Мета: узагальнити та закріпити вивчене про дієслово, формувати вміти використовувати набуті знання в нестандартних ситуаціях.
План.
Повторення про дієслово.
Часи дієслів.
Способи дієслів.
Види дієслів.
Дієвідмінювання.
Дієприкметник.
Дієприслівник.
Хід уроку
Повідомлення теми та мети уроку.
Тема: Дієслово.
Дієслово – це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан. Дієслово відповідає на питання що роботи? Що зробити? і в реченні найчастіше буває присудком. Н-д: вже обтрусили айстри роси, коли торкнув їх змах; багряне листя в жовті коси вплітає осінь у садах. Початковою формою дієслова є неозначена форма, або інфінітив. Інфінітив – це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли.
Інфінітив закінчується на -ти або –ть. Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати.
Дієслова у формі інфінітива бувають доконаного і недоконаного виду: йти – прийти, прати – випрати, стукати – стукнути.
Н. ор.д. найчастіше витупає у ролі головного члена у безособовому реченні. І миті жодної не можна повернути, Щоб заново, по-іншому прожить; підмета та іменного складеного присудка: Лиш бороти – значить жить; другорядних членів речення: Ішла швидко, дивлячись під ноги, ніби боялася спіткнутися; Зосталася тільки надія одна: надія вернутись ще раз на Вкраїну.
Часи дієслів.
В українській мові є три часи дієслова: теперішній, минулий і майбутній.
Теперішній час означає дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення. Дієслова у теперішньому часі завжди недоконаного виду і змінюються за особами й числами.
Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбувалася до моменту мовлення про неї. Дієслова минулого часу можуть бути і недоконаного і доконаного виду. Минулий час змінюється за родами і числами.
Майбутній час означає дію, яка відбувається після мовлення про неї. Майбутній час має три форми: просту доконаного виду (посаджу, зберу), просту недоконаного виду (садитиму, збиратиму) та складену недоконаного виду (буду садити, буду збирати).
Дієслова майбутнього часу змінюються за особами і числами.
Безособовими називаються дієслова, що означають дію (або стан), яка реалізується сама по собі, незалежно від діяча (особи чи предмета).
Н-д: вечоріє, смеркає, підмерзає, розвидняється, щастить.
Безособові дієслова означають:
явища природи (розвидняється, підмерзає, смеркає);
стихійні явища (замело, занесло, висушило, залило);
фізичний стан людини або її відчуття (нудить, трусить);
психічний стан людини (гнітить, хочеться, не віриться);
буття, існування, стан або нестачу їх (минулося, не стало);
випадковість явища, незалежність його від особи (щастить, таланить).
Способи дієслів.
В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.
Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася, відбувається чи відбудеться. Н-д: пожовтіла картопля. Жовте листя так легко летить повз вікно.
Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не: Не грію сонце на чужині.
Дієслова дійсного способу змінюються за часами, а в теперішньому і майбутньому час – за особами.
Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов: Хотіла б я піснею стати у свою хвилину ясну.
Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б і би.
Дієслова умовного способу не мають часу і особи, а змінюються за родами і числами.
Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання, заклик, пораду виражає спонукання до дії. Дія реально щ не існує і не існувала, але той, хто говорить, сподівається що вона повинна відбутися: Грай же, море, мовчіть, гори, Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькії, - Така ваша доля!
Дієслова наказового способу не мають форм часу, але вони змінюються за особами в однині і множині. В однині вони мають форму 2-ї особи, а в множині – 1-ї і 2-ї.
Спеціальної форми 3-ї особи наказовий спосіб не має. Якщо треба передати наказ у 3-їй особі, то вживаються частки хай, нехай і форма 3-ї особи дійсного способу: Хай не зітруться підкови, хай не підіб’ються ваші коні (Гонч).
Види дієслів
Вид – одна з найважливіших ознак дієслова. Дієслова можуть означати дію завершену і незавершену. Залежно від цього вони поділяються на дієслова недоконаного і доконаного виду. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що буду родити? Дієслова доконаного виду означають дію завершену і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?
Дієслову даного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Лексичне значення таких дієслів на має змінюватися: іти - прийти, шити – пошити. Такі дієслова утворюють видові пари.
Доконаний вид дієслова утворюється від недоконаного виду за допомогою:
а) префіксів: казати – сказати, рости – вирости;
б) суфіксів: стукати – стукнути, записувати – записати;
в) чергування звуків: сидіти – сісти, замітати – замести; сказати – скочити;
г) наголосу: виміряти – виміряти, розкидати – розкидати;
д) різних основ: брати – взяти; ловити – піймати.
Лише док. вид мають дієслова: розговоритися, наговоритися, розгомонітися, розгніватися, роздратуватися, надуматися, натерпітися, надивитися, насміятися, напрацюватися.
Лише недок. вид мають дієслова: гордувати, грабувати, бродити, літати, володіти, зимувати, лихоманити, тріумфувати, намагатися, прагнути, марити, потребувати, зорити, імпонувати.
Окремі дієслова поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду. До них належать дієслова з суфіксом – ува; переважно іншомовного походження: гарантувати, організувати, телеграфувати, наслідувати, воєнізувати, а також веліти, женити.
Дієвідмінювання дієслів
Зміна дієслів за способами часами і числами називається дієвідмінюванням.
До І дієвідміни належать дієслова, які у 3-і особі множини мають закінчення – уть, - ють, до ІІ – з закінченням – ать, - ять.
При дієвідмінювані дієслів можливе чергування приголосних.
Дієслово бути у всіх особових формах однини і множини має одну форму – є.
Дієприкметник
Дієприкметник – це форма дієслова, яка виражає ознаку за дією. За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі.
За відношенням до часу дієприкметники бувають теперішнього і минулого часу. За відношенням до стану – активні (процвітаючий) і пасивні (скошений).
У реченні дієприкметники виконують функцію означень.
Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Вони мають форму теп. і мин. часу. Утв. за доп. суф.: ач, яч, уч, юч, л.
Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета: зоране поле, посіяне жито.
Утв.: суфікси н, ен, єн, т.
Дієприслівник
Дієприслівник – це незмінювана форма, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію: Берези й клени, ще недавно голі, стоять, зеленим маючи гіллям.
Дієприслівник у реченні є обставиною.
Утв.: за допомогою суф. – учи, - ючи, - ачи, - ячи (недок. вид) і – ши, - вши (докон. вид).
|
