Договір перевезення - Правознавство - Скачать бесплатно

договором про транспортне експедирування сторони несуть майнову відповідальність. Вона визначається як загальними положеннями про зобов’язання, так і нормами транспортних статутів (кодексів), договорами між експедиторами та клієнтами, які укладають на основі типових договорів (наприклад, типовий договір про централізоване завершення (вивезення) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані), аеропорти, виконання міжміських перевезень вантажів і транспортне експедирування автотранспортними підприємствами та організаціями автомобільного транспорту загального користування).

Договором про експедирування, за умовами якого експедитор діє від імені, може бути передбачено відповідальність експедитора за неналежне виконання договорів перевезення, укладених ним з метою забезпечити доставку вантажу. Така відповідальність експедитора визначається за тими правилами, за якими перед ним відповідає той чи інший перевізник, якщо договором не передбачено підвищену відповідальність експедитора. Зокрема, експедитор відповідає перед клієнтом за неподання контейнера під завантаження, за невручення квитанції про приймання вантажу до перевезення або накладної після одержання вантажу від перевізника, за нестачу, пошкодження вантажу тощо. Клієнт несе відповідальність за невикористання поданих автомобілів чи контейнерів, за несвоєчасну оплату наданих послуг тощо.

Договором транспортного експедирування передбачається розмір плати експедитору. Він може встановлюватися як у фіксованому розмірі, так і у вигляді відсотка від обсягу послуг, організованих експедитором. При цьому слід пам'ятати, що згідно із ст. 9 Закону № 1955 у плату експедитора не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору і на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору ТЕ. Підтвердженням витрат експедитора є документи (зокрема, рахунки, накладні), видані суб'єктами господарювання, залученими до виконання договору транспортного експедирування.

Факт надання послуги експедитора під час перевезення підтверджується єдиним транспортним документом чи комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, а також коносаментів), що відображають шлях проходження вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Звернімо увагу, що особливістю договору транспортного експедирування є те, що він містить елементи договору комісії. Адже за даним договором експедитор зобов'язується за плату і за рахунок клієнта виконати чи організувати виконання послуг, визначених договором, що пов'язані з перевезенням вантажу (ст. 929 ЦКУ, ст. 316 ГКУ, ст. 9 Закону № 1955). Але саме на цій умові ознаки комісії в даному договорі і закінчуються. Відносини за договорами комісії визначені главою 69 ЦКУ.

7. Договір перевезення пошти

Перевезення пошти здійснюється за договором перевезення і може здійснюватися кількома видами транспорту.

За перевезення пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Плата за перевезення пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

Перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення пошти за зверненням будь-якої особи.

Пільгові умови перевезення пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Перевезення пошти може здійснюватися в спеціально пристосованих підприємствами залізничного транспорту, виділених місцях пасажирських, багажних вагонів або тамбурах пасажирських, швидких пасажирських та приміських і місцевих поїздів, електро- і дизель-поїздів за рахунок підприємств (філіалів) поштового зв'язку.

У поштових вагонах може перевозитись службовий великогабаритний вантаж масою більше 20 кг (кожне місце), що відправляється підприємствами (філіалами) поштового зв'язку за дозволом об'єднання поштового зв'язку. Залізниці мають право перевіряти вагу пошти і зобов'язати вивантажити з вагона залишок пошти проти встановленої норми. Пошта, що перевозиться в поштових вагонах, супроводжується працівниками поштового зв'язку (роз'їзною бригадою).

Відправка поштових вагонів оформляється дорожньою відомістю на пробіг поштового вагона, квитанцією на пробіг поштового вагона та корінцем квитанції на пробіг поштового вагона, що складаються для кожного вагона станцією відправлення на підставі заявок підприємств (філіалів) поштового зв'язку.

Виділене відділення в багажно-поштовому вагоні для перевезення пошти, його устаткування та інвентар передаються залізницями за актом підприємствам (філіалам) поштового зв'язку, які несуть матеріальну відповідальність за їх збереження з моменту прийняття. Відділення, в якому перевозиться пошта, обслуговується працівниками поштового зв'язку, а багажне відділення - працівниками залізниць.

Перевізник зобов'язаний доставити пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Перевізник відповідає за збереження пошти з моменту прийняття її до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятої до перевезення пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

8. Претензії та позови при перевезеннях

Порушення учасниками перевезення та буксирування своїх обов’язків є підставою для пред’явлення уповноваженою особою претензії і позовів до правопорушника. Обставини, що можуть зумовити матеріальну відповідальність перевізників, відправників, одержувачів вантажів і пасажирів та бути підставою для пред’явлення претензії і позову, засвідчується комерційними актами та актами загальної форми.

Комерційний акт складається для засвідчення нестачі, псування чи пошкодження вантажу або багажу, виявлення вантажів без супровідних документів та документів без вантажу, повернення перевізникові вкраденого вантажу (багажу).

Акти загальної форми складаються для засвідчення інших порушень договору перевезення. Відповідно до ст.158 Статуту автомобільного транспорту і розділу 9 Правил перевезення вантажів автотранспортом обставини, пов’язані з несхоронністю вантажів та іншими порушеннями договору перевезення, фіксуються у товарно-транспортній накладній, а у разі розходження в оцінці сторонами причин і характеру порушень оформлюються актами встановленої форми, що прирівнюються до комерційних актів та актів загальної форми на інших видах транспорту.

Акт складає перевізник, якщо він сам виявить зазначені раніше обставини або їх наявність підтверджується відправником чи одержувачем вантажу. Необґрунтовану відмову перевізника скласти комерційний акт можна оскаржити у встановленому порядку. В цьому разі приймання вантажу слід оформити відповідно до Правил про порядок приймання продукції та товарів за кількістю і якістю, що діють при поставці, контрактації тощо.

На підтвердження фактів, що мають юридичне значення при вирішенні спорів, пов’язаних із торгівельним мореплавством, складається морський протест.

Морський протест заявляється: в порту України – нотаріусу або іншій посадовій особі, на яку законодавством України покладено вчинення нотаріальних дій; в іноземному порту – консулові України або компетентним посадовим особам іноземної держави в порядку, передбаченому законодавством цієї держави.

В порту України заява про морський протест подається протягом 24 годин з моменту оформлення приходу судна в порт. Якщо подія, яка зумовила необхідність заяви морського протесту, сталася у порту, його слід заявити протягом 24 годин з моменту події. Якщо немає можливості заявити протест у встановлений строк, причини цього слід зазначити у заяві про морський протест. За наявності заяв припускати, що подія спричинила шкоду вантажеві на судні, заяву про морський протест слід зробити до відкриття люків.

Вивантаження вантажу до заяви морського протесту можна почати в разі крайньої потреби. На підтвердження обставин у заяві про морський протест, капітан судна водночас із заявою або не пізніше семи днів з моменту прибуття в порт чи з моменту події, що сталася у порту, повинен подати нотаріусу чи іншій посадовій особі для огляду судновий журнал і засвідчену капітаном випуску із суднового журналу.

Нотаріус або інша посадова особа на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опиту капітана, а в разі потреби – інших свідків із складу суднового екіпажу складає акт про морський протест і посвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою. На умовах взаємності прийняття заяви про морський протест від капітанів іноземних суден і складання у цих випадках актів про морський протест можуть здійснювати відповідні консульські представники іноземних держав в Україні.

За всіма видами перевезень передбачено обов’язковий претензійний порядок вирішення спорів. Претензії, які виникають з перевезень вантажів, пред’являються до транспортної організації пункту призначення вантажу. Якщо спірник виник з перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, то претензія пред’являється: а) до управління залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом призначення є залізнична станція; б) до іншого транспортного органу, коли кінцевим пунктом перевезення є порт (пристань), автостанція чи аеропорт. Претензії, що виникають з перевезень пасажирів та багажу, можуть пред’являтися до транспортного органу відправлення або призначення на розсуд заявника. Залежно від характеру порушення право на пред’явлення претензії має відправник чи одержувач вантажу, які можуть переуступити його один одному або кожен з них своєму вищестоящому органові чи транспортно-експедиторській організації. Передача права на пред’явлення до перевізника претензії або позову іншим організаціям чи громадянам не допускається.

Претензії пред’являються протягом шести місяців, а про сплату штрафів і премій – протягом 45 днів. Перевізник зобов’язаний розгляне ну заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів тран6спорту за одним документом, - протягом шести місяців; про сплату штрафу або пені – протягом 45 днів.

Якщо претензію відхилено чи відповідь не одержано у зазначені строки, заявникові надається на пред’явлення позову два місяці з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред’явлення перевізником до відправників, одержувачів чи пасажирів позовів, що випливають з перевезення, встановлено шестимісячний строк (ч. 2 ст. 366 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ст. 982 проекту ЦК України позовна давність за вимогами, що випливають з перевезення вантажу, встановлюється в один рік з моменту, що визначається згідно з транспортними статутами (кодексами). Перебіг починається з того дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила [5,397].

Строки позовної давності та порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезеннями в закордонному сполученні, встановлюються транспортними статутами (кодексами) або міжнародними угодами (ст. 367 ЦК України).

Договір перевезення вантажу належить до тієї категорії договорів, за якими зацікавлена сторона не може відразу звернутися до суду за вирішенням спору, що виник. Спочатку необхідно пройти етап досудового врегулювання, пред'явивши перевізнику письмову претензію. Загальні строки такої претензійної роботи і строки позовної давності за договором перевезення вантажу встановлено ЦКУ та ГКУ (табл. 3).

Таблиця3

Строки претензійної роботи і позовної давності за договором перевезення вантажу

Зазначені тут строки є надзвичайно важливими. Їх дотримання є обов'язковою передумовою для можливості захисту власником вантажу своїх прав у суді. У свою чергу, їх недотримання може бути підставою для відмови судом у прийнятті позову.

Причому, як видно, порядок вирішення спорів принципово відрізняється залежно від характеру сторін договору: строки претензійної роботи і позовної давності за господарським договором перевезення вантажу є жорсткішими, ніж за договором, укладеним не між суб'єктами господарювання. Але і це ще не все. Різними будуть і суди, в яких може бути розглянуто відповідну справу.

Якщо договір перевезення вантажу укладено між суб'єктами господарювання і дотримано всіх строків статті 315 ГКУ, то вантажовідправник або вантажоодержувач, котрий є суб'єктом господарювання, має звертатися до господарського суду за місцезнаходженням органу транспорту.

Якщо договір перевезення вантажу укладено не між суб'єктами господарювання і дотримано всіх правил статті 925 ЦКУ, то вантажовідправник або вантажоодержувач, який не є суб'єктом господарювання, має звертатися до місцевого загального суду за місцезнаходженням управління транспортної організації, до якої подавалася претензія.

Висновки

Написавши курсову роботу на тему “Договір перевезення” можна зробити наступні висновки:

• Загальні правила перевезення вантажів закріплено сьогодні у двох фундаментальних документах – Цивільному Кодексі України і Господарському Кодексі України;

• Згідно ЦКУ за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату;

• Згідно ГКУ за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити дорученій їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством або договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату;

• Чинне законодавство виділяє два різновиди договору перевезення вантажу: разовий та довгостроковий. За довгостроковим договором здійснюється не одна, а ціла серія перевезень вантажів;

• Усі послуги, пов'язані з переміщенням вантажів, можна поділити на чотири групи:

договір перевезення вантажу, багажу, пасажирів, пошти;

договір чартеру (фрахтування);

договір найму (оренди) транспортних засобів;

договір транспортного експедирування;

• Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Такий договір має бути укладений у письмовій формі, його укладення має бути підтверджено складенням транспортної накладної (коносамента чи іншого документа, встановленого транспортними кодексами, або статутами);

• За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – за його провезення (ч.2 ст. 358 ЦК України);

• Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах – метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами;

• Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею квитка і багажної квитанції, форми яких установлені транспортними кодексами (статутами).

• Перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві у пункті призначення. Порушен­ня перевізником цього обов'язку призводить до відповідаль­ності за втрату, недостачу, псування чи пошкодження ванта­жу;

• Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача на залізничному та внутрішньому водному транспорті протягом 30 днів, на повітряному — протягом 10 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні — після закінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення початковим транспортним підприємством (ст.190 Статуту внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його вимогу: при міському і приміському перевезенні – протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні – 30 днів після закінчення строку доставки (ст.140 Статуту автомобільного транспорту);

• Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачі вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, тощо;

• Псування – це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження – механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у температурного режиму під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо;

• Розміри відповідальності перевізника за втрачу, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначено транспортними статутами (кодексами), а щодо автомобільних перевезень – також ст. 363 ЦК України;

• За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами);

• Згідно зі статтею 798 ЦКУ предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Отже, при укладенні договору найму транспортного засобу наймодавець передає наймачеві транспортний засіб. Що ж до договору чартеру (фрахтування), то відповідно до статті 912 ЦКУ фрахтувальник отримує не транспортний засіб, а лише всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів;

• Підприємство, яке отримало в оренду автомобіль, самостійно використовує його у своїй діяльності. Воно має право (без згоди орендодавця) укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу та умов договору (ст. 773 і 800 ЦКУ);

• За договором буксирування власник одного судна зобов’язується за винагороду буксирувати інше судно чи інший плавучий об’єкт на певну відстань або протягом відповідного часу, або для виконання якогось маневру. Отже, договір буксирування взаємний та оплатний;

• За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Сторони договору можуть визначити вид транспорту і маршрут, за яким буде здійснено перевезення вантажу. Крім того, цим договором може бути покладено зобов'язання на експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку та одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням;

• Здійснювати транспортно – експедиторську діяльність можуть суб'єкти господарювання всіх форм власності: юридичні особи – резиденти і нерезиденти України; фізичні особи – громадяни України, іноземці й особи без громадянства;

• Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору; вид послуг експедитора; вид і найменування вантажу; права та обов'язки сторін; відповідальність сторін; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення і призначення вантажу; порядок узгодження змін маршруту, виду транспорту, указівок клієнта; термін виконання договору, а також всі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

• Порушення учасниками перевезення та буксирування своїх обов’язків є підставою для пред’явлення уповноваженою особою претензії і позовів до правопорушника. Обставини, що можуть зумовити матеріальну відповідальність перевізників, відправників, одержувачів вантажів і пасажирів та бути підставою для пред’явлення претензії і позову, засвідчується комерційними актами та актами загальної форми.

Список використаної літератури

Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 р. № 1955-IV;

Наказ Міністерства зв’язку України, Міністерства транспорту України “Про затвердження Правил перевезення пошти та експлуатації поштовтх вагонів на залізницях України” від 20.03.1997р. № 26/90;

Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.;

Правознавство: навчальний посібник / За ред. Кандидата юридичних наук, доцента Кравчука М. В. – Тернопіль, Видавництво «Карт-бланш», 2003

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч./ За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Концерн «Видавчий Дім «Ін Юре», 2004. – Ч.2. – 896 с. ;

Цивільне право України: у 2-х кн./ Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгест та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 774с.

“Договори, що стосуються перевезення”// Справочник экономиста, 2005, 06, №6.

“Транспортна документація: її види та сфера застосування”// Податки та бухгалтерський облік, 2004, 07, №59

“Транспортно-експедиторська діяльність”// Бізнес-консультант, 2005, 06, №6