан­цюга за допомогою захвата, й він котиться на своїх колесах. У кінці конвеєра захват автоматично відчеплюється.

Обладнання для мащення та заправляння автомобіля використо­вують під час виконання ТО різних видів. На потоковій лінії облад­нують спеціалізований пост для заміни мастильного матеріалу в аг­регатах автомобіля та дозаправляння його охолодною рідиною й по­вітрям.

Мастильне обладнання призначається для подавання Рідких (моторних і трансмісійних), а також консистентних мастильних матеріалів і залежно від механізму привода буває: • електричне; • пневматичне; • механічне.

Стаціонарна автоматична оливороздавальна колонка з електрич­ним приводом для разового відпускання й обліку загальної витрати виданого мастильного матеріалу (рис. 1, а) працює так. Після пуску електродвигуна 2

Рис. 1.

Стаціонарна автоматична оливо роздавальна колонка з електричним приводом:

а – загальний вигляд; б – схема (1- насос; 2 – електродвигун; 3 – повітряно-гідравлічний акумулятор; 4 – манометр; 5 – реле тиску; 6 – кран; 7 – лічильник оливки)

(рис. 1. б), коли клапан роздавального крана закритий, олива насосом 1 подається в повітряно-гідравлічний акуму­лятор 3, створюючи там тиск 15 МПа, який контролюється маномет­ром 4. Після відкриття клапана роздавального крана мастильний матеріал надходить під тиском повітря у повітряно-гідравлічному акумуляторі 3. Коли тиск у системі знижується до 8 МПа, автома­тично вмикається електродвигун, і мастильний матеріал нагнітається насосом. Витрата мастильного матеріалу визначається лічильником 7. Пневматичний оливороздавальний пристрій для подавання рідких мастильних матеріалів (рис. 2) складається з бака 7, насоса 2 з пне­вматичним двигуном, барабана 3 із самонамотуваним шлангом і роз­давального пістолета 4. Насос 2 й бак 7 установлюють в окремому приміщенні, що обігрівається, а барабан 3 — на механізованому посту централізованої подачі мастильного матеріалу до автомобіля.

Для збирання відпрацьованого мастильного матеріалу викорис­товують стаціонарні або переносні резервуари з приймальними лій­ками. Баки розміщують у підвальному приміщенні. Приймальні лій­ки монтують безпосередньо на постах мащення, в канаві або біля підйомника. Трубопроводи до лійок виконують із шарнірними з'єд­наннями або у вигляді гнучких шлангів. Лійку можна легко встановити в потрібному положенні під отвором для зливання мастильного матеріалу.

Рис. 2.

Схема пневматичного оливо роздавального пристрою:

1- бак; 2 – насос; 3 – барабан; 4 - пістолет

Заправляння агрегатів автомобілів трансмісійними мастильними матеріалами здійснюють уручну з роздавального бака або механізо­ваним способом з використанням стаціонарної електромеханічної установки. Подають мастильний матеріал із стаціонарного бака шес­теренним насосом з електроприводом.

Для подавання консистентного мастильного матеріалу застосову­ють солідолонагнітачі (рис. 3.). Мастильний матеріал за допомогою мішалки 2 та шнека 3 подається з бункера крізь сітчастий фільтр 4до плунжерної пари насоса високого тиску. Шнек розпушувача й кула­чок 5 плунжера обертаються від електродвигуна 8 через шестеренча­стий редуктор 9. Реле тиску 7 забезпечує

Рис. 3.

Схема електромеханічного солідолонагнітача:

1 – бункер; 2 – мішалка; 3 – шнек; 4 – сітчастий фільтр; 5 – кулачок плунжера; 6 – плунжерна пара насоса високого тиску; 7 – реле тиску; 8 – електродвигун; 9 – шестеренчастий редуктор

автоматичне вимикання двигуна в разі перевищення тиску 25 МПа та пуск двигуна, коли тиск в лінії знизиться до 12 МПа. Тиск подачі мастильного матеріалу ре­гулюють спеціальним пристроєм.

ДІАГНОСТУВАННЯ ТЕХНІЧНОГО СТАНУ АВТОМОБІЛІВ

Діагностування дає змогу оцінити технічний стан автомобіля в ці­лому й окремих його агрегатів і вузлів (складальних одиниць) без розбирання, виявити несправності, для усунення яких потрібні регу­лювальні або ремонтні роботи, а також прогнозувати ресурс автомо­біля.

За часом проведення діагностування поділяють на: • періо­дичне (здійснюється після певного пробігу автомобіля); • непе­рервне.

Залежно від завдань, які вирішуються, розрізняють два види діаг­ностування: • перше (Д-1), • друге (Д-2). Під час Д-1, що, як прави­ло, виконується перед ТО-1 і в процесі його, визначають технічний стан агрегатів та вузлів, які забезпечують безпеку руху й придатність автомобіля до експлуатації. Під час Д-2, що здебільшого здійснюєть­ся перед ТО-2, оцінюють технічний стан агрегатів, вузлів і систем ав­томобіля, уточнюють обсяги робіт з ТО-2 та визначають, чи потрібен ремонт.

Засоби діагностування бувають: • зовнішні; • вбудовані.

Зовнішні засоби діагностування не входять до конструкції автомо­біля. До них належать: • стенди; • переносні прилади; • пересувні станції, укомплектовані потрібними вимірювальними пристроями.

Вбудовані засоби діагностування є складовою частиною автомобі­ля. Це датчики та прилади на панелі приладів, їх використовують для неперервного або досить частого визначення параметрів технічного стану автомобіля. Вбудовані засоби діагностування дають змогу во­дієві постійно контролювати стан гальмової системи, витрату пали­ва, токсичність відпрацьованих газів, а також вибрати найекономічніші й безпечні режими роботи автомобіля або своєчасно припинити рух у разі аварійної ситуації.