Правові проблеми аграрної реформи в Україні - Правознавство - Скачать бесплатно

З М І С Т

Аграрна реформа: проблемні аспекти та потреба у законодавчому врегулюванні.

Правові проблеми в АПК та інтеграція України до СОТ.

1. Аграрна реформа: проблемні аспекти та потреба у законодавчому врегулюванні.

Ситуацію, що нині склалася в агропромисловому комплексі, без перебільшення можна назвати небезпечною. Нечіткі і мінливі повідомлення зі столиці, з яких важко дізнатися, чи є резерв зерна, чи комори держави порожні, невтішна інформація стосовно майбутніх урожаїв, подальше зубожіння селянських господарств – усе викликає занепокоєння, адже під загрозою опинилася продовольча безпека населення країни.

Україна почала реформу зі структури сільського господарства. Але річ не тільки у зміні форми власності на селі — потрібна відповідна інфраструктура. Тобто має бути забезпечений сам процес технологічно і фінансово. А ситуацію, що склалася за останні роки в сільському господарстві, можна характеризувати як некорисну. Адже донині держава не виробила своїх механізмів впливу на сільськогосподарську економіку. Не йдеться про керівництво з боку держави, а про вплив її політики: цінової, інвестиційної, кредитування, заставної закупівлі продукції і т. ін.

Наприклад, у всіх країнах Європи можна продати ще не вирощене зерно за 80 відсотків його вартості. А в нас дотепер не створено навіть належної системи кредитування товаровиробника, не встановлено стандартної ціни на продукцію з огляду на ціни світового ринку. Зазвичай у сільському господарстві рік розпочинається ціною на зерно 900 грн. за тонну, а за півроку воно дешевшає утричі. Водночас ціни на техніку та пально-мастильні матеріали так не коливаються. Ситуація складається не на користь селянина.

А тепер ще й маємо парадоксальну ситуацію зі статистикою. Адже ми завжди були певні, що Україна має зерна більше, ніж достатньо, але виявляється, що насправді це не так, і його доведеться купувати за кордоном. Такого ще не було ніколи, щоб протягом останніх 50 років в Україні йшлося про закупівлю зерна.

Потрібно, щоб КМУ прийняв ряд постанов та положень для доповнення ЗУ «Про зерно та ринок зерна» та привести його у відповідність з європейськими стандартами. Крім того, Україна відстає в інтелектуальному забезпеченні сільського господарства.

Вкрай незадовільною є ситуація у тваринництві. Насамперед, катастрофічно зменшилося поголів’я худоби і ще гірше – упала її продуктивність. А крім того, сьогодні ніхто не працює над збереженням генетичних ресурсів, одержаних у попередні роки за допомогою селекції. Тому без застереження можна прогнозувати подальший спад виробництва та його збитковість. І це закономірно. У світі, наприклад, діє такий принцип: якщо з гектара не збирається 40 центнерів зернових, то їх не варто вирощувати, – це дармова людська праця та втрата ресурсів. У країнах із розвинутим сільським господарством реальними є цифри 80—100 центнерів з гектара.

Є, правда, інші аспекти, які не сприяють розвитку сільського господарства. Це, зокрема, ризик, який завжди присутній в аграрному виробництві. Аби ця проблема не нависала над товаровиробником, держава має ґрунтувати відшкодування утрат, що їх може мати виробник унаслідок стихійного лиха, захворювання і таке інше. В Європейському Союзі сільськогосподарське виробництво дотується. Там є дві форми підтримки товаровиробника: спочатку виплачується добра сума з розрахунку на 1 га землі для її підтримання у доброму стані (частина землі має відпочивати) і друге – дотується виробництво продукції. На жаль, поки що в нашій державі не розвиваються подібні форми.

Ще одна проблема, без розв’язання якої неможливо вивести сільське господарство з кризи, — виробництво сільськогосподарської техніки. Найновіші трактори на селі сьогодні, це ті, що виготовлені 10 років тому. А закордонної техніки сільський виробник не може собі дозволити купити, бо вона дорога. І знову ж, без впливу, без політики держави в галузі виробництва сільгосптехніки цю проблему з місця не зрушити.

Та я думаю, що можна зробити «стрибок» і вийти на цей рівень за 5—8 років. Таке може статися за умови, коли будуть використані сучасні сорти насіння та сучасні технології виробництва. Гірша справа з тваринництвом. Потрібно щонайменше 10 років, щоб виростити стада і молочної, і промислової худоби. І то за умови підтримки держави. Треба виробникам дати ґарантовані кредити під низькі відсотки, як це є в інших розвинених країнах, щоб люди могли придбати техніку, високоврожайні сорти насіння, використовувати науку і застосовувати новітні технології, – і тоді зможемо подолати цю кризу за короткий час.

Розрахунок за оренду майнових паїв є болючим питанням для 80 відсотків діючих агро-формувань. За 2002 рік господарства-орендарі виплатили лише четверту частину орендної плати за майнові паї. Такий стан з розрахунком за використання майнових та й земельних паїв викликає незадоволення і справедливі нарікання селян.

Для розгляду проблемних питань, що стосуються майна пайового фонду утворено районні та обласну комісії з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки.

Проте, на етапі завершення персоніфікації майна колишніх КСП, основна роль щодо захисту своїх майнових прав відводиться об’єднанням співвласників цілісних майнових комплексів. Такі об’єднання формуються з власників майнових паїв, які передали своє майно в оренду. Вони наділені повноваженнями щодо контролю за використанням майна пайового фонду, дотриманням орендарями умов договорів оренди, виділенням майна членам об’єднання, які хочуть використовувати свої паї самостійно.

Всі ці проблеми частково можна вирішити знову ж таки об’єднавшись у структури, покликані обслуговувати своїх членів. Мова ведеться про обслуговуючі кооперативи, які створюються приватними сільськогосподарськими виробниками для надання послуг з заготівлі та збуту сільгосппродукції, постачання всім необхідним для ведення виробництва.

Варто скористатися перевіреною часом і світовою практикою кредитною кооперацією. Звичайно, кредитні спілки – не панацея від усіх бід селянина, але в нинішній ситуації отримати невелику позику без забезпечення, з вигідними умовами повернення можна тільки у сільській кредитівці. А це вкрай необхідно для селян, які самостійно господарюють на власній землі. Тим паче, що зараз на державному рівні підтримується діяльність кредитних спілок, які надають позики для села. В січні 2003 року Міністерством аграрної політики розроблено порядок використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів. Вперше поряд з банківськими структурами цей механізм поширено на кредитні спілки.

Вихід держави з процесу постачання ресурсів і списання боргів сільському господарству поклали кінець непрозорим схемам фінансування. Підтверджена прибутковість аграрного бізнесу на українській землі. Сформовані основні засади розвитку підприємництва, що забезпечує функціонування нових прибуткових організаційних форм. Держава стимулювала перелив до сільського господарства коштів банківської системи для короткострокового кредитування. Задекларовано, що утримання соціальної системи не є обов'язком підприємницьких структур. Розпочато вирішення соціальних проблем на селі - селяни отримують землю та майно як гарант їх добробуту.

Продовжуючи роботу у вибраному і підтвердженому життям напрямі держава має дотримуватися наступних рамкових умов:

Все це забезпечить ефективне продовження аграрної реформи в Україні та прискорить формування прибуткового сільського господарства.

Але усіх їх можна розв’язати. Спочатку, звісно, треба прийняти добру законодавчу базу. Та, як бачимо, цей процес у Верховній Раді трохи пригальмований. Ухвалено Земельний кодекс, але нові закони, підзаконні акти, які мають забезпечити його роботу, ніхто не приймає…

2. Правові проблеми в АПК та інтеграція України до СОТ

Що б не говорилося про переваги нашого членства в СОТ і ЄС, а ризики перехідного періоду залишаються дуже великими. Українським аграріям потрібно бути готовими до того, що правила СОТ далеко не завжди сприятливі для нових її членів. Особливо це стосується зменшення захисту внутрішнього агропродовольчого ринку. Якщо сьогодні 95% продукції на ньому вітчизняного виробництва, то після приєднання України до СОТ частину ринку українськими виробниками буде неминуче втрачено. Інші країни, які благополучно знайшли своє місце на світовому аграрному ринку, не можуть слугувати в повній мірі зразком для наслідування. В України інші стартові можливості. В жодній країні не було такого викривлення дії економічних законів у сільському господарстві, як в Україні. Негативні наслідки цього не подолано й досі.

Рефреном дискусій виявилася думка про те, що повноцінна інтеграція аграрної галузі в Європу неможлива без урегулювання земельного питання. Але для цього потрібно, щоб на землі міцно стояв справжній господар. Не доведене до кінця паювання землі призвело до того, що селяни стали лише номінальними власниками земельних наділів. З такими квазівласниками не хочуть мати справу ні українські, ні зарубіжні інвестори. За цих умов багато селян залишає землю, повновладними господарями якої вони так і не стали, і виїжджають на заробітки за кордон.

Проте до «хороших» законів аграріям не звикати — біда в тому, що закладені в них добрі наміри дуже часто залишаються нереалізованими. Адже сам закон повинен передбачати такий механізм. Якщо цього немає, то це декларативний закон, для реалізації якого ще потрібно приймати низку законів. Це стосується більшості законів щодо села.Так вийшло з Земельним кодексом, що потребує прийняття 30-ти додаткових законів. Через це довгий час його реалізація «пробуксовуватиме». Внаслідок того, що «аграрні» закони не доходять до всіх 29,6 тисяч сільських населених пунктів, в Україні нічого не зроблено в плані створення економічних правил гри на селі.

Чимало претензій висловили експерти і до виконання одного з ключових законів — про пріоритетний соціально-економічний розвиток села. Там багато хороших положень на підтримку села, але передбачені пільги не було закладено до податкового законодавства, і природно, що вони не знайшли відображення в бюджеті. У цьому законі задекларовано поняття «мінімальна ціна» і «максимальна ціна» на сільгосппродукцію, але запропонована схема ціноутворення на практиці ніде не застосовується. З правовим нігілізмом тісно переплітається й невисока ефективність використання розробок вітчизняної аграрної науки. За даними, цілісну систему аграрної реформи, запропоновану вченими ще 1994 року, реалізовано лише на 30%!

Для бюджетної політики в аграрній сфері, як і раніше характерні старі підходи, які не узгоджуються з рекомендаціями ЄС. Він вважає, що складна процедура розподілу бюджетних коштів не вписується також і в доктрину СОТ, яка передбачає диференціацію державних дотацій селу за так званими скриньками. До того ж, рівень такої підтримки явно недостатній. Згідно з дослідженням, проведеним Програмою підвищення рівня життя сільського населення України, частка підтримки аграріїв з основної — «зеленої скриньки» — в структурі держбюджетів минулих років не перевищувала 25%. У структурі ж «зеленої скриньки» заходи, спрямовані на розвиток сільської місцевості, становили менше 4%. Зовсім не виділяються кошти на розвиток ринкової інфраструктури на селі. За межами державної опіки залишаються особисті селянські господарства, що суперечить принципу створення рівноправних умов для всіх суб’єктів господарювання.

Важливою частиною формування інфраструктури вчені називають інформованість селян про основи ринкової економіки. Великі виробники поінформовані повністю, середні — частково, дрібні — майже не поінформовані. Тим часом, успіх реформ значною мірою залежить від того, наскільки вірні рішення приймають суб’єкти господарювання на селі, чи мають вони необхідні знання та інформацію. Заповнити наявні пробіли покликані дорадчі служби на селі, запровадження яких в Україні закріплене законодавчо. Однак створення національної мережі дорадчих служб вже два роки відкладається, оскільки в бюджеті не знаходиться коштів.

Нинішню ситуацію в парламенті в зв’язку з прийняттям законопроектів, необхідних для вступу до СОТ, оцінюється як «непросту» і «дуже заполітизовану», що пов’язано з виборами, які минули. Однак труднощі в законотворчості створюють не лише парламентарії. Уряд не забезпечує якісного супроводу законопроектів щодо СОТ у Верховній Раді. Окрім того, в уряду досі немає чіткої позиції щодо «ціни питання»: що набуде і що втратить Україна при тих чи інших варіантах входження до СОТ. Це якраз і недивно, бо, як зазначали фахівці-аграрії, в країні, де третина населення зайнята в сільському господарстві, відсутня стратегія розвитку аграрного сектора на перспективу. А без цього активність влади в аграрній сфері, як і раніше, перебуватиме в залежності від наближення виборів чи крайнього терміну для того, щоб потрапити до СОТ.

Список використаної літератури

Артикульний Л.О. Розвиток аграрної реформи в Україні // Економіка АПК. – 1998. – № 7. – С. 3-7.

Гайдуцький П.І. Аграрна реформа: необхідність прискорення: [Заст. глави Адмін. Президента України в підтримку Указу Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки] // Уряд. кур'єр. – 1999. – 14 груд. – С. 4.

Гладій М.В. Основні концептуальні положення аграрної політики в Україні: [Віце-прем'єр-міністр України, голова АПУ про стратег. напрямки здійснення аграр. політики].// Економіка АПК. – 1999. – № 9. – С. 3-7.

Аграрне законодавство України. Вип. 1. // Бюл. законодавства і юридич. практики України. –1999. – № 5. – 304 с.

Земельний кодекс України: Офіц. текст із змінами і доп. за станом на 1 серп. 1997 р. – Ужгород: ІВА, 1997. – 124 с.

Про зерно та ринок зерна в Україні: ЗУ від 4 липня 2002 р.

Про власність: Закон України … 7 лют. 1991 р. // Голос України. – 1991. – 24 квіт. – С. 3,6,7; Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 20. – С. 523-537.

Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" Закон України ... 22 черв. 1993 р. // Голос України. – 1993. – 23 лип. – С.11-14; Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 32. – С. 823-837.

Про господарські товариства: Закон України ... 19 верес. 1991 р. // Голос України. – 1991. – 11 жовт. – С. 10-13; Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 49. – С. 1403-1424.

Про оренду землі: Закон України ... 6 жовт. 1998 р. // Голос України. – 1998. – 23 жовт. – С. 4,5; Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 46/47. – С. 882-890; Уряд. кур'єр. – 1998. – 22 жовт. – С. 3.; Баланс-Агро. – 1999. – 25 лют. – С. 13-18.

Правове обґрунтування Указу Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки ... 3 груд. 1999 р." // Сіл. час. – 2000. – 12 січ. – С. 2, 4.