Сутність МЕВ та особливості розвитку сучасних МЕВ - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно
Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм, міжнародної торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім’ями і племенами. Об’єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва. Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Для обміну призначалися переважно предмети розкоші та окремі види сировини.
Значно більшого розвитку набула міжнародна торгівля х виникненням капіталізму, тобто з переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого машинного виробництва, поліпшення умов транспортування, всебічний розвиток ринкових відносин утворили можливість і необхідність поширення зовнішньої торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Виник світовий ринок, а з переходом в кінці ХІХ ст. До монополістичного капіталізму утворилася світова система господарства. Об’єктом міжнародних відносин стала не лише торгівля, а й фактори виробництва. Великий монополістичний капітал в погоні за надприбутками все частіше почав перетинати кордони країн, розширюючи міжнародний обмін. Почалася інтернаціоналізація господарський відносин, що разом з інтернаціональним капіталом сприяло виникненню монополій. Між ними зав’язалася гостра боротьба за ринки збуту, джерела сировини, галузі вкладання капіталу. Результатом цієї боротьби став економічний поділ світу. Національне виробництво стало інтернаціональним і набуло багатьох міжнаціональних і міжнародних ознак. Характерною для нього є активізація спільної підприємницької діяльності з широким залученням до країни іноземного капіталу, формування міжнародних господарських комплексів та виникнення міжнародної власності. Економічні відносини між країнами набули глобального характеру, стали міжнародними. У другій половині ХХ ст. Міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та украплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв’язки пронизують більшість національних економік, сприяючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.
МЕВ – відображають господарські зв’язки між державами, регіональними об’єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну кадрів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.
[7, ст. 34-36]
ФОРМИ ТА РІВНІ РОЗВИТКУ МЕВ.
Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки – на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні.
На кожному з рівнів діють різні суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності: на макрорівні – окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні – національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні – міжнародні організації та наднаціональні інститути.
У світовому господарстві розвиваються такі найважливіші форми міжнародних відносин:
1. міжнародна торгівля.
2. міжнародна міграція капіталу;
3. міжнародна міграція робочої сили;
4. міжнародна передача технології;
5. міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;
6. міжнародна економічна інтеграція.
Усі форми міжнародних економічних відносин взаємоповязані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:
1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міграції торгівлі готовою продукцією – із суто комерційної вона може значною мірою перетворитись у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;
2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;
3) зростання масштабів міграції робочої сили;
4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;
5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;
6) розвиток сфери послуг;
7) об’єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.
Наведені вище характерні особливості різних форм міжнародних економічних відносин є узагальненими. Детальніше ми розглянемо їх окремо по розділах.
[7, ст. 36]
ІНФРАСТРУКТУРА СУЧАСНИХ МЕВ
Важливе місце у структурі світової економіки посідають інфраструктурні галузі. Залежно від виконуваних функцій у національних і світовому господарствах вони групуються у комплекси виробничої, інституційної, інформаційної, економічної, ринкової інфраструктури.
Інфраструктура – це сукупність галузей і видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура – транспорт, зв’язок, шляхи, лінії електропередач і т.д.) і населення (соціальна інфраструктура – комплекс заходів охорони здоров’я, торгівлі тощо).
Термін “інфраструктура” і перша самостійна теорія інфраструктури вперше постала у працях А.Маршала (1910) і Д.Кларка (кінець 40-х років). Рівень розвитку інфраструктури залежить від стадії технологічного та економічного розвитку суспільства.
Інфраструктурні галузі та об’єкти характеризуються високою гнучкістю залежно від рівня їх виробничих і соціальних функцій, черговості їх виконання, масштабів створеного потенціалу та обсягу послуг, що ними надаються. Дедалі більшого значення нині набуває міжнародна інфраструктура – сукупність національних елементів транспортних систем, інформації та зв’язку, міжнародних банків і сфери послуг світового рівня, що забезпечують зовнішньоекономічну діяльність і функціонування міжнародного капіталу, розвиток бізнесу та конкуренції.
Перехід до інформаційно-технологічної моделі світового господарства потребує якісного розвитку наявних та створення нових об’єктів і ланок інфраструктури, яким були би притаманні внутрішня єдність і спільне функціональне призначення.
Найвищого рівня всі види діяльності інфраструктури набули у розвинутих країнах. Сектор послуг тут сягає близько 75%. Так, у секторі послуг США зайнято понад 70%, економічно активного населення, у країнах Західної Європи – від 60% (ФРН, Фінляндія) до 70% (Бельгія, Нідерланди, Норвегія).
Аналіз внутрішньої структури сектора послуг цих країн показує, що активніше розвиваються не традиційні галузі типу готельного й ресторанного бізнесу, а такі, як фінансові послуги, професійне навчання, дизайн, освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення – менше.
В індустріальних країнах (деякі держави Південної та Східної Європи, Китай), “нових індустріальних країнах” (Аргентина, Бразилія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, Республіка Корея, Мексика), найбільш розвинутих країнах Африки часто зайнятих у сфері послуг становить приблизно 30-40%, внутрішня структура характеризується підвищеною часткою виробничих галузей (транспорт, зв’язок) і пониженою – фінансової, інформаційної та соціальної. У до індустріальних країнах Азії, Африки та Латинської Америки частка зайнятих у сфері послуг є відносно висока внаслідок нерозвиненості промисловості або с/г. Н-д, у Сальвадорі цей показник сягає 69%, Гондурасі – 72%, Беніні – 74%. Серед галузей інфраструктури тут переважає готельний і ресторанний бізнес.
Зростання ролі інфраструктури у світовому суспільному виробництві та обігу потребує дальшого підвищення економ. ефективності всіх її галузей, і насамперед, транспортних. Транспортна інфраструктура є вадливим елементом світових продуктивних сил. У свою чергу транспортна інфраструктура активно впливає на розвиток економіки окремих країн і світового господарства в цілому. Завдяки розвитку міжнародного транспорту розширюються межі міжнародних відносин, збільшуються обсяги світової торгівлі; залучаються в міжнародні економічні, науково-технічні та культурні відносини нові території, країни й народи. Транспорт сприяє процесам інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних економічних відносин.
[4, ст. 273-275]
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕВ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ МІЖНАРОДНОМУ І НАДНАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ
Сьогодні можна говорити про світове господарство як глобальну господарську систему, що ґрунтується на національному, міжнародному і наднаціональному світогосподарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу, яка функціонує на принципах ринкової економіки.
Сучасне світове господарство (ССТ) є цілісною системою, але ця цілісність складалась поступово. Вона формувалась в міру еволюції міжнародного поділу праці, процесу інтернаціоналізації господарського життя країн світового співтовариства, інтеграції груп країн в регіональні господарські комплекси (союзи) з міждержавним регулюванням соціально-економічних процесів, транс націоналізації виробництва.
Міжнародний поділ праці був тим об’єднуючим елементом, котрий створив систему світового господарства як сукупність взаємозв’язаних міжнародним обміном національних господарств, що виступають його підсистемами.
Вихід торговельних зв’язків за межі національних кордонів, тобто інтернаціоналізація сфери обігу (товарної стадії руху капіталу), і нині залишається загальною активною тенденцією для всіх країн світу, які прагнуть отримати економічну вигоду від міжнародного поділу праці і міжнародної торгівлі.
МПП – пов’язаний з обміном діяльності та її продуктами між національними державами.
Але сьогодні торгівельні зв’язки і обслуговуючі їх валютно-кредитні відносини між країнами утворюють лише первинний рівень цілісності міжнародних відносин до середини ХХ ст. Оформився наднаціональний світового господарства на первинному рівні (тобто на національному рівні), тобто на рівні відносин між країнами, використовується прийнята в міжнародній практиці класифікація, згідно з якою всі країни світу поділяються на 3 основні групи:
- розвинуті країни з ринковою економікою;
- країни, що розвиваються;
- країни з перехідною економікою.
В розвитку міжнародного співробітництва важливу роль відіграє політична стабільність країни – це невелика ймовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів (страйків), політичних актів типу тероризму, путчу.
Політичний ризик передбачає можливість: політичної змови, політичного перевороту, конфіскації майна, націоналізації об’єктів приватної власності.
Інституціональне забезпечення МЕВ – це сукупність правових норм (інституцій): конференцій, нарад, комітетів, комісії, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.
Національні органи регулювання МЕВ – це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції “всередині” транснаціональних корпорацій, тобто внутрікорпоративний поділ праці. На відміну від міжнародного поділу праці, це – технологічний поділ праці в самому виробництві на основі одиничного поділу (тобто внутрішнього для транснаціональних корпорацій) у формі транснаціональної спеціалізації і кооперації виробництва. Єдиний виробничий процес розчленовується на операції, здійснювані в різних країнах. Частковий продукт в тій чи іншій країні, не має споживної вартості поза транснаціонально організованим процесом виробництва. Діяльність транснаціональних корпорацій, як одна з організаційних форм всесвітнього поділу праці, забезпечує регулярну циркуляцію в планетарному масштабі товарів, послуг, фінансових і сировинних ресурсів, знань, технологічного та організаційно-управлінського досвіду. Через участь в транснаціональному поділі праці національні господарства отримують прямий доступ до світового ринку товарів і капіталів, до нових технологій і сучасного менеджменту.
Міжнаціональні органи регулювання МЕВ – це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані до виконання. В другій половині ХХ ст. в еволюції міжнародного поділу праці відбувалось якісне зрушення, яке виявилось як результат виводу капіталу за межі національних кордонів. Інтернаціоналізація охопила всі стадії руху капіталу (грошову, виробничу, товарну), набравши форм:
- інтеграції національних господарств в регіональні господарські комплекси зі структурою і пропорціями, оберненими на споживання регіону в цілому, і з міждержавним регулюванням економічних зв’язків;
- транснаціоналізації, тобто виходу виробничої і комерційної діяльності корпорацій (фірм) за національні кордони, котра розгалужується по всього світу у вигляді філій та дочірніх підприємств. Підрозділи транснаціональних корпорацій (ТНК), знаходячись на території національних держав, функціонують в значній мірі як економічно, організаційно і юридично незалежні організації, відносини яких з національними державами будуються на особистих договорах.
Міжнародний поділ праці – це поділ праці між країнами.
Наднаціональні органи регулювання МЕВ – це інституції, які здійснюють науково координат орські функції, і їхні постанови мають виконуватися безперечно.
Всесвітній поділ праці формує світове господарство як єдиний наднаціональний світогосподарський простір, який утворює другий, більш адекватний поняттю “світове господарство”, рівень світогосподарських відносин.
Єдиний світогосподарський простір – це наднаціональне середовище підприємства (бізнесу), в рамках якого діють єдині економічні, технологічні, правові і соціально-культурні вимоги до суб’єктів виробничої та комерційної діяльності.
Формуючись на базі всесвітнього поділу праці, єдиний світогосподарський простір втягує у свою орбіту національні господарства і їх підсистеми, закладаючи тим самим основи глобальної господарської інтеграції країн світового господарства. Це відбувається в міру створення в країнах певних умов: інформаційної технології, соціально-орієнтованої ринкової економіки, інтернаціоналізації правових і соціально-культурних норм тощо.
[18, ст. 11-16]
|
