Фіскальна політика держави - Мікроекономіка - Скачать бесплатно

Gs - витрати держави на то-

вари та послуги.

Продиференціювавши рівняння по GΤ, отримаємо муль-

типлікатор впливу соціальних трансфертів на продукт:

Мy/Gr = c'/1-c' = ΔY/ΔGΤ

Нехай с'= 0.8; тоді для повної зайнятості, тобто

збільшення обсягів виробництв на 800 одиниць, треба збільшити

соціальні трансферти на 200 одиниць (за умови, що інша час-

тина державних витрат - закупівлі товарів та послуг - зали-

шиться на попередньому рівні.

Державні витрати, податки, інфляція.

Завищені державні витрати, як занижені податки, можуть

ставати причиною цінової нестабільності. В цьому разі сенс

фіскальної політики полягатиме у зменшенні сукупних витрат.

Зобразимо механізм виникнення так званого "інфляційного роз-

риву" на графіку 9:

Витрати

K E2

C+I+G

E1

Yu Yf Yi y

Графік 9

Пояснення до графіка 9:

1. На графіку показано, що певні витрати домогосподарств

і інвестиції підприємців не забезпечують виробництва на рівні

повної зайнятості, а лише на рівні Yu.

2. Державні витрати спричинили появу інфляційного роз-

риву (відрізок КЕ1), тобто зростання цін.

У яких же випадках державні витрати спричиняють інфляцію?

Відповідно до нашого графіка, повне використання ресурсів пе-

редбачає створення продукту в обсязі Yf. Продукт Yi за

наявних у суспільстві ресурсів створений бути не може. Отже,

витрати на рівні продукту Yi не можуть мати товарного забез-

печення і втіляться у зростанні цін.

Якщо причиною перевищення державних витрат стали

надмірні закупівлі товарів та послуг, то для відповіді на пи-

тання, на скільки одиниць слід зменшити останні, треба ско-

ристатися мультиплікатором Мy/c = 1/(1-c'). Припустимо, що

при повній зайнятості можна виробити продукт в обсязі 4000

одиниць. Надмірні сукупні витрати гарантують реалізацію 4400

одиниць. Гранична схильність до споживання с'= 0.8. Щоб виз-

начити, на скільки одиниць необхідно скоротити державні за-

купки, треба:

ΔY 400

G = -------- = - --------- = - 80.

1/(1-c') 1/(1-0/8)

Отже, в даному випадку подолання інфляційного розриву

вимагає скорочення державних закупівель на 80 одиниць.

Якщо ж надмірні державні витрати втілились у соціальних

трансфертах, то для аналогічних розрахунків користуються

іншим мультиплікатором:

c' 1-c' 0.2

Gt = - Y : ----- = - Y * ---- = - 400 * --- = - 100

1-c' c' 0.8

Отже, для скорочення інфляційного розриву соціальні

трансферти треба скоротити на 100 одиниць.

Порівняння впливу двох елементів державних витрат

засвідчує, що вплив соціальних трансфертів є слабшим. Звідси

висновок: більш ефективним засобом обмеження інфляції є ско-

рочення державних закупівель.

Іншим фіскальним засобомобмеження інфляції є збільшення

податків. При цьому споживання зменшується на ту саму величи-

ну, на яку збільшуються податки. Обгрунтованим є припущення,

що під впливом зростання податків люди намагаються зберегти

попередні рівні споживання за рахунок скорочення заощаджень.

Отже, гранична схильність до споживання повинна зрости. Нап-

риклад, нехай вона збільшиться з 0.8 до 0.85. Щоб відповісти

на питання, як треба збільшити податки, щоб скоротити вироб-

ництво на 400 одиниць, доцільно застосувати мультиплікатор

податків з новим значенням граничної схильності до спожи-

вання:

1-c' 0.15

ΔT = ΔY * --- = 400 * ---- = 71

c' 0.85

Результати розрахунку дають підстави для висновку про

досить значний вплив на подолання інфляції такого фіскального

засобу, як збільшення податків.

Економічні мультиплікатори.

Світовій економічній науці відома система муль-

типлікаторів, які, як уже зазначалося, поєднують цілі та за-

соби (інструменти регулювання). Без урахування муль-

типлікаторів не розробляється жодна державна програма.

Наведемо приклади деяких мультиплікаторів.

Мультиплікатор державних витрат дає можливість оцінити

вплив витрат держави на величину ВНП. Для виведення його ско-

ристаємося формулою макрорівноваги:

Y = C + I + G

Врахуємо, що С = с'(1 - t)Y,

де с' - гранична схильність до споживання;

t - частка податків у сукупних доходах.

Тоді

Y = c'(1 - t) Y + I + G.

---

незмінна

величина

Продиференцюємо отримане рівняння по G:

dY 1

My/g = ---- = -------------

dG (1-c'(1-t))

Тут My/g показує, як зміниться Y при зміні G на одиницю.

Надамо змінним с' та t таких значень: с'= 0.8, t =0.2,

підставимо їх у формулу мультиплікатора:

Отримаємо: My/g = 2.8.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні державних вит-

рат на одиницю, ВНП збільшується на 2.8 одиниць.

Мультиплікатор податків оцінює вплив розміру податків на

обсяг ВНП. Для виведення його знову скористаємося формулою

макрорівноваги, але будемо виходити з того, що

С = с'(Y - T), де Т - загальнавеличина податкових над-

ходжень;

(Y - T) - доход після оподаткування.

Матимемо:

Y = c'(Y - T) + I + G

незмінна

величина

Зробивши прості перетворення і продиференціювавши рівня-

ння по Т, дістанемо:

dY c'

My/t = ---- = - -----

dT (1-c')

Тут Мy/t показує, як зміниться Y призміні T на одиницю.

Надамо с' значення 0.8. Матимемо: My/t = - 4.

Отриманий мультиплікатор показує, що при збільшенні за-

гальної величини податків на одиницю, ВНП зменшується на 4

одиниці.

Мультиплікатор процентної ставки оцінює вплив процентної

ставки на величину ВНП. Виведення мультиплікатора теж роз-

почнемо з формули макрорівноваги, але тепер врахуємо дві

обставини:

С = с'(1 - t) Y,

I = eY - ki, де е - частка заощаджень у ВНП;

і - ставка процента;

k - коефіцієнт щільності зв'язку між інвестиціями та

ставкою процента. Знак " - " перед к означає, що зв'язок

обернений: і І.

Тепер формула Y = C + I + G набуде такого вигляду:

Y = c'(1 - t) Y + eY - ki + G

незмінна

змінна

Здійснивши перетворення і продиференціювавши по і, мати-

мемо: dY k

My/i = ---- = - ------------

di 1-c'(1-t)-e .

Тут My/i показує, як зміниться Y призміні і на одиницю.

Нехай с'= 0.8; t = 0.2; e = 0.1; k = 0.3. Підставивши ці

значення, матимемо м = - 1.15.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні ставки процен-

та на одиницю Y зменшується на 1.15 одиниць.

Грошовий мультиплікатор відображає залежність грошової

пропозиції від грошової бази.

Для виведення мультиплікатора скористаємося основними

залежностями сфери грошового обігу. Грошова пропозиція скла-

дається з готівки та депозитів:

s

M = C + D, де С - готівка;

D - депозити.

Грошова база - це готівка на руках у населення та у

банківськихрезервах:

B = C + R, де В - грошова база,

С - готівка,

R - банківські резерви.

Для перетворення наведених формул скористаємося віднос-

ними показниками (коефіцієнтами):

C

d = --- , де d - коефіцієнт розподілу доходів населення

D

на готівку та депозити;

R

r = --- , де r - норма банківських резервів, тобто час-

D

тина депозитів, що зберігається у резервах.

Тоді C = d * D, R = r * D.

Підставимо значення С та R у формули:

s

s M

M = d * D + D = D (d + 1); D = -----

d+1

B

B = d * D + r * D = D (d + r); D = ----

d + r

Після простих перетворень матимемо:

s d + 1

M = ------- * B

d + r

Продиференціювавши по В, дістанемо:

s

d M d + 1

mMs/B = ------ = ------

d B d + r

Надамо d та r таких значень: d = 0.1; r = 0.2.

Підставивши ці значення у формулу мультиплікатора, мати-

мемо: mMs/B = 3.7.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні грошової бази

на одиницю, грошова пропозиція зросте на 3.7 одиниць.

Після розгляду чотирьох мультиплікаторів можна зробити

деякі узагальнення:

1. Розрахунки мультиплікаторів грунтуються на фун-

даментальних макроекономічних залежностях. У трьох перших

прикладах була використана загальна формула балансування ВНП

та суми основних елементів сукупних витрат, у четвертому -

формули грошової рівноваги.

2. Як цілі та засоби їх досягнення можуть розглядатись

різні величини. У перших трьох прикладах ціллю виступав ВНП,

а засобом впливу були G, T та i. У четвертому прикладіяк ціль

аналізувалася пропозиція грошей Ms , а засобом слугувала гро-

шова база В.

3. Оскільки кожен із мультиплікаторів дає певні

кількісні залежності, то він може бути використаний для прог-

нозування. Третій висновок заслуговує особливої уваги. Проте

одразу виникає запитання: наскільки точними будуть прогнози,

побудовані на підставі економічних мультиплікаторів?

Оскільки для розрахунку самих мультиплікаторів викорис-

товуються значення інших змінних, то прогнози щодо впливу

кожного із засобів на мету будуть настільки точними, нас-

кільки правильними є уявлення про перелічені змінні. А ці

уявлення в більшості випадків формуються на підставі резу-

льтатів обробки статистичної інформації. Із перел-

іченихзмінних лише показник r (норма банківських резервів) не

потребує такої обробки, оскільки він визначається центральним

банком країни для всіх іншихбанків. Інші змінні: с' - гранич-

на схильність до споживання, t - частка податків в доходах,

е - частка заощаджень, к - коефіцієнт щільності зв'язку між

інвестиціями та ставкою процента, d - коефіціент розподілу

доходів на готівку та депозит - одержуються статистичним шля-

хом.

Саме наявність реальних статистичних даних щодо перелі-

чених та інших змінних перетворює макроекономічну модель на

макроеконометричну.

Макроеконометричною називається модель, що відображає

економіку не лише якісно, а й кількісно.

3. АВТОМАТИЧНІ СТАБІЛІЗАТОРИ ТА ДИСКРЕЦІЙНА

СТАБІЛІЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА.

За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть

значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний

дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу.

Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики -

випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).

Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія небезпечних

кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних

витрат держави на військові цілі, на родутий апарат чинов-

ників, державних закупівель товарів (насамперед військової

техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна

дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макро-

економічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання

внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що мож-

ливості держави перерозподілити національний доход (через

державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має

відомі межі.

Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової

економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулю-

вання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і

видами податків та засобами державного бюджету.

В залежності від методів проведення фіскальна політика

може бути дискреційною чи недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика включає свідоме викорис-

тання державного оподаткування і власних витрат для досяг-

нення макроекономічної рівноваги.

Дискреційна політика (від латинського discretio) - полі-

тика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідо-

ме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними вит-

ратами для зміни реального обсягу національного виробництва.

Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну

зміну параметрів національного виробництва під дією державних

заходів.

Витрати держави втілюються у закупівляхресурсів, товарів

та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані

витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до

наступного зростання національного продукту.

Слід відзначити, що державні витрати піддаються ефекту

мультиплікатора. Зокрема, зростання державних витрат на 20

млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного ЧНП на 100

млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у даному гіпотетичному

прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20).

Важливо наголосити, що це збільшення державних витрат

фінансується не за рахунок зростання податків (вони тут вза-

галі не враховані). Інакше кажучи, даний ефект муль-

типлікатора виникає через зростання бюджетного дефіциту. Фун-

даментальні рекомендації Кейнса саме й включають зростання

дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії.

А якими можуть бути наслідки скорочення державних вит-

рат? Очевидно, що скорочення державних закупівель викличе

зменшення сукупних витрат. У свою чергу, відбудеться скоро-

чення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до

розглянутого числового прикладу, що скорочення державних вит-

рат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе зменшення рівноважного

ЧНП на 50 млрд. гр.од. Це означає, що величина муль-

типлікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10).

Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг рівно-

важного національного доходу. Для розгляду на прикладі слід

припустити, що снує єдиний постійний податок, що дасть одну і

ту ж суму податкових надходжень при будь-якому обсязі ЧНП.

Вплив податків на економічну рівновагу розглядається в таб-

лиці, яка є продовженням попередньої.

Табл. 1. Оподаткування і макроекономічна рівновага

(гіпотетичні дані, в млрд. гр. од.)

Ро- ЧНП По- Кінце- Спо- Зао- Івес- Держа- Сукупні

ки У да- вий до- жива- щад- тиції вні витрати

тки ход су- ння ження Іn заку- (C+In+G)

Т спіль- С S півлі

ства G

(У-Т)

1 240 25 215 224 -9 12 20 256

2 260 25 235 240 -5 12 20 272

3 280 25 255 256 -1 12 20 288

4 300 25 275 272 3 12 20 304

5 320 25 295 288 7 12 20 320

6 340 25 315 304 11 12 20 336

7 360 25 335 320 15 12 20 352

8 380 25 355 336 19 12 20 368

9 400 25 375 352 23 12 20 374

10 420 25 395 368 27 12 20 390

Після сплати податків (25 млрд. гр. од.щорічно) скоротя-

ться кінцеві доходи суспільства, споживання і заощадження.

Але яким буде скорочення споживання і заощаджень? На це запи-

тання дає відповідь величина мультиплікатора, яка, як відомо,

тут дорівнює 5. Звідси зрозуміло, що гранична схильність до

споживання (МПС) дорівнює 4/5, а гранична схильність до за-

ощадження (МРS) - 1/5. У цьому ж співвідношенні скорочується

споживання і заощадження, а повна величина щорічного скоро-

чення дорівнює 25 млрд. гр. од. (4/5)від 25), а заощадження -

5 млрд. гр. од. (1/5 від 25).

Результатом стане зменшення сукупних витрат (в пор-

івнянні з попередньою таблицею) і зменшення рівноважного ЧНП

(до 320 млрд. гр. од.). Отже, зростання податків скорочує су-

купні витрати і рівноважний обсяг виробництва, а їх зменшення

веде до зростання обсягу виробництва.

Зменшення податків також виявляє мультиплікаційний ефект

на доход. Сукупний ефект від зміни податків для доходу, або

податковий мультиплікатор, дорівнює:

Y MPC

---- = - --------- .

T 1 - MPC

Податковий мультиплікатор показує, на скільки одиниць

зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на

одну одиницю. Зокрема, якщо МРС = 0.8, то податковий му-

льтиплікатор дорівнюватиме:

Y 0.8

---- = - --------- = - 4.

T 1 - 0.8

У даному випадку зменшення податків на одиницю збільшить

рівноважний доход, на 4 од. (аналогічне збільшення податків

викличе зменшення доходу на 4 од.).

Аналіз двох останніх таблиць дозволяє зробити висновок,

що пропорційне зростання державних витрат і податків веде до

збільшення рівноважного обсягу виробництва. Дане явище нази-

вають мультиплікатором збалансованого бюджету, адже рівні

державні витрати і податкові надходження у бюджет збалансують

останній, відпадає потреба у дефіцитності бюджету. При цьому

величина мультиплікатора збалансованого бюджету дорівнює 1

(приріст державних витрат і податків дорівнює приростові

національного продукту). Мультиплікатор збалансованогобюджету

діє поза впливом граничної схильності до споживання і за-

ощадження (МРС і МРS).

Таким чином, фіскальна політика використовується для

стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у

ліквідації безробіття або інфляції. В період економічного

спаду застосовується стимулююча фіскальна політика. Вона

включає: 1) збільшення державних витрат або зменшення по-

датків; 2) сполучення впливу зростання державних витрат і

зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований дер-

жавний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політика

зумовлює бюджетний дефіцит.

Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана над-

лишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна

політика, яка включає: 1) зменшення державних витрат чи

збільшення податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат

держави і зростання податків. Така фіскальна політика

орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з по-

зитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема кон-

тролю над інфляцією.

Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом

фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в

економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись

і на відносно невеликий державний сектор.

Недискреційна фіскальна політикапов'язана із так званими

вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається

засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягає-

ться автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є

вмонтованою в економічну систему.

Зокрема, таким вмонтованим стабілізаторм є податкова

ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні

приросту ЧНП (національного доходу) застосовується прог-

ресивний податок на доход і прибуток, а також зменшуються

трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не пов'я-

зані з трудовою діяльністю, капіталом чи власністю). Навпаки,

в умовах спаду застосовується регресивний податок і

збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні суб-

сидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.

Отже, вмонтований стабілізатор - це будь-який захід, що

має тенденцію збільшувати дефіцит державного бюджету (або

скорочувати його позитивне сальдо) в період економічного спа-

ду і збільшувати його позитивне сальдо (або зменшувати його

дефіцит) в період інфляційного зростання цін без необхідності

застосування додаткових політичних (суб'єктивних) заходів.

Автоматичні стабілізатори – це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміни сукупного попиту.

Автоматична зміна податкових надходжень.

Система податків прогресивно залежить від особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно.

В інфляційні періоди зменшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плати.

Допомога по безробіттю, соціальна допомога та інші трансфертию

Допомога по безробіттю вливає кошти в економіку(в період кризи) або вилучає з неї (в період буму) і, як результат, стабілізує її та згладжує наслідки ділових циклів.

Дія інших трансфертів аналогічна.

Основні засоби дискреційної фіскальної політики :

Зміна прграм суспільних робіт та інших програм, пов”язаних з витратами.

Зміна програм трасфертного типу (перерозподільчих).

Циклічні зміни рівня податків.

Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

4. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ ТА БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ

Фінансово-бюджетне регулювання є основою фіскальної

політики - кейнсіанського методу досягнення макроекономічної

рівноваги.

Під фінансами розуміють систему економічних відносин, що

склались у суспільстві щодо формування і використання грошо-

вих ресурсів. Убільш вузькому розумінні, фінанси - це грошові

фонди (готівкові і безготівкові), за якими стоять матеріальні

ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійснен-

ня державою своїх функцій. Суть фінансів більш повно ви-

являється у виконуваних ними функціях: розподільчої, регулю-

ючої і контрольної.

Фінансова система будь-якої країни складається із трьох

тісно переплетених сфер: фінанси держави, фінанси фірм і

фінанси домашніх господарств.

Фінанси домашніх господарств (населення) - це грошові

фонди, що формуються з доходів домашніх господарств. За допо-

могою фінансів фірм (підприємств) створюється національний

продукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів насе-

лення і держави.Проте у виконанні згаданих функцій фінансів

основна роль належить фінансам держави.

Отже, державні фінанси - це сукупність грошових засобів,

зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення

властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, че-

рез які ці функції реалізуються.

П.Самуельсон коротко сформулював основні функції дер-

жави, які вона реалізує через свої фінансові засоби - ефек-

тивність, справедливість і стабільність.

Ефективність означає, що держава через податкову систему

та пільги, регулюючи грошовий обіг і кредитування, сприяє пе-

реливанню капіталів, підвищенню ділової активності, найбільш

доцільному використанню виробничих ресурсів. Справедливість

полягає у відповідній податковій політиці, яка забезпечує

формування фондів держави для фінансування соціальних прог-

рам, спрямованих на фінансову підтримку найменш захищених

членів суспільства за рахунок найзаможніших. Стабільність -

це спрямованість фінансової і кредитної політики на досяг-

нення макроекономічної рівноваги.

Використання державних фінансів, таким чином, лежить в

основі фінансового макроекономічного регулювання. Державні

фінанси зосереджуються у бюджетні держави і бюджетах місцевих

органів влади.

Державний бюджет - це фінансовий план утворення і вико-

ристання грошових фондів держави протягом року; це баланс до-

ходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів.

Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складаються

здвох частин - доходної і витратної. Доходна частина показує

обсяги і джерела надходження доходів бюджету, а витратна -

бюджетні видатки та їх обсяги.

Доходи бюджету складаються насамперед з різноманітних

податків з фірм і домашніх господарств (понад 90% цен-

трального і 70% місцевого бюджетів формується за рахунок по-

датків), а також митних зборів, процентних платежів державі і

державної позики.

Витрати бюджету мають таке спрямування: на виконання

соціальних програм, оборону. утримання апарату державного

управління, державні інвестиції і закупівлі, а також виплату

процентів по державному боргу.

Основу доходів бюджету складають податки. Усі податки

поділяються на чотири групи:

- прямі (оподаткування особистого доходу і прибутку

фірм);

- непрямі (акцизи або податок з продаж, податок з оборо-

ту, з доданої вартості);

- податки на власність (з майна, землі, дарінь або спад-

щини);

- платежі на соціальне страхування (страхові внески з

заробітної плати, прибутку корпорацій по старості, медичному

обслуговуванню, безробіттю).

Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава,

маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу

стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер

економіки, підприємств чи монополістичних об'єднань. Нап-

риклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на

технічний розвиток виробництва (на іновацію і модернізацію),

держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові

і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання подат-

ками може впливати на ефективність і стабільність економі-

чного розвитку.

Особливе значення мають прямі податки, які утворюють

більшу частину державного бюджету. Світовий досвід перекон-

ливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка

(10 - 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку

(ставка 10 - 12%). При ставці податку нижче від 10% наг-

ромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умо-

ви для його ефективного використання. Тому податкові пільги

не повинні бути значними і тривалими.

Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає

майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв'я-

зання гострих соціальних проблем, регулювання "ефективного по-

питу". Тому при встановленні податкових ставок держава врахо-

вує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск

на підприємства створює структуру цін, веде до згортання ви-

робництва, а з іншого - зменшення податкових ставок сприяє

пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінце-

вому рахунку веде до зростання доходів підприємств, насе-

лення, держави і нації в цілому.

Держава так повинна будувати свою систему оподаткування,

щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати

на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: одна-

кові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу

реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто

більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування

суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип опо-

даткування, як прогресивний податок.

Прогресивним називають податок, який зростає швидше від

оподаткованого доходу. Прогресивним оподаткуванням обкла-

даються доходи громадян і прибутки фірм, майнова власність

при спадщині чи дарінні. Регресивний податок, який зростає

повільніше від оподаткованого доходу, - це податкові відраху-

вання соціального страхування на випадок безробіття і акцизні

збори. Регресія полягає у тому, що заможнішому сплатити ці

податки легше, адже вони охоплюють меншу частку в його до-

ході. Пропорційний податок передбачає незмінність податкових

ставок незалежно від доходу. Основним податком у державний

бюджет є прогресивний податок.

Бюджет - це грошове вираження збалансованого кошторису

доходів та видатків за певний період.

Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження

і дефіцити за певний період.

Структурний бюджет відображає, якими мають бути урядові

видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за

потенційного обсягу виробництва (визначаються дією дис-

креційних програм, що запроваджені законодавчо).

Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет

та вимірює зміни видатків, надходжень і дефіцитів, які вини-

кають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу

виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду (виз-

начається дією автоматичних стабілізаторів). Циклічний бюджет

є різницею між фактичним і структурним бюджетами.

Державний бюджет

Баланс доходів і витрат держави0

ДОХОДИ:

* Податок на прибуток корпорацій.

* Податок з продажу.

* Місцеві податки.

* Доходи від зовнішньоекономічної діяльності.

* Рентні платежі.

* Неподаткові доходи.

* Прибутковий податок.

* Інші статті доходів.

ВИТРАТИ :

Фінансування економіки.

Соціально-культурні програми і НТ програми.

Оборона.

Управління.

Цільові програми.

Кредити і допомога іншим державам.

ВИПЛАТИ З ДЕРЖБЮДЖЕТУ:

Асигнування – видача грошових засобів із держбюджету на утримання підприємств і установ.

Субсидії – вид державної грошової допомоги, яка надається організаціям і установам.

Субвенції – вид державної грошової допомоги місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку.

Дотації – вид державної грошової допомоги організаціям, підприємствам для покриття збитків з метою підтримки.

ФІНІНСОВІ ПІЛЬГИ

СТАН ДЕРЖБЮДЖЕТУ:

Нормальний, коли витратна частина держбюджету дорівнює доходній.

Дефіцитний, коли витрати перевищують доходи.

Дефіцит держбюджету не є небезпечний для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВНП. У противному випадку він негативно відбивається на функціонуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки вцілому.

ДЕФІЦИТНИЙ БЮДЖЕТ

Державне бюджетне обмеження:

B = B + rB + T – Tr – (G + I)

Де B - чисті фінансові активи в n-му році;

B - чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;

r - проценти по чистим фінансовим активам В попе-

реднього року;

T - податки в n-му році;

Tr – трансферти в n-му році;

G - державні споживчі витрати в n-му році;

I - державні інвестиційні витрати в n-му році.

= +

Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу (D), де D = -В

D = D + rD + G + I – T

або

D – D = rD + G + I - T

де D – D - бюджетний дефіцит (DEF)

5. ФІСКАЛЬНІ ДЕФІЦИТИ

Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Види державного дефіциту:

Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон”юнктурних коливань.

Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановленя ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

Збільшення оборонних видатків.

Зростання виплат пол державному боргу.

Збільшення трансфертних платежів.

Зниження податків.

6. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ

Всі гроші, зібрані з допомогою податків, поступають державі на спеціальні банківські рахунки, які вона має в Центральному банку країни. Ці гроші є підвалинами для державного бюджету.

Державний бюджет – це узаконений зведений план зборів доходів держави і використання одержаних грошових засобів на покриття всіх видів її витрат.

Державні бюджети затверджують вищі законодавчі органи країн, а уряди лише відповідають за використання бюджету.

Фіскальна політика признає використання незбалансованих бюджетів для цілей стабілізації економіки. А це може призвести до зростання державного боргу.

Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.

Фінанси – загальна назва системи методів, які використовуються для управління доходами і витратами органів державної влади і господарських організацій.

Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв”язання важливих завдань, тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.

У минулому зростання державного боргу було зв”язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге,уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв”язаними з державним боргом є такі:

виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;

виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;

запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обгрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

скорочення бюджетних витрат;

пошук джерел додаткових доходів;

випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері долходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету