Інфляція в Україні та шляхи її усунення - Мікроекономіка - Скачать бесплатно

ЗМІСТ

І. Вступ………………………………………………………..3

ІІ. “Інфляція в Україні та шляхи її усунення”

План:

Поняття інфляції……………………………………4

Причини інфляції…………………………………..7

Види інфляції……………………………………….9

Інфляційні наслідки………………………………11

ІІІ. Висновок………………………………………………..20

ІV. Використана література……………………………22

Вступ.

Найефективнішим індикатором «здоров’я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних механізмів проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін 50% на місяць. Прикладом того є Німеччина 1920-1923рр., Австрія 1921-1923рр., СРСР 1921-1924рр., Греція 1943-1944рр., Латиноамериканські країни 1970-1980рр. Інфляція в Угорщині після ІІ Світової війни була найвищою з усіх, відомих в історії світової економіки. 3 червня 1946 року були випущені банкноти на суму мільярд білліонів (1 млрд.млрд.). У червні 1946 року Золотий пенге 1931 випуску коштував 130 трильйонів паперових пенге. Ось чому вивчення інфляції є таким важливим і актуальним. У своїй роботі я намагався визначити суть, причини і наслідки та шляхи подолання інфляційних криз.

І. Поняття інфляції.

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція (від лат. Inflatio - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни

1861 - 1865 рр. І означав процес збільшення паперово - грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після першої світової війни.

На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж.М.Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Мілітаризм, змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. “Під інфляцією, - пише М.Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції”. Це положення переконує в тому, що причини інфляції - у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого – як на стороні пропозиції, так і попиту: ”В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція”.

З середини 60-х років у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляцій. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетіння грошових та загально-економічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Іншими словами, зростання останнього часто виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Грошові та загально-економічні фактори в цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів – чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у, власне, грошово-кредитній сфері – інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді.

Інфляція – це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально - економічне явище , породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

2.Причини інфляції.

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна кон’юнктури ринку, дія зовнішньо економічних зв’язків, стихійних лих і т.д. Отже, ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

Так ріст цін, пов’язаний з циклічними коливаннями кон’юнктури, неможна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній для ХІХ - початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа - якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небуть місцевості зруйновані будинки, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати.

Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвемо найважливіші із них.

По - перше, це диспропорційність , або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По - друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

По - третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв’язки збільшують небезпечність « імпортованої» інфляції.

По - четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так , зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв’язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення «ціна - заробітна плата», перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори.

3.Види інфляції.

Інфляція як явище виникла водночас з паперовими грошима, адже при золотомонетному обігу надлишку грошей не може бути. Розрізняють “класичну” і сучасну інфляцію.

Для “класичної” інфляції (XVIII – XIX ст.) характерним є її тимчасовість. Вона виникла за надзвичайних обставин (тривалі війни, які збільшували видатки держави тощо). Сучасна інфляція має хронічний (сталий) характер. Вона перетворилась в постійний елемент процесу відтворення. Демонитизація золота, розрив зв’язків між паперовими, чековими і кредитними грошима і золотом, надали рухові грошової маси автономного характеру, відносно незалежного від обігу товарів, їх пропозиції.

Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперових грошей. Однак навіть після того, грошова емісія була взята під строгий контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що в інфляції можуть бути різні причини і сама вона буває різною.

Інфляція може протікати помірно - бути «повзучою», при цьому виді інфляції ціни зростають не більше чим на 10% в рік. Така інфляція дозволяє ефективно коректувати ціни відповідно до змінюючимся умовам виробництва і попиту.

«Голопуюча» інфляція, при цьому виді інфляції ціни зростають від 20 до 200% в рік, є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод.

Найбільш згубною для економіки є гіперінфляція, показуюча собою астрономічне зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст цін на товари. Роль самих грошей в таких випадках сильно зменшується і населення, і помислові підприємства переходять на інші, менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. В окремих випадках появляються окремі паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить сильний удар навіть по найбільш заможним прошаркам суспільства.

При інфляції попиту надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін.

Не менш небезпечною є інфляція витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову “штовхає” ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами.

Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію. Надмірне зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці, для праівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальном економічним станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового, непередбачуваного зростання цін на сировинні ресурси, а особливо - на енергоносії, що в повній мірі відчула на собі економіка молодої незалежної України.

Найстрашніше в інфляції втрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли вмасовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і на далі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати “під майбутнє зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі - тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті пропозиції.

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небуть період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні - в грудні 1991р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий «ефект Пігу» - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.

4. Інфляційні наслідки

Маючи успіхи у боротьбі з інфляцією, повинні пам’ятати, що це не самоціль. Інфляція – це наслідок негативних процесів в економіці, особливо надмірної кількості грошей до їх товарного забезпечення:

Грошова маса (М х V) = товарна маса (P x Q)

Отже, кількість грошей може бути великою або малою лише відносно кількості товарів. Ця відносність і проявляється у зростанні цін. Тому ліквідувати інфляційні фактори і українській економіці лише методами обмеження попиту споживчого ринку і кредитних ресурсів неможливо. Адже за умов подальшого зниження пропозиції “інфляційний розрив залишиться”. Враховуючи, що причина інфляції в Україні, є порушення фундаментальних економічних пропорцій між попитом і пропозицією, першочергового значення набувають активно-структурна політика у сфері власності, інвестицій, доходів і цін. Метою цієї політики має бути створення підстав для реального товарного забезпечення грошей, створення умов для ефективного функціонування саме національних товаро-продукуючих структур.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції – інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва. (Табл.1)

За повідомленням Міністерства статистики України, обсяг промислової продукції зменшився проти відповідного періоду 1995 року на 14,1% (за 10 місяців 1994 року на – 29,7%). Падіння обсягу виробництва зберігається на підприємствах усіх провідних галузей.

Таблиця 1. Темпи приросту, зниження обсягів промислової продукції в Україні у 1993-1995 роках (у відсотках до відповідного періоду 1995 року).

Найбільшим він залишається в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні та металообробці. Слід відзначити, що аналіз динаміки обсягів виробництва на підприємствах недержавного сектора показує – зміна форми власності у більшості випадків сьогодні не дозволяє подолати загальні для всієї економіки труднощі. У колективних підприємствах обсяги продукції скоротились на 26,8%, - у акціонерних товариствах відкритого типу - на 17.4%.

Існує елементарна закономірність: якщо в економіці відбувається спад виробництва, то товарне забезпечення грошей зменшується. Створюється ситуація, коли при незмінному абсолютному розмірі грошової маси її відносна величина (відносно товарного забезпечення) збільшується. Відбувається знецінення грошової одиниці. Адже саме виробництво є джерелом поповнення товарного забезпечення грошей. А тому результати діяльності у виробництві можуть бути або інфляційним, або антиінфляційним фактором.

Просте обмеження грошової маси хоча й гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг трудових зобов’язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коли поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція.

У 1994 році сума виробництва і запасів товарів народного споживання у двічі перевищила грошові витрати (за винятком імпортних товарів та іноземної валюти). Досвід свідчить, що спонтанні, емісійні вливання, розпорошуючись у банківсько-кредитній системі і мультиплікуючись у тіньовій економіці супроводжується новими інфляційними витками. З іншого боку страшна не емісія сама по собі. Важливо, яку вона має спрямованість, яким чином використовується. Потрібні точно спрямовані грошові ін’єкції, які могли б прискорити загальмований цикл “виробництво-реалізація-виплати”.

Доказом останнього є платіжна криза, яка вже протягом останнього часу затромбувала судини вітчизняної економіки. Зростає взаємна заборгованість в більшості вітчизняних підприємств, установ, організацій незалежно від типів власності і форм господарювання.

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки окремих виробництв, які відповідають пріоритетам її структурної політики і які в змозі за такої підтримки вийти на ринок ефективного господарювання.

Досвід розвитку української економіки свідчить, що слід виважено і з наукових позицій підійти до обмежень темпів інфляції і бюджетного дефіциту. Без комплексу активних і супроводжуваних дій вони пригнічують платоспроможність як підприємств, так і населення. При цьому потрібен особливий механізм фінансування з тим, щоб грошові ін’єкції застосовувались безпосередньо для виробництва і ні за яких умов не йшли на погашення боргів, нагромаджених підприємствами значно раніше.

Існує необхідність розділити грошові потоки між державними підприємствами та комерційно-посередницькими структурами, виключивши можливість прихованої, неконтрольованої місії за рахунок вторинного використання позичкових і платіжних грошових ресурсів, випуску неліцензованих цінних паперів, які поглинають державні кошти, спрямовуючи їх у тіньовий оборот.

Для забезпечення зазначених засобів необхідне створення Державного бюджетного банку. Адже державні кошти, розподіл яких здійснюється через мережу комерційних банків, не знаходять свого конкретного призначення внаслідок ряду об’єктивних та суб’єктивних причин. Наведемо такий приклад: У І півріччі 1995 року в ході санацію були прийняті рішення про допомогу 240 підприємствам на суму 36 трлн.крб. По-перше, надання цієї допомоги було заблоковане комерційними банками під приводом несплати заборгованості. По-друге, комерційні банки внаслідок

об’єктивних принципів своєї діяльності, максимізації прибутку не можуть надавати кредити під відсоток, прийнятний для підприємств, які потребують санації. Тому кредити надаються під непосильні відсотки для підприємств, які без того перебувають в важкому фінансовому стані.

Якщо профінансувати пріоритетні програми металургійного, хімічного, машинобудівного комплексів, медичної та мікробіологічної та харчової галузей, то ефективність фінансових витрат по імпортозаміщенню й експорту прогнозується дуже високою. За попередніми розрахунками такі заходи щодо політики імпортозаміщенню й експорту зумовлять, у кінцевому підсумку зріст ВВП, зниження споживчих цін 1999 році на 10-13%, у 2000 порівняно з 1995 у 2 рази. Забезпечення зростання виробництва у зазначених галузей через механізм мультиплікатора призведе і до пожвавлення виробництва в суміжних галузей, а через зростання заробітної плати стимулюватиму випуск споживчих товарів. Водночас поліпшиться торговельний баланс. Лише за рахунок цього сальдо торговельного балансу у 1999 році може бути позитивним. В результаті такі імпульси повинні стимулювати виробництво і гальмувати інфляцію.

Для забезпечення поповнення виробничих запасів за новими цінами (частини обігових коштів) у період до закінчення виробничого циклу має здійснюватися політика поміркованого нешокового обмеження кредитної емісії з метою пристосування підприємств до умов зниження інфляції. Інакше за умов політики подальшого поступового обмеження інфляції існує загроза фінансового банкрутства підприємства.

Спроба реалізації продукції із заданим самим підприємством необхідним рівнем рентабельності виготовлення продукції в умовах поступового обмеження кредитної емісії також може закінчитись банкрутством підприємства. Для виживання підприємства й уникнення загрози банкрутства може здійснювати реалізацію продукції за нульової рентабельністю. Більше того, в житті уникнути банкрутства можна навіть за умов від’ємної рентабельності (збитковості виробництва). Підприємство має покрити зміни витрат на виготовлення продукції (сировину, матеріали, комплектуючі вироби, заробітну плату, інші витрати). При цьому відбувається “проїдання” амортизації. В такому режимі можна працювати 2-3- роки. Це дає тимчасовий перепочинок для проведення необхідних заходів щодо скорочення витрат, покриття в майбутньому “проїдання” амортизації і забезпечення в подальшому хоча б простого відтворення основних фондів. Без здійснення таких заходів “споживання” амортизації в кінцевому підсумку закінчиться банкрутством.

В умовах досягнення позитивної відсоткової ставки особливо небезпечне створення зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей. Необхідний пошук тих комерційних банків, які сплачують вищий відсоток за депозити. За позитивної відсоткової ставки вигідніше нагромаджувати (зберігати) гроші, а не товарні запаси.

В умовах інфляції дуже небезпечне відвантаження продукції без попередньої оплати або гарантій такої оплати. Затримка з оплатою продукції покупцем інфляційно “проїдає” виручку від реалізації продукції, а за кредит взятий під сировину для виготовлення продукції, доводиться платити відсоток комерційному банку.

Запровадження системи обов’язкової застави під виданий кредит змушує не створювати зайві запаси сировини, готової продукції, а реалізувати їх навіть з збитками, оскільки несвоєчасне повернення кредиту теж загрожує банкрутством і продажем майна.

В умовах обмеження інфляції інтереси виживання (поповнення потреби в обігових коштах) мають бути вище інтересів поточного особистого споживання. Сьогодні можна направити більше прибутку на особисте споживання, а завтра його не буде зовсім, бо виробництво припиниться у зв’язку з нестачою обігових коштів, а банк не видасть кредитів з причини малої ймовірності його повернення.

Таким чином, не ліквідувавши падіння обсягів виробництва, ми не скасуємо чи не найголовнішого інфляційного чинника – зменшення товарного забезпечення грошей. Сьогодні маємо зробити вибір між контрольованою інфляцією та подальшим занепадом виробництва та соціальної сфери.

Будь-яка інфляція веде до зростання рівня цін. При цьому темпи зростання заробітної плати, як правило, відстають від темпів зростання цін, тому наслідком інфляції є зниження добробуту населення. Але особливо небезпечною є гіперінфляція.

Гіперінфляція виявляє руйнівну дію на економіку країни і веде до швидкого зубожіння народу і зростання безробіття. Стрімко зменшуються реальні доходи людей, практично знищуються заощадження. Закриваються підприємства, які не можуть витримати тягар швидкозростаючих витрат. Руйнується механізм заощадження грошей для виробничих інвестицій, адже в таких умовах вигідно бути боржником (“вартість” боргу стрімко зменшується) і невигідно давати в борг і нагромаджувати гроші. Банки не надають кредити, а якщо надають, то не на тривалий час (кілька місяців) і під грабіжницькі проценти. Як наслідок, руйнується виробництво і торгівля. Країна “проїдає” своє майбутнє, знищуючи основу нормального зростання економіки. Гіпервисокі темпи інфляції в 1993 році, яка супроводжувалася падінням обсягів виробництва, товарообороту, капіталовкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи України. Макроекономічні показники досягли значень, які цілком можливо порівнювати з певними показниками світової економічної кризи 30=х років нашого століття.

Таблиця 4. Порівняльна таблиця макроекономічних показників

Гострота кризового стану функціональної економіки змусила уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політику НБУ будувалася орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо в IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4% то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в ІІ кварталі – до 5%.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1%, 9,1 % у жовтні.

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Адже це повинно було забезпечити вплив на банківську систему і стати підгрунтям для зменшення процентних ставок за комерційними банківськими кредитами.

Незважаючи на те, що вже в січні 1994 р. рівень інфляції істотно знизився (з 90,8% у грудні 1993 р. до 19,2% в січні 1994 р.) НБУ утримувало облікову ставку на рівні 20% на місяць, з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року.

За умов рестрекційної кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів в комерційних банках на кореспондентських рахунках НБУ: за 3 квартали вони зросли приблизно у 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенням швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати впроваджувальної політики слід визнати, що вона мала тактичний характер. Рестриктивна політика, або політика стримання, яка базується на заходах по скороченнях видатків бюджету, обмеження грошової емісії та позичкового проценту, здатна стримати “пікові навантаження” темпів інфляції. Її впровадження дозволило досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини було ліквідовано. Саме тому в подальше додержання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

Зазначена рестрикційна політика знайшла відображення у різкому загостренні платіжної кризи і погіршенні фінансового стану підприємств - клієнтів банків. Сума боргів підприємств лише галузям енергозабезпечення досягла у 1994 році 42 трлн.крб. Середня абсолютна ліквідність підприємств скоротилась з 24,5 до 8%. Це означало, що борги підприємств у 12 разів перевищували наявність коштів на рахунку підприємств, формально це свідчить про масове банкрутство. Зазначені процеси призвели до того, що ці вільні, але дорогі гроші, не знайшли свого повного застосування. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України. Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення понад встановлених Національним банком України лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії. Обумовлено це було практичною необхідністю. Взаємозв’язок між грошовою масою “М” та грошовою базою “В” такий:

М = m x B,

де m – мультиплікатор збільшуючого ефекту, при зміні розміру обов’язкових банківських резервів.

m = 1/R,

де R – норма банківських резервів.

А тому можливе застосування принципу збільшення грошової маси за ефектом мультиплікатора шляхом регулювання банківських резервів замість простої грошово-кредитної емісії. Якщо політика регулювання банківських резервів використовується порівняно тривалий час, вона може значною мірою зняти потребу в грошовій емісії, оскільки обсяг грошової маси може регулюватися через розмір банківських резервів. (Табл.4)

Таблиця 4. Динаміка облікової ставки НБУ та темпів інфляції в Україні