Я:
Результат
Архив

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Webalta Уровень доверия



Союз образовательных сайтов
Главная / Рефераты / Мікроекономіка / Інфляція, суть, види, джерела, наслідки, зв‘язок з безробіттям


Інфляція, суть, види, джерела, наслідки, зв‘язок з безробіттям - Мікроекономіка - Скачать бесплатно


Зміст.

Вступ.

Суть і види інфляції.

Джерела інфляції.

Взаємозв’язок інфляції та безробіття.

Рання крива Філіпа.

Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття.

Наслідки інфляції.

Висновок.

Вступ.

Найефективнішим індикатором “здоров’я” економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система забезпечує не тільки взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічним розвитком. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність в цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до важких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції витрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних наслідків проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін 50% на місяць. Прикладом того є Німеччина 1920-1923 рр., Австралія 1921-1923 рр., СРСР 1921-1924 рр., Греція 1943-1944 рр., Латиноамериканські країни 1970-1980 рр. Інфляція в Угорщині після Другої Світової війни була найвищою з усіх відомих в історії світової економіки. З червня 1946 року були випущені банкноти на суму мільярд більйонів. У червні 1946 року Золотий пенге 1931 випуску 130 мільйонів паперових пенге. Ось чому вивчення інфляції є таким важливим і актуальним.

Як економічне явище інфляція існує уже тривалий час. Вважається, що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція вперше почав вживатися в Північній Америці в період Громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес збільшення паперово-грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція одержало в ХХ столітті після Першої Світової війни.

На початку 90-х років ХХ століття не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. В класичній економічній теорії інфляції трактується як частина теорії грошей. Вона процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж. М. Кейнс проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Мілітаризм змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. “Під інфляцією – пише М. Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції”.

Це положення переконує в тому, що причини інфляції – у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміють надмірний попит, причини якого – як на стороні пропозиції, так і попиту: “В разі, якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція”.

З середині 60-х років у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляції. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують з необхідністю комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетення грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими інфляційними, будь-яке підвищення цін викликає підвищення обсягів грошової маси і навпаки. Іншими словами зростання останнього часто виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна.

Грошові та загальноекономічні фактори в цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним.

Інфляція – це процес зростання рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових).таке становище веде до їх знищення, гроші “дешевшають”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільших гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.


Суть і види інфляції

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов’язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів. У цьому разі це буде неінфляційне зростання цін.

Зростання загального рівня цін, або інфляцію вимірюють за допомогою індексів цін. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Цей рівень позначають літерою П. Економісти обчислюють також темп інфляції, який показує, прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період. Його визначають за формулою:

Темп інфляції =

де Пt – рівень цін у поточному періоді;

Пt-1 – рівень цін у попередньому періоді.

В аналітичній економії існують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють три види інфляції: помірну, голопуючу та гіперінфляція.

Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно – до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.

Голопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки. Вона здебільшого характерна для країн, що розвиваються.

Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей. Виникає “інфляційний психоз”, що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе “підгодовувати”. Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно політичне безладдя.

Економісти поділяють інфляцію з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого – на збалансовану і незбалансовану.

Передбачена – це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб’єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносин цін товарів, послуг та ресурсів, тобто ціни на товари змінюються неоднаковими темпами.

Інфляцію також поділяють на класичну і сучасну. Класична інфляція спостерігалася в минулому – від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років ХХ ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною – тривала кілька років і переходила у дефляцію – зниження загального рівня цін.

Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції. Сучасна інфляція – це інфляція другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Характерною рисою такої інфляції є її хронічний характер. В останні часи практично не було дефляції, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.

Джерела інфляції

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції.

Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Інакше кажучи виробничий сектор не може відповісти на цей надлишок попиту збільшенням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, “що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів”.

Однак співвідношення між сукупним попитом, з одного боку, і рівнем цін, з іншого, як нам уже відомо, не таке просте. Більшість економістів уважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною і складається з трьох відрізків: майже горизонтальною, проміжною і вертикальною (рис. 1).

На горизонтальному відрізкові сукупний попит АD1 порівняно невеликий, відтак обсяг національного продукту значно відстає від його рівня за повної зайнятості. За зростанням сукупного попиту реальний обсяг продукції збільшиться, а рівень цін зросте на незначну величину або взагалі не зміниться.

Із зростанням сукупного попиту до АD2 економіка переходить на проміжний відрізок сукупної пропозиції, наближаючись до повної зайнятості, а може й перевищувати її. Проте рівень цін почне зростати ще перед тим, як буде досягнуто повної зайнятості.

Це станеться внаслідок того, що деякі галузі національної економіки раніше за інші повністю використовуватимуть свої виробничі потужності й не зможуть реагувати розширенням обсягу продукції на подальше збільшення попиту на неї. Для них підтверджується закон спадкової віддачі, тобто кожна додаткова одиниця праці забезпечує дедалі менший обсяг продукції. В результаті витрати на робочу силу збільшуються, спричиняючи зростання цін на товари і послуги.

Коли економіка досягає рівня повної зайнятості, то додаткові видатки і вищі ціни на проміжному відрізкові можуть спонукати фірми виявляти попит, а деякі домогосподарства – пропонувати ресурси понад обсяг продукції за повної зайнятості.

Фірми можуть застосовувати додаткові робочі зміни і використовувати надурочий час для збільшення виробництва продукції. Домогосподарства пропонують на ринку межи кваліфіковані види праці. На цій частині проміжного відрізка кривої АS рівень безробіття падає нижче природного, а фактичний обсяг національного виробництва перевищує його природний рівень, і темпи інфляції прискорюються.

На вертикальному відрізкові реальний обсяг національного виробництва досягає максимуму, і подальше збільшення попиту до AD3 лише підвищує рівень цін. Темпи інфляції зростають, бо сукупний попит перевищує фізичний потенціал економіки. На цьому відрізкові реальний обсяг продукції не збільшується, і тому він не може поглинати хоч би деяку частину зрослих видатків.

Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат або інфляцією пропозиції.

Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції зменшує прибутки та обсяг виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. У результаті спадає пропозиція товарів і послуг, що підвищує рівень цін. У цьому випадку ціни роздувають витрати, а не попит, як то відбувається за інфляції попиту.

Інфляція витрат спостерігається тоді, коли крива сукупної пропозиції переміщується вгору, наприклад, із положення AS1 до AS2 (рис. 1). Важливими джерелами такої інфляції є збільшення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину та енергію.

В економіці немає якогось одного виду інфляції. Як і будь-яке захворювання, інфляцію спричиняють багато факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Проте ключовий момент сучасної інфляції полягає в тому, що вона розвивається як інерційна і зупинити її надзвичайно важко. Під інерційною інфляцією розуміють зростання загального рівня цін із року в рік приблизно однаковим темпом.

У середині 80-х років ціни у США постійно зростали на 4% щорічно, і більшість людей звикли саме до такого рівня інфляції. Цей сподіваний темп інфляції було передбачено в економічних угодах. Працівники й адміністрація укладали угоди щодо заробітної плати, виходячи приблизно з 4%-го інфляційного темпу; державні монежарні і фінальні плани також припускали рівень інфляції 4%. Протягом цього періоду інерційний темп інфляції становив 4% щороку.

Темп інфляції, на який сподіваються і який враховують у контрактах і юридичних угодах, є інерційний, або стрижньовим, темпом інфляції.

Інерційна інфляція може тривати досить довго, поки більшість людей сподіваються саме на такий її темп. За цієї умови інфляція є невід’ємною частиною економічної системи. Повністю врахована інфляція становить нейтральну рівновагу і здатна підтримуватися на певному рівні протягом певного часу.

Однак історія свідчить, що інфляція не може залишатися стабільною досить довго. Часті потрясіння через зміни у сукупному попиті, різні стрибки цін на нафту, неврожаї, зміни у валютних курсах, зміни у продуктивності праці та інші численні економічні події прискорюють чи уповільнюють темп інфляції. Основні види потрясінь залежать від попиту і від затрат.

Певний час економіка має темп інфляції, до якого пристосовуються сподівання населення, цей врахований інерційний темп інфляції має властивість утримуватися доти, доки якесь потрясіння не змусить його підвищитися або впасти.

Рівень цін та інфляція. Розглядаючи рис.2, ми можемо побачити різницю між зміною рівня цін та інфляцією. В цілому збільшення сукупного попиту – переміщення праворуч кривої AD – підвищить ціни за інших умов. Так само переміщення угору кривої AS, що є наслідком збільшення сукупної пропозиції, підвищить ціни за інших незмінних умов.

У цілому треба пам’ятати, що інші умови змінюються. Зокрема криві AD і AS майже завжди переміщуються у часі. Графік на рис. 2 свідчить, наприклад, що криві AS і AD крокують угору разом.

Що, якби несподіване переміщення кривої AS або AD відбувалося в третьому періоді? Припустімо, наприклад, що в третьому періоді крива AD перемістилася ліворуч внаслідок політики скорочення грошової маси. Це могло б спричинити спад з новою точкою рівноваги ЕIII на кривій ASII. В цій точці обсяг виробництва впав би нижче потенційного, а ціни і темпи інфляції були б нижчими, ніж у ЕII. Проте в економіці все ще б відчувалася інфляція, бо рівень цін у точці ЕIII ще вищий ніж за рівноваги в точці ЕI в попередньому періоді з цінами РI.

Економічні сили можуть опустити рівень цін нижче того рівня, який інакше б встановився. А проте внаслідок інтерційності витрат і цін економіка відчуватиме інфляцію навіть в супереч всім дезінформаційним заходам, що вживаються.

Це місце – центральне для розуміння явища стагорляції, тобто високої інфляції в період високого безробіття. Поки інфляційні елементи, що підносять угору витрати, ще могутні, спад може відбутися водночас з високою інфляцією (однак з такою, що нижча за попередній інфляційний темп). В точці ЕIII, яку показано на графіку обсяг виробництва далеко нижчий за потенційний. Проте ціни все ще зростають, оскільки рівень цін, що відповідає ЕIII, можливо, на 3% вищий за рівень цін РI у попередньому періоді.

Таким чином, інфляція витрат пов’язана із скороченням сукупної пропозиції внаслідок дії несприятливих зовнішніх шоків – підвищенням цін на сировину, матеріали, підвищення номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростанню безробіття. Цей тип інфляції призводить до старгфляції – ситуації в економіці, коли одночасно відбуваються рівні інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Рання крива Філіпса.

У 1958р. новозеландський економіст А. Філіпе опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних Філіпе побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великий Британії упродовж 1861-1957 (рис.3). пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса. По вертикальній осі Філіпс відклав темп зростання номінальної зарплати, а по горизонтальній – рівень безробіття. Точці в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Згідно з оцінкою Філіпса, такий рівень безробіття у Великій Британії становить 5,5%. Ця крива не досягає перетину з віссю ординат, бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично не можливо.

У 1960р. американські економісти Семюелсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Їм удалося пов’язати рівень безробіття з рівнем інфляції (а не з темпами зростання зарплати, як то було раніше). Таким дослідженням кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям, який виражає крива Філіпса? Чинники, що лежать в основі зазначеного зв’язку, аналогічні тим, які зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка кривої сукупної пропозиції. Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість недивідуальний ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням.

У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі підсилення перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється.

Це спричиняє тут підвищення заробітної плати, що генерує зростання витрат ще до того, як національна економіка досягає певної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в представниках іншої професії, в інших – перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці недостатньо пристосовується до змін у попиті й пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще перед тим, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції на проміжному відрізкові AS.

У 60-х – 70-х роках більшість економістів уважали, що кожна країна стоїть перед проблемою вибору між двома національної економіки – інфляцією та безробіттям. Інакше кажучи, якщо країна хоче досягти низького рівня безробіття, вона змушена прийняти вищий рівень інфляції. І навпаки, щоб знизити темпи інфляції, нація мусить терпіти вищий рівень безробіття. Відтак крива Філіпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн. Вплив уряду на сукупний попит за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики давав змогу переміщувати економіку по кривій Філіпса і вибирати певну точку на ній, тобто певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття. Наприклад, стимулювальна макроекономічна політика збільшувала сукупний попит, а отже й рівні національного виробництва та зайнятості. Проте водночас вона не будувала вищий темп інфляції. Навпаки, стримувальна монетарна політика давала змогу знизити рівень інфляції, але коштом зростання безробіття, тобто зниження обсягу національного виробництва.

Однак на підставі статисничних даних 70-х років для однієї країни можна було побудувати аж декілька кривих Філіпса. В аналітичній економіці заговорили про те, що крива Філіпса вже не підтверджується. Проте подальші дослідження показали, що крива Філіпса може переміщуватися.

Крива Філіпса стабільна, якщо в національній економіці існує інерційний, тобто з року в рік однаковий, темп інфляції. Цей темп підтримується доти, доки немає зрушень у сукупному попиті чи сукупній пропозиції. Збурення в сукупному попиті настають, наприклад, тоді, коли рівень безробіття помітно нищий за його природну норму. У цьому разі темп інфляції зростає, бо тиск до підвищення заробітної плати, що індукують незайніті робочі місця, перевмищує тиск до зниження заробітків, що генерує безробіття.

Зростання темпу інфляції переміщуватиме криву Філіпса в гору.

Якщо рівень безробіття перевищуватиме природний, то темп інфляції знижуватиметься. Річ у тім, що тиск до зниження зарплати, індукований безробіттям, перевищує силу тиску до зростання заробітної плати, тому рівень заробітної плати і витрати знижуються, а відтак і ціни, що уповільнює темпи інфляції. Тому крива Філіпса переміщується до низу.

Збурення пропозиції, як нам уже відомо, мають місце тоді, коли умови функціонування національної економіки різко змінюються, що впливає на витрати виробництва товарів та послуг і внаслідок цього – на ціни, які встановлюють фірми. За несприятливих збурень пропозиції витрати виробництва зростають, а відтак і ціни. Це означає, що темп інфляції змінюється і крива Філіпса переміщується вгору. І навпаки, за сприятливих збурень сукупної продукції, наприклад унаслідок зниження світових цін на нафту, темп інфляції знижуватиметься і крива Філіпса переміщуватиметься донизу.


Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття .

Щоб глибше зрозуміти, як збурення у сукупних попиті і пропозиції переміщують криву Філіпса, використовують рис. 4. Припустимо, що національна економіка функціонує за природної норми безробіття, тобто продукує природний обсяг продукції та перебуває у точці А. нехай унаслідок певних обставин, наприклад стимулувальної політики уряду, сукупний попит почав швидко зростати. Рівень безробіття знижується, і фактичний ВВП перевищує природний. Оскільки рівень безробіття спадає, фірми активно наймають працівників, а окремі з них енергійніше підвищують заробітну плату. В результаті зростають витрати, і ціни також починають зростати. В економіці відбуваються зміни, які можна зобразити переміщенням по кривій SRPC.

Інфляційні очікування ще не змнюються, але нижчий рівень безробіття пришвидшує темп інфляції.

Із підвищенням заробітної плати та цін на фірми й наймані працівники починають очікувати вищої інфляції, що передбачають в угодах щодо зарплати і ціни. Отже, інфляційний темп інфляції зростає. Короткострокова крива Філіпса переміщується вгору. Нова крива Філіпса SRPC, показуючи вищий очікуваний темп інфляції. У точці С рівень безробіття той самий, що й у точці В, але темпи інфляції вищі.

Розвиток національної економіки зрештою уповільнюється, і обсяг виробництва повертається до природного, а рівень безробіття – до його природної норми. Внаслідок вищого рівня безробіття темп інфляції знижується (рух від точки С до точки Е). Економіка повертається до точки Е. Тепер за природного рівня безробіття інерційний темп інфляції у точці Е вищий, ніж у точці А, яка також відповідає природному рівневі безробіття. Учасники ринкового процесу очікують вищого рівня цін. Отже, у національній економіці рівень зайнятості буде тим самим, що й до піднесення, але всі номінальні показники зростатимуть швидше, бо темп інфляція буде вищий.

Загалом є підстави для таких тверджень. З відхиленням рівня безробіття від його природної норми темп інфляції змінюється. Доки рівень безробіття нижчий за його природну норму, доти темп інфляції зростатиме. І навпаки, інфляція зменшуватиметься доти, доки рівень безробіття перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж у національній економіці рівень безробіття дорівнює його природній нормі, інфляція стабілізується, тобто загальний рівень цін зростає певним усталеним темпом.

Державні мужі мають можливість керувати короткостроковою кривою Філіпса. Вони можуть зменшувати рівень безробіття, і нація тимчасово налагоджуватиметься високим рівнем зайнятості, але за рахунок зростання інфляції. І навпаки, якщо інерційний темп інфляції надто високий, то, викликавши спад і збільшивши безробіття, можна зменшити інерційний темп інфляції. У довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною лінією, що піднімається вгору від природної норми безробіття, як показано вертикальною лінією ЕА на рис. 4. Тому зникає можливість вибору між інфляцією та безробіття.

Сучасна крива Філіпса відрізняється від раншої трьома особливостями. По-перше, у сучасній кривій Філіпса темпи приросту національної зарплати замінено на темпи інфляції. Утім це не має принципового значення, бо у періоди високих темпів зростання зарплати швидко зростають і ціни. По-друге, сучасна крива Філіпса враховує очікувану інфляцію. По-третє, вона враховує збурення сукупної пропозиції.

Отже, згідно з уявленнями економістів основною потоку макроекономіки, у короткостроковому періоді існує можливість вибору між інфляцією та безробіттям. Змінюючи сукупний попит, державні мужі можуть вибирати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філіпса. При цьому положення націй криві залежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо він зростає, крива переміщується вгору, й вибір між інфляцією та безробіттям є менш сприятливий. У цьому разі за кожного рівня безробіття темп інфляції буде вищий.

Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді зберігається класична дихотомія: крива Філіпа є вертикальною, а можливість вибору між інфляцією та безробіттям зникає.

Прихильними теорії раціональних сподівань заперечують наявність спадної короткострокової кривої Філіпса, а отже можливості вибору між інфляцією та безробіттям. Їхня логіка така. Споживачі, підприємці, наймані працівники та інші учасники ринкового процесу розуміють, як функціонує національна економі5ка. Вони використовують усю наявну інформацію для захисту своїх інтересів. Зокрема, вони враховують заходи економічної політики при ухваленні власних рішень і розуміють, як ці заходи впливають на національну економіку та їхнє становище.

Якщо наприклад, уряд проводить стимулювальну макроекономічну політику, то працівники передбачають зростання інфляції та відповідне зниження реальної зарплати. Вони одразу висунуть вимоги про підвищення своєї номінальної зарплати, щоб нейтралізувати вплив очікуваної інфляції на свої реальні доходи. За правильного передбачення ними рівня зростання цін і відповідних вимог щодо підвищення номінальної зарплати жодного, навіть тимчасового, підвищення обсягу наукового виробництва і рівня зайнятості у наукональній економіці не відбудеться.

Натомість розвинеться інфляція, і рівень цін зросте з А до Е (рис.5). Отже, згідно з теорією раціональних сподівань, крива Філіпса є вертикальною не лише в довгостроковому, а в у короткостроковому періоді.

Якщо ж працівники не правильно оцінюють економічні події, наприклад, уважають, що їхні реальні заробітки зростають унаслідок макроекономічної політики уряду, то вони пропонуватимуть більше своєї праці, і безробіття знизиться. Отже, економіка переміститься з точки А у точку В. цілком можливо, кажуть прихильники теорії раціональних сподівань, що працівникам може здаватися, що їхня реальна заробітна плата знижується. Пропозиція праці зменшиться і безробіття зросте, а економіка переміститься у точку D. Якщо поєднати точки B i D, то вони утворять криву з від’ємним нахилом, яка нагадує криву Філіпса. На думку адептів теорія раціональних сподівань, економісти помилково роблять висновок, що існує стабільна короткострокова крива Філіпса.

Згідно з названою теорією, між безробіттям і інфляцією немає вибору і в короткостроковому періоді. Уряд не може впливати на реальні змінні – обсяг виробництва і рівень зайнятості, намагання стимулювати розвиток національної економіки лише підвищить загальний рівень цін. Зазначимо, що більшість економістів піддають с3умніву положення теорії раціональних сподівань щодо кривої Філіпса.


Наслідки інфляції.

Інфляція є результатом порушення макроекономічної рівноваги, водночас вона сама породжує низку соціально-економічних проблем. Розглянемо наслідки інфляції .

Інфляція знецінює заощадження. Для тих, хто зберігає гроші в готівковій формі або в банку чи вкладає їх в облігації, кожне підвищення цін зменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов’язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент по вкладах перевищуватиме рівень інфляції.

Інфляція зменшує поточне споживання. Навіть якщо із підвищенням цін відбувається перегляд ставок зарплати, то поточне споживання зменшується, тому що, по-перше, ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; по-друге, перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше.

Внаслідок інфляції поглиблюється майнова нерівність. У структурі споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м’яса і збільшення – хліба та картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари.

Інфляція зменшує зацікавленість у продуктивній праці. Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами.

Інфляція гальмує технічний прогрес. Це відбувається тому, що підприємцеві вигідніше купувати дешеву робочу силу ніж дорожчі і технічно досконаліші засоби виробництва. Нестабільні ціни зменшують підприємців відмовлятися від інвестицій у нові технології. Під час інфляції перестають виконувати роль ринкових орієнтирів. У нормальних (не інфляційних) умовах підвищення цін є орієнтиром для руху ресурсів. Тотальне підвищення цін під час інфляції не дає правильних орієнтирів щодо доцільних напрямків капіталовкладень. Навіть у країнах з ринковою економікою інфляція знецінює такі інструменти ринкового регулювання, як ціни, гроші, предмети, податки, і підштовхує до прямого втручання в економіку адміністративними методами. З них головним є обмеження цін. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки.

Але фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати обсяг національного виробництва у фазі піднесення.

Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у напрямі зниження можна розв’язати за допомогою інфляції, знижуючи, отже, реальну зарплату. Ще одна група економістів стверджують: чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, що забезпечує певне підвищення темпів економічного зростання. Однак очевидно те, що інфляція, яка виходить за грошову межу, завдає суспільству значених утрат, які в період гіперінфляції сягають гігантських масштабів.


Висновок.

Інфляція – одне з найдошкульних явищ модерної ринкової економіки. Якщо не протидіяти їй, темпи цього явища дедалі швидшають. Але боротьба з інфляцією дуже важка. Навіть коли вдається її помітно знизити, то натомість випливають такі негативні для суспільства результати, як зростання безробіття. Особи, відповідальні за економічну політику, весь час мусять робити вибір між цими двома суспільними межами.

Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вплив економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура. Рівень монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин та швидкого економічного зростання.

Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримуванні інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищення рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не менше стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним фактором, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.


Використана література

В.Г. Ченінога – Основи економічної теорії – К.: Юрінком Інтер, 2003 – 346 –352ст.

Майкл Бурда, Чарлд Виплом – Макроекономіка. – К.: Основи, 1998 – 348-350ст.

Світлана Будаловська, Інна Лупіна, Тетяна Лапонова, Ольга рОманюк, Андрій Сніжко, Оксана Сніжко – Макроекономіка : Мікроекономіка – К.: Основи, 2001р – 252 – 253 ст.

Степан Панчишин – Макроекономіка – К.: Либідь, 2002р – ст. 329 – 365.

П. Семюельсон, В. Нордгауз – Макроекономіка – К.: Основи 1995. – розд 15.

Дондуш Р., Фішер С. – Макроекономіка – К.: Основи, 1996 – розд. 14,15.

Фишер С., Донбуш Р., Шмалензи Р. – Економика – М.: Дело, 1993 – гл. 23, 32, 33.



Назад


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © insoft.com.ua,2007г. © il.lusion,2007г.
Карта сайта