Відчуття та сенсорна організація особистості - Психологія - Скачать бесплатно

Життєдіяльність людини відсувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієн­туватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприй­мання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди роз­починається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Відчуття — це відображення окремих властивостей пред­метів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучан­ня, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її ото­чують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціону­ванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окре­мих його частин.

Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів

Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму за безпосереднього впливу подразників на відповідні орга­ни чуття.

Органи чуття - єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людську свідомість.

Матеріальним органом відчуття є аналізатори.

Органи відчуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок. Відтак виникає адекватне відчут­тя навколишнього світу і стану самого організму (див. рис. 1).

Виникнення відчуття зумовлюється перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в даний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, відбувається перетворення енергії зов­нішнього подразника на факт свідомості.

Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну при­роду, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Рис. 1. Фізіологічний механізм процесу відчуття.

Аналізатор складається з трьох частин:

1) Периферичний відділ (рецептори), який є спеціальним транс­форматором зовнішньої енергії в нервовий процес.

2) Аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентрові) нерви - провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналіза­тора із центральним.

3) Підкоркові та коркові відділи (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять із периферичних відділів.

Чутливість аналізаторів не е постійною величиною. Вона може значною мірою змінюватися залежно від коливань інтенсивності подразника. Пристосування рівня чутливості до інтенсивності подразника називається сенсорною адап­тацією. Процес адаптації виявляється у зниженні чутливості при високих інтенсивностях подразників і підвищенні при низьких.

У корковому відділі кожного аналізатора є ядро (центральна час­тина), де сконцентровано основну масу рецепторних клітин, і пери­ферія, що складається з розсіяних кліткових елементів, які в тій чи іншій кількості розташовані в різних областях кори.

Розсіяні (периферичні) елементи даного аналізатора входять у ділянки, суміжні з ядрами інших аналізаторів. Цим забезпечується участь в окремому акті відчуття більшої частини всієї кори головно­го мозку.

Певним клітинам периферичного відділу аналізатора відповіда­ють певні ділянки кори.

Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора як цілого.

Рефлекторна дуга складається з рецептора, провідних шляхів, центральної частини та ефектора.

Процес зорового відчуття не лише починається в оці, а й завер­шується в ньому. Те саме характерне і для інших аналізаторів.

Принцип зворотного зв'язку вимагає визнання того, що орган відчуття є навперемінно рецептором та ефектором.

Класифікація відчуттів

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

1) Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові).

2) Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).

3) Кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і поло­ження нашого тіла.

4) Проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, рівноваги, прискорення, больові відчуття.

Необхідно знати також, що існують тривалість, латентний (при­хований) період, післядія відчуттів.

Властивості та закономірності відчуттів. Відчуття як елементарне відображення матеріального світу закономірно від­биває основні характеристики предметів і явищ — якісні, кількісні та просторово-часові. У цих закономірностях яск­раво проявляється природа чуттєвих образів, які є суб'єк­тивним відображенням об'єктивного світу.

Головною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфічність, зумовлена фізично-хімічними властивос­тями адекватних для відповідного аналізатора подразників, є їхня якість. Неповними є уявлення про наявність у люди­ни лише п'яти органів чуття — зору, слуху, смаку, нюху та дотику. Насправді відчуттів та їхніх аналізаторних апаратів у людини значно більше. Самостійним різновидом є темпера­турні відчуття, що відіграють важливу роль у процесах теп­лообміну між організмом і середовищем. Спільними для різних органів чуття є больові відчуття, які виникають унаслідок дії занадто сильних подразників, але мають і свої самостійні рецептори. Інформацію про рух і положення на­шого тіла та про властивості предметів, з якими ми діємо, дають м'язово-суглобові відчуття (кінестетичні та статичні), їх рецептори містяться у м'язах, суглобах і зв'язках. Важливу роль у просторовому аналізі відіграють вестибуляторні від­чуття, органом яких є півколові канали та отолітовий апарат вуха. Проміжне положення між дотиковими та слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття. Нарешті, різно­манітну інформацію про внутрішній стан людини дають ре­цептори, розташовані в органах і тканинах організму.