Тенденції та перспективи світової золотовидобувної промисловості - Світовий ринок - Скачать бесплатно

Сучасні політичні реалії, що виникли після розпаду Радянського Союзу, наприклад, зруйнування єдиної мінерально-сировинної бази, висунули перед пострадянськими країнами, зокрема перед Україною, проблему забезпечення мінеральними ресурсами. Ця проблема тісно пов’язана з національною безпекою та соціально-економічним прогресом нашого суспільства. Особливо гострим є питання щодо забезпечення України золотими резервами. Адже цей метал виступає світовим грошовим еквівалентом, що підтримує стабільність національних валют. Саме це упродовж тисячоліть визначає цінність золота, хоча завдяки унікальним фізико-хімічним властивостям (пластичність, ковкість, хімічна інертність тощо) його також широко застосовують у ювелірній справі та електроніці, космічній та авіаційній промисловості, техніці, медицині тощо. З іншого боку, те, що Україна увійшла у світове економічне співтовариство як його рівноправний член, також зумовлює необхідність тісної взаємодії зі світовим мінерально-речовинним комплексом.

Тому останні відомості щодо стану світової золотовидобувної промисловості матимуть не тільки інформаційне, а й практичне значення для вітчизняних фахівців у галузі геології, економіки, планування.

Світовий видобуток золота

Останні десятиліття XX ст. характеризуються значними подіями на світовому ринку золота. Різке підвищення його вартості у другій половині 80-х – першій половині 90-х років майже до 400 дол. США за унцію ($/oz) призвело до суттєвого зростання видобутку цього металу. Проте наступне катастрофічне падіння вартості до 250 $/oz у 1999 р. взагалі порушило питання про роль золота як світового грошового еквівалента.

Людина видобуває золото вже понад 10 тис. років. Стародавніми центрами його видобутку були Єгипет, Нубія, Іспанія, Кавказ, Індія, Алтай, Китай, Центральна та Південна Америка, пізніше Західна та Південна Африка, Північна Америка, Австралія. Загальна кількість видобутого золота оцінюється у 133 тис. т (табл. 1). Наявні його запаси у родовищах світу оцінюються у 100 тис. т, при цьому палеорозсипні родовища групи Вітватерсранд містять близько 32 тис. т, архейські зеленокам’яні асоціації – близько 18 тис. т, сучасні розсипні родовища – до 32 тис. т й інші (архейські та протерозойські мезотермальні родовища, різноманітні типи мезо-кайнозойських родовищ та інші) – до 20 тис. т [8].

Понад половину вказаних вище обсягів золота видобуто у XX ст. У перші три десятиліття у середньому добувалося по 500-600 т/рік, а в наступних – 750-850 т/рік. У 80-х роках – понад 1000 т/рік при щорічному збільшенні видобутку цього металу в середньому на 10-15%. У зв’язку з різким підвищенням вартості золота у першій половині 90-х років його видобуток становив понад 2000 т/рік (табл. 2).

Упродовж зазначеного періоду, до 1997-1998 рр., спостерігалося щорічне зростання рівня видобутку золота на 2-3%. У 1997 р. зростання світового видобутку золота становило 2,3%, або 55 т (табл. 2). Такі значні золотовидобувні країни, як США, Австралія, Китай, Перу, Папуа-Нова Гвінея, Гана підвищили рівень видобутку, тоді як ПАР, Канада та Чилі дещо знизили.

Найбільш вражаючим було зростання видобутку золота у США – більш ніж удесятеро за сімнадцять років: з 30,2 т у 1980 р. до 340 т у 1997 р., до того ж за останній рік цей показник становив 3%. Найбільшим видобувачем Сполучених Штатів у 1997 р. була компанія «Newmont» після об’єднання у липні того ж року із «Santa Fe». Їхні операції у Неваді та Каліфорнії становили близько 26% усього видобутку золота цієї країни [10].

Різке підвищення видобутку золота в Перу пов’язане з початком роботи нового рудника Янакоха на базі найбільшого золотого родовища в Латинській Америці. Там у 1994 р. було видобуто 220 000 oz (6,8 т), а лише за десять перших місяців 1997 р. – 26,6 т, що становить 43% усього видобутку золота в Перу. Планується, що у 2002 р. видобуток перевищить 100 т. У Чилі видобуток зменшився на кількох копальнях, що були зачинені внаслідок стихійних явищ (наприклад, Агуа де ла Фалда). У Бразилії зниження видобутку зумовлене зниженням ціни на золото і у зв’язку з цим скрутним становищем гаримпейрос. Водночас Аргентина увійшла до списку найбільших золотовидобувних країн наприкінці жовтня 1997 р. завдяки видобутку руди на мідно-золотому родовищі Баджо де ла Алюмбрера. Кілька невеликих копалень розпочали видобуток золота в Уругваї, Коста-Риці, Гондурасі та Нікарагуа.

Безпрецедентне падіння рівня видобутку золота сталося у Росії: з 269 т у 1984 р. до 134 т у 1997 р. і до 107 т у 1998 р., що пов’язане не тільки з економічними, а й з політичними подіями. Одночасно РФ розпродає значну частину свого золотого запасу (табл. 3), що посилило економічну кризу і сприяло падінню курсу російського рубля. На жаль, скорочення золотовалютних резервів Росії триває: тільки у січні 1999 р. воно становило 602 млн дол. США, що приблизно дорівнює 60 т.

Найбільші родовища золота світу, що розроблюються, сконцентровані переважно у кількох країнах: США, Канаді, ПАР, Австралії, Індонезії, Перу, Гані тощо (табл. 4).

Розглянемо організацію видобутку золота в ПАР, що є найбільшою золотовидобувною країною світу (табл. 5).

Отже, золото в ПАР (як і в усьому світі) видобувають великі транснаціональні компанії, об’єднані у фінансові групи, такі, як: AngloAmerican, Avmin, Consolidated African Mines, Gencor, GFSA, JCI Gold, Minorco, Randgold тощо. Вони можуть бути зареєстровані у будь-якій країні (переважно США, Канада, ПАР, Австралія), але мають свої фінансові інтереси в усьому світі, зокрема й у Росії (останнім часом).

Так, упродовж 1992-1996 рр. більше ніж удвічі (в ціновому вимірі) зріс видобуток золота американськими (США) фірмами: з 301 млн дол. до 629 млн дол. [13], хоча числовий вираз золота, що його видобули у метрополії, залишився практично незмінним (табл. 2), адже настільки зросла експансія американських золотовидобувних компаній у світі. І якщо у 1992 р. у метрополії було видобуто 56% їхньої продукції, то у 1999 р. – тільки 26% [18]. Водночас зростають внески фірм США у пошуково-розвідувальні програми в інших країнах, наприклад, у країни Південної Америки – з 39 млн дол. у 1992 р. до 58 млн дол. у 1993 р. [7]. Але не фірми США лідирують у цьому плані, а канадські (94 провідних фірм), якими у 1996 р. було видобуто продукції на 958 млн дол., зокрема у Латинській Америці – на 490 млн дол. До речі, за 1992-1996 рр. видобуток золота іноземними компаніями у цьому регіоні зріс у 6 разів. Протягом останніх років транснаціональні компанії США, Канади, Австралії, ПАР та інших розвинутих країн підвищили свою активність у Південній Америці, Африці, Південно-Східній Азії, Росії [3, 4, 5, 9, 13, 14, 17]. Ще більше зростання їхньої активності планується у майбутньому [22]. Дбаючи про свою екологію, розвинуті держави переносять екологічно небезпечну частину технологічного гірничовидобувного процесу на територію країн, що розвиваються, сплачуючи зазвичай 10-20% видобутої продукції урядові експлуатованих країн.

До найбільших золотовидобувних компаній з річним рівнем видобутку понад 1 млн унцій (1 oz = 31,1 грама) належать такі: зареєстровані у США Newmont, Homestake, Freeport; у Канаді – Barrick Gold, Kinross Gold, Placer Dome; в ЮАР – AngloGold, Driefontein, Gold Fields; в Австралії – Normandy Mining; у Великобританії – Rio Tinto; у Гані – Ashanti Goldfields [21].

Найзначнішим у світі виробником золота є транснаціональна компанія AngloGold Ltd, зареєстрована у ПАР. У 1998 р. вона видобула 6,6 млн унцій золота (табл. 6), чи понад 200 т, що майже вдвічі перебільшує щорічний видобуток РФ в останній час (табл. 2). Сформована у березні 1998 р. на базі Vaal Reef компанія передусім репрезентує інтереси фінансових груп Великобританії та США при розробці таких родовищ золота у ПАР, як ERCO, Вааль Ривер, Фри Стейт, Вест Вітс, Драйфонтен. За межами Південної Африки компанія частково володіє копальнями Задіола у Малі (38%), та Навахаб у Намібії (70%), має пошуково-розвідувальні проекти у Сенегалі, Малі, Танзанії. Вона входить до фінансової групи AngloAmerican Corp., разом з якою володіє такими родовищами, як Ествааль, Еландсранд, Фриголд, Саусвааль, Вестерн Діп, Джоель. Загальна ринкова вартість компанії дорівнює 27 млрд рендів ПАР.

Стисла характеристика цієї та інших провідних золотовидобувних компаній світу наведена у табл. 6-8 (за станом 1997-1998 рр.).

Слід ще раз наголосити на транснаціональних, надкордонних інтересах провідних компаній, що володіють родовищами та здійснюють пошуково-розвідувальні дослідження у багатьох країнах: Ashanti – у Гані, Зімбабве, Малі, Гвінеї; Newmont – у США, Узбекистані, Перу, Індонезії, Мексиці; Barrick Gold – у США, Канаді, Чилі, Перу; Kinross – у США, Канаді, Зімбабве, Росії, Чилі, Ботсвані тощо. Останнім часом значну активність у завоюванні нових об’єктів за межами національної території виявляють порівняно молоді австралійські фірми, досягаючи рівня видобутку партнерів з США та Канади. Так, Normandy, крім копалень в Австралії, частково володіє родовищем Іті в Кот-д’Івуарі (33%); Resolute має інтереси у Гані, Зімбабве, Танзанії; Goldfields – у Папуа-Новій Гвінеї, Тасманії.

Останнім часом міжнародні компанії проникають у золотовидобувну галузь колишніх радянських республік [22]. Так, разом з російськими компаніями розробкою Агінського родовища на Камчатці займається Kinross Gold (25%) та Gryberg Resourses (25%); Балей в Забайкаллі – Armada Gold Corp. (85%); Дукат в Магаданській області – Pan American Silver Corp. (70%), Джульєта – Arian Resources (75%), а Шкільного – Rux Resources Inc.; Багатовершинного у Хабаровському краї – Amur Interational Gold Mines Ltd.; Нежданінського в Якутії – Celtic (50%); Покровського в Амурській області – Homestake та Peter Hambro PLG; Верхній Менкеш в Якутії – Celtic Resources Holding PLC. У Вірменії на родовищах Меградзор та Зод працює First Dyasty Mines Ltd.; у Казахстані – Indochina Goldfields Ltd. та BKG Resources PLC (родовище Бакірчик), Goldbelt Resources Ltd. (Леніногорськ), Steppe Gold Resources Ltd. (Мізек); у Таджикистані (Зарафшан) – Nelson Gold Corp. та International Finance Corp.; в Узбекистані (Кайрагач) – Rux Resources Inc.; у Киргизстані (Кумтор) – Cameco.

Активність іноземних гірничорудних компаній зазвичай сприяє поліпшенню економічного становища та пом’якшенню соціально-політичної напруженості у країнах, що розвиваються. Підвищуються технологічний рівень, науковий потенціал суспільства, набувають високого фахового рівня національні інженерно-технічні кадри, тисячі людей мають порівняно високооплачувану роботу. Прикладами таких країн можуть бути Перу та Гана, Зімбабве та Папуа-Нова Гвінея.

Проте жодна компанія не розпочне роботи на новому об’єкті чи у новій країні, якщо не буде впевнена у їхній прибутковості.

Певні умови здійснення золотовидобувних робіт

Однією з найважливіших умов розширення ділової активності транснаціональних компаній у будь-якій країні є політична ситуація та сприятливі інвестиційні умови. Так, заміна уряду ПАР, напевне, була однією з причин зменшення видобутку золота у цій країні з 640 т у 1986 р. до 432 т у 1998 р. [12], хоча одночасно було розвідано кілька нових родовищ та ділянок, наприклад, на рудному полі Вітватерсранд [11].

Після багатьох років політичної нестабільності у Гані прихід до влади уряду Роллінгса, крім загального поліпшення соціально-економічної ситуації в країні, сприяв також припливу іноземних капіталів у гірничорудний сектор економіки. Тому різко підвищився видобуток золота: з 12 т у 1988 р. до 57 т у 1997 р. [6]. Особливо сприятливий інвестиційний клімат створено для Ashanti Goldfields (спільна компанія Lohro та уряду Гани), продукція якої зросла з 7,5 т у 1986 р. до 31 т у 1995 р. і до 35,5 т у 1997 р. [7, 21]. У свою чергу, це сприяло розвитку інших секторів економіки Гани, де золоторудна промисловість посідає друге за значенням місце після аграрного сектора.

Завдяки політичним та економічним реформам у країнах Латинської Америки, капітали надходили до кількох країн, розширювався гірничорудний сектор їхньої економіки, що, у свою чергу, сприяло поліпшенню макроекономічної ситуації цих країн. Типовим прикладом може бути Перу, де прихід до влади у 1990 р. уряду Фуджиморі різко змінив економічну ситуацію в країні. Країна, піддана бунтам і нарковійнам, у 1990 р. мала 7600% інфляції. У 1997 р. інфляція становила лише 8%. Очевидно, що цьому сприяла інтенсифікація гірничорудного сектора, експорт продукції якого подвоївся: 1993 р. – 1431 млн дол., 1996 р. – 2655 млн дол. Важлива роль у цьому належить золотовидобувній промисловості, продукція якої різко зросла після введення в експлуатацію відкритого рудника Янакоха. Він характеризується порівняно невисоким вмістом металу в руді (1,34 г/т) та низькою собівартістю його видобутку (99 $/oz). Розробка родовища розпочалася у липні 1992 р., коли тут об’єдналися інтереси трьох компаній: Minera Yanacocha, Newmont Gold та Cia de Minas Buenaventura. Вони інвестували 240 млн дол. США у розвиток цього проекту і вже у перші шість місяців 1997 р. було видобуто 26,6 т золота, що дорівнювало 43% загальної перуанської золотої продукції. У 1998 р. у Перу було видобуто 72 т золота на 798 млн дол. [10].

Зміна політичної ситуації у країнах Східної Європи (Чехія, Словаччина, Румунія, Угорщина) також викликала підвищений інтерес інвесторів до традиційної гірничорудної галузі. Greenwich Resources (Великобританія) виграла тендер на розвідку ділянки Розміталь родовища Васьков-Петракова Гора з запасами 800 тис. oz (24,9 т) золота; Rhodes Mining (Австралія) має 89,7% акцій рудника Лахока в Угорщині з ресурсами 24,5 млн т з вмістом золота 1,4 г/т [7].

Китай до недавнього часу самостійно розробляв свої золоті родовища, але зараз і він зацікавлений у зовнішніх інвестиціях. Очікується, що у розробці родовищ Пайшанлу та Чангкенг братимуть участь компанії Barrick Power Gold Corp. of China, Power Corp. of Canada та China National Gold Corp.

Список таких прикладів можна продовжити. Слід враховувати головне: транснаціональні компанії залюбки втручаються в гірничовидобувні сектори національних економік країн, що розвиваються, якщо політична ситуація та інвестиційний клімат сприяють цьому. Це втручання зазвичай позитивно відбивається на економіці цих країн.

Другою важливою умовою активності золотовидобувних робіт є концентрація золота в рудах. Чим вище показник концентрації, тим доцільніша розробка родовища, хоча прямого співвідношення між ним та собівартістю металу, що видобувається, немає. Так, на підземній копальні Вааль Ривер в ПАР компанії Anglogold середній вміст золота в рудах дорівнює 8,1 г/т, а собівартість продукції – 190 $/oz; на відкритій копальні Фрі Стейт – 0,9 г/т та 300 $/oz тощо, а на копальні Задіола в Малі – 3,0 г/т та 109 $/oz. Один із найнижчих показників власне золотих родовищ зафіксовано, мабуть, на копальні Мідрас в Гані компанії Ashanti: 0,68 г/т (собівартість 255 $/oz). Звичайно, на комплексних родовищах, де золото є попутним компонентом, його концентрація може бути суттєво нижчою і дорівнювати 0,1-0,2 г/т (ERGO – 0,2 г/т, Раунд Маунтен – 0,12, Олімпік Дам – 0,3). Найвищі концентрації золота спостерігаються у рудах низки південноафриканських (Клуф – 12,9 г/т, Ліудорн – 10,6, Драйфонтен – 10,0), австралійських (Паджінго – 12,1-13,8 г/т, Гентлі – 16,7-23,9) та канадських (Хоїл Понд – 13,6 г/т, Макасса –11,7, Слиппінг Жіант – 10,8, Ескей Крік – 67,17-102,1, Девід Белл – 11,4-13,7) родовищ.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження середнього вмісту золота в рудах. Якщо 10-15 років тому цей показник коливався між 3-6 г/т, то зараз він дорівнює 1-3 г/т. Так, наприклад, з 1981 р. до 1991 р. середній вміст золота в рудах, що видобуваються у США, зменшився з 3,56 до 1,52 г/т [7]. Це пов’язано з початком дії відкритих копалень. Їхня кількість за той самий час зросла з 32 до 80, а видобуток золота – в 14,5 раза. Одночасно кількість підземних рудників зменшилася з 56 до 13, а середній вміст золота в рудах, що видобуваються, підвищився з 5,76 до 7,65 г/т.

Зниження концентрації металу означає необхідність переробки дедалі більшої кількості руди, що, у свою чергу, потребує нових технологічних засобів. Одним з них стала метода купчастого вилужування, де застосовуються цианіди. Вперше для золота її використано у Неваді у 1971 р. Нині ця метода дуже широко застосовується в усьому світі, особливо в тропічних країнах. Її впровадження дозволяє суттєво зменшити собівартість продукції, що є вирішальною умовою здійснення золотовидобувних робіт. Як було показано вище, собівартість золота коливається у широких межах, від 100 до 400 $/oz. Загалом, вона повільно змінюється, віддзеркалюючи (із затримкою на 1-2 роки) зміну вартості золота (табл. 9).

Собівартість золота становить у середньому 250 $/oz, хоча в різних країнах та на різних копальнях вона може мати суттєву різницю: від 99 $/oz на родовищі Янакоха в Перу до 300-400 $/oz на декількох рудниках Америки та Африки (Пінсон – 425 $/oz, Канделярія в США – 346, Ель Бронс у Чилі – 371, підземні виробки Буксберг в ПАР – 356). Однією з умов доцільності золотовидобувних робіт є рівень вартості золота на світових ринках не нижче ніж 300 $/oz.

Сучасний стан та перспективи світового ринку золота

Незважаючи на постійне зростання видобутку золота до 1998 р. включно, перелам економічної ситуації позначився вже у 1997 р., коли середньорічна вартість золота знизилася на 57 $. – до 331,29 $/oz. Це був найнижчий рівень з 1985 р., коли середньорічна вартість золота становила 317,26 $/oz [15]. У 1997 р. вартість золота поступово знижувалася з 366 $/oz на початку року до 283 $/oz наприкінці, у середині грудня (найнижчий рівень з серпня 1979 р.). У 1998 р. вартість золота становила близько 290 $/oz, а у першій половині 1999 р. знизилася до 250-255 $/oz.

Для того щоб зрозуміти причини зниження вартості золота, треба проаналізувати не тільки економічну ситуацію у світі, а й зміну сприйняття ринку золота та ролі золота як світового грошового еквівалента.

Незважаючи на глибокі економічну та фінансову кризи багатьох країн Східної Азії у другій половині 1997 р., Південної Америки – у перший половині 1998 р. та Росії – у другій половині 1998 р., глобальна світова економічна ситуація була стабільною. У найважливіших індустріальних країнах економіка мала динамічний розвиток, зростання практично всіх економічних факторів супроводжувалося низькою інфляцією. Попит і пропозиція золота були збалансовані (табл. 10), світове виробництво золота стабільно підвищувалося, причому це підвищення (13% у 1997 р.) значно перекривало підвищення видобутку золота (2,3%) у тому самому році (табл. 11).

Треба зважати й на політичне зростання ролі Сполучених Штатів після розпаду Радянського Союзу. У зв’язку з цим надзвичайно підвищилася довіра до долара США та піднеслося його значення як світового економічного регулювальника. Тому часто ділові кола світу надавали перевагу долару США чи урядовим фінансовим зобов’язанням США над золотом. Таким чином, міжнародна довіра до долара США останніми роками підірвала сприйняття цінності золота як антиінфляційної перепони у світі, що розвивається, а це викликало негативне ставлення до золота деяких банків та інвесторів, підвищення пропозиції та зниження вартості.

Протягом 1997-1998 рр. декілька центральних банків та урядів розвинутих країн повідомили про продаж золота. Так, 13 січня 1997 р. уряд Нідерландів оголосив про продаж 300 т золота. На початку березня того ж року Національний банк Швеції повідомив про продаж у майбутньому частини своїх золотих резервів. У липні 1997 р. австралійський уряд заявив про скорочення своїх золотих резервів на 2/3 і продаж 167 т золота, 2 грудня – Аргентина про розпродаж у майбутньому частини свого золотого резерву. Останньою краплею, напевне, було оголошення уряду Великобританії у червні 1999 р. про продаж частини своїх запасів. На початку липня Великобританія виставляє на продаж перший з п’яти лотів у 25 т. Золотий ринок зреагував миттєво: вартість золота знизилася до критичної позначки у 255 $/oz і багато золотовидобувних компаній були змушені згорнути, а частково й зупинити свої роботи. Так, у липні 1999 р. найбільша золотовидобувна компанія Гани – Ashanti Goldfields – зупинила всі пошуково-розвідувальні роботи у цій країні, обмежила видобуток золота на таких родовищах, як Obuasi та Bibiani, і звільнила 3000 чоловік. Водночас із золотовидобувного сектора ПАР було звільнено понад 5000 чоловік. Настала найглибша криза золотовидобувної промисловості з часів скасування золотого стандарту у 20-х роках і Великої Депресії 30-х років.

Проте, на погляд автора, така ситуація триватиме недовго. Безперечно, не можна чекати підвищення вартості золота у першій половині 2000 р., навпаки, ціна золота може дещо знизитися, якщо не вживатимуть заходів держрегулювання (що не виключено). Через це треба чекати на спад видобутку золота у 1999 та 2000 рр., можливо, на 5-10% на рік. Але зниження пропозиції неминуче викличе підвищення попиту і – як наслідок – підвищення вартості золота, можливо, вже наприкінці 2000 р., приблизно до 300-350 $/oz. Швидше за все, сподівання фінансових та урядових кіл певних розвинутих країн про заміну золота як світового фінансового гаранта валютних резервів доларами США чи євро Західної Європи є небезперечними, недостатньо обгрунтованими. Ці сподівання базуються передусім на нинішньому політико-економічному стані світового співтовариства, у першу чергу – на незаперечному лідерстві Сполучених Штатів Америки. Але, як свідчить історія людства, глобальна політико-економічна ситуація може змінитися дуже швидко, а золото завжди залишається найнадійнішим гарантом фінансового стану будь-якого суспільства.

Ці висновки частково підтверджуються останніми відомостями з фінансових ринків щодо підвищення ціни золота наприкінці вересня 1999 р. до 282 $/oz, а у грудні 1990-січні 2000 р. до 290-320 $/oz (хоча у березні-квітні вона знов знизилася до 280 $/oz). Міжнародні аналітики пов’язують це підвищення з трьома групами факторів:

- економічні: світовий попит на золото та його щорічне зростання суттєво перевищують видобуток золота та його динаміку (див. табл. 10); наприклад, у другому кварталі 1999 р. збут золота виріс на 16% порівняно з тим самим періодом 1998 р., тоді як значного підвищення видобутку золота не спостерігалося, навпаки, певні компанії зменшили видобуток у зв’язку з його низькою вартістю;

- політичні: країни, що видобувають золото (передусім ПАР, а також Гана, Перу та інші), особливо постраждали від зниження цін на золото, вплинули на уряди розвинутих країн (США, Великобританію, Швейцарію та інші) і змусили їх пом’якшити позиції щодо продажу значної частини їхніх запасів на світовому ринку;

- фінансові: Європейський Центральний банк у вересні 1999 р. заявив, що у наступні п’ять років підконтрольні йому фінансові структури стримуватимуть щорічний продаж золота у межах 400 т, що становить приблизно 2000 т (менше, ніж щорічний світовий видобуток), а «велика сімка» розвинутих країн відмовилася від плану МВФ щодо продажу на світовий ринок десяти відсотків його золотого фонду на світовому ринку.

Це зовсім не означає, що світова криза щодо золота завершилася, але свідчить, що золото зберігає і зберігатиме свої традиційні функції найважливішого забезпечувача світової фінансової стабільності.

Становище з українським золотом

Нині мінерально-сировинна база золота в Україні відсутня, хоча є надійні передумови її створення. В Україні є два можливих джерела золотого зруденіння: неогенові родовища Закарпаття та докембрійські Українського кристалічного щита (УКЩ). Щодо перших, то вони належать до внутрішньої зони Східних Карпат та пов’язані з неогеновим вулканізмом структур активізації периферійної частини Паннонського масиву. Відомі родовища (Мужіївське, Берегівське та інші) мають комплексний характер та являють собою системи кварцових жил, рідко зони штокверків та тіла еруптивних брекчій із золото-поліметалічними рудами. Золото в Карпатах видобувалося ще у стародавні часи, особливо на території Румунії, частково (у XIX ст.) – на площі українського Закарпаття. Існує програма геолого-розвідувальних робіт у Закарпатті, де передбачені розвідка відомих родовищ та пошуки нових [1], будівництво золотовидобувного підприємства на базі золотих руд Мужіївського та інших родовищ.

Щодо родовища Сауляк, яке належить до іншого генетичного типу, то, за відомостями Прайм Тасс, українсько-російське підприємство «Тукурингра» розпочало підготовку до видобутку золота на родовищі Сауляк, де очікувалися запаси 11 т золота з вмістом 5,6 г/т. У 1997 р. підприємство витратило 7,5 млн грн., у 1998 р. планувалося видобути перші 400-450 кг золота, але ці плани не здійснилися. Лише у 1999 р. там видобуто незначну кількість золота.

І хоча наприкінці 1999 р. було відкрито золотовидобувний комплекс на базі Мужіївського родовища, де вже видобуто перше українське золото, загалом відомі карпатські родовища мають порівняно невеликі запаси і навряд чи зможуть стати надійною базою золото-сировинного комплексу України.

Найважливіші перспективи золоторудної мінералізації України, очевидно, пов’язані з докембрійськими родовищами УКЩ. Річ у тім, що геологічна будова та історія розвитку УКЩ аналогічні докембрійським кратонам Африки, Австралії та Америки, де з давніх часів відоме та інтенсивно розроблюється багате золоте зруденіння. Останнім часом золоторудні об’єкти було відкрито й на території УКЩ [2]: родовища Майське, Юр’ївське, Сергіївське, Балка Широка та Клинцівське. Вони являють собою системи кварц-карбонатних та кварц-сульфідних жил, лінз, горизонтів, рудних стовпів та штокверків, локалізованих у рудоконтролюючих зонах розломів північно-східної, субширотної та субмеридіональної орієнтованості серед архейських та ранньопротерозойських зеленокам’яних метавулканітів, залізистих кварцитів, інтрузій основного складу, гнейсів, мігматитів та гранітів. Запаси оцінюються як значні, вміст золота – від 1-3 до 5-7 г/т [1,2]. За своїми особливостями вони нагадують відомі родовища Африки, Канади, Австралії.

На підставі схожості геологічної будови та родовищ УКЩ з будовою та родовищами золотопродуктивних кристалічних щитів світу можна прогнозувати його високі перспективи щодо золотоносності, сумарні ресурси якої на УКЩ, на думку автора, значно перевищуватимуть 1-2 тис. т металу, а ймовірніше сягатимуть близько 10 тис. т.

На тлі позитивних показників золотоносності існує проблема собівартості продукції. Вона пов’язана з неспроможністю видобутку золота у відкритих кар’єрах через наявність зазвичай потужного (до 100-150 м) шару молодих пухких відкладів платформного чохла. Ця проблема може бути розв’язана у такий спосіб. Як відомо, відклади чохла нерідко самі являють собою корисну копалину: глини, каоліни, аргіліти тощо. Якщо внаслідок комплексного аналізу геологічної будови району золотого родовища буде обгрунтовано доцільність промислової розробки перекриваючих відкладів будь-якого типу нерудних корисних копалин, це значно зменшить собівартість видобутку основного компонента – золота.

* * *

Таким чином, Україна має значні перспективи створення власної золоторудної мінерально-сировинної бази, більше того, зобов’язана створити її для власної економічної безпеки. Одним із способів цього може бути залучення до національної економіки закордонних вкладень, а до розробки золотих родовищ – іноземних фірм на паритетних началах, що практикується у світі. Через різке зниження останніми роками вартості золота на світовому ринку золоторудна промисловість світу зараз перебуває у глибокий кризі. Але аналіз перспектив та тенденцій світової золотовидобувної промисловості дозволяє прогнозувати наступне підвищення вартості золота до рівня не нижче ніж за 300-350 $/oz. Це не тільки стабілізує світову економічну ситуацію щодо золота, а й потребуватиме розширення геологорозвідувальних досліджень, пошуків та експлуатації нових золоторудних об’єктів.

Список використаної літератури

1. Гурський Д. С., Веселовський Г. С. Українське золото сьогодні // Мінер. ресурси України. – 1996. – № 3. – С. 9-10.

2. Золотые месторождения Украинского щита (Украина) / В.Б. Коваль, Ю.М. Коптюх, М.А. Ярощук и др. // Геология рудных месторождений. – 1997. – № 3. – С. 229-246.

3. African Mining. – 1999. – January-February. – Vol. 4. – №. 1.

4. African Mining. – 1999. – March-April. – Vol. 4. – № 2.

5. African Mining Bulletin. – 1999. – 25 Jan.

6. Engineering and Mining Journal. – 1998. – March. – Vol. 199. – № 3. – P. 35-38.

7. Foster R.P. Gold in the year 2000: a global overview // Australian Jour. Of Earth Scien. – 1996. – № 43. – P. 1-14.

8. Gold Metallogeny and Exploration / Ed. by Foster R. P. – London: Chapman and Hall, 1993. – 432 p.

9. Mining activity survey // Mining Magazine. – 1999. – January. – Vol. 180. – № 1. – P. 17-33.

10. Mining Magazine. – 1998. – February. – Vol. 178. – № 2. – P. 87-105.

11. Mining Magazine. – 1999. – March. – Vol. 11. – № 9. – P. 87-105.

12. Mining Mirror. – 1999. – April. – Vol. 11. – № 10. – P. 54-55.

13. Mining Journal. – London. – 1999. – March 26. – Vol. 332. – № 8521. – P. 211-219.

14. Mining Journal. – London. – 1999. – May 7. – Vol. 332. – № 8530. – P. 341.

15. Murray S. Gold // Engineering and Mining Journal (E&MJ). – 1998. – March. – Vol. 199. – № 3. – P. 35-38.

16. Phillips G. N. Historical Gold Production: a Review // Newsletter of the International Liaison Group of Gold Mineralisation. – 1998. – October. – № 27. – P. 49-50.

17. «Promin-98 Bourkina»: Mat. of Mining Conference, Ouagadougou (Bourkina-Faso), 26-29 October, 1998.

18. The Mining Record // International Mining News. – Dever, Colorado, USA. – 1998. – January 28. – Vol. 109. – № 4. – P. 4-11.

19. World Gold. – 1999. – February. – Vol. 2. – № 2. – P. 11.

20. World Gold. – 1999. – May. – Vol. 2. – № 5.

21. World Gold Analyst. – 1998. – November. – Vol. 1. – № 2. – 99 p.

22. Worldwide projects and expansions // Mining Magazine. – 1998. – July. – Vol. 179. – № 1. – P. 21-27.