Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом - Правознавство - Скачать бесплатно
ВСТУП
«Кримінальний кодекс України має своїм завданнями правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку ,громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства , а також запобігання злочинам»[1].
Однією з груп суспільних відносин , що потребує захисту від протиправних посягань є відносини в сфері господарської діяльності. Про важливість даної сфери суспільних відносин свідчить конституційне положення , що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Відповідно до статті 6 Господарського кодексу Укрвїни загальними принципами господарювання є:
· забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;
· свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
· вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
· обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
· захист національного товаровиробника;
· заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
При цьому, надаючи широкі права особам, які займаються господарською діяльністю, держава встановлює для них певні обов’язки та юридичну відповідальність за невиконання цих обов’язків. Однією з умов здійснення в Україні господарської діяльності є державна реєстрація суб’єктів такої діяльності. Крім цього, існує перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, займатися якими заборонено, або щодо яких існують обмеження[2].
Як зазначалося вище завдання Кримінального кодексу полягає в протидії незаконним видам господарської діяльності , що завдають шкоди особі та суспільству, захисту від злочинних посягань на цивілізовану, правомірну господарську діяльність, забезпечують реалізацію прав і законних інтересів осіб, які займаються суспільно корисною діяльністю.
Оскільки Кримінальний кодекс містить 40 статей об’єднаних в VIII розділ
( найбільший в кодексі), виникає потреба в систематизації цього розділу. Існує багато підходів до класифікації цих статей, однак більшість вчених виділяє злочини проти: 1.Інтересів держави в сфері регламентації порядку здійснення господарської діяльності 2. Інтересів держави в сфері регламентації зовнішньоекономічної діяльності 3. Інтересів держави в сфері регламентації фінансової та кредитної діяльності 4. Бюджетної політики 5. Приватизації майна 6. Правомірної підприємницької діяльності 7. Інтересів споживачів.
Дана робота присвячена розкриттю проблеми пов’язаної з кваліфікацією злочинів проти порушень інтересів держави в сфері регламентації порядку здійснення господарської діяльності , і зокрема , порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом, відповідальність за які передбачена статтею 213 КК України. Дана проблема розкрита шляхом дослідження окремих елементів складу злочину, тобто об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта, суб’єктивної сторони, а також визначенням особливостей кваліфікації цього злочину.
Об’єкт злочину проти порядку здійснення операцій з металобрухтом .
З’ясування виду об’єкту та класифікація об’єктів є необхідними, адже це сприяє більш повному розкриттю сутності, а також суспільно-правової значущості об’єктів, дають змогу визначити їхній вплив на розвиток кримінального законодавства і вдосконалення практики його застосування.
В науці кримінального права склалося декілька підходів до об’єкта складу злочину. Російські вчені, зокрема професор А.В. Наумов, визначає об’єкт злочину, як «интересы, охраняемые уголовным законом»[3].Тому ,якщо застосувати цю концепцію до ст 213 КК України, то об’єктом цього злочину будуть інтересів держави в сфері регламентації порядку здійснення операцій з металобрухтом. Інтереси держави в цьому випадку полягають в контролі за заготівлю та переробку металобрухту кольорових і/або чорних металів. Метою такого контролю є отримання прибутків державою від ліцензування цього виду діяльності та забезпечення меншення негативного впливу виробництва на навколишнє середовище( шляхом обмеження кількості підприємств які переробляють даний ресурс).
Однак, найбільш визнаною є точка зору ( зокрема професора Бажанова М. І.), згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Виходячи з цього структурними елементами суспільних відносин ( а отже об’єкта злочину) є: 1) суб'єкти (носії) відносин; 2) предмет, з приводу якого існують відносини; 3) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.[4].
Якщо застосувати таку конструкцію до досліджуваної статті, то суб’єктами (носіями)даних відносин є держава з однієї сторони, фізичні та юридичні особи (в особі засновників, учасників, службових осіб підприємств, установ, організацій що здійснюють незаконні операції з металобрухтом) які займаються операціями з металобрухтом, надають сховища, приміщення та споруди для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, організують незаконні пунктів прийому, схову та збуту металобрухту – з іншої сторони.
Предметом злочину є структурний елемент суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, через вплив на який цим відносинам заподіюється або може заподіюватись шкода. Іншими словами предметом злочину є речі матеріального світу, з приводу яких здійснюється злочин. Отже, предметом досліджуваного злочину є
1) металобрухт; 2) приміщення та споруди, в яких розташовуються незаконні пункти прийому, схову та збуту металобрухту; 3) вказані незаконні пункти.
Кримінальний кодекс України не містить роз’яснень щодо зазначених вище зазначених понять, оскільки ця стаття носить банкетний характер і для визначення понять, що згадуються у ній необхідно звертатись до спеціальних законів, що регламентують дані питання.
Так, Закон України «Про металобрухт», прийнятий у 1999 р., у ст.1 визначає поняття металобрухту як - непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів і їх сплавів;
Існують окремі нормативні акти які встановлюють перелік об’єктів що належать до металобрухту,зокрема, перелік видів металобрухту, що утворився у військових частинах, військових установах, військових навчальних закладах Збройних Сил та інших військових формуваннях, експорт якого забороняється. Перелік затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 р. №1595 визначає що вважається металобрухтом, що утворився при розібранні списаної віїськової техніки техніки: авіаційної техніки та авіаційни двигунів, артилерійського та зенітно-ракетного озброєння, антенних систем радіолокаційних станцій ракетних комплексів та шахтних пускових установок, бронетанкової та інженерної техніки відпрацьованих акумуляторних батарей, кабелів електропостачання та зв’язку, обмоток електричних машин кораблів, плавзасобів автомобільного транспорту та протипожежної техніки легкого озброєння та індивідуальних засобів бронезахисту металобрухт, отриманий від утилізації боєприпасів
Хоча згаданий Закон містить два поняття металобрухту – побутовий (непридатні для прямого використання вироби побутового призначення або частини цих виробів, які містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави і які втратили експлуатаційну цінність) та промисловий ( непридатні для прямого використання в промисловості та інших галузях економіки вироби або частини цих виробів, які містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави і які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів і їх сплавів) кримінальний закон не містить обмежень відповідальності в залежності від того, з яким саме – побутовим чи промисловим металобрухтом – здійснювались незаконні операції. Незаконні операції збудь яким зцих видів металобрухту є кримінальнопротиправні.
Під приймальним пунктом спеціалізованого або спеціалізованого металургійного переробного підприємства Закон визначає - виробничий підрозділ спеціалізованого або спеціалізованого металургійного переробного підприємства, на базі якого проводяться операції по збиранню, заготівлі металобрухту. Приймальний пункт повинен мати вагове та інше обладнання, відповідну ділянку з твердим покриттям, які необхідні для приймання та зберігання металобрухту. Стосовно спеціалізованого підприємства , то закон України «Про металобрухт» визначає у ст. 1 і поняття спеціалізованих установ, як спеціалізованих металургійних переробних підприємств, тобто підприємства, які відповідають вимогам, що ставляться цим Законом до спеціалізованого підприємства, мають у власності виробниче обладнання, яке забезпечує технологію металургійної переробки металобрухту, пов’язану зі зміною структури металу, його хімічного складу відповідно до стандартів, та пройшли атестацію в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань промислової політики.
Отже приміщення, що не відповідають вимогам вказаного Закону слід визнати як незаконні.
До приміщень і споруд, в яких розташовуються незаконні пункти прийому, схову та збуту металобрухту, належать, наприклад, будинки, квартири, гаражі, цехи, склади, інші відокремлені приміщення і будівлі як народногосподарського, так і побутового призначення[5].
До незаконного пункту прийому, схову та збуту металобрухту відносяться місця, на базі яких фактично проводяться недозволені операції по збиранню, заготівлі, переробці та реалізації металобрухту. При цьому незаконні приймальні пункти можуть мати вагове, брухтопереробне та інше необхідне обладнання, приміщення чи земельні ділянки, де металобрухт зберігається.
Соціальний зв’язок розглядають і як зміст самих відносин. Такий висновок обумовлений тим, що соціальний зв'язок є ніби дзеркалом внутрішньої структури суспільних відносин, у ньому виявляються його сутність і соціальні властивості, тому для з'ясування сутності соціального зв'язку необхідно встановити зміст діяльності (поведінки) суб'єктів відносин.[6]
Соціальний з’язок являє собою зміст діяльності суб’єктів суспільних відносин. На прикладі зі ст. 213 КК України, соціальним зв’язком будуть дії осіб які порушують порядок здійснення операцій з металобрухтом , чим завдають шкоди інтересам держави. Держава в свою чергу виявляє злочинців та запобігає вчиненню даного злочину.
Розглядаючи даний злочин слід згадати про класифікацію об’єкта злочину на загальний , родовий, безпосередній.
Загальним об’єктом даного злочину є усіх суспільних відносин, що поставлені під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність.
Родовим (груповим) об'єктом розуміють об'єкт, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм. В даному випадку
в теорії кримінального права загальновизнаною є думка, що родовим об'єктом господарських злочинів ( а отже злочину передбаченого ст. 213 КК) є існуюча в державі система господарства[7]
Безпосередній об'єкт злочину це ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завдається шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину. В нашому випадку безпосереднім об’єктом є незаконні операцій з металобрухтом.
Об’єктивна сторона злочину проти порядку здійснення операцій з металобрухтом .
Об’єктивна сторона злочину визначається як зовнішня сторона злочину, що характеризується суспільно-небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками. місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.
Кримінальне право поділяє всі ознаки об’єктивної сторони злочину на дві групи: обов’язкові і факультативні[8]. До перших належить діяння в формі дії або бездіяльності, до других – суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засіб вчинення злочину.
Встановлення об’єктивної сторони злочину має велике значення, оскільки об’єктивна сторона є елементом складу злочину і особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді коли у скоєному нею діянні є всі ознаки об’єктивної сторони складу злочину. Крім того, саме об’єктивна сторона багато в чому визначає суспільну небезпечність злочину. Отже, здійснення операцій (тобто збирання, заготівля, переробка, транспортування, реалізація брухту чорних металів, а також ці дії щодо брухту кольорових металів і його металургійна переробка) без державної реєстрації або спеціального дозволу (ліцензії) є кримінально караними. Відповідальність за них настає за ч. 1 ст. 213 нового КК України. У разі здійснення операцій з металобрухтом з порушенням встановленого порядку особою, раніше судимою за злочин, передбачений вказаною статтею, скоєне кваліфікується за ч. 2 ст. 213 нового КК України ( про що буде йтися нижче). Законом встановлена кримінальна відповідальність і тих осіб, які безпосередньо можуть і не здійснювати операції з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), але своїми діями створюють умови чи сприяють здійсненню операцій з металобрухтом всупереч передбаченому законом порядку. Це, зокрема, такі дії, як надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту та організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту[9].
Отже, об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст 213 КК України можлива у трьох формах:
1. здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством,
2. надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту,
3. організація незаконних пунктів прийому. схову та збуту металобрухту.
Закон України «Про металобрухт» визначає поняття операції з металобрухтом, як - заготівля, переробка, металургійна переробка брухту чорних і кольорових металів;
Під заготівлєю металобрухту Закон визнає діяльність, пов’язану із збиранням, купівлею, зберіганням та реалізацією металобрухту юридичними або фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють операції з металобрухтом. А під переробкою металобрухту — діяльність, пов’язана із доведенням металобрухту шляхом сортування або, в разі потреби, пресування, пакетування, дрібнення, різання до стану, який відповідає встановленим стандартам, нормам і правилам; вилучення металевої складової із шлаків металургійної переробки чорних та кольорових металів і їх сплавів.
Металургійна переробка металобрухту, згідно вказаного Закону це — переплавка металобрухту в металургійних агрегатах з використанням додаткових матеріалів та особливих технологічних режимів з метою зміни структури металу, доведення його хімічного складу до параметрів, які відповідають вимогам стандартів, та отримання легованої сталі, відповідних марок кольорових металів і їх сплавів із визначеними технологічними та експлуатаційними властивостями.
Під державною реєстрацією юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців слід розуміти – засвідчення факту створення юридичної особи, засвідчення факту набуття статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Тобто здійнення операцій без державної реєстрації означає фактичне здійснення незареєстрованої у встановленому порядку діяльності, яка містить ознаки підприємництва.
Об’єктивна сторона досліджуємого злочину передбачає операції з металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії).
Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 2000 року у ст. 9 містить вичерпний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню і згідно п.36 цієї статті ліцензуванню підлягають - заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;
Цей же Закон у ст. 1 визначає поняття ліцензії, як документа державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
Під порушенням умов ліцензування розуміється недотримання винним тих організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог. які є обов’язковими для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (у нашому випадку – здійснення операцій з металобрухтом). Виходячи з визначення у ст. 1 Закону України «Про металобрухт» понять «збирання металобрухту» та «реалізація металобрухту» фізичні особи без отримання відповідної ліцензії мають право у випадках, передбачених ч. 6 ст. 4 цього Закону, здійснювати діяльність, пов’язану з переміщенням металобрухту від місця його утворення або знаходження до території розташування спеціалізованих або спеціалізованих металургійних переробних підприємств та їх приймальних пунктів (збирання металобрухту), а також діяльність, пов’язану із передачею права власності на металобрухт іншому власнику в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань (реалізація металобрухту).
Здійснення вказаних операцій з металобрухтом не є порушенням встановленого порядку, не потребує спеціального дозволу (ліцензії), а тому не може бути кримінально караним[10].
В той же час збирання і реалізація побутового металобрухту, здійснювані фізичною особою, яка не зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності, якщо така діяльність є фактично підприємницькою слід вважати такою, що містить ознаки злочину, передбаченого ст.213 КК України.
Під наданням приміщень і споруд , в контексті аналізуємої статті, розуміється надання можливості одній або декільком особам використовувати дане приміщення чи споруду для розташування незаконного приймального пункту металобрухту, для здійснення операцій з металобрухтом з порушенням встановленого порядку або для зберігання брухту чорних та кольорових металів.
Це положення, зокрема має місце у випадках які стосуються порядку здійснення операцій з металобрухтом, мають місце і в діяльності працівників спеціалізованих або спеціалізованих металургійних підприємств, які одержали спеціальний дозвіл (ліцензію) на здійснення операцій з брухтом металів.
Якщо вказані особи надають приміщення та споруди для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту (тобто таких пунктів, які не зазначені в ліцензії), чи організували незаконні пункти прийому, схову та збуту металобрухту, вони повинні нести відповідальність за ст. 213 нового КК України.
Організація ж незаконного пункту прийому, схову чи збуту металобрухту означає вчинення дій, спрямованих на створення умов, необхідних для його нормального функціонування (підшукування відповідних приміщень, споруд, земельних ділянок, придбання необхідного обладнання, пошук і прийняття на роботу персоналу, розробка і проведення конспиративних заходів і т.п.)
Злочин визнається закінченим з змоменту вчинення однієї з трьох дій, які альтернативно становлять об’єктивну сторону злочину(організація незаконних пнктів прийому,схову та збуту металобрухту – змоменту, коли такий пункт був фактично створений( організований))[11].
Крім того, відповідно до ч.1 ст.12 КК України – залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
Згідно ч.2 ст.12 КК України – злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання.
З огляду на викладене, а також враховуючи, що санкція ч.2 ст.213 КК України, передбачає масимальне покарання у вигляді обмеження волі, то злочини, передбачені ч.1 та ч.2 ст.213 КК України слід класифікувати як невеликої тяжкості.
Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину проти порядку здійснення операцій з металобрухтом.
Суб’єкт злочину є загальний, тобто суб’єктом злочину, передбаченого ст 213 КК України може бути будь-яка фізична особа, що досягла віку з якого відповідно до Кримінального кодексу України може настати кримінальна відповідальність за дії вказані у даній статті. Отже відповідно до ст.ст.18, 19 та 22 КК України суб’єктом даного злочину є фізична осудна особа, якій до вчинення даного виду злочину виповнилось 16-ть років.
Аналізуючи ЗУ «Про металобрухт» можна прийти висновку, як це зазначалося вище, що суб’єктом в цьому складі злочину може бути як фізична осба, котра не зареєстрована, як суб’єкт підприємницької діяльності (ч.7ст.4 ЗУ «Про металобрухт), за умови що ця особазай мається збиранням та реалізацією побутового металобрухту, так і фізичних осіб— суб’єктів підприємницької діяльності і юридичних осіб, пов’язана із збиранням та реалізацією промислового брухту чорних та кольорових металів, який утворився в результаті їх діяльності. При цьму єдиним суб’єктом уповноваженим здійснювати операції з металобрухтом в повному обсязі є лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами (які є юридичними особами). Оскільки, КК Укрїни не передбачає можливості притягати до відповідальності юридичних осіб, відповідальність несуть службові особи цих юридичних осіб.
Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства.[12]
З суб’єктом злочину пов’язана кваліфікуюча ознака складу злочину передбаченого ст.213 КК України . Дана стаття містить лише одну кваліфікуючу ознаку. Так, частина 2 цієї статті передбачає відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті (тобто пов’язані з операцій щодо брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту )однак за наявності кваліфікуючої ознаки – якщо вони вчинені особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
Відповідно до ст.88 ч.1 КК України – особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Ст.89 КК України передбачає строки погашення судимості.
З урахуванням санкції ч.1 ст.213 КК України, яка передбачає покарання у вигляді штрафу або громадських робіт, то відповідно до ч.1 п.5 ст.89 КК України такими, що не мають судимості визнаються особи, засуджені до штрафу або громадських робіт, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
Виходячи з наведених норм кримінального закону слід зробити висновок, що відповідальність за ч.2 ст.213 КК України може наступити для особи, яка вчинила злочин, передбачений ч.1 ст.213 КК України і з дня відбуття нею призначеного покарання (сплати штрафу, закінчення виконання громадських робіт) пройшло менше одного року.
Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення цієї особи до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється та до його наслідків[13]. Ознаками суб’єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину. Однак основною і обов’язковою ознакою будь-якого складу злочину є вина, саме вона визначає наявність чи відсутність суб’єктивної сторони. Встановлення ознак суб’єктивної сторони – це фактично завершальний етап у констатації наявності складу злочину. Тому з’ясування суб’єктивної сторони має важливе значення. У ст.62 Конституції України закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність настає лише тоді. коли буде доведено вину особи у вчинені злочину. Це конституційне положення знайшло відображення у ст.2 КК України, яка передбачає. що особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винау не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Більш детально ознаки суб’єктивної сторони конкретизуються в нормах особливої частини Кримінального кодексу в залежності від конкретного кримінально карного діяння.
Кримінальне законодавство виділяє дві форми вини – умисел( ст.24 КК України) та необережність (ст.25 КК України).
Суб’єктивна сторона досліджуємого у цій роботі складу злочину характеризується виключно прямим умислом. Тобто особа усвідомлює, що нею здійснюються операції з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без ліцензії, передбачає суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Аналогічне ставлення особи є і при наданні приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, а також при організації пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.
Особливості кваліфікації злочинну проти порядку здійснення операцій з металобрухтом .
При кваліфікації злочину слід вважати на те, що діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту за адресами, які не внесені до ліцензії або її копії (тобто з порушенням умов ліцензування), тягне адміністративну відповідальність за ст. 164-10 КАП (,Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом), а за наявності підстав - за ч. 1 ст. 202 КК. Щодо адміністративної відповідальності, то воно наступає у випадках порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, за умови що вдіях немає складу злочину передбаченого ст.213 КК України. За ч. 1 ст. 202 КК України відповідальність настає при порушення умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великому розмірі (коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.Станом на 1 січня 2007 року відповідно до ЗУ «Про податок з фізичних осіб» та Державного бюджету України на 2007 рік еоподатковуваний міннімум дорівнює 200 гривень, отже загальна сума доходу повинна перевищувати 200 000 гривень)
Заготівля металобрухту, яким виступає майно, завідомо здобуте злочинним шляхом, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 213 і 198 КК України (.Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом). Дана сукупність має місце колио соба усвідомлено придбаває, отримує, збуває, зберігає металобрухт, одержаний в наслідок злочинних дій.
Прикриття безліцензійної діяльності з металобрухтом за допомогою використання підроблених документів, наприклад фальсифікованих угод між підприємством, яке має ліцензію, і заготівельником, поряд з ст 213 КК потребує додаткової кваліфікації за ст. 358 (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів) або ст. 366 (Службове підроблення) КК України
Також слід звернути увагу на відмежування Ст.ст. 213 від 202 КК України(«порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю»). Дана проблема виникає оскільки ці склади злочинів є подібним за своїм змістом. Частина 1 статті 202 КК України передбачає, що даний злочин з об’єктивної сторони може набувати однієї з трьох форм:
1. здійснення без державної реєстрації як суб’єкта підприємництва діяльності, що містить ознаки підприємницької,
2. здійснення без одержання спеціального дозволу (ліцензії) видів господарської діяльності, які відповідно до законодавства підлягають ліцензуванню,
3. здійснення зазначеної діяльності з порушенням мов ліцензування.
Ст.213КК України серед форм злочину передбачає :
1. .Здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством
2. . Надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому схову та збуту металобрухту
3. Організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту
.Таким чином ,можна виділити ряд ознак для розмежування цих складів злочинів:
1.Обидві статті передбачають державну реєстрацію осіб які займаються промисловою заготівлею та переробкою металобрухту. Те саме стосується ліцензування. Однак, в другому випадку ліцензування не потребують діяльність фізичних осіб( ці особи непотребують також державної реєстрації), а також діяльність фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності і юридичних осіб, якщо такий брухт утворився в результаті їх діяльності. Різниця полягає в тому,що ст 213 КК України передбачає наявність спеціальної ліцензії на зайняття господарською діяльністю саме в сфері операцій з металобрухтом, а ст.202 КК України містить загальні вимоги щодо ліцензування господарської діяльності.Тому, ці дві статті співвідносяться, як загальне та спеціальне.
2. ч.1 ст.202 КК України передбачає обов’язкову умову настання кримінальної відповідальності – якщо порушення порядку зайняття господарською діяльністю було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах. Ст 213 КК України такої вимоги не містить і кримінальна відповідальність за цією нормою права настає вже за сам факт вчинення дій, вказаних у диспозиції.
3. Крім того, в коментарях до кримінального кодексу України розмежування проводять засуб’єктом.Стверджуючи, що суб’єкт злочину передбаченого ст.213 КК України є загальний: фізична осудна особа, що досягла 16-ти років, а ст.202 КК України встановлює, що суб’єктом є:1) фізична осудна особа, що досягла 16-ти років, у тому числі, особи які займаються зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. 2) службові особи юридичних осіб. — підприємницьких та інших господарських структур, які приймають та (або) реалізують рішення про здійснення господарської діяльності без належним чином оформленої ліцензії або з порушенням умов ліцензування, а також службові особи, які не забезпечили отримання підприємством, установою чи організацією ліцензії, хоч цей обов'язок покладався на них нормативними актами, установчими документами або трудовим контрактом.[14]
На мою думку таке розмежування є не зовсім правильним, оскільки ст. 4 ЗУ «Про металобрухт» передбачає, що операції з металобрухтом (заготівля, переробка, металургійна переробка брухту чорних і кольорових металів) здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами – тобто юридичними особами через своїх службових осіб.Поряд з цим , цією ж статтею, передбачпється можливість діяльності фізичних осіб, яка пов'язана із збиранням та реалізацією побутового брухту чорних та кольорових металів, а також діяльність фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності , пов'язана із збиранням та реалізацією промислового брухту чорних та кольорових металів, який утворився в результаті їх діяльності ( без ліцензії).
Таким чином, суб’єктом складу злочину передбаченого ст.213 КК України так само може бути :1)фізична осудна особа, що досягла 16-ти років, у тому числі, особи які займаються зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. 2) службові особи юридичних осіб.( те саме що і суб’єкт злочину передбаченого ст.202 КК України )
На мою думку в суб’єкт злочину передбаченого ст.202 КК також є загальний, оскільки виходячи з його трактування зазначеним Науково-практичним коментарем КК України, суб’єктом цього злочину може бути: «фізична осудна особа, що досягла 16-ти років, у тому числі, особи які займаються зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи ». Отже відповідно до ч.1 ст18 КК України місце має загальний суб’єкт.
Слід також зазначити, що кримінальна відповідальність не настає у разі скоєння при наявності спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення операцій з металобрухтом порушень, не передбачених диспозицією ч. 1 ст. 213 нового КК України. Це приймання всупереч ч. 7 ст. 4 Закону України «Про металобрухт» побутового металобрухту від фізичних осіб без пред’явлення ними документа, який засвідчує особу; без оформлення акта приймання; приймання промислового брухту у фізичних осіб, що заборонено чч. 8 і 9 ст. 4 Закону України «Про металобрухт»; приймання промислового металобрухту від юридичних осіб всупереч ч. 10 ст. 4 Закону України «Про металобрухт» без оформлення акту приймання із зазначенням найменування юридичної особи, кількості та джерел надходження металобрухту, тощо. Такі дії тягнуть адміністративну відповідальність за порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, за ст. 164-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Кримінальна відповідальність ст. 213 нового КК України передбачена, як вже зазначалося, за окремі види (найбільш суспільно небезпечні) порушень законодавства, що регулює порядок здійснення операцій з металобрухтом. За ті ж порушення, які не є злочинними, повинна залишатися адміністративна відповідальність.
У зв’язку з цим, практиками та науковцями висловлюється думка, що з метою узгодження положень ст. 213 нового КК України та ст. 164-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення диспозицію останньої після слів «порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом», бажано доповнити словами: «якщо ці дії не містять ознак злочину, передбаченого ст. 213 КК України»[15].
Приклад з практики.
Як приклад з практики скоєння особою злочину, передбаченого ст.213 ч.1 КК України можна навести кримінальну справу про обвинувачення гр-на П., яка розглядалась у 2006 році Галицьким районним судом м. Львова.
Обвинувальним вироком суду від 03.06.2006 р. гр-н П. був визнаний винним в тому, що П., працюючи директором ПП „Атлант-10" в період часу з 30.09.2004 року по 26.12.2005 року на підставі договору від 30.09.2004 року, який було пролонговано додатковою угодою від 01.01.2005 року з ТзОВ „Укрометал" організував і провів виконання демонтажу металоконструкцій, а саме застарілого, списаного обладнання, завантажування, розвантажування, порізку, перевезення та сортування брухту чорних металів в кількості 1100,643 тон без спеціального дозволу (ліцензій), одержання якого передбачено ст.4 Закону України „Про металобрухт".
Суд визнав П. винним у скоєнні злочину, передбаченого ст 213 ч.1 КК України і призначив йому покарання у вигляді 1700 грн. штрафу.
Аналізуючи дану кримінальну справу, з огляду на проведені дослідження статті 213 КК України, можна зробити такі висновки:
Суб’єктом описаного злочину являється гр-н П.
Об’єктом злочину – є порядок здійснення операцій з брухтом чорного металу.
Предметом злочину являється брухт чорного металу у вигляді металоконструкцій. застарілого обладнання в загальній кількості 1100,63 кг.
З об’єктивної сторони даний злочин характеризується здійсненням гр-ном П. операцій з металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю у гр-на П. прямого умислу. Тобто він усвідомлював протиправність своїх дій і бажав настання суспільно небезпечних наслідків. Як видно з вироку суду, гр-н П. повністю визнав свою вину.
Висновок
В даній роботі було розглянуто зміст статті 213 КК України через дослідження окремих елементів складу злочину та виявлення особливостей кваліфікації даного злочину.
На прикінці слід наголосити на тому , що в порівнянні з кримінальним кодексом 1963 року, нині діючий кодекс більш вдало регулю питання відповідальності за порушення операції з металобрухтом.
Так,Михайло ШАБАС, старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України у своїй роботі «Відповідальність за порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом» зазначає: «Порівняльний аналіз ст. 153-3 чинного КК України та ст. 213 нового КК України вказує на те, що зазначені норми кримінального закону суттєво різняться між собою. редакція ст. 213 нового КК України нам здається більш вдалою, оскільки ч. 1 ст. 213 нового Кодексу встановлений вичерпний перелік порушень порядку здійснення операцій з металобрухтом, за які настає кримінальна відповідальність»[16].
Дійсно, ст. 153-3 КК України (1963 р. )була сформульована так: «Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі порушення, — карається позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені за попереднім зговором групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди підприємствам, установам, організаціям або спричинили інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років або штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка: Під великою матеріальною шкодою слід розуміти шкоду, яка в п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян»
Ця стаття не містила жодного переліку операцій з металобрухтом і мала банкетний характер. Новий же кодекс встановлює чіткий перелік підстав та операцій з металобрухтом за які наступає кримінальна відповідальність.
Проводячи подібне порівняння наглядно можна переконатися в тому що кримінальний закон постійно вдосконалюється, однак незважаючи на це існує ряд особливостей та труднощів із застосуванням тих чи інших статей кримінального закону, у чому ми могли пересвідчитися при аналізі ст.213 КК України.
|
