Архив опросов
Ваш пол?
Время - это:
Вы:
Какая из вечных ценностей самая быстротечная:
Самая лучшая халява - это:
У вас за окном сейчас:
я люблю:
Я:

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Webalta Уровень доверия



Союз образовательных сайтов
Главная / Рефераты / Мовознавство / Давність української мови


Давність української мови - Мовознавство - Скачать бесплатно


Займаючись довший час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова є старшою не лише за усі слов'янські, не виключаючи й так звану старослов'янську, але й за санскрит, давньо-грецьку, латину та інші арійські (індо-європейські) [Підкреслення у тексті та коментарі у квадратних дужках мої - перекладач].

Та між тим українська мова до цього часу не має навіть впорядкованого словника! [Наприкінці 19 сторіччя це дійсно було так через заборону у Російській імперії освіти та книгодрукування українською мовою. Славнозвісний словник Грінченка з'явився лише на початку 20 сторіччя] Проте, ця обставина не завадила нашим та іноземним філолоґам відкрити дійсне джерело давніх мов. До того ж останнім часом закордонні вчені почали переконуватися, що колискою арійських племен не була Середня Азія, а так звана Сарматська (або Слов'янська) долина. На цій рівнині й понині живуть українці та колоністи на півночі, що походять від них: новгородці та взагалі росіяни. Відомо, що новгородський діалект російської найбільш подібний до української мови [З усіх колоній Київської Русі Новгородська республіка (1137-1478) була заселена значно більшою кількістю вихідців з метрополії - України - ніж Московське князівство. Українська культура, мова, демократична форма правління - Віче, навіть грошова одиниця - гривня, усе це прижилося у Новгороді краще на відміну від Москви, де панував фіно-угорський й татарський елемент. Пізніше незалежність та самобутність Новгорода була знищена московським царем Іваном Третім. У результаті його походів та масових убивств мирного населення у 15 сторіччі Новгород було приєднано до Московської держави].

Взагалі визнано, що цивілізація сильно впливає на псування та зміну початкових мовних форм, тому французи та італійці вже не розуміють латини, а німці - ґотської мови. Таким чином, і давня індійська цивілізація з первісної мови виробила санскрит, котрий вже зовсім не вважається як раніше "батьком усіх арійських мов". А, позаяк, культура мало вплинула на українську мову [суперечливе твердження, проте автор вочевидь має на увазі сучасне йому невтішне становище української культури доведеної у 19 ст. до такого стану століттями цілеспрямованого нищення з боку російського імперського режиму] , то не дивно, що вона зберіглася краще за інші. Так від українського слова ходити походить находити, знаходити, а по тому й знахар, або той, що знає де що знайти, як взятися за справу та інше. Звідси нове слово знати, санскритською пишеться gnatum, вимовляється - "джнатум" (знати). З цього бачимо, що первісне українське з перероблене на g (дж); у латині на g, у німецькій та анґлійській на k, у італійській та французькій на c, наприклад: conoscere, connaitre (знати). У тому ж, що й знахар та знати походять від знаходити (по-польському - znachodzic), неможливо сумніватися. Так само точно від латинського venire походить invenire, але ці форми вже є порівняно новими, а тому у слов'ян їх вже немає. Польське invenciya вже взяте з латині по прийнятті християнства.

Немає сумніву, що назви чисел, що їх вживають усі індо-європейські народи, належать глибоій давнині, тож яби ми могли пояснити їхнє (тобто назв чисел) походження, то таким чином знайшли б ключ до розв'язання арійського питання. Ось як, на мою думку, на підставі форм української мови можна пояснити походження назв перших чисел, а саме:

1


Один походить від укр. од-він (від нього), розуміючи під цим, що рахування починається від першого пальця руки. Проте, це не новина, та й взагалі загальновизнано, що для назви одиниці використовувався займенник. Укр. він, російською - он; чеською - on; польською - on, оny; у новгородців зустрічаємо ен, ена (він, вона), у санскриті - ena (той), але й у тверських корелів вона означає він, а він - вона, литовською - anas (він), wenas (один). Укр. одне, російське одно, польське jedno, італійське uno, відкидає g; так само й лат. unus, una (один, одна) замість udnus та udna, грецьке en, enos замість eden, edenos, анґл. one, німецьке ein, французьке un. Санскр. una у значенні одтин, одна відшукуємо у формі una vincanti, що вже змінена з лат. unus-de-viginiti, undeviginiti (дев'ятнадцять). Так запозичення (прикладів можна знайти багато) спростовує думку, яка стверджує, що слов'яни відокремилися від індусів останні. Навпаки індуси відокремилися від них, ще раніше, ніж від греків, римлян та литовців.

2


Два, двоє походить від твій, твоє. Тут мається на увазі другий палець руки - вказівний, що слугує для позначення особи, що їй належить якійсь предмет. Польською замість twoja часто вживається twa (твоя). У санскриті tva, tvam означає ти, dva означає два, італійською tuo (твій), duo (два), ґотське - twa, анґл. - two, німецьке - zwei. Укр. дві, польською також - dwie, російською - две, але у санскр. dwi означає теж саме, що й dwa та вживається лише на початку складних числівників. Це без сумніву вже запозичене з українських змінених форм. Так, замість "двасто" українець завжди каже двісті, що російською - двести, польською - dwiescie. Українське і перейшло також й у латину, наприклад: viginti ex dviginti, замість dwaginti (двадцять). А деякі стверджують, що українське і вже в історичний час походить від Ъ (ять) (польське ie), тоді як українське новійший пишеться і у латині novissimus, а не як російське та польське новейший.

3


Українське три походить від тере, тре (3-тя особа однини від терти), бо середній палець тре бокові. Італійське tre (три) найбільше зберігло початкову українську форму. Лат. tres, анґл. three, грецьке treis, німецьке drei, французьке trois. Але українець мав змінити тре на три, аби відрізняти числівник від дієслова [крім того, на Західній Україні чергування и та е у вимові та діалектах зустрічається досить часто]. Те ж саме й литовське trys, польське trzy, російське три (читається - "трі" ) та санскр. tri, як і російське. Проте українець не каже "тритій", але третій, і тут між іншим відшукалося закінчення -т, яке у росіян зберіглося у формі трет (що українською означає - тре).

4


Українське чотири, штири, польське estery, кельтське cetir, походять від українського ще-тере, бо четвертий палець "все ще те" інші, як і третій. По-санскритському (у латинській транскрипції) - thshatur, вимовляється - "чатур" (чотири), литовською - keturi, латинське quatuor та грецьке, змінюючи thsh на t - tettares, tessares. Четвертий кельтською cethvirtas, литовською - ketvirtas [Порівняй українське - четвірка], санср. thshaturtha, грецьк. tettartos. Латинське quartos відкидає всередині t замість литовського ketvirtus, так само польське czworo загубило t від четверо, санскритською - thshawar, чеською - ctvar. Вже від польського czworo походить анґлійське four (чотири), німецькі vier, vierte; а що німці роблять з vox! Натомість ґотське fivor (чотири) замість "fitvor" змінює українське ч, або санскритське thsh та грецьке t на f. Санскритська форма thshatur замість чотири, а також лат. quatuor замість литовськ. keturi, зовсім не мають нас дивувати, як згадаємо, що у деяких місцевостях Росії замість російського четыре, кажуть "чатыри" тощо, наприклад: жана (замість рос. жена); табе, сабе, яго (замість тебе, себе, его). У санскриті частіше українське о змінюється на а так само, як в одному з російських діалектів, що його звуть "акаючим", що на переконання російських вчених пішло від змішання з чужинцями. Хоча росіяни вимовляють а, та все ж ще по-старому пишуть о, так само, як пишуть та вимовляють о у новгородському діалекті та українській мові [У сучасній російській, навіть літературній, мові "акання" стало нормою. У ній, попри написання, ніхто не вимовляє молоко, собака - слід казати малако, сабака тощо. Причина цього полягає в особливостях мовного апарату фіно-угорських племен - корінного населення Московії, що підкорилося українським колоністам з Руси та стало етнічною основою для формування пізнішої російської нації]. Тож думка деяких вчених, що українське о походить від санскритського а (а не навпаки), не має наукового підґрунтя. Інакше довелося б стверджувати, що від індо-європейців також походять чуди, чуваши, мордва [народи, які живуть на північ та схід від міста Москви] та інші, що як відомо належать до угро-фінської ґрупи. Ні, я вважаю, що не лише справжня російська мова є порівняно новою так само, як білоруська, але й стара литовська мова, що наближається до санскриту та латини, також великою мірою зіпсута змішанням. Литва з трьох боків була оточена чужинцями.

5


П'ять, п'ятий походить від українського пів-утятий, чи підтятий (напів урізаний, підрізаний, втятий), вказує на розміри п'ятого пальця у порівнянні з іншими. П'ять чеською - pet, старосло'янське носове пентъ, старопольське також носове pent, penc, грецьке pente, санскритське pantshan, або "панчан". П'ятий чеською - paty, польською - pionty, piaty, ведійське pantshata, грецьке pemptos, звідси, змінюючи p на t, анґлійське fifth (п'ятий), німецьке fuenf (п'ять). Але й російське это (це) простий люд переробляє на енто, ефто, евта. Так само утворилися й німецьке fuenf, та анґлійське five (п'ять). Литовською penktas (п'ятий), латиною quintus, але й санскритське ap (вода), латиною - aqua (p змінюється на qu). Тут доречно буде згадати, що носові звуки, що увійшли до старослов'янського та польського пентъ й pent, pienc, грецького pente, санскр. pantshashan, зовсім не можна вважати, як це деякі роблять, рідними та природніми для індо-європейських народів, бо вони набуваються через вплив вологого клімату та запалень носової оболонки, нежиті тощо. Людина, що має нежить завжди гундосить та говорить "у ніс". Тому й не дивно, що поляки, чи то колишні західні поляни, набули носові звуки, бо відомо, що колшня Речьпосполіта була майже повністю вкрита ставами та болотами. Греки також жили майже на воді, а щодо індусів, в яких санскрит був одним із багатьох діалектів, то вони й зараз попри сильну спеку та посуху, впродовж кількох місяців на рік живуть у багнюці, а цілі області у зв'язку із періодичним сезоном дощів стають непрохідними. Натомість руси-українці жили й живуть у сухому кліматі влітку і взимку, тож і не терплять носових звуків ще більше, ніж росіяни, що мешкають зараз на півночі, у кліматі вологішому. Вище вже зазначалося, що простолюд у них вже змінює это на енто та інше. Таких звуків у Росії вже багацько, тож росіяни відрізняються непоганою французькою вимовою.

6


Українське шість походить від ще-єсть, тобто скінчивши рахувати на одній руці, починається так само на іншій, тобто ще існує можливість рахувати. Українське ще досить часто вимовляється як ше. Шість латиною буде sex, гебрейське шаш, литовське szeszi, санскр. shash (читаємо шаш або шать), грецьке sfechs, eks, провансальське ksiks, ґотське saihs, німецьке sechs, анґлійське six. Це останнє пишеться через i, так само, як українське змінене шість. Щодо санскр. shash, то тут е замінене на а. Як третій отримує друге т від закінчення тре(т), так само лат. sex, гебрейське шеш та інші втратили своє t, але знову набувають його у деяких похідних формах, а саме: італійське sesto (шостий), латинське sextus, санскритське shashta. Тут доречно буде згадати, що українське ще, старослов'янське еште не походять від латинського etiam, навпаки, українське ще чи сче проглядається у грецьких та латинських закінченнях на -sko, наприклад sene-sco (старіюся або "старію-ще"). На означення вищого ступеню українець вживає ще, наприлад, новіший (новий-ще), російською - новейший, польською - nowiejszy або nowszy, латиною - novissi-mus. У множині ураїнське новіші, польське - nowiejsi, також nowsi, у санскриті перероблено на носове nawjans або nawjes (найновіший). Взагалі ураїнське ще відіграє велику роль у наших мовах. Українське був-ще створює російське бывший (колишній, бувший), польське bywszy. Українське ділаю-ще, утворює російське делающий (той, що робить щось), або польське dzialajac, dzialajacy тощо.

7


Польське siedem, siedm, чеське sedm замість sedem, українське сьомий, седьмий зберегло початову форму та літеру д, та само, як польське siodmy. Немає сумніву, що назва цього числа походить від українського сидимо, або залишаємося без роботи, святкуємо цей день після 6 днів праці. Італійською sedemo (сидимо) має таке ж закінчення, як і в укр. Польське siedzimy має правильніше закінчення, бо воно, як і латинське -mus, походить від укр. ми. Українсье сім (замість "сидим"), російсье семь, італійське sette, лат. septem, санскр. saptam, звідси гебрейське шеба, німецьке sieben, анґл. seven, зендське hapta замість sapta, грецьке epta. Ми бачили, що греки з pente (п'ять) зробили pemptоs (п'ятий). Таким самим чином виникло лат. septem, санскр. saptam замість setem, sedem. Як ми вже бачили раніше, від тре(т) пішло заінчення у слові третій, так само, як від сидим походить седьмий, литовською septimus, санскр. saptama отже це доводить, що ми не помилилися, виводячи три від тре(т). Як сім замість сидим походить від укр. сидимо, тобто не працюємо, так само й укр. тиждень, польське tydzien, походить від українського тиш-день, тобто "день тиші" (спокійний, тихий день), та можливо є давнішим від числівника сім. Українське неділя (сьомий день тижня), також походить від не-ділати (нічого не робити, не працювати, відпочивати).

Українське сімкрот замість "седмрот", польське siedmkroc, санскр. saptakritwas (сім разів). Литовське tris kartas (три рази), du kartu (два рази). Українське кроть, польське kroc, російське крат, старослов'янське крате, походить від українського крутити. Від укр. скрутитися в значенні турбуватися, походять українські скрута (скрутне, важке становище), скрутний, скрутно, польське kruto, російське крутень (у словнику В.Даля означає нетерплячий, швидкий, у тверському діалекті "окрутный" означає спритний, зграбний). Тож можемо стверджувати, що вже звідси, а саме від українського крутити в переносному сенсі виникли санскритські корені: kar, kri (робити, працювати), лат. creo (роблю, створюю), creator (творець), санскр. kartar (творець). Проте, українське слово крутити знаходимо в інших мовах також і в прямому значенні. Так наприклад: укр. кручу перейшло у старослов'янськім та польськім у носове кронцом, krencem, krece, санскр. теж носове kunthshami (читаємо "крунчамі" - згинаю), латиною вже не носове cucio (катую), crux (тортура, хрест) тощо. Польське okrutny (лютий), okrutnie (безжально, по-звірячому) також походить від українського окрутити у значенні згинати, сручувати тощо. Російське кручинить у словникові Даля тлумачиться як сумувати, знущатися. Таким чином лат. crucio походить від того самого кореня, що й creo, але без українсьої мови, якої не лише західні але й слов'янські вчені не знають достатньо, ми не могли у тому пересвідчитися. Сансритське krig (читаємо "крідж" - грати, бавитися), походить від того самого кореня, бо від крутити походить круг, кружляти, російське кружить, польське krazyc, або гуляти, грати у коло, українською - кружитися. Від санскритського krunthshami, помилково виводять анґлійські shrine, screen, французьке ecran, але вони походять від українського крити, скрити. Звідси українське сриня, польське skrzynia (скриня, шафа) тощо. Проте укр. крити, покрити, накривати знаходиться й в анґлійському to cover та у французькому couvrir, але слово скриня (лат. scrinium) напряму вироблене українцями, а не італійцями або греками.

8


Українське вісім, російське восемь, польське osіem, osm, походить від українського від-сім (від семи), або той, що йде після семи. На вислів, що польською звучить як od, російською - от, українці відповідно до законів фонетики вживають кілька форм: від, од. Тким чином од-він (див. один) краще узгоджується, ніж "від-він", натомість від-сім краще, ніж "од-сім". Так від укр. вісім походить польське osiem, також можна вважати, що прямо з українського від-сім вийшло санскритське washtim, а по тому ashtam ("аштам" - вісім), литовське aszutni, ґотське shtau, латинське octo, французьке huit, валійське with (вісім). Таким чином ані греки, ані римляни вже не знали слов'янсього ш та санскритьського sh, тож санскр. ashtan змінилося на лат. octo, так само, як санскр. thshatur ("чатур") латинсьою буде quatuor, бо українського ч та польського cz, також вже не знали жителі Latium, хоча інші італійці досьогодні вимовляють ce, ci як че, чі, а також sce, sci, як українське ше, ши. Виходить, що й їхні пращури (не римські аристократи) знали укр. ч та ш, польськ. cz, sz, французьке che, анґлійське ch, sch тощо. Відомі слова "lasciate ogni speranca" Дант вимовляв точнісінько, як українець вимовляє лишайте. [Дійсно, вченими доведено, що перші мешканці Італії, "вчителі вчителів" - етруски походять з Середнього Подніпров'я - сучасна Україна - та мають спільність з праукраїнською Трипільською культурою].

9


Дев'ять походить від українського давити, бо дев'ятий палець "давить" чи "тисне" на восьмий, але повторювати "тре", як для означення третього пальця вже було незручно. Тож бо й мав наш найдавніший математик знайти інший термін, що також підходив би за сенсом. Лат. novem, санскр. nawam (дев'ять) виводять з санскр. nawa, лат. novus (новий). Дійсно, схожисть значна, але цього ще недостатньо, бо ніхто не скаже, що наприклад українське дути походить від того самого кореня, що й анґлійське duty (обов'язок). Скоріше від укр. дев'ять, чеське devet, походить старослов. носове девент, девонт, польське devenc, dzevec та санскр. avant, потім navant, navan. Якщо лат. novem або санскр. navan могли вивести грецьке ennea, анґлійське nine (дев'ять), то тим більше українське первісне д могло бути відкинуте від форми дев'ять, як те саме зробили самі ж слов'яни у польському osiem замість українського вісім. В тому, що дев'ять, чеське devet, походить від українського давити, переконує нас й сама форма дев'ятого пальця, вигнута від натискання на бокові.

Певно вищезгадані санскритське nava, латинське novos, українські новий, новак походять від того ж кореня, що й російське невеста (наречена) та польське niewiasta (жінка) або недосвідчена, та, що не-відає. Здається це підтверджує й форма грецького nefos, франц. neuf, анґл. new (новий). Польське nie wie означає не знає, не відає, не розуміє; російське невежа означає власне неосвіченого, того, хто не знає, та відповідає грецькій формі nefos. Тож можна принустити, що первісна форма була "невий", потім новий, лат. novus, італійське nuovo, novo, французьке nouveau та санскритське через звичайну зміну українського о на а - nava.

10


Десять походить від українського досить, польське dosyn, dosc, у новгородськім діалекті також досыть, а це походить від до-сита, лат. ad-satis. Десять чеською - deset, старослов. - десонт, польськ. - desent, dziesiec, санскр. - dasan, замість дасант, циганською - деш, латиною - decem, грецькою - deka, французьою - dix, германською - zehen, німецькою - zehn, анґлійською - ten, китайською - tschi (десять). Санскритське dasan Бонн виводить з dwa та san замість thshan, закінчення panthshan (п'ять) або два рази п'ять, але, як ми бачили вище , той самий вчений Бонн стверджує, що на початку складних числівників санскрит вживає dwi замість dwa. Натомість два а у слові dasan доводять лише те, що вже зазначалося, а саме, що українське о та е санскрит постійно змінює на своє вічне а, тож і укр. десять, чеське deset, старослов'янське десонт, могло змінитися на dasan. Латинське desem також пишимо з е, а не з а, так само й грецьке deka, циганське деш, германсье zehen, німецьке zehn, анґлійсье ten.

11-ть, 12-ть, 20-ть, 30-ть, 50-т


Українське одинадцять, польське jedenascie походять від українського один-на-десять, тобто один накладається на десять, що є дуже лоґічним та незрівняно правильнішім від латинського undecim, санскритського ekadasan та грецького endeka, які буквально означають не "одинадцять", а "один десяток". Так само й латинське duodecim, санскритське dwadasan та грецьке dodeka, буквально перекладаються як "два десятки" замість "дванадцять". Натомість українське дванадцять також утворене за цією ж схемою - два-на-десять, як і тринадцять - це три-на-десять і так далі аж до дев'ятнадцяти. Отже санскритське dwadasan та латинське duodeci мали б виражати те ж, що й українське два-десять (двадцять чи двадсять), польське dwadziescia. А от й сансритське winati або wjacati, замість "dwinsati", "dwjcati" означає двадцять, відкидаючи на початку та всередині d, так само й латинське viginti замість "dviginti" пропускає дві літери d, а з українського закінчення -цять, у слові двадцять, робить своє закінчення -ginti. Анґлійське twenty (двадцять), французьке vingt, німецьке zwanzig являють собою форми, що вже зовсім виродилися [це й не дивно, зважаючи на порівняну молодість цих мов]. Українське три-десять (тридцять), латиною - triginta замість "tridcinti", санскритське trinsat замість "trisat", також відкидають d, що означало б "трицять" замість тридцять. Українське п'ятьдесят(ь), російське пятьдесят, польське piecdziesat, по-саскр. - panthshasat замість panthshadasat, провансальське quincenti замість quindecenti, лат. quindenti тощо. Тут слід звернути увагу на ту важливу обставину, що всі вищенаведені закінчення: санскр. -sat, лат. -ginti, -genti, прованс. -centi, а також анґл. закінчення у словах twenty (двадцять), fifty (п'ятьдесят), грецьке pantekonta (п'ятьдесят) замість "pentegenti" чи -centi, усі вони незаперечно доводять, що первинно санскритська форма dasan звучала як dasat, лат. docem, як decent, deset, а грецька deka, як dekat, decat та інші, тобто майже як українське десять, чеське deset, отже санскритське dasan не походить, як стверджує Бонн, від dwa-san.

100


Сто походить від стоп! стояти!, так само як десять від досить, проте невиключено, що від десятий пішло сотий, а звідси вже сто, бо від санскритського dasati вчені виводять sata (сто), звідси провансальське носове santa, латинське centum, французьке cent, германське hunt замість "sunt", "sent" .

1000


Тисяч походить від українського десяч (десяток), маючи на увазі десяту сотню. Так само санскритське shashti (шісдесят) походить від shashta (шостий). П'ятак також часто українцями переробляється на п'ятач. Тисяча литовською - tukstantis, але й п'ять литовською - penktas. Ґотською - thouend, німецькою - tausend, анґлійською - thousand теж означає тисяча. Не дивуватимемося закінченням -send, -sand, бо таке саме носове існує і в польській мові tysionc, tysiac. Санскритське sahasra (тисяча) здається не пов'язане з українським, можливо наші пращури не вміли ще рахувати до тисячі перед розділенням племен. Литовці та германці запозичили цю форму в українців та слов'ян, як і багато інших нових народів, уже пізніше через близьке сусідство та через взаємний вплив і змішання.

Таким чином, завдяки вищенаведеному порівняльному аналізові ми можемо стверджувати:

1. Що відкриття та названня перших десяти чисел, що вживаються зараз усіма арійськими (індо-європейськими) народами, зроблене слов'янами, а у більшій мірі так званими українцями, або русинами, від котрих, тобто від Київської Руси, сама ж сучасна Росія отримала свою назву. [Після перемоги у Північній війні проти Швеції та придушення спротиву українського народу на чолі з гетьманом Іваном Мазепою у 1721 році московський цар Пьотр Перший проголосив себе імператором, а назву свєї держави Московії змінив на "Россия" - візантійська транскрипція назви давньої української імперії Руси (доречі й герб Російської імперії було взято Петром візантійський - чорний двоголовий орел). Він заявив: "Отныне народ московский будет зваться народом русским!" За те, щоб західні писці віднині писали Russia заміст Moscovia Пьотр заплатив золотом. Таким чином він хотів, аби його новоутворена імперія виглядала в очах Європи спадкоємницею знаної Київської Руси, що існувала до 12-13 сторіччя. Він хотів, аби на заході вважали, що у Східній Європи споконвічно панували лише москвини-росіяни. Слід визнати, що йому це вдалося - Захід переважно й досьогодні так думає. Петрові було легше це робити, знищивши істиного спадкоємця Руси - Україну, та проголосити українців малоросами та частиною виликоросійського народу. Тож русини-українці втратили не лише державу, а й історію. Ось де коріння національної політики Росії. Тут слід згадати й про походження назви "Україна". Це звісно ніяка не "окраїна" (такого слова в укр. мові взагалі нема - є "околиця"), бо у 12 сторіччі, коли ця назва виникла, поруч не було жодної держави, яка могла б назвати могутню ще імперію своєю "окраїною" (Москва, наприклад, була лише заснована у 1147 році). Натомість ймовірно, що назва "Україна" складається з двох слів: "у" (тобто "в", "всередині") та "країна". Так позначалася метрополія, або етнічні землі русинів - господарів імперії Київської Руси, без урахування колоній. Тобто Русь (імперія) мінус колонії дорівнює У-країна ("внутрішні землі"). В німецькій мові теж існує подібний термін - Inland (in - в, у, Land - земля, країна), що вживається на противагу Ausland (закордон). Виникнення цієї назви було зумовлено тодішніми процесами розпаду імперії та необхідності окремого позначення її "неколоніальних" територій. Але стара назва Русь зберігалася за Україною аж до середини 15-го сторіччя про що свідчать числені документи та літописи, а за її окремими частинами - до 19-го (Галичина) та 20-го (Закарпаття) столітть. А Росія має до історичного та культурного спадку Київської Руси приблизно таке ж відношення, як до відповідного спадку Римської Імперії (Roma) має її колишня колонія Румунія (Romania)].

2. Що відкриття цих чисел не може вважатися надто давнім, порівняно (певно перед тим уже був у вжитку інший простіший спосіб рахування), бо мова тодішніх слов'ян, а переважно головного племені, була такою самою, як сучасна українська мова, і навіть тоді вже була частково змінена. Таким чином, замість до-сита вже казали досить, замість тере-той казали терти, тере, тре тощо.

3. Що вже тоді наші пращури святкували сьомий день.

Небагато пройшло сторічь від часів панування латинської мови, але зараз її вже ніхто не розуміє, так само німці не розуміють мови ґотів. Діалекти диких людей змінюються протягом кількох поколінь, мова ж українців, хоча теж не зовсім у первинній формі, стоїть досьогодні твердо, наче непохитна скеля. Якщо колись не скоро здійсниться ідея про загальну слов'янську мову, то українська перша перед усіма має на це право, бо то є мова корінна, й тому-то всі слов'янські народи краще розуміють її, ніж усі інші мови. Так, поляк, словак, чех, серб та інші легше зрозуміють українця, ніж росіянина, а цей останній швидше зрозуміє українську, ніж польську, чеську тощо.

А між тим деякі російські та польські вчені стверджують, що українська мова є продуктом виродження вже у історичний час! Ось до чого довело минуле розповсюдження (не у розмові, але у писанні) так званої старосло'вянської, а пізніше церковно-слов'янської мови! ["Старослов'янська мова виникла з потреб створення перекладів культової літератури для поширення та зміцнення християнської віри й богослужіння серед давніх слов'ян. У 60-х роках 9 сторіччя, 862 або 863 року у Константинополі слов'янські просвітителі Констянтин (Кирил) та Мефодій з цією метою й створили першу слов'янську літературну мову на основі рідного їм солунсько-македонського діалекту староболгарської мови..." М.Ф.Станівський "Старослов'янська мова. Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів.", Київ, видавництво "Вища школа", 1983 р.]. Так російське ходил, просил, дал, польське chodzil, prosil, dal (українською - ходив, просив, дав) походять від старослов'янської л. Що ж на це скажуть санскрит та латина? Навіть більше цих останніх вироджені грецька, ґотська, анґлійська можуть протестувати проти настільки ненаукової думки.

А ось провансальське подвоєне dadawa, українською - дав, так само й санскритське dadaw або dadau, але й у Вятській ґубернії говорять пошоу замість загальноросійського пошел, або польського poszedl, нашоу замість нашел.

Таке саме зустрічаємо й у латинському polui, у давнину poluvi, habui замість "habeui", fui замість "fuvi". Латинське amavi, amaban беруть закінчення від українських -в, -вем, наприклад, любив, любивем (я любив), польською lubie, lubiem. Таке саме закінчення мають італійське amava, іспанське amaba (змінюючи v на b). Українське скребавем (або я скребав) латиною звучить як scribebam, ітілійською - scriveva, іспанською scribeba, французькою j'ecrivai. З цього бачимо, що латинське scrribebam (я креслив) має якраз те саме закінчення, що й українське скребавем, польське skrobalem, яке, проте, вже загубилося як у старослов'янській, так і в російській мовах, а тому й слід додавати займенник я [у сучасній українській мові закінчення -вем зберіглося лише у деяких діалектах, проте у подібних формах першої особи множини існують закінчення -емо, -ємо, -имо, наприклад працюємо]. Таке закінчення зустрічаємо й у санскриті, наприклад: abhuvam (я був), українською - бувем, польською - bylem. З цього випливає, що не українське -в, -вем походить від російського чи польського -л чи -l, -lem, а навпаки, ці закінчення походять вже від українських, до того ж росіяни та поляки часто вимомовляють л замість в, наприклад російське столб та польське slup замість українського стовб, стовп (санскр. slhamba, лат. atipes). Українське стовб є початковим, бо походить від дієслова ставити, з коренем став, санскритське stha (стати), staw (ставити). Тож немає сумніву, що санскритське sthamba замінило w на m, а латинське stipes це відозмінене stives. Російське столб та польське stub більше відрізняються від українького, ніж санскритське та латинське! Скандинавською stolpe означало стовб, а також бога війни.

Сліди закінчень подібних до закінчень на -в зустрічаємо й зараз у новгородців та в інших слов'ян, навіть не дивлячись на панування (у писемності) старослов'янської мови. У збірникові Святослава 1073 р. зустрічаємо українське дав, але це все ж не завадило декому стверджувати, що українське -в уже у нові часи перероблено з -л! Ті самі панове так само "науково" стверджують, що українське дж (напр. буджу) так само, як і російське ж (бужу), з'явилося лише у 16 сторіччі та було перероблене зі старослов'янського жд. У такому випадкові виходило б, що польське dz, санскритське g (дж, дз), італійське ge, gi, анґлійське j (дж), також не старіше від 16-го сторіччя? Навпаки, старослов'янське жд є вже перероблене українське дж. Потебеня виводить його не від д, а від ж, але дуже помиляється, бо російське бужу (польське budze) походить від будить (укр. будити), так само українське ходю, ходжу (польське chodze) походить від ходити.

Ми бачили, що санскр. abhuwam (я був) це теж саме, що й укр. бувем, польськ. bujem, лат. fui, ex foui, fuvi; проте у інших мовах досить часто відкидається в, наприклад: українське бравем (я брав), убравем (я забрав, прибрав), польське zabrajem, але санскритське abharam (я ніс), латинське ferebam, грецьке eferon. Український корінь бра, бер, бир, брати, санскритською - bhar, bhri, грецькою та латиною - fer, ґотською - bajra, означає нести. Українське беримо, польське bierzmi, санскр. bharama (несимо), отже поняття нести походить від брати, забирати [порівняй анґлійське to take - брати, to take away - уносити, хоча й корінь інший, проте механізм утворення поняття подібний], бо корінь бр є той самий, що й пр від слова яти, ять, звідси українське прийняти, польське prizyiac, російське принять.

Нарешті, додамо ще, що не лише українське закінчення -в знаходиться у санскриті, латині, а також у італійській, іспанській, французькій мовах, але й ґотській - gaft українською означає дав, тобто д замінене на g, а в на f. Анґлійське he gave (він дав) ближче підходить до типу, але не слов'янського, російського чи польського, а до українського, санскритського та інших. Такий самий первісний тип являє собою й український корінь бу, бути, але не старослов'янський быти, російське быть, польське byc. Ще Максимович помітив, що корінь бу відповідає санскритскому bhu (бути). Латинське fuerev, французьке futv (був) також пишемо через u (у) , як і українське бути. Проте первісне у зустрічаємо і в похідних російських формах: буду, будь, будто, будни, будничать тощо. Вже анґлійське to be (читаємо "ту бі") є зіпсутим, так само як і німецьке ich bin (я є), кельтське bott (бути), санскритське byan (мешкати, перебувати), ґотське bauanале й російський тамбовський діалект вживає бавать замість загальноросійського бывать (укр. бувати).

На початку цього дослідження від слова ходити ми виводили знаходити, знахар та знати, але від цього кореня походять і багато інших. Так від українського сходити, схід походить сансритське hand, латинське scando (входжу, вступаю), Scandinavia, scandula, scala, французьке escalier (сходи), польське schody. Таким чином, уже від українських форм походять іншомовні форми! Від (з)находити походить нормандське fundu (знайти), анґлійське to find, німецьке finden; але й новгородці часто говорять "фодить" замість ходить, а українці "фатати" замість хватати. Вже від зіпсутої української форми фатати походить латинське facio (роблю), буквально "беруся, хапаюся за роботу". Так само від українського лапати (хапати), польське lapac, походять грецьке labein (брати), латинське labor та анґлійське labour (робота, праця); звідси ж українське робити, робота, польське robic, російське работа, литовське loba. Й сансритське labhe також, як і в українців, змінюється на rabhe.

Від українського виходити, вийти, вистя походить польське wyjscie, що означає вихід та відхід; звідси німецьке та анґлійське west (захід), французьке l'ouest, а від схід, сходити походить німецьке ost, анґлійське east, французьке l'est. Латинське ascendo, таким чином, також від сходити. Від українського уходити походить укр. устя (місце, де ріка "уходить" до моря), польське ujscie, російське устье, італійське uscio (двері, вихід); звідси також укр. вуста або уста, польськ. usta, санскр. ashta, asya, as, лат. os (вуста), ostium, грецьке estia (камін), французьке l'issue. Від схожий походить майже таке саме арабське schaden (схожий). Від сходитися (у значенні миритися) походить укр. згодний, згода!, польськ. zgoda! (хай буде так! добре!), анґл. good!, санскр. hauta! (добре!), німецьке

назад |  1  | вперед


Назад


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © il.lusion,2007г.
Карта сайта