Регулювання міжнародних торгівельних відносин, передбачених угодою ГАТТ - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно

Для будь-якої країни роль зовнішньої торгівлі важко переоцінити. По визначенню Дж. Сакса, «економічний успіх будь-якої країни світу ґрунтується на зовнішній торгівлі. Ще жодній країні не удалося створити здорову економіку, ізолювавши від світової економічної системи».

Традиційною і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля. На долю торгівлі приходиться близько 80 відсотків усього обсягам міжнародних економічних відносин.

Міжнародна торгівля-найстарша форма міжнародних економічних відносин. Вона існувала ще за довго до формування світового господарства і була його безпосередньою попередницею. Саме розвиток міжнародної торгівлі створило економічні умови для розвитку машинного виробництва, що найчастіше могло рости лише на базі імпортної сировини і масового заморського попиту.

Міжнародна торгівля займає ведуче місце в системі всесвітніх економічних відносин. Міжнародної торговий обмін є одночасно і передумовою, і наслідком міжнародного поділом праці, виступає важливим фактором формування і функціонування світового господарства. У своїй історичній еволюції він пройшов шлях від одиничних зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомасштабного торгово-економічного співробітництва. В умовах НТР міжнародний торговий обмін здобуває усе більше значення. Своєрідність цих процесів у післявоєнний період особливо рельєфно відкривається при аналізі довгострокових тенденцій, особливостей, форм і методів спільної торгівлі.

У сучасних умовах активна участь країни у світовій торгівлі зв'язано зі значними перевагами: воно дозволяє більш ефективно використовувати наявні в країні ресурси, прилучитися до світових досягнень науки і техніки, у більш стиснутий термін здійснити структурну перебудову своєї економіки, а також більш повно і різноманітно задовольняти потреби населення.

У цьому зв'язку значний інтерес представляє вивчення регулювання торгових відносин. Особливу значимість ця проблема має для України й інших країн, що встали на шлях створення розвитий ринкової економіки, орієнтованої на активну участь у світовій торгівлі.

Міжнародна торгівля є центральною ланкою в складній системі світових господарських зв'язків, опосередковуючи практично усі види міжнародного поділу праці і зв'язуючи всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, а її обсяг підраховується шляхом підсумовування обсягів експорту.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередковуюча рух усіх міждержавних товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% роста світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництвам

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Аналізуючи процеси, що протікають у світовій торгівлі, варто підкреслити, що лібералізація є її основною тенденцією. Відбулося значне зниження рівня митних податків, скасовані багато обмежень, квоти і т.п. Однак існує цілий ряд проблем. Одна з основних - наростання протекціоністських тенденцій на рівні економічних угруповань, торгово-економічних блоків країн, багато в чому конфронтуючих один одному.

Склад дев'яти найбільших міжнародних регіональних торгових блоків представлені нижче:

Європейський союз (ЄС) - Австрія, Німеччина, Великобританія, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція.

Європейські співтовариства (ЄС), чи так називаний «Загальний ринок» є об'єднанням держав, що прагнуть до політичної й економічної єдності при частковому відмовленні від своїх національних суверенітетів. Країни - члени «Загального ринку» вважають себе ядром майбутніх Сполучених Штатів Європи.

У «Загальний ринок» входять:

- Європейське об'єднання вугілля і стали (відповідний договір набрав сили в 1952 році).

- Європейське економічне співтовариство (договір набрав сили в 1958 році).

Ці договори були доповнені і розширені так називаними Єдиними Європейськими Актами, що вступили в силу в 1978 році. Єдині Європейські Акти є базою політичного співробітництва країн-членів «Загального ринку».

Першим кроком у реалізації цілей «Загального ринку» з'явилося створення вільного єдиного ринку, іншими словами здійснення торгівлі без взаємних мит, установлення товарних контингентів, і введення інших обмежень. Одночасно з цим була введена єдина система митних податків стосовно третіх країн (митна унія).

2. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) - США, Канада, Мексика.

3. Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЕАСТ) - Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

4. Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) - Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Папуа нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі.

5. «Меркосур» - Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) - Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве.

7. Західно-африканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА) - Кіт‑ д’Івуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі.

8. Південно-азіатська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) - Індія, Пакистан, Шри Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Непал.

9. Андский пакт - Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія.

До формування подібних блоків приводять об'єктивні процеси політичного, економічного, історичного характеру. Активізація таких процесів, з одного боку, сприяє розвитку міжнародної торгівлі (у рамках зон, блоків, регіонів), а з іншого боку - створює для неї ряд перешкод, властивих будь-якому закритому формуванню. На шляху до єдиної, глобальної системи світового ринку лежить ще багато перешкод і протиріч, що будуть виникати в ході взаємодії торгово-економічних угруповань один з одним.

Розподіл ризиків між продавцем і підприємством виробляється на основі міжнародних торгових умов, установлених Міжнародною торговельною палатою, так званих «Інкотермс».

Цих міжнародних торгових умов нараховується досить багато. Вони часто піддаються змінам і регулярно публікуються Міжнародною торговельною палатою. Чотирнадцять найбільш важливих умов:

«ex works», «free carrier», «FOR/FOT», «FOB airport», «FAS», «FOB», «C&F», «freight/carriage paid to», «freight/carriage and insurance paid to», «ex ship», «ex quay», «delivered at frontier», «delivered duty paid».

Кожне з умов «Инкотермс» позначає особливий розподіл ризиків, витрат і відповідальності між продавцем і покупцем, починаючи з тієї умови, відповідно до якого усі види відповідальності покладаються на покупця, і кінчаючи іншою крайністю, коли, навпаки, усі входить у відповідальність продавця.

Важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі, в усуненні перешкод для її розвитку, її лібералізації грають міжнародні економічні організації. Одна з основних організацій такого роду - Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ). Договір про створення ГАТТ був підписаний 23 країнами в 1947 р. і набрав сили в 1948 р. 31 грудня. 1995 р. ГАТТ припинила своє існування, модифікувавши у Всесвітню торгову організацію (ВТО).

ГАТТ - багатосторонню міжнародну угоду, що містить принципи, правові норми, правила ведення і державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. ГАТТ була однієї з найбільших міжнародних економічних організацій, сфера діяльності якої охоплювала 94% обсягу світової торгівлі.

Діяльність ГАТТ здійснювалася за допомогою багатобічних переговорів, що поєднувалися в раунди. З початку роботи ГАТТ було проведено 8 раундів, результати яких привели до десятикратного скорочення середнього мита. Після 2-й світової війни вона складала 40%, у середині 9О-х років - близько 4%.

Генеральне угода з тарифів і торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade) — це багатобічний договір, що встановлює загального правила здійснення міжнародних торгових угод, прийнятих більш 100 державами.

Об'єктивна потреба міжнародного регулювання торгівлі за допомогою норм і правил з'явилася в післявоєнний період. Вона вилилася в підписання тимчасової угоди з питань тарифів і торгівлі (ГАТТ), що набрало сили 1 січня 1948 року.

ГАТТ використовує 3 фундаментальних принципи, за допомогою яких вона прагнути досягти своєї мети — лібералізації світової торгівлі.

Принцип недискримінації, виражений у так називаному застереженні про найбільше сприйтливих нації в ст.1 ГАТТ. Значення цієї угоди полягає в тому, що якщо в ході двосторонніх переговорів сторона, що договорює, представляє іншій стороні тарифні пільги, то, на такі ж пільги, у принципі, мають право всі інші договірні сторони.

Договірна сторона вправі використовувати тільки імпортні тарифи в тих випадках, коли це необхідно для захисту місцевої промисловості. Нетарифні міри, такі як кількісні обмеження (квоти) чи стандарти, що носять дискримінаційний характер стосовно імпортних товарів, у принципі заборонені.

Існує розвита система дозволу торгових суперечок.

У реалізації цих принципів ГАТТ допускаються численні виключення, особливо на користь митних союзів і зон вільної торгівлі ст.24, при надзвичайних обставинах ст. 19, в інтересах країн, що розвиваються — ст.18 і ін.

У рамках ГАТТ вироблений механізм спостереження за реалізацією рекомендацій і рішень нарад експортерів.

Інституціональний апарат ГАТТ — містить у собі періодичні сесії, рада, що складається з представників держав-членів і секретаріат, розташований у Женеві.

Основне значення в діяльності ГАТТ має задача чи ліквідації скорочення митних податків. Постійна активна робота в цьому напрямку дозволила скоротити середню величину митних податків у промислово розвитих країн з 40-60% у 1945-1947р. до 3-5% до кінця 80-х років. Динаміку торгових переговорів щодо скорочення митних бар'єрів показує таблиця 1.

Одночасно зі зменшенням величин митних податків були досягнуті визначені успіхи в уніфікації правил і умов їхнього застосування. У "Кодексі по технічних бар'єрах у торгівлі", прийнятому в ході "Токіо-раунду", поставлена задача усунення дискримінаційного впливу стандартів і технічних бар'єрів у торгівлі, маркіруванні, сертифікації й іспиті товару. Найбільш важливим є угода про обмін інформацією, про пропоноване введення нових стандартів, технічних вимог, систем сертифікації. Новим моментом у діяльності ГАТТ стали переговори по лібералізації торгівлі послугами, що почалися на Уругвайському раунді.

Таким чином, ГАТТ — це породжений поточним ходом подій інститут який узяв на себе задачі національної організації і домігся загального визнання в півночі координації міжнародної торгівлі.

Таблиця 1.Перелік торгових (1947-1994 р.) переговорів

Переваги вільної торгівлі незаперечні. Оскільки структура національних ресурсів і рівень технологій у кожній країні різні, те кожна країна може робити визначені товари з різними витратами. Дія принципу порівняльних переваг змушує країну робити ті товари, витрати на виробництво яких нижче, ніж в інших країнах. Одночасно вільна торгівля стимулює конкуренцію й обмежує монополію. Сумарна дія всіх перерахованих факторів стимулює економічний ріст.

Незважаючи на обґрунтовану критику подібної політики обмежень у зовнішній торгівлі, вона періодично проводиться в різних країнах. Обмеження реалізуються по наступним основних напрямках:

1. Шляхом уведення митних тарифів. Це податки на імпорт. Тарифи — це систематизований перелік митних податків, якими обкладаються товари. Існує два основних типи тарифів. Це фіскальні тарифи, використовувані державою з метою збільшення припливу грошових ресурсів. І протекціоністські тарифи, використовувані державою для захисту національної промисловості від іноземної конкуренції. Вони роблять іноземну продукцію більш дорогою, чим аналогічну вітчизняну, котрої тому споживачі і віддають перевагу.

У міжнародній торгівлі режим найбільшого сприяння означає порядок, при якому рівень митних пошлин і інших зборів, стягнутих при імпорті товарів із країни, що користається таким режимом, не повинний бути вище аналогічних пошлин і зборів, що накладаються на товари будь-якої іншої країни. Те ж відноситься і до різним, зв'язаним з торгівлею формальностями і процедурам. Іншими словами режим найбільшого сприяння передбачає лише рівний з іншими торговими партнерами (не дискримінаційний) статус, а не які-небудь особливі претензії і пільги. Режим найбільшого сприяння представляється на взаємній основі, як правило в рамках двосторонніх і багатобічних торгових договорів і угод і є загальноприйнятою нормою в міжнародній торгівлі, зафіксованої в статуті ГАТТ "будь-яка країна, приєднуючи до угоди, зобов'язується забезпечувати дотримання принципів режиму найбільшого сприяння стосовно всіх інших його учасників".

Як правило, рівні митного обкладання всіх країн не залишаються незмінними, а міняються в залежності від ступеня міжнародного поділу праці, інтеграційних процесів і так далі. У цілому ж характерна тенденція (для розвитих країн, як приклад у розвитку) до поступового зниження митних податків. Так за останні 40 років їхній рівень знизився більш ніж на З/4.

2. До загального для всіх країн формам регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносяться нетарифні міри. Відповідно до прийнятого в ООН класифікації до них відносяться міри, спрямовані на непряме й адміністративне обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва. Сюди відносяться: ліцензування і контенгування імпорту, антидемпінгові і компенсаційні мита, імпортні депозити, так називані "добровільні експортні обмеження", компенсаційні збори, система мінімальних імпортних цін і т.п. Розглянемо основні з них більш докладно.

Під ліцензією розуміється дозвіл, видаване державними органами на право тієї чи іншої діяльності. Система ліцензій виникла ще в період меркантилізму і використовувалася для регулювання торгового балансу. Минуле час змінив її характер. Значення ліцензії зросло в період світової кризи 1929-1933 р., а потім — під час другої світової війни. В післявоєнні роки спостерігається лібералізація зовнішньої торгівлі, яка призвела до ослаблення ролі ліцензій у регулюванні експорту й імпорту, скороченню кількості ліцензованих товарів.

Ліцензія як форма регулювання міжнародної торгівлі являє собою документ на право чи увозу вивозу товарів, видавана чи імпортеру експортеру державним органом. Її використання дозволяє державі впливати на зовнішню торгівлю країни, обмежуючи її розміри, а в ряді випадків і цілком забороняючи чи експорт імпорт окремих товарів.

Розрізняють два основних види зовнішньоторговельних ліцензій:

1.Відкрита генеральна ліцензія (автоматична) — це опубліковане в печатці дозвіл відповідного державного органа на чи увіз вивіз товару на певний строк. Товари, включені в список відкритих генеральних ліцензій, можуть чи увозитися вивозиться безперешкодно.

2.На чи вивіз ввіз інших товарів необхідне одержання кожним експортером індивідуальних ліцензій (неавтоматичні), що видаються на чи експорт імпорт окремих товарів і на строго визначений період часу.

Поряд з ліцензуванням застосовується таке кількісне обмеження, як квотування (контенгування). Це обмеження кількості імпортованих товарів визначеного найменування і виду. Подібно протекціоністським тарифам квоти знижують іноземну конкуренцію на внутрішньому ринку у визначеній галузі. Квоти бувають:

• індивідуальний, обмежуючий увіз (вивіз) в одну конкретну країну;

• груповими, що встановлюють обсяг увозу (вивозу) у визначену групу країн;

• глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без указівки країн, на які це обмеження поширюється.

В взаємних відносинах справа іноді доходила і до введення ембарго. Ембарго-повна заборона на торгівлю з визначеною державою, на увіз визначеного товару. Наприклад, після вторгнення Іраку в Кувейт країни-члени ООН проголосували за введення ембарго на іранську нафту.

В останні роки між різними країнами укладено понад сто угод про "добровільне" обмеженні експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін. "Добровільне" експортне обмеження - це обмеження, коли іноземні фірми "добровільно" обмежують обсяг свого експорту у визначені країни. Вони дають цю згоду проти своєї волі, у розрахунку на запобігання більш твердих торгових бар'єрів. Так, у Японії автомобілебудівництво під погрозою введення в США більш високих чи тарифів низьких імпортних квот погодилися на введення "добровільних" експортних обмежень на свій експорт у США. Специфіка "добровільних" експортних обмежень, як утім, і встановлення мінімальних імпортних цін полягає в тому, що торговий бар'єр, що захищає країну — імпортера, уводиться на границі що експортує, а не імпортує країною. Тут, наприклад, у випадку, зниження експортної ціни нижче мінімального рівня, що імпортує країна вводить антидемпінгове мито, застосування якого може унеможливити подальший експорт товарів на ринок даної країни.

Демпінг (англ. dumping буквально - скидання) – демпінг, продаж товарів на зовнішніх ринках за цінами більш низьким, чим на внутрішньому ринку (як правило, нижче витрат виробництва), один із засобів конкурентної боротьби монополій за зовнішні ринки. Різновид – валютний демпінг: експорт товарів по пониженим цінах із країн зі знеціненою валютою в країни з більш стабільною валютою.

Антидемпінгові мита як нетарифний інструмент регулювання імпорту застосовується при імпорті товару за цінами нижче пропонованих витрат на їхнє виробництво.

У деяких випадках країни застосовують так називані компенсаційні коли встановлено, що експортер товару одержав державну субсидію на його виробництво. У деяких випадках застосовується регулювання зовнішньоекономічних зв'язків за допомогою мір адміністративного характеру, такі як: технічні норми і стандарти, митні формальності, санітарні і ветеринарні норми, вимоги до упакування і маркірування товару і так далі.

Потрібно відзначити, що визначена ліберизація зовнішньої торгівлі була досягнута. Однак поле діяльності величезне. Великі додатки зусиль знадобляться на мій погляд надалі удосконаленні митного тарифу - основного інструмента регулювання імпорту. На сьогоднішній день ставки митних податків настільки високі, що змушують імпортерів шукати обхідні шляхи митного оформлення. Приведу кілька прикладів. Припустимо, що ми хочемо купити за кордоном дорогі меблі. Мито в цьому випадку 30 %, ПДВ - 20%. Основний платіж, не вважаючи митних зборів, у цьому випадку складе 56 % від митної вартості. Набагато гірше ситуація, коли закуповувана меблі дешева. Тоді мито розраховується як 2 ЕКЮ за 1 кг. Припустимо, що вантаж коштує 20 000 $, вага вантажу 18 000 кг. Мито складе ~ 39 600 $, ПДВ відповідно (20 000 + 39 600) * 0,2 = 11 920 $.

Тобто сумарний платіж складе 39 600 + 11 920 = 51 520 $. У результаті митного оформлення вантаж подорожчав ~ 2,6 рази, що на мій погляд ніяк не стимулює. Таке положення речей змушує імпортерів або узагалі відмовлятися від діяльності, або вишукувати «чорні» чи « сірі» схеми митного оформлення. У результаті чого митниця грошей не доодержує.

Але якщо роль України у світовій торгівлі невелика, то для самої України значення зовнішньоекономічної сфери дуже істотно. Зовнішня торгівля залишається важливим джерелом надходження інвестиційних товарів, а також відіграє велику роль у постачанні населення України продовольством і різними товарами. І тому дуже важливо знати регулювання міжнародних торгових відносин.

Список літератури:

Авдокушин Е.Ф. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник. М.: Маркетинг, 1997.

Герчикова И.Н. Міжнародна комерційна справа: Підручник для Вузов. Москва: Юнити. 1996р.

Спиридонов И.А. Світова економіка. М.: ИНФРА-М, 1998 р.

Терещенко С. Регулювання міжнародних торгових угод// Фінансова консультація. 1997. № 23.13 жовтня

Фомичев В.И. Міжнародна торгівля. М.: ИНФРА-М, 1998 р.

Фомишин С.В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. Київ.:1997р.