Чего вы ожидаете от 2009 года?
Результат
Архив

Главная / Украинские Рефераты / Медицина / Порушення мислення у хворих на шизофренію


Порушення мислення у хворих на шизофренію - Медицина - Скачать бесплатно


ПЛАН:

1. Вступ.

2. Загальні відомості про шизофренію.

3. Теорії патогенезу.

4. Порушення мислення, як основний симптом при шизофренії.

4.1 Порушення операціональної сторони мислення.

4.1.1 Зниження рівня узагальнення.

4.1.2 Спотворення процесу узагальнення.

4.2 Порушення особового компоненту мислення.

4.2.1 Різноплановість мислення.

4.2.2 Резонерствування.

4.3 Порушення динаміки розумової діяльності.

4.3.1 Лабільність мислення.

4.3.2 Інертність мислення.

4.4. Порушення процесу саморегуляції пізнавальної діяльності.

5. Висновок.

6. Список використаної літератури.

1. Вступ.

Порушення мислення є одним з симптомів, що найчастіше зустрічаються, при психічних захворюваннях. Клінічні варіанти розладів мислення надзвичайно різноманітні. Деякі з них вважаються типовими для тієї або іншої форми шизофренії. При встановленні діагнозу захворювання психіатр часто керується наявністю того або іншого виду порушень мислення. Тому у всіх підручниках і монографіях по психіатрії, присвячених самим різним клінічним проблемам, є немало висловів щодо розладу мислення; є безліч робіт, що описують розлади розумової діяльності, і в психологічній літературі. Проте єдиної кваліфікації, або єдиного принципу аналізу цих розладів немає. Відбувається це тому, що при описі і аналізі порушень мислення, дослідники базувалися на різних психологічних теоріях мислення, на різних філософсько-методологічних положеннях.

Порушення мислення, що зустрічаються в психіатричній практиці, носять різноманітний характер. Їх важко укласти в яку-небудь жорстку схему, класифікацію. Може йтися про параметри, навколо яких групуються різні варіанти змін мислення, що зустрічаються у психічно хворих.

Б.В.Зейгарник виділяла три види, патології мислення [1]:

Порушення операціональної сторони мислення

Порушення динаміки мислення.

Порушення особового компоненту мислення.

Особливості мислення кожного окремого хворого далеко не завжди можуть бути кваліфіковані в межах одного виду порушень мислення. Нерідко в структурі патологічно зміненого мислення хворих спостерігаються більш менш складні поєднання різних видів порушень. Так, наприклад, порушення процесу узагальнення в одних випадках поєднується з порушенням цілеспрямованості мислення, в інших – з різними підвидами порушень його динаміки.

Хоча встановлення діагнозу шизофренія – справа психіатрії, однак без комплексного психологічного дослідження, при цьому не обійтись.

2. Загальні відомості про шизофренію.

Креппеліном вперше була зроблена спроба об'єднати різноманітні психічні хвороби в одну групу – деменція прекокс [2].

Критерієм послужив результат цих хвороб, названий в сучасній литературі апато-абулічний синдром. Недивлячись на все різноманіття клінічних проявів шизофренії, Блейлером були виявлені загальні риси її різноманітних форм:

1. Розщеплення психічних функцій на незалежні комплекси, руйнуючі єдність особистості, котра поперемінно знаходится то під впливом одного, то під впливом іншого комплекса.

2. Ассоціативні порушення.

3. Афективні розлади.

Блейлер виділяв 4 основних види шизофренії:

- параноїдна форма

- кататонія

- гебефренія

- проста форма

- і надавав велике значення латентній формі шизофренії, вважаючи її найбільш поширеною. В сучасній міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду виділяють також кататонічну, гебофренічну, просту и параноїдну форми шизофренії, а також недифференційовану, неуточнену та інші.

Шизофренія, котрою хворіє приблизно 1% населення, найчастіше починається у віці до 25 років (в 50% випадків) і триває на протязі всього життя [Dorothy P., 1999; Седок, 1998; Лічко, 1985]. На шизофренію хворіють люди всіх верств суспільства. Найбільш часто хвороба трапляється серед підлітків, один або обидва батьки котрого хворіють на шизофренію. Імовірність захворіти в цьому випадку відповідно дорівнює 12 і 40 процентам.

З роками стан пацієнтів може значно поліпшитись, аж до повного виліковування.

Симптоми шизофренії діляться на позитивні, та негативні. До позитивних симптомів відносяться:

Маячні ідеї (пацієнт думає, що хтось вкладає йому в голову думки, змушує здійснювати якісь вчинки).

Галюцинації.

Атактичне мислення (наявність в мові пацієнта некоординованих, не співпадаючих між собою понять).

До негативних симптомів відносяться:

Емоційна тупість (послаблення емоцій).

Алогія (скупість, або повне припинення мови).

Гіпобулія (послаблення вольової активності, бажань).

Абулія (повна відсутність бажань).

Парабулії (спотпорені пози, жести, хода).

Найбільш важливим симптомом шизофренії - Блейлер вважав порушення мислення, які характеризуються порушенням асоціативного процесу.

Володимир Лєві так описує порушення мислення при шизофренії [3]:

„Cхильність до розумування, до пояснення і обгрунтування всього і вся; до всеохоплення, до однозначності суті, до глобальної послідовності, до всезагальних кінвих істин. („Почавши говорити , відчуваю нездоланне бажання розвивати думку дальше і дальше, хоча нема конкретної теми: приходжу до абсолютів, до часу і простору, питання: що первинне?) Це називають деколи філософською інтоксикацією; можливо, це компенсація якоїсь недостатньої інтуїції; тут теж гіпертрофія логіки, виключна раціональність. („В житті є справа і насолода, найвища справа – наука, найвища насолода жінка; ділю час між наукою і жінкою, але кожна вимагає всього часу; що вибрати? Що первинне?”

Об’єктивних методів діагностики шизофренії на даний час немає. Діагноз ставиться на основі бесід з пацієнтом і аналізу його поведінки.

3. Теорії патогенезу

Теоррії патогенезу шизофренії [4] багаточисленні і протирічні, і ні одна з них не в стані дати відповіді на ряд питань, пов'язаних з виникненням і лікуванням хвороби. Шизофренія вважається гетерогенним розладом. В основі його розвитку лежать, як порушення нейротрансміттерних систем, так і дія соціальних факторів, які впливають на пенетрантність генів. Існують також гіпотези про вірусну природу цього захворювання.

При шизофренії мають місце порушення, як мінімум, трьох нейромедіаторних систем: дофамінергічної, норадренергічної та ГАМК-ергічної системи. Вважається, що порушуються переважно два дофамінергічних тракти: мезокортикальний та мезолімбічний тракти. Клітини даних трактів зосереджені в чорній субстанції, аксони котрих підходять до нейроцитів фронтальної долі та долі Брока ( лімбічні структури). Роль мезокортикального тракта полягає в церебральній інтеграції. Ряд дослідників вважає, що недостатність ГАМК є днією з причин розвитку шизофренії: наприклад описані позитивні результати лікування пацієнтів бензодіазепинами.

Вважається, що при шизофренії порушується і серотоніергічна система, на на основі цих данних получені нейролептики з двойним механізмом дії: блокування дофамінових и серотонінових рецепторів. Попередні нейролептики, наприклад галоперідол мали здатність блокувати переважно дофаминові рецептори і в 35 раз меншу властивість – серотонінові рецептори.

Останнім часом з'явились дані, котрі свідчать про підвищення в крові рівня поліамінів, токсично діючих на гемато-енцефалічний прцес. Тим самим запускається аутоімунний механізм пошкодження головного мозку. Сканування головного мозку показало зміни в скроневих та лобних долях (зниження густини сірої речовини).

В пацієнтів з гострим початком шизофренії були виявлені атипічні макрофаги, що може відображати генетичну трансформацію імунної відповіді. При анатомічному дослідженні головного мозку виявляють змінені аномалії.

Найбільш відомою з нейрохімічних гіпотез є концепція гіперактивності допамінових систем при шизофренії. Її підтвердженню служить те, що припарати, які в експеременті блокують допамінові рецептори, найбільш ефективні в подоланні симптомів шизофренії. Однак допамінова гіперактивність неспецифічна відносно шизофренії, позаяк блокатори допаміну ефективні також, при лікуванні інших хвороб.

Існуюча гіпотеза соціокультурної причини шизофренії базується на виявленій диспропорції представництва хворих в бідніших верствах індустріально розвинутого суспільства. Однак не виключено, що соціальне зниження є не причиною, а наслідком шизофренії.

В цілому можна сказати, що шизофренія – без сумніву мозкове, можливо поліетіологічне захвоювання.

4. Порушення мислення

4.1 Порушення операціональної сторони мислення.

Мислення, як узагальнене і опосередковане віддзеркалення дійсності, виступає практично, як засвоєння і використовування знань. Це засвоєння відбувається не у вигляді простого накопичення фактів, а у вигляді процесу синтезу, узагальнення і відтворення, у вигляді застосування нових інтелектуальних операцій. Мислення спирається на відому систему понять, які дають можливість відобразити дію в узагальнених і відтворених формах. Узагальнення – наслідок аналізу, що розкриває істотні зв'язки між явищами і об'єктами. Воно означає інше відношення до об'єкту, можливість встановлення інших зв'язків між об'єктами. З іншого боку, воно дає можливість встановлення зв'язку між самими поняттями. Встановлені і узагальнені в колишньому досвіді системи зв'язків не анулюються, утворення узагальнення йде не тільки шляхом наново створюваного узагальнення одиничних предметів, а шляхом узагальнення колишніх узагальнень.

При деяких формах патології психічної діяльності у хворих втрачається можливість використовувати систему операцій узагальнення і відтворення. Порушення операціональної сторони мислення приймають різні форми. При всій їхній різноманітності вони можуть бути зведені до двох крайніх варіантів:

а). Зниження рівня узагальнення

б). Спотворення процесу узагальнення.

4.1.1 Зниження рівня узагальнення.

Зниження рівня узагальнення полягає у тому, що в думках хворих домінують безпосередні уявлення про предмети і явища; оперування загальними ознаками замінюється встановленням суто конкретних зв'язків між предметами. При виконанні експериментального завдання подібні хворі не в змозі зі всіляких різноманітних ознак відібрати ті, які якнайповніше розкривають поняття.

При яскраво вираженому зниженні рівня узагальнення, хворим взагалі недоступна задача на класифікацію: для досліджуваних предмети виявляються по своїх конкретних властивостях настільки різними, що не можуть бути об'єднані. В деяких випадках хворі усвідомлюють велику кількість дрібних груп на підставі надзвичайно конкретного наочного зв'язку між ними, наприклад ключ і замок, пір'я і ручка, нитка і голка. Іноді досліджувані об'єднують предмети як елементи якого-небудь сюжету, але класифікація не виробляється. Такого роду помилкові рішення позначаються як конкретно-ситуативні поєднання.

Можливість операції узагальненими ознаками характеризує мислення, як діяльність аналітико-синтетичну. Тому порушення типу конкретно-ситуативних поєднань якнайбільше виявлялися при виконанні основних завдань (класифікація предметів, пояснення прислів'їв і т.д.), в яких ця розумова операція чітко виступає. В основному такі рішення властиві хворим на шизофренію, а також хворим з епілептичними процесами, що рано почалися. Такий тип рішень спостерігається також, і у значної частини хворих, що перенесли важкі форми енцефаліту.

Аналогічні результати виявлені у цієї групи хворих при виконанні завдання по методу виключень.

Неможливість виконання завдання в узагальненому плані, невміння віхилитися від окремих конкретних властивостей предметів пов'язані з тим, що хворі не можуть засвоїти умовності, прихованої в завданні.

Особливо чітко виступає таке нерозуміння умовності при тлумаченні досліджуваними прислів'їв і метафор.

Прислів'я є таким жанром фольклору, в якому узагальнення, думка передаються через зображення окремого факту або явища конкретної ситуації. Істинне значення прислів'я тільки тоді стає зрозумілим, коли людина відволікається від тих конкретних фактів, про які мовиться в прислів'ї, коли конкретні одиничні явища набувають характеру узагальнення. Тільки при цій умові здійснюється перенесення змісту ситуації прислів'я на аналогічні ситуації. Таке перенесення схоже по своїх механізмах з перенесенням способу рішення однієї задачі на іншу, що особливо чітко виступає при віднесенні фраз до прислів'їв. Розглядаючи проблему перенесення, С. Д. Рубінштейн [5] відзначає, що «в основі перенесення лежить узагальнення, а узагальнення є наслідок аналізу, що розкриває істотні зв'язки».

Процес нерозуміння переносного значення прислів'їв неоднозначний. Більше того, рідко спостерігаються факти повного нерозуміння переносного значення. Як правило, воно буває неповним, лише частково зміненим.

Утруднення в розумінні переносного значення пропозицій залежать не тільки від зміненого значення слів, але і від інших чинників (неадекватного відношення хворого до поставленої перед ним задачі, зміненої динаміки мислення і т.д.). хворі, які не могли виділити узагальнену ознаку в досвіді на класифікацію предметів, часто не можуть передати переносного значення прислів'їв. Унаслідок того, що слово виступає для хворих в його конкретному значенні, вони не можуть осмислити умовність, яка криється в приказці.

Особливо чітко виступає нерозуміння умовності в досвіді на опосередковане запам'ятовування (метод піктограм). Складність цього завдання полягає у тому, що малюнок не може (і не повинен) відобразити тієї великої кількості асоціацій, які можуть актуалізуватися при сприйнятті слова; необхідно відібрати лише яку-небудь з них, яка здатна «стати» на місце слова, а це можливо лише при достатньому рівні узагальнення.

Досліджуючи хворих з важкими ураженнями мозку, Г.В. Біренбаум відзначала, що утруднення при виконанні цього завдання такі великі, що іноді хворі не можуть зупинитися на якому-небудь певному малюнку, оскільки жоден не передає достатньо повно і точне конкретне значення слова.

Зіставлення даних, одержаних за допомогою різних методів (класифікація предметів, метод виключення, пояснення прислів'їв і метод піктограм), виявило у хворих на шизофренію – порушення процесу узагальнення: конкретно-ситуативний характер їх думок, нерозуміння перенесення, умовності. Ці хворі були об'єднані в групу хворих, у яких порушення мислення кваліфікувалося як зниження рівня узагальнення.

Неможливість відсторонення від всієї сукупності конкретних властивостей і деталей предметів призводить до того, що хворі не можуть правильно вирішити просту задачу, якщо вона вимагає зіставлення цих властивостей, зменшення одних, виділення інших. Виконуючи завдання «встановлення послідовності подій» (поломка і лагодження колеса), хворі керувалися окремими деталями картинки, не пов'язуючи їх.

Резюмуючи, можна сказати, що розумова діяльність подібних хворих недосконало відображає предмети, явища і їх взаємозв'язки, бо повноцінний процес віддзеркалення об'єктивних властивостей і закономірностей речей завжди припускає уміння абстрагуватися від конкретних деталей.

4.1.2 Спотворення процесу узагальнення.

Таке порушення мислення є як би антиподом тільки що описаного.

Якщо думки попередньої групи хворих не виходять за межі приватних, одиничних зв'язків, то у хворих, про яких зараз йде мова, «відліт» від конкретних зв'язків виражений в надзвичайно спрощеній формі. Хворі в своїх думках відображають лише випадкову сторону явищ, істотне ж відносини між предметами мало беруться до уваги, наочний зміст речей і явищ часто не враховується. Так, виконуючи завдання на класифікацію предметів, вони керуються надмірно загальними ознаками, неадекватними реальним відносинам між предметами. Наприклад, хворий М. об'єднує вилку, стіл і лопату за принципом «твердості»; гриб, кінь і олівець він відносить в одну групу за «принципом зв'язку органічного з неорганічним».

Подібні виконання завдання були позначені беззмістовними або вихолощеними. Найчастіше вони зустрічаються у хворих на шизофренію, головним чином при галлюцинаторно-параноїдній формі перебігу хвороби, і у психопатів.

Подібні хворі живуть в світі своїх маревних переживань, мало цікавляться реальною обстановкою, намагаються до незначних, буденних явищ підходити з «теоретичних позицій». У бесіді вони здатні торкнутися питань загального характеру, але часто не в змозі відповісти просто на конкретне питання. Мова хворих носить химерний характер.

У завданнях на класифікацію предметів такі хворі проводять її на підставі таких загальних ознак (твердість, рух), що виходять за межі змістовної сторони явищ, або на підставі чисто зовнішніх, неістотних ознак (отвір).

Особливо виразно беззмістовний, вихолощений характер думок хворих певної категорії виступає при виконанні завдання на складання піктограми. Для хворих із зниженням рівня узагальнення завдання скласти піктограму представляє трудність внаслідок того, що вони не можуть відсторонитися від окремих конкретних значень слова. Умовність малюнка стає такою широкою і безпредметною, що вона не відображає реального змісту слова; хворі можуть, не замислюючись, запропонувати будь-яку схему як умовне позначення слова.

Беззмістовний характер розумової діяльності хворих виявляється і в асоціативному експерименті. Переважання формальних, випадкових асоціацій, відхід від змістовної сторони завдання створюють основу для того безплідного мудрування, яке характеризує подібних хворих і яке носить в клініці назву «резонерствування».

Ця особливість мислення подібних хворих часто виявляється вже при найпростішій розумовій дії – описі сюжетних картинок. Хворі не вникають в їх конкретний зміст, а сприймають їх з погляду загальних положень.

Симптом вихолощеного резонерствування особливо виразно виступає при виконанні завдань, що вимагають словесних формулювань, наприклад при визначенні і порівнянні понять.

Ще різкіше цей симптом виявляється в досвіді на пояснення прислів'їв.

Вислови резонерствувань обумовлені, очевидно, різними причинами. З одного боку, слово виступає для хворого в різних значеннях; відбору значення, адекватного для даної конкретної ситуації, не відбувається. З другого боку, сама задача, поставлена перед хворим (в даному випадку – віднесення фраз до прислів'їв), не направляє його думки, він виходить із загальніших «принципів».

На думку І.П.Павлова, логіка перебігу думок повинна контролюватися практикою. Через відсутність перевірки практикою розумова діяльність хворих стає неадекватною, їх думки перетворюються, на думку Павлова, в «розумову жуйку».

Можливо, цим пояснюється і той парадоксальний факт, що у подібних хворих мова не полегшує виконання завдання, а утрудняє його; вимовлені хворими слова викликають нові, часто випадкові асоціації, які хворими не усвідомлюються. Виконавши в реальній дії завдання правильно, хворі безглуздо міркують про нього.

Цей факт виявляється в експерименті на віднесення фраз до прислів'їв і метафор; хворі часто вибирають адекватну фразу, але при цьому абсолютно безглуздо пояснюють свій вибір і після пояснення, анулюють своє правильне виконання.

Порушення понять у хворих на шизофренію носить своєрідний характер. Навіть в тих випадках, коли їх думки конкретні, вони не тільки відображають конкретні відносини між явищами або предметами, а, швидше, означають зближення, згущування окремих випадкових сторін предметів і явищ. Це зближення відбувається не тільки через порушення понять, але і тому, що у хворих втрачається спрямованість на об'єктивний зміст завдання, тому, що вони часто виконують поставлену перед ними задачу (не тільки експериментальну, але і життєву), виходячи з особливих установок, часто неадекватних відносно даної ситуації. Іншими словами, думки резонерствувань хворого визначаються не стільки порушенням його понять, скільки прагненням підвести будь-яке незначне явище під певну «концепцію».

4.2 Порушення особового компоненту мислення.

У клініці психічних захворювань, в тому числі на шизофренію спостерігаються порушення мислення, обумовлені порушеннями особи. До них можна віднести:

Різноплановість мислення

Порушення критичності і саморегуляції.

Мислення є складною соморегулюючою формою діяльності. Воно визначається за мету, поставленим завданням. Істотним етапом розумової діяльності є звірення одержуваних результатів з умовами завдання і передбачуваними підсумками. Для того, щоб цей акт звірення виконувався, людська думка повинна бути активною, направленою на об'єктивну реальність, втрата цілеспрямованості мислення приводить не тільки до поверхневості і незавершеності думок, але і до того, що мислення перестає бути регулятором дій людини.

Зв'язок порушення мислення із зміною мотиваційної сфери спостерігається при різних формах шизофренії. Вже при аналізі того виду патології мислення, який ми називали «спотворенням рівня узагальнення», можна, по суті, говорити про порушення мотиваційного компоненту мислення.

Значущим, істотним для людини є те, що набуло значення в її життєдіяльності. Не частота появи тієї або іншої ознаки або властивості предмету робить його значним або істотним, а та свідомість, та роль, яку ця ознака зіграла в житті людини. Істотність ознаки і властивості, значущість самого предмету або явища залежать від того, яке значення вони набули для нього. Явище, предмет, подію можуть в різних життєвих умовах набувати різного значення, хоча знання про них залишаються ті ж.

Разом з тим значення речей, сукупність наших знань про них залишаються стійкими. Не дивлячись на те що особова спрямованість і зміст мотивів можуть виявитися різними, основна практична діяльність формує стійкість наочного значення речей.

Операція класифікації може проводитися в більш менш узагальненому плані, але наочне значення об'єкту, з яким людина скоює ту або іншу операцію, залишається стійким. Тому ознаки, на підставі яких проводиться операція класифікації, що актуалізуються при цьому властивості предметів носять певною мірою характер стандартності і банальності. У ряду хворих на шизофренію ця стійкість об'єктивного значення речей порушилася.

Звичайно, і у них вироблялися загальні (в порівнянні з нормою) знання про речі і явища. Але разом з актуалізацією звичних, обумовлених всім минулим життям властивостей ознак, відносин між предметами і явищами могли пожвавлюватися і неадекватні (з погляду нормальних уявлень про світ) зв'язки і відносини, які придбавали значення лише завдяки зміненим установкам і мотивам хворих. Та єдність, в яке включалося значення предмету і смислове відношення до нього, втрачалася завдяки зміні у сфері мотивів і установок. Особливо яскраво виступало порушення особового компоненту в тому виді порушень мислення, який був названий «різноплановістю мислення».

4.2.1 Різноплановість мислення.

Порушення мислення, позначене як «різноплановість», полягає у тому, що думки хворих про яке-небудь явище протікають в різних площинах. Хворі можуть правильно засвоювати інструкцію. Вони можуть узагальнити пропонований їм матеріал; знання, що актуалізуються ними, про предмети можуть бути адекватними; вони порівнюють об'єкти на підставі істотних, зміцнених в минулому досвіді властивостей предметів. Разом з тим хворі не виконують завдання в необхідному напрямі: їх думки протікають в різних руслах.

Йдеться не про той всесторонній, властивий мисленню здорової людини підході до явища, при якому дії і думки залишаються обумовленими метою, умовами завдання, установками особи.

При різноплановості мислення сама основа класифікації не носить єдиного характеру. Хворі об'єднують об'єкти протягом виконання одного і того ж завдання - то на підставі властивостей самих предметів, то на підставі особистих смаків, установок. Процес класифікації протікає у хворих в різних руслах.

В результаті одночасного співіснування, переплетення всіх цих різних аспектів, різних підходів до завдання думки, визначення і висновки хворих не є планомірним, цілеспрямованим виконанням завдання. У розумовій діяльності хворих переплітаються логічні думки, обривки уявлень, елементи спогадів, бажань.

Аналогічні порушення мислення відзначала і Г.В.Біренбаум при дослідженні хворих на шизофренію. При виконанні будь-якого найпростішого завдання хворі підходили не з позицій, обумовлених конкретною ситуацією експерименту, а керувалися зміненим відношенням, зміненими життєвими установками. При цьому могло і не бути того, що безпосереднього привнесе змісту психопатологічного симптому в експериментальну ситуацію (наприклад, хворий не «вплітав» елементи марення у виконання завдання). Проте разом з адекватними асоціаціями оживали зв'язки, що мають якесь відношення до хворобливих установок хворого, виступаючі в даній конкретній ситуації як «химерні». Наочне значення речей стає в одній і тій же смисловій ситуації нестійким, часом суперечливим.

Подібне неадекватне пов'язування виступає тому, що для хворого стає можливим розгляд найбуденніших речей в неадекватних ситуації аспектах.

Аналіз історій хвороби цих хворих, спостереження за їх поведінкою в житті і лікарні виявили неадекватність їх життєвих установок, парадоксальність їх мотивів і емоційних реакцій. Поведінка хворих відхилялася від звичних нормативів. Колишні інтереси, погляди хворих відступають на задній план перед неадекватними, хворобливими установками. Хворий міг не піклуватися про своїх близьких, але він проявляв підвищену заклопотаність з приводу «харчового раціону» своєї кішки.

Парадоксальність установок цих хворих, смислова зміщеність приводили до глибокої зміни структури будь-якої діяльності. Як практичної, так і розумової. Як істотне виступало те, що відповідало зміненим парадоксальним установкам хворого. При виконанні експериментальних завдань, що вимагали порівняння і відбору ознак, подібна смислова зміщеність приводила до неадекватних операцій.

У тих випадках, коли хворий захоплений маревними переживаннями, «різноплановість» мислення виступає виразно і в клінічній бесіді. У ситуації, афектно не насиченій, «різноплановість» мислення може виступити лише в рудиментарній формі. Проте, вона може виразно виявитися в експериментальній ситуації. У цих випадках смислова зміщеність приводить до актуалізації незначущих, «латентних» властивостей, співіснуючих з адекватними. Мислення позбавляється цілеспрямованості.

4.2.2 Резонерствування.

Ще чіткіше виступає роль зміненого особового відношення в структурі того виду патології мислення, який позначається в психіатричній клініці як резонерствування.

Цей розлад мислення визначається клініцистами як «схильність до безплідного мудрування», як тенденція до непродуктивних багатомовних міркувань. Інакше кажучи, резонерствування виступає для психіатрів як саме порушення мислення.

Дослідження показали, що механізмом резонерствування є не стільки порушення інтелектуальних операцій, скільки підвищений афект, неадекватне відношення, прагнення підвести будь-яке, досить незначне явище, під якусь «концепцію».

Нерідко неадекватні думки виявляються навіть у хворих, у яких взагалі експеримент не виявляє порушень пізнавальних процесів.

Психологічна характеристика симптому резонерствування була предметом спеціального дослідження Т. І. Тепеніциной. Як показали результати її дослідження, неадекватність, резонерствування хворих, їх багатомовність виступали в тих випадках, коли мала місце афектна захопленість, надмірне звуження круга смислоутворюючих мотивів, підвищена тенденція до «оціночних думок».

Афектність виявляється і в самій формі вислову: багатозначного, з недоречним пафосом. Іноді тільки одна інтонація досліджуваного дозволяє розцінити вислів як резонерствування; так, думки, звичні в гучній мові як типово резонерствування, при письмовому записі разом з втратою інтонацій втрачають і свій відтінок резонерствування.

Граматична будова мови цієї категорії хворих відображає емоційні особливості «резонерствування». Своєрідний синтаксис, своєрідна лексика висловів резонерствувань. Хворі часто використовують інверсії, ввідні слова.

Різноплановість і резонерствування знаходять собі вираз і в мові, яка набуває, за висловом клініцистів, характер «розірваної». По суті ж, це теж симптом порушення мови як функції спілкування. Нерідко подібні хворі говорять незалежно від присутності співрозмовника (симптом монологу). При зовні впорядкованій поведінці і правильному орієнтуванні в обстановці монотонним, спокійним голосом хворий довго вимовляє монологи, не виявляючи при цьому ніякої зацікавленості в увазі співрозмовників.

Аналіз зразків «розірваної» мови приводить до наступних висновків:

У досить тривалих висловах хворих немає ніякого міркування; хворі вимовляють ряд фраз, але не повідомляють в них ніякої змістовної думки, не встановлюють ніяких, хоча б помилкових, зв'язків між предметами і явищами. Відсутня спрямованість на зміст.

У мові хворих не можна знайти певного об'єкту думки. Так, хворий називає ряд понять, але в його вислові немає смислового об'єкту, немає логічного підмета.

Хворі не зацікавлені в увазі співрозмовника, вони не виражають в своїй промові ніякого відношення до інших людей. «розірвана»» мова цих хворих позбавлена основних, характерних для людської мови ознак, вона не є ні знаряддям думки, ні засобом спілкування з іншими людьми.

Ця особливість мови хворих, відсутність функції спілкування, в поєднанні з її іншою особливістю, з її незрозумілістю для оточуючих, робить її схожою з так званою егоцентричною мовою дитини.

4.3 Порушення динаміки розумової діяльності.

Визнання рефлекторної природи мислення означає визнання його як процесу. Про це писав ще І.М.Сеченов, указуючи, що думка має певний початок, течію і кінець.

Неможливо в достатній мірі проаналізувати внутрішні закономірності мислення, дослідити структуру розумових операцій, за допомогою яких відбувається віддзеркалення об'єктивних властивостей предмету, якщо не проаналізувати процесуальну сторону розумової діяльності. Використовування узагальнених способів вирішення задач, актуалізація адекватних знань про предмети вимагають не тільки збереження інтелектуальних операцій, але і динаміки мислення.

Здійснення опосередкованого переходу від одних думок до інших пов'язане також з наявністю більш менш довгого ланцюга висновків. Саме ланцюг висновків, переходи в міркуванні, є істинним проявом мислення як процесу.

Дослідження показали, що порушення процесу узагальнення є не єдиним варіантом порушень мислення. Більш того, порушення мислення, що часто зустрічаються, не зводяться до розпаду понять; хворобливі стани мозку приводять частіше всього до динамічних порушень мислення.

У ряду хворих (наприклад, хворих на судинні захворювання мозку) коливання розумової працездатності приводили до коливань пам'яті, залежним не від складності виконуваної задачі, а від виснажуваності кіркової нейродинаміки хворих. Подібні коливання, що виступали як непослідовність думок, спостерігалися і в розумовій діяльності хворих.

4.3.1 Лабільність мислення.

Характерна особливість цього порушення полягала в нестійкості способу виконання завдання. Рівень узагальнення хворих в основному не був понижений; хворі правильно узагальнювали матеріал; операції порівняння, перенесення не були порушені. Проте адекватний характер думок хворих не був стійким.

Хворі легко засвоюють інструкцію, застосовують спосіб, адекватний умовам вирішення, починають розкладати картки по узагальненій ознаці, але через деякий час залишають правильний шлях рішення. Досягаючи в окремих випадках високого рівня узагальнення, хворі епізодично збиваються на шлях неправильних, випадкових поєднань. Ці коливання носили різний характер.

Дуже часто спостерігалися чергування узагальнених і конкретно ситуативних поєднань. Виконання завдань на рівні узагальнених рішень не було модусом роботи хворих.

Помилки хворих полягали також у тому, що логічні зв'язки застосовувалися випадковими поєднаннями. Так, правильне виконання завдання «класифікація предметів» порушувалося тим, що хворі об'єднували об'єкти в одну групу лише тому, що картки виявилися поряд. Вони нерідко помічали свої помилки і виправляли їх.

Помилкові рішення хворих виявляються в утворенні однойменних груп: хворі часто виділяють предмети по правильній загальній ознаці, але одразу ж починають виділяти аналогічну по значенню групу.

У першому випадку порушення динаміки мислення не приводило до грубих порушень будови мислення. Воно лише на якийсь відрізок часу спотворювало правильний хід думок хворих і було, очевидно, порушенням розумової працездатності хворих.

У деяких же випадках порушення динаміки мислення носило стійкіший характер, змінювало саму будову мислення. Лабільність мислення спостерігається крім хворих на шизофренію, у хворих на маніакально-депресивний психоз в маніакальній фазі хвороби. Осмислення ситуації, можливість аналізу і синтезу у цих хворих часто не порушені, проте виконання будь-якого експериментального завдання не викликало певної стратегії їх мислення. Хворі не замислюються над питанням, адресованим до них, не вникають в значення завдання. Вони імпульсно приступають до виконання. На питання, в чому спільність і відмінність між поняттями «стіл» і «стілець», один з хворих відповідає: «У них загальне те, що у столу і у стільця чотири ніжки, а різниця – у стільця спинка є, у столу – ні». При складанні картинок в послідовному порядку хворі такого типу, осмисливши сюжет, розкладають їх у будь-якому порядку.

Виникаючі асоціації носять хаотичний характер і не розмежовуються. Окремі слова викликають нові асоціації, які хворі тут же виказують; будь-яке виникаюче уявлення, будь-яке емоційне переживання одержують своє віддзеркалення в мові хворих. Неадекватним виявляється сам перебіг розумової діяльності. При направляючій допомозі експериментатора інтелектуальна продукція хворого часто могла бути навіть адекватна поставленій меті, але весь хід думок, який вибирав хворий, був нестійким.

Нестійкість способів виконання роботи досягає у деяких хворих надзвичайно спрощеної, утрируваної форми – підвищеного «відгукування». Вони не тільки не в змозі утримувати хід своїх думки у встановленому раніше напрямі, але і починають реагувати на будь-який подразник, до них не адресований.

З особливою виразністю феномен «відгукування» виявляється в асоціативному експерименті. У відповідь, як реакції. часто виступали назви предметів, що знаходилися перед очима хворих («вплетення»). Подібна тенденція називати предмети, що знаходяться перед очима, спостерігалася іноді і у хворих інших груп, проте було достатньо вказівки експериментатора, щоб хворі починали правильно виконувати інструкцію. У вище описаних же хворих вказівка лише на короткий час викликала правильні реакції; через невеликий проміжок часу хворі знову називали предмети, що потрапляли в поле їх зору.

Ця тенденція виступала також і в тому варіанті асоціативного експерименту, де інструкція передбачала особливу спрямованість відповідей, зокрема, де вимагалося назвати певну кількість предметів певного кольору.

Хворі в цьому експерименті часом називали предмети, що знаходилися перед ними, хоча вони зовсім не були забарвлені в необхідні кольори. Інструкція експериментатора викликала цілеспрямовані дії на короткий відрізок часу. Будь-який об'єкт, будь-яка випадково почута фраза могли викликати дії хворих, неадекватні змісту їх діяльності, спотворюючі хід їх думок.

4.3.2 Інертність мислення.

Протилежним до описаного порушення є тип порушень розумового процесу, в основі якого лежить інертність зв'язків минулого досвіду. У цих випадках хворі не можуть міняти вибраного способу своєї роботи, змінювати хід своїх думок, переключатися з одного виду діяльності на іншій.

Подібні порушення часто зустрічаються у хворих на епілепсію, іноді у хворих з віддаленими наслідками важких травм головного мозку, при деяких формах розумової відсталості.

Такі хворі іноді в змозі працювати, але роблять це з частими зривами, втрачають колишню кваліфікацію і виконують роботу, що не вимагає придбання і використовування нових знань. Якість їх розумової продукції невисока, темп роботи сповільнений.

Експерементально-псхологічне дослідження виявляє сповільненість, тугодумність їх інтелектуальних процесів. Навіть в тих випадках, коли вони можуть узагальнити матеріал (виділити основну ознаку в досвіді на класифікацію предметів, зрозуміти умовність інструкції), вони допускають помилкові рішення, якщо їм необхідно переключитися на новий спосіб вирішення задачі. Зміна умов утрудняє їх роботу.

Ця тугодумність розумового процесу приводила, кінець кінцем, до того, що хворі не справлялися навіть з елементарними завданнями, якщо останні вимагали переключення. І в складанні піктограм, і в досвіді на опосередковане запам'ятовування по методу Леонтьева, хворі знаходили той, що погано переключається.

Вирішення задачі доступне хворим, якщо воно виконується тільки одним певним способом.

Подібна інертність зв'язків колишнього досвіду, в якій виявляється порушення динаміки розумової діяльності, в результаті приводила до зниження операції узагальнення і відтворення. Процес сортування, класифікації, вимагаючий відокремлення одних елементів, зіставлення з іншими, тобто відомої гнучкості операції, переключення, для них утруднений.

Така ж трудність переключення виявляється і в експерименті по методу «виключення об'єктів».

Конкретні зв'язки колишнього досвіду інертно домінують в розумовій діяльності хворих і визначають весь подальший хід їх думок.

Через подібну інертність зв'язків колишнього досвіду хворі часто не упускають при виконанні завдання жодної деталі, жодної властивості предметів і в результаті не приходять навіть до елементарного узагальнення. З цього прагнення до уточнення, з бажання вичерпати при рішенні якого-небудь питання все різноманіття фактичних відносин і виникає те своєрідне «резонерствування», що виявляється в усебічності, зайвій деталізації, яке метафорично позначається в клініці як «в'язкість» мислення.

Особливо часто виявляється подібна інертність зв'язків колишнього досвіду при виконанні завдання, яке вимагає більш розгорненого пояснення – при визначенні понять.

4.4 Порушення процесу саморегуляції пізнавальної діяльності.

Порушення саморегуляції виконують особливо важливу роль в здійсненні пізнавальної діяльності. Ці порушення виражаються в неможливості цілеспрямованої організації своїх розумових дій. Деякі форми порушення мислення неможливо пояснити без залучення уявлень про саморегуляцію: вони повинні розглядатися як прояви порушення усвідомлення і підконтрольності своїх розумових дій. Подібні форми порушення пізнавальних процесів не зачіпають здійснення логічних операцій: хворим можуть виявитися доступними деякі завдання, що вимагають розвиненого абстрактного мислення. Проте в умовах необхідності організації своїх дій (у ситуаціях невизначеності, вибору, утруднення, конфлікту) ці хворі виявляються нездібними до здійснення цілеспрямованої діяльності. Наприклад, такі порушення динаміки мислення, як розпливчатість, нецілеспрямованість, є, по суті, виразом дезорганізації мислення.

Саморегуляція не зводиться до усвідомлення, контролю і перебудови розумових дій. Залежно від того, як усвідомлює себе людина в даній проблемній ситуації, як переживає її, вона набуваває для нього різне значення. Переживання ситуації може стимулювати до подальшого продовження пошуку, або ж відмові від нього. Відповідно до цього виділяються ще дві функції саморегуляції пізнавальної діяльності – мобілізуюча (продуктивна з погляду регуляції мислення) і захисна (непродуктивна).

На матеріалі рішення задач на міркування хворими на шизофренію (уповільнена форма) А.Б.Холмогорової показано, що у хворих відбувається ослаблення процесу саморегуляції мислення, що виражається в порушенні конструктивної і мобілізуючої функцій при відносному збереженні контрольної і активізації захисній. Хворі здібні до контролю своїх дій в умовах сформованості еталона дії. Але при необхідності самостійного вироблення нового способу дії і перебудови колишнього у хворих не відбувається усвідомлення неадекватності своїх дій, і, по суті, перебудова не відбувається. Зниження усвідомленості розумових дій, відсутність спрямованості на дозвіл змістовного утруднення негативно впливають на загальну продуктивність розумової діяльності.

У дослідженні А.Б.Холмогорової було також показано, що у хворих на шизофренію порушується один з найважливіших механізмів саморегуляції, основа децентрації і самоаналізу – здібність до зміни позиції, відчуження і об'єктивування своїх дій.

При незаданості ж наочного змісту цілей в умовах їх довільного висунення виявляються характерні порушення

назад |  1  | вперед


Назад
 

Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.


Український Зелений Портал Рефератик, створений з метою популяризації української культури і полегшення пошуку учбових матеріалів для українських школярів, а також студентів і аспірантів українських Вузів. Всі матеріали, опубліковані на сайті взяті з відкритих джерел. Проте, слід пам'ятати, що тексти, опублікованих робіт в першу чергу належать їх авторам. Використовуючи матеріали, розміщені на сайті, будь ласка, давайте заслання на назву публікації і її автора.

написать нам ©  referatik.com.ua, 2007-г.
Карта сайта


  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов