Економіка країн чорноморського регіону, пісдя розпаду Радянського союзу - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно

Вступ

Іноді географічні терміни є далеко неоднозначними. Зокрема поняття «Європа» застосовують до різних регіонів. Футбольні матчі на першість Європи і Європейські пісенні фестивалі збирають учасників із країн, розташованих навіть за межами Європи (наприклад, з Ізраїлю). Ще одним прикладом може бути Туреччина, яка є кандидатом на вступ до Європейського Союзу, хоча більша частина її території знаходиться на азіатському континенті. Очевидно, політичні, економічні та культурні кордони можуть бути абсолютно відмінними від географічних. Це також стосується і Чорноморського регіону. З Чорним морем межує всього шість країн: Болгарія, Румунія, Україна, Росія, Грузія і Туреччина. Але Хартію про чорноморське співробітництво (BSEC) підписали 11 членів-держав. Крім названих країн, членами пакту BSEC стали Албанія, Вірменія, Азербайджан, Молдова і Греція. Крім цього, ряд країн – Австрія, Франція, Німеччина, Італія, Польща і Туніс – мають статус спостерігача BSEC. З жовтня 1999 р. BSEC отримав статус спостерігача в Організації Об’єднаних Націй згідно із прийнятою з цього приводу резолюцією Генеральної Асамблеї.

Географічно до Чорноморського регіону можна віднести три з п’яти країн BSEC, які не прилягають до чорноморського узбережжя. Молдова знаходиться між Україною і Румунією близько до Чорного моря. Греція майже наближається до гирла Босфору, що з’єднує Чорне і Середземне моря. Вірменія не межує з Чорним морем, але розташована зовсім недалеко від нього. Ще дві країни, які не прилягають до чорноморського узбережжя, розміщені на берегах інших морів: Азербайджан – Каспійського, Албанія – Адріатичного. Здається неприродним, що ці дві країни належать до Чорноморського регіону. Якщо Албанія – частина цього регіону, постає запитання: чому ж тоді такими не вважати Югославію, Македонію, а також і Азербайджан? Якщо ж і їх вважати частиною Чорноморського регіону, важко зрозуміти, чому Ірак та Іран не можуть сюди належати. Зрозуміло, що ці запитання за своєю суттю політичні. Якщо країни уклали договір, він базується на політичних рішеннях, які не мають нічого спільного з політичними кордонами. Можливе розширення BSEC це підтверджує. Ряд країн, а саме Іран, Югославія, Македонія та Узбекистан, звернулися із заявами про вступ до BSEC[1].

Чорноморський регіон лежить на перехресті головних нинішніх і майбутніх нафтово-газових транспортних шляхів[2]. Традиційно цей регіон завжди мав добре розвинуті торгові відносини. Спільним для всіх BSEC-країн, включно і Греції, є їхня залежність від Росії в питанні енергопостачання. Єдиний експортер енергоносіїв – це Азербайджан. Залежність від російських енергоносіїв навряд чи можна вважати об’єднуючим економічним чинником. Зрозуміло, що будь-яке визначення економіки Чорноморського регіону буде спірним, а тому прийнятні різні визначення.

Отже, за основу потрібно взяти пакт BSEC. Це, щонайменше, дає змогу врахувати всі країни-члени BSEC. Але існує дуже відмінна від решти група країн, що складається із шести колишніх радянських республік (Вірменії, Азербайджану, Грузії, Молдови, України та Росії). Окрім неї, до BSEC належать три країни колишнього Східного блоку (Албанія, Болгарія і Румунія), кандидат до вступу в Європейський Союз (Туреччина) і країна-член Європейського Союзу (Греція). Ось чому я зупинився на суто географічному підході. У даній статті я обмежуся країнами, які фізично межують з Чорним морем. Це менша кількість країн, а тому і менш різнорідна. До неї увійшли три колишніх радянські республіки (Грузія, Україна і Росія), дві країни колишнього Східного блоку, які є кандидатами на вступ у Європейський Союз (Болгарія і Румунія), і країна без комуністичного минулого, але яка розташована фактично за межами Європи (Туреччина).

Економічний розвиток у 1990-х рр.

У перші роки після розпаду Радянського Союзу колишні комуністичні країни страждали від депресії перехідного періоду і спаду (часто значного) економіки. Інші країни колишнього Східного блоку також пройшли через депресію. У даному розділі я коротко проаналізую економічний розвиток у кожній із цих країн у 1990-их рр., лише після цього зроблю висновки.

Грузія

Колишні радянські республіки, крім Росії, порівняно з іншими країнами колишнього Східного блоку були у найгіршому становищі. Після розпаду Радянського Союзу їм потрібно було утворити нову незалежну державу і від самої основи почати будувати громадські інституції. Крім цього, на Кавказі відбувалися громадянські війни. Зокрема в 1991 р. в Грузії вибухнула громадянська війна, що тривала до 1994 р. Відсутність соціальної і політичної стабільності зумовила суттєвий спад обсягу внутрішнього валового продукту (ВВП) за період 1990–1994 рр. на три чверті (див. табл.1).

Інфляція розвинулась у гіперінфляцію і в 1994 р. перевищувала 19 000%. Середній річний рівень інфляції в 1991–1994 рр. досягав більш як 5700%. Тоді обмінний курс грузинської валюти стрибнув від 220 ларі за долар у 1992 р. до більш як 1,1 млн. за долар у 1994 р. Наприкінці 1990-их рр. економіка якимось дивом стабілізувалась, ВВП за період з 1995 р. по 2000 р. зростав щорічно на 5,5%. У результаті жорсткої монетарної політики рівень інфляції впав до середнього – 8,5% за період 1997–2000 рр. Але серйозною пере­шкодою для подальшого економічного розвитку країни стала зруйнована громадянською війною інфраструктура. Про безробіття нема ніяких даних. Прогнози на 2002 р. сприятливі: реальне зростання ВВП становитиме від 4 до 6,5% і відповідно рівень інфляції – від 4 до 6%.

Таблиця 1. Економічні показники Грузії, 1990–2000 рр.

Джерело: Державний звіт.

Україна

Як і в інших країнах рублевої зони, в перші роки незалежності в Україні розгорнулась гіперінфляція, і у 1993 р. вона досягла рівня 4700% (див. табл. 2). Але інфляція і нині залишається на високому рівні (в 2000 р. становила 28%). Українська валюта після скасування рубля – купони, карбованці, а з 2 вересня 1996 р. – гривні, – різко «впала». Обмінний курс гривні з 1,83 за долар у 1996 р. збільшився до 5,44 за долар у 2000 р. Депресія перехідного періоду тривала в Україні дуже довго. В 1991 р., тобто в рік розпаду Радянського Союзу, макроекономічні показники країни знизились майже на 12%. Відповідно економічне зростання було негативним упродовж 1992– 1999 рр. У 1999 р. економічний рівень зменшився на дві третини порівняно із 1991 р. І позитивне економічне зростання не спостерігалось аж до 2000 р. (5,4%). Рівень безробіття збільшився з 5,6% у 1995 р. (за попередні роки дані про стан безробіття відсутні) до понад 11% у 1998 р. Хоч повільні темпи реформ – це завжди серйозна проблема, перспективи на 2002 р. позитивні: зростання реального ВВП передбачається на 3,1% – 3,4%, рівень інфляції – 17,5% – 15%, а рівень безробіття – 6,1% – 7,1%.

Таблиця 2. Економічні показники України, 1990–2000 рр.

Джерела: Державний звіт, МВФ, Міжнародна Фінансова статистика.

Гривня замінила карбованець 2 вересня 1996 р. за курсом 1 грн. – 100000 крб.

Росія

Після розпаду Радянського Союзу за період 1992–1996 рр. ВВП зменшився більш як на 40%. При цьому обсяг ВВП (з населенням 150 млн.) не набагато більший, ніж у Нідерландах (з населенням 16 млн.). У таблиці 3 показано, що після гіперінфляції з рівнем 1 350% у 1992 р. її рівень значно зменшився, але у 2000 р. він усе ж досяг понад 20%. За останніх два роки існування Радянського Союзу економічне зростання вже було негативним і після розпаду Союзу Росія переживала важкі часи. Лише через три роки після 1992 р. економіка Росії почала зростати (на 0,9% у 1997, 3,2% – у 1999 р. і на 6,3% – у 2000 р.). Позитивні зрушення останніх двох років відбулися переважно завдяки підвищенню цін на нафту. Оскільки Росія експортує сировинні матеріали, в тому числі і неперероблену нафту, баланс поточного рахунку залишається позитивним. Значне зменшення рівня імпорту майже наполовину після фінансової кризи 1998 р. також вплинуло на це. Російський рубель майже повністю втратив свою вартість. Курс обміну стрімко «впав» з 220 рублів за долар у 1992 р. до більш ніж 28000 рублів за долар у 2000 р. Офіційний рівень безробіття збільшився з 5% у 1992 р. до понад 12% у 1999 р. Перспективи на 2002 р. обнадійливі: ВВП зросте на 4%, рівень інфляції становитиме 14% , а рівень безробіття – 9,5%.

Таблиця 3. Економічні показники Росії, 1990–2000 рр.