Матеріали для різьби та інкрустації - Технічні науки - Скачать бесплатно

Матеріалом для виготовлення виробів служить деревина різних порід дерев. Найкращою деревиною вважається сере­динна частина стовбура, в якій найменше природних вад.

Усі дерева поділяються на дві групи — листяні і хвойні. До листяних належать дуб, бук, граб, клен, явір, береза, ільм, в'яз, берест, вільха, липа та плодові дерева горіх, черешня, груша та інші. Хвойні породи — сосна, смерека, ялиця, кедр, тис, модрина та інші.

За своїми фізико-механічними властивостями дерева поді­ляються на цінні та малоцінні породи. До цінних порід нале­жать дуб, ільм, в'яз, берест, клен, горіх, черешня, груша, явір. Цінні породи дерев — це переважно ядрові, окрім груші і явора, у яких спіла частина деревини — ядро — завжди тем­ніша від заболоні і виділяється інтенсивністю природного ма­люнка текстури.

Текстура — природний малюнок деревини, що утворюється при перерізі річних шарів і серцевинних променів.

Залежно від породи, деревина має різну твердість, щіль­ність, пластичність та інші властивості. Для виготовлення виро­бів під оздоблення різьбою чи інкрустацією підбирається де­ревина із слабо вираженою текстурою, доброю пластичністю, щільністю, яка легко ріжеться різцем. Цим якостям відповідає деревина груші, явора, вільхи, берези, бука. Однак за відсут­ності названих матеріалів можна застосовувати й інші.

Матеріал для виготовлення виробів повинен бути сухим, мати не більше 8-12% вологості. При такому стані деревина не ко-робиться, не тріскається і добре обробляється.

Для виготовлення плоских широких деталей виробів — верш­ків для шкатулок, альбомів, книг-адресів — потрібно підбира­ти матеріал, пилений в радіальному напрямку. Заготовки з та­кого матеріалу (тафлі, рамки, вершки до шкатулок і скриньок) менше піддаються деформації (коробленню), не тріскаються. Заготовки, пилені в тангентальному напрямку, схильні до жо­лоблення та тріскання.

На заготовки для точених виробів підбирають сухий матері­ал з четвертини колоди або склеюють з декількох частин. За­готовка, виготовлена з половини бруса, при усиханні виробу стає овальною, а виріб, виготовлений з цілого бруска (колоди), деформується й розтріскується.

Маючи матеріал, підготовлений згідно з технологічними вимогами, розрізають його відповідно до розмірів задуманого виробу, обробляють столярним інструментом чи виточують на токарному верстаті, шліфують і приступають до підготовки його під різьбу.

Поетапність виконання різьби та викінчення виробу:

1) розмічування орнаменту;

2) різьблення основних ліній орнаменту та зарубування фону;

3) вибирання фону;

4) фактурна обробка фону;

5) різьблення доповнюючого орнаменту;

6) остаточне викінчення різьби (пробивання очок, гребінки, окантовування країв, зняття фасок та інше);

7) кріплення рухомих деталей (завіси, кронштейни, замоч­ки, дармовиси та інше);

8) опорядження виробу (лакування, полірування, покриття восковими пастами).

Якщо виріб готуємо до полірування, то процес дещо зміню­ється. На зачищену, пошліфовану поверхню виробу наносимо орнамент, чітко виділяємо його шилом, ще раз зачищаємо дрібненьким склопапером, поліруємо і лише після цього вико­нуємо різьбу.

Конкретно технологію полірування, лакування, підготовки виробів до прозорого покриття буде подано у розділі «Опоря­дження виробів із дерева».

ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ РІЗЬБИ ПО ДЕРЕВУ

Головним інструментом для різьби є різець. На початку ви­никнення різьби основним різцем служив звичайний ніж, який довгим час виконував подвійну функцію. У хатніх потребах він використовувався як необхідне знаряддя побуту, у руках май­стра був інструментом. Ножем робили помітки на сволоках, стелинах, одвірках (зарубки на пам'ять), і лише згодом він перетворився на інструмент різьбяра та скульптора. За допо­могою ножа прикрашали вироби домашнього вжитку — полиці, лави, мисники, скрині, ліжка, шафи, вози, ложки та інше Але йшов час, і майстер помітив, що можливість такого інстру­менту обмежена, людина прагне економити час, швидше вико­нати замовлення, і це спонукає її до винахідництва. Так появляються різці різного профілю, спеціальні різці та пристосу­вання.

Вже в часи Шкрібляка майстри мали по два-три десятки різних різців.

Найпростіший прямий різець — «рівнак». Він має пряме вістря різної ширини (10 — 20-25 мм). Застосовується для затинання вибраного і підібраного фону, зарубування гнізд під вставки інкрустації.

Косий різець — «косак» — має вістря, зрізане під кутом 45-75 градусів, шириною 5-15 мм. Застосовується для виконання мотиву «ширинки», «півширинки», різьблення «копаничок».

«Городничок» має вістря, зрізане з обох сторін під кутом + 45 градусів до центру. Застосовується для різьблення квад­ратних та ромбовидних копаничок.

Характерним для всіх трьох видів різців є те, що загострю­ються вони з обох сторін під кутом 15-20 градусів.

Вибирачі прямі і клюкарза. Застосовують для вибирання фону при виконанні різьби та Інкрустації'. Ширина леза 1-5 мм. Прямі вибирачі загострюються з однієї сторони, як стамеска, а клюкарза — зверху.

Різці півкруглі — «пшеничка», «фасулька» — мають поло­ге, злегка вигнуте вістря завширшки 5-20 мм. Застосовуються для різьблення елементів «колосок», «фасульки» та для ін­крустації аналогічних елементів.

«Підківка» — різець з малим радіусом заокруглення, ши­риною 3-15 мм. Застосовуються для різьблення орнаменталь­ного мотиву «підківка», «жолобки», «парканець», «копитця», «слізка».

«Різчики» — квадратні і ромбовидні, розміром 5-15 мм. Застосовуються для різьблення зубців, зарубування гнізд під інкрустацію квадратних та ромбовидних елементів.

Фучок «фуджок» (трикутний, півкруглий) для виконання прямих орнаментальних ліній, «ільчастого письма», «сіканця», «драбинки» та інших.

ПРИСТОСУВАННЯ ДЛЯ РІЗЬБИ ТА ІНКРУСТАЦІЇ

Для полегшення праці різьбяра та прискорення виконання роботи з декорування виробу майстри користуються деякими пристосуваннями.

Циркуль обрізний із вставною (змінною) ніжкою застосову­ється для проведення круглих фучкових ліній, вирізування ка­навок для інкрустації, обрізування заокруглених країв елементів та мотивів.

Штрейхмус — інструмент для нарізання поясків з форніру для інкрустації.

Форнір — тоненькі (товщиною 3-4 мм) пластини кольорового або натурального дерева, підготовлені для інкрустації.

Швайсики — це спеціально загострені фігурні свердла, які служать для виконанні елементів «швайсики», «колачики».

Друлівник — саморобний інструмент. Складається із стержня, у нижній частині яко­го закріплений маховичок. Стержень закін­чується патроном, куди вставляється сверд­ло. Приводиться в рух за допомогою шнуроч­ка і поперечки, яка рухається вгору-вниз по стояку. Застосовується для свердління гнізд під інкрустацію, виконання елементів «швайсики», «калачики», «кругла».

Борики — свердла для інкрус­тації круглих вставок (свердлін­ня гнізд);

завертач — інструмент для свердління гнізд;

обвертач — пристосування для вирізування вставок із форніру.

Дорники — своєрідні пуансо­ни, що застосовуються для на­бивання із листа металу вставок — «капслів».

Спеціальні дорники також застосовують для на­бивання круглих вставок із торцевого форніру для інкрустації.

«Паскарики» — стара назва інстру­менту, що застосову­вався для вирізування канавки по периметру прямокутної поверхні для поясків. Зараз застосовується рідко, для проведення пара­лельних ліній.

«Очко» — інстру­мент для набивання неглибоких ямок у вигляді очка.

«Гребінка» — інструмент для пробивання декількох негли­боких гнізд за один раз для обробки фону або пробивання по фучкових лініях.

«Очкарик» — давній інструмент у формі коліщатка, що за­стосовується для наколювання маленьких гнізд у фучкових лі­ніях.

ВПРАВИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ДЕЯКИХ ЕЛЕМЕНТІВ РІЗЬБИ ТА ІНКРУСТАЦІЇ

За складністю виконання елементи та мотиви різьби умов­но поділяють на дві основні групи. Тому тренувальні вправи рекомендується проводити в такій послідовності: «драбинка», «ільчасте письмо», «смерічки», «січені зубці», «кривулька», «дашки», «моршінка», «копаниці», «ширинки», «головкате», «віконці», «бесаги», «півширинки», «гачки», «парканець», «ко­питці», «заячі вушка», «жолобки», «пшенички», «слізки», «тарнички», «ружі», «гачки», «бані», «ментелі», «сонічко», «кучері».

ІНКРУСТАЦІЯ

Інкрустація — один із видів дерев'яної мозаїки по дереву. Інкрустацією на Гуцульщині називають інтарсію, що походить від слова «INTARSIO» — врізати, тобто заглиблювати у фон. Це якраз те, що відповідає гуцульській інкрустації, тому далі про інтарсію ми будемо говорити як про інкрустацію.

Про інтарсію (викладання деревом по дереву) відомо ще з глибокої давнини.

На Україні знайдено стародавні дерев'яні пам'ятки, при­крашені інтарсією, що відносяться до V ст. до н.е., зокрема, це Керченський саркофаг, що зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург).

Високого розвитку інтарсія досягла в Італії в ХV-ХVІ ст., а пізніше у Франції, де окремі види дерев'яної мозаїки дістали назву відомих майстрів, як, наприклад, техніка Булля, який заснував цілу школу дерев'яної мозаїки.

У другій половині XVIII століття техніка інкрустації пошири­лася на Україну, в Росію, на Кавказ і далі.

Пам'яток інкрустації деревом по дереву збереглося мало, оскільки дерево — матеріал, що швидко руйнується.

На Україні в XIX — початок XX ст. інкрустація найбільше була розвинута в західних областях і, зокрема, в Косівському районі Івано-Франківській області.

Техніка інкрустації полягає в тому, що на підготовленому виробі розмічують орнамент. Різцями зарубують по контуру розмічені елементи. За допомогою вибирачів вибирають гніз­да, які формою відповідають майбутнім елементам. За фор­мою гнізд вирізають вставки із форніру. Форнір — це тонень­кі пластинки дерева завтовшки 2,5-3 мм, нарізані з підібрано­го за кольором матеріалу дерева. Матеріал для пластинок ба­жано підбирати з тієї самої породи, що й виготовлений виріб.

Якщо з явора — то яворові, якщо з груші — то грушеві. Це в тому випадку, коли форнір підфарбовуємо. Пластинки нарізу­ють в радіальному напрямку, тоді вони краще просочуються фарбою під час проварювання, легко обробляються. Окрім чорного підфарбованого форніру, для інкрустації бажано вжи­вати природний колір деревини: червону грушу, коричневу сливу, білий явір, яблуню та інші породи. Виконана з природних вставок інкрустація довго зберігає початковий колір.

Інкрустація може виконуватись не тільки дерев'яними встав­ками, а й металом, перламутром, бісером та іншими матеріа­лами, кожен з яких має свої технологічні особливості. Тому розглянемо стисло кожну техніку окремо.

ІНКРУСТАЦІЯ ДЕРЕВОМ ПО ДЕРЕВУ

Інкрустацію деревом по дереву рекомендується виконувати в такому технологічному порядку. Спочатку розмічуємо ши­лом весь орнамент на виробі. Виконуємо інкрустацію одним тоном. Для виробів із світлої деревини використовуємо тем­ний форнір, чорний фарбований, червону грушу або сливу. Для виробів із темної деревини — яворовий форнір або інший світлий.

Спершу бажано викласти великі вставки, які потім маємо Ще раз перекладати, за ними — менші, потім перекладаємо великі. На великих часом поміщаються цілі мотиви — «квіт­ка», «ружа», «хрестики» та інші. Перед перекладанням іншими кольорами поверхню акуратно зачищуємо.

В кінці інкрустуємо пояски, які замикають орнамент. При перекладанні декілька разів різнокольоровими вставками за­чищуємо всю інкрустацію цикліною та стамескою. Щоб уник­нути різкого контрасту чорне-біле, а добитися плавного м'яко­го переходу, інкрустуємо в такій послідовності: чорний — тем­но-коричневий, світло-коричневий або червона груша, білий, Можна і в зворотному напрямку.

Підготовлені вставки щільно підганяються. Не бажано ро­бити помітний нахил стінок вставки, тому що при забиванні вони не утримуються в гнізді, їх мовби викидає, тому нахил має бути мало помітний.

При зарубуванні гнізд різець треба тримати строго верти­кально, навіть з ухилом на гніздо, щоб стінки гнізда були пря­мими. Всі дерев'яні вставки інкрустуються в гніздах на клею.

Вставки повинні міцно прилягати до стінок і до дна гнізда, тому що при перекладанні їх іншим кольором вони тріскають­ся. Перекладаються вставки тоді, коли клей повністю висох. При інкрустації мотивів «бані», «ментелі», які об'єднані в стріч­ковий ряд, викладаємо трикутники через один. Коли клей підсохне, закінчуємо ряд повністю. В кінці вирівнюємо основу й інкрустуємо поясок, потім — головки. Після закінчення інкрустації великі виступи знімаємо стамескою всю площину вирівнюємо цикліною, зачищуємо склопапером і покриваємо політурою чи лаком. Для кращої наочності технологію виконання інкрустації складних мотивів винесе­но окремими малюнками.

1. «Колосок», «пше­ничка», «фасулька» — найбільш поширений мо­тив у гуцульській різьбі та інкрустації. Має свої тех­нологічні особливості ви­конання. Для інкрустації цих мотивів бажано мати два різці «пшеничка», один менший для затинання гнізд, другий більший для вирізу­вання вставок. При відсутності таких можна користуватися й одним. При інкрустації «колоска» необхідно зарубувати гнізда та вставляти вставки через одну, щоб не попсувати перегоро­док, почекавши коли підсохне клей. Це важливо тоді, коли елементи колоска стоять близько один до одного. Вставки вирізаємо із заготовленої смужки форніру.

2. Інкрустація трикутників і круг­лої, що поєднані в один орнамен­тальний мотив. Виконується даний мотив в такій послідовності. По рисунку орнаменту підбираються свердла-борики, яких для інкрус­тації завжди повинна бути пара — «завертач» і «обвертач». Завертачем висвердлюють гнізда, потім парним йому обвертачем вирізу­ються вставки із підготовленого форніру і укладаються в підготовлені гнізда на клей. Кружечки укладаються в гнізда так, волокна ішли паралельно основі трикутника. Потім зарубується трикутник, вибирається гніздо, точно за розміром гнізда вирізується вставка, примірюється і вставляється у гніздо на клей.

3. «Кучері» — складний орнаментальний мотив. Може виступати як самостійний орнамент у смузі, на тарелях. Виконується в два прийоми, спершу інкрустуються пояски, що утворюють трикутники, потім — головки кучерів. Інкрустація кружечка описана вище.

4. «Гачки», «рачки». На відміну від кучерів складають­ся лише з поясків. Інкрусту­ються в послідовності, пока­заній на малюнку. Прямим різцем затинають по контуру розміченого мотиву, вибирачами вибирають гніздо. За розмірами гнізда підготовля­ють пояски, примірюють і вставляють у гніздо на клей. Основні пояски повинні пере­тинати навхрест одні одних, а вусики з'єднуватися по діа­гоналі.

5. «Бані», «ментелі» — мотив дуже поширений у гуцуль­ській різьбі та інкрустації. Складається із трикутника, »клинця", на вершину якого поставлено кружечок. Спершу інкрусту­ють трикутники через один тому, що коли зарубати і вибрати їх всі підряд, ослаблюються гострі кінці і основи трикутників виходять неоднакові. Коли викладені всі клинці, ін­крустується поясок, що завершує основу мотиву, тоді виходить, що основа клинців обрізана рівно на одній лінії. На вершинах клинців інкрустуються кру­жечки, центри яких пови­нні йти точно по одній пря­мій.

6. «Кружечок», або «кругла», — доповнюючий мотив, часто служить для організації центральної частини орнаменту. Пе­рекладання кружечків іншими кольорами робиться після пов­ного висихання клею. Технологія виконання описана вище.