Кредитування у підприємницькій діяльності - Правознавство - Скачать бесплатно
План:
План:
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Поняття кредитування і кредитних правовідносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4- 8
Види і форми кредитів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9-12
Кредитний договір . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13-14
4.1. Договір застави. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15-16
4.2. Договір поруки або гарантії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16
4.3. Договір страхування фінансових ризиків. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16-18
Забезпечення виконання кредитних зобов'язань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .19-21
Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
Список літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
Вступ
Питання кредитування у підприємницькій діяльності є складним та цікавим тим, що розкриває однин з найважливіших методів самої підприємницької діяльності, без якої неможливо існування ринкової економіки в цілому. Актуальність даного питання, в становлення української економіки, підтверджується підвищенням рівня кредитування як в якісному, так і в кількісному порядку, позитивний вплив кредитування по-перше на внутрішньому ринку та для фізичних осіб.
Метою мого дослідження є:
Розкриття поняття кредитування і кредитних правовідносин;
Виявлення та розгляд видів і форм кредитів;
Аналіз сутності кредитного договору та вивчення його видів;
Розглянути методи забезпечення кредитних зобов'язань;
Зробити висновки досліджень
Об’єктом дослідження є кредитування у підприємницькій діяльності
При підготовці до виконання роботи була використана література як методичного, так довідкового на наукового характеру, також були застосовані періодичні видання та законодавчі акти. Велике значення при підготовці мали роботи Пантелеєва В. та Халяви С., Поповича В.М та Степаненко А.И.
В даній роботі розглядаються чотири великих питання відповідно поставленій мети дослідження. Так, в першому питанні розглядається поняття кредитування і кредитних правовідносин, також теорія кредиту та його функції, кетогорії: кредитна лінія, кредитор, позичальник та ін. В другому розділі вивчаються види та форми кредиту. В третьому – сутність кредитного договору та його види. В четвертому питанні – методи забезпечення кредитних забов’язань.
2. Поняття кредитування і кредитних правовідносин
Категорія “кредит” як в теоретичному, так і практичному аспекті явище без сумніву цікаве. Слово “кредит” походить від латинського “сreditum”, що означає “позика”, “борг”. Деякі лінгвісти пов'язують його із “credos”, тобто “вірю”. Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за користування. Таким чином, можна говорити, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки:
Феномен кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у тимчасове користування на умовах повернення та платності;
Економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована вартість, що здатна до відчуження та формування позичкового капіталу;
Кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором.
Таким чином, кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з основних форм руху позичкового капіталу.
Тривалий час кредит розглядався як мінова операція, розділена у часі, заснована на довірі кредитора до позичальника. Згодом було сконцентровано увагу на досліджені механізму зв'язку кредиту з економічним середовищем. Проте справді наукового підходу до вивчення категорії кредит та його ролі в процесі відтворення це явище отримало 18-19 ст.ст., що пов'язують з виникненням так званої натуралістичної теорії кредиту, засновниками якої виступили класики наукової економічної думки: А.Сміт, Д.Рікардо, А.Тюрго, Дж. Міль.
Суть натуралістичної теорії кредиту можна охарактеризувати такими положеннями:
Об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому;
Кредит – форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;
Позичковий капітал є реальним капіталом;
Банки виступають лише як посередники в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх як позику;
Пасивні операції є первинними порівняно з активними.
Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати додаткової вартості, що остання виникає лише в процесі виробництва. Проте натуралістичному підходу був властивий ряд помилок, пов'язаних із тим, що його представники не спромоглися до кінця провести межу між позичковим і реальним капіталом.
По мірі зростання ролі кредиту та банків у процесі суспільного відтворення, заміни реальних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у цілях державного регулювання економіки виникають нові погляди щодо суті та ролі кредиту у процесі розширеного відтворення. Цей період характеризується появою та розвитком так званої капіталотворчої теорії кредиту, найбільш яскравими представниками якої виступили: Дж.Ло, Г.Маклеод, Й.Шумпетер, А.Ган, Дж. Кейнс, М.Фрідмен.
Суть капіталотворчої теорії кредиту можна окреслити такими основними положеннями:
Кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, а тому, розширення кредиту означає нагромадження капіталу;
Банки відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні кредитних відносин;
Активні операції банків є первинними щодо пасивних.
У юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.
Стаття 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Найповніше суть категорії кредит проявляється у функціях, що він виконує. Сучасні економісти відзначають три його основні функції: перерозподільну, емісійну та контрольну.
Перерозподільча функція кредиту полягає у перерозподілі за допомогою кредиту грошових капіталів між різними суб`єктами народного господарства на засадах повернення та платності. Ця функція проявляється як в процесі мобілізації тимчасово вільних грошових коштів суб`єктів господарювання, так і в процесі їх розміщення на ринку позичкового капіталу. Таким чином, за допомогою цієї функції відбувається своєрідне зосередження позичкового капіталу у найпріоритетніших сферах економічної діяльності.
Емісійна функція кредиту полягає у можливості створення за рахунок кредиту додаткових засобів платежу. Особливого значення дана функція отримала при переході від використання реальних грошей до вводу кредитних засобів обігу. Будь-яка емісія грошей в обіг є результатом кредитної операції. Видача позики збільшує масу грошей в обігу, погашення кредиту її зменшує. Отже, в наслідок вмілого використання кредиту у рамках цієї функції, уряд отримує ефективний інструмент регулювання економіки.
Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб`єктів кредитної угоди. Отже, кредит значно посилює контрольні процеси у народному господарстві, підвищує ефективність використання коштів, стимулює процес розширеного відтворення.
Правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання правовідносин між суб’єктами кредитування регламентуються Положенням Національного банку України «Про кредитування».
У цьому нормативному акті кредитна лінія визначається як договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенняму балансах кредитора та позичальника.
Відповідно до статей 47 і 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних належать такі операції:
- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
- лізинг.
Кредитні відносини є складними і багатогранними. Для більш ґрунтовного їх дослідження необхідно звернутися до розгляду питання суб`єктів та об`єктів банківського кредитування.
Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий та відображає стосунки між кредиторами та позичальниками з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення та платності. Сторони кредитної угоди називаються суб`єктами кредитних відносин, а матеріальні цінності (проекти, цільові програми), відносно яких укладається кредитна угода – об`єктами кредиту. Таким чином:
Кредитор – суб`єкт кредитних відносин, який надає позику іншому суб`єкту господарської діяльності у тимчасове користування. Кредитором може бути юридична або фізична особа, у розпорядженні якої є тимчасово вільні кошти. В процесі здійснення банківського кредитування кредитором виступає банк.
Банки можуть надавати кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Прямий банківський кредит надається безпосередньо тим позичальникам, які мають у цьому потребу, на підставі індивідуальних кредитних угод. Непрямий банківський кредит надається через посередника. Він може набирати форми фінансових зобов'язань банку. Прикладом непрямого банківського кредиту може бути облік векселів, факторингові, фондові, гарантійні операції тощо.
Позичальник – суб`єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування кошти на умовах повернення в обумовлений строк та оплати. Позичальником можуть виступати юридичні та фізичні особи, а також держава.
3. Види і форми кредитів
Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.
Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).
Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.
Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.
У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя, інші угоди про надання кредиту не укладаються.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:
- сплати боржником за векселем;
- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);
- переоформлення комерційного кредиту на банківський.
У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.
Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.
Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.
Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавачем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.
Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.
Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.
Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: жилі будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.
Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт жилих будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.
Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.
Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
Різні автори по-різному підходять до визначення різних форм кредиту. Однією з узагальнених методик поділу є виділення двох основних форм: товарна та грошова.
Товарна форма кредиту передбачає, що вартість, яка передається у кредит виступає у своїй натуральній (товарній) формі.
Грошова форма кредиту означає, що вартість, що надається в кредит виступає у вигляді грошей.
Грошова форма кредиту є більш провідною, порівняно з товарною. Проте за умов функціонування ринкової економіки обидві форми відіграють дуже важливого значення в процесі відтворення.
Існують спроби виділяти форми кредиту за наступними функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. Таким чином, існують наступні форми кредиту: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.
Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані послуги.
Об`єктом комерційного кредиту є капітал у його товарній формі. Суб`єктами виступають агенти товарної угоди: продавець як кредитор, а покупець як позичальник. Призначення застосування комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового процента. Основним інструментом застосування даної форми кредиту виступає комерційний вексель. Взаємовідносини, що виникають між суб`єктами комерційного кредиту в процесі використання даного інструменту платежу регулюються так званим вексельним правом.
Комерційний кредит має короткостроковий характер, оскільки він виступає як атрибут товарообміну.
Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини, що виникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання. Суб`єктами споживчого кредитування у якості позичальників виступає населення, у якості кредитора – банки, кредитні спілки, підприємства виробники, торгівельні посередники. Споживчий кредит за формою надання поділяється на прямий (надається безпосередньо банківськими установами) та непрямий (надається через посередників, т.б. торгівельні організації, тощо).
Споживчі кредити надаються, як правило, на строк до десяти років, але конкретні параметри кредиту залежать від багатьох факторів: об`єкту кредитування, доходів позичальника, вартості товару тощо.
Державний кредит – це форма кредиту за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає держава. Як правило, у сфері даної форми кредиту держава виступає як позичальник.
Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів для фінансування державних витрат. Для кредиторів державний кредит виступає зручною формою інвестицій з мінімальним ризиком.
Конкретні параметри державного кредиту встановлюється в залежності від обсягу необхідних ресурсів, кон'юнктури ринку, конкретних програм його використання тощо.
Міжнародний кредит – це кредитні відносини суб'єктами яких виступають різні країни. Кошти для надання міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національному ринку. Конкретними організаціями, що вступають у кредитні відносини можуть бути уряди різних країн, банки, фірми, міжнародні валютно-кредитні організації тощо.
Для міжнародного кредиту характерні великі за обсягом кредитні угоди. Інші параметри кредитної угоди залежать від конкретних об'єктів кредитування, кон'юнктури ринку, можливостей у доступу до ресурсів, тощо.
Банківський кредит – форма кредитних відносин, за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає спеціалізована фінансово-кредитна установа – банк; кредит надається у грошовій формі на певний строк, з умовою сплати визначенного відсотку, забезпеченості та цільового використання.
Кредити, які надаються банками, поділяються:
за строками користування на:
а) короткострокові - до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;
б) середньострокові - до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;
в) довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів.
Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;
за забезпеченням на:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г) незабезпечені (бланкові);
за ступенем ризику на:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком;
за методами надання на:
а) кредити, що надаються у разовому порядку;
б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний проміжок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);
за строками погашення на:
а) кредити, що погашаються водночас;
б) кредити, що погашаються у розстрочку;
в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);
г) кредити, що погашаються з регресією платежів;
д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).
4. Кредитний договір
Кредитний договір укладається в простій письмовій формі. На вимогу однієї з сторін, кредитний договір може бути нотаріально посвідченим.
Кредитний договір повинен укладатися від імені юридичної особи (Промінвестбанку України), а не від імені філії банку. Від банку кредитний договір підписує особа, яка уповноважена на це відповідною довіреністю банку. Неприпустимим є вживання в преамбулі договору назви банку чи позичальника, яка не передбачена їх установчими документами. При укладенні договору банк перевіряє документи, що підтверджують посадовий стан особи, яка підписала кредитний договір, та право цієї особи від імені позичальника підписувати договори. Після укладення договору належним чином завірені копії цих документів залишаються у банку.
В тексті кредитного договору необхідно вказати:
- назва та номер договору;
- дату та місце укладення договору;
- офіційне найменування сторін, які укладають кредитний договір;
- посилання на документи, що підтверджують повноваження осіб, які підписують договір;
- предмет договору (надання кредиту чи відкриття кредитної
лінії);
- суму кредиту (ліміт кредитної лінії);
- строк користування кредитом;
- розмір процентної ставки;
- дата (число, місяць, рік ) повернення кредиту;
- дати нарахування та сплати відсотків;
- права та обов’язки сторін;
- посилання на договір забезпечення виконання обов’язків по кредитному договору;
- відповідальність сторін;
- штрафні санкції;
- порядок розгляду спорів;
- термін дії договору,
- юридичні адреси та банківські реквізити сторін;
- підписи уповноважених представників сторін, які укладають договір.
Рішення щодо внесення будь-яких змін до умов кредитування (пролонгації кредиту, зміни плати за користування кредитом тощо) оформляється шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.
Для укладення додаткової угоди необхідно направити позичальнику письмову пропозицію щодо зміни умов кредитного договору або отримати таку пропозицію від позичальника. Позичальник розглядає пропозицію і дає відповідь у зумовлений пропозицією ініціатора строк. Зміни і доповнення умов кредитного договору оформлюються у тому ж порядку, в якому оформлений сам договір, тобто письмово - додатковою угодою сторін.
Додаткова угода до кредитного договору може укладатися в період його дії.
З метою безпомилкового укладення додаткової до кредитного договору необхідно точно вказати реквізити кредитного договору, умови якого змінюються (номер договору, назва договору, дата укладання, сторони договору, сума договору).
4.1. Договір застави.
При оформленні договору застави необхідно:
- забезпечити наявність в договорі застави детального посилання на кредитний договір, який забезпечується заставою, тобто вказати дату та номер кредитного договору, сторони кредитного договору, суму кредиту (ліміт кредитної лінії);
- вказати в договорі застави, що цим договором забезпечується не тільки повернення кредиту, а й сплата відсотків за користування ним, а також сплата штрафних санкцій у розмірах та випадках, передбачених кредитним договором та договором застави;
- отримати погодження (дозвіл) відповідних органів на укладення договору застави у випадках, передбачених ст. 11 Закону України “Про заставу”, а саме:
при заставі цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд необхідно отримати дозвіл органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Таким органом, як правило, виступає відповідне міністерство чи державний комітет.
відкрите акціонерне товариство, створене в процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства.
з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.
- нотаріально посвідчити договір застави нерухомого майна, транспортних засобів чи космічних об’єктів. Відсутність нотаріального посвідчення призведе до визнання недійсними таких договорів застави;
- уникати прийняття майна та майнових прав заставодавця у заставу при наявності заборгованості заставодавця перед бюджетом на момент надання кредиту. В окремих випадках, договір застави може бути оформлено тільки за наявності письмового дозволу органу державної податкової служби на передачу конкретно визначених в дозволі майна (майнових прав) у заставу банку під конкретний кредит та на їх можливу подальшу реалізацію з направленням коштів від реалізації на погашення заборгованості за кредитним договором переважно перед іншими кредиторами.
Невід’ємною частиною договору застави повинен бути опис майна, що передається у заставу, який підписується представниками сторін і скріпляється печатками банку та заставодавця.
В описі вказується:
- повне найменування майна;
- кількість одиниць та їх вартість;
- характеристика предмету застави: марка, модель, заводський номер, державний стандарт та технічні умови (при їх наявності), рік випуску, строк експлуатації, процент зношення, тощо;
- балансова та оціночна вартість;
- місце та умови зберігання.
Такий опис робиться незалежно від визначення зазначеної інформації в договорі застави.
В договорі застави обов’язково передбачається можливість переоцінки заставленого майна в зв’язку із змінами кон’юнктури ринку.
При укладенні договору застави майнових прав по депозитному договору необхідно передбачати наступне:
- заставодавець до моменту повного виконання зобов¢язань по кредитному договору не має права вимагати дострокового повернення депозиту (у відповідності до ст. 17 Закону України “Про заставу”);
- право банку без окремого дозволу заставодавця списувати кошти з депозитного рахунку на погашення заборгованості по кредитному договору.
4.2. Договір поруки або гарантії.
При укладенні договору поруки або гарантії з метою забезпечення виконання обов’язків позичальника за кредитним договором, треба враховувати наступне:
- договори поруки і гарантії укладаються в простій письмовій формі;
- в договорах робиться детальне посилання на кредитний договір, виконання обов’язків по якому забезпечується порукою чи гарантією;
- якщо законом або договором поруки не встановлено інше, позичальник та поручитель виступають як солідарні боржники;
- гарант несе субсидіарну відповідальність і відповідає тільки у разі неможливості позичальника погасити кредит та сплатити відсотки;
- враховуючи, що Законом України “Про підприємства” державним підприємствам заборонено виступати гарантами, необхідно уникати укладення як договорів гарантії, так і договорів поруки, де гарантами чи поручителями виступають державні підприємства, оскільки порука і гарантія мають однакову правову природу.
4.3. Договір страхування фінансових ризиків.
При укладанні та виконанні договору страхування фінансових ризиків треба враховувати наступне:
- перед укладенням договору страхування фінансових ризиків
необхідно ознайомитися з правилами страхування, які затверджуються кожною страховою компанією індивідуально. Необхідно також перевірити наявність у страхової компанії ліцензії на право здійснення страхування фінансових ризиків, що надається Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю;
- договір страхування укладається в простій письмовій формі;
- в договорах робиться детальне посилання на кредитний договір, виконання обов’язків по якому забезпечується страхуванням;
- при забезпеченні кредиту страхуванням, кошти в рахунок кредиту можуть бути видані тільки після набрання договором страхування чинності. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу.
Необхідно звертати увагу на умови договорів страхування, які визначають підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування. Наприклад, такою підставою може бути несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин .
Всі договори реєструються в єдиній по установі банку книзі реєстрації договорів. Відомості, які необхідно занести до книги реєстрації - номер договору, дата укладення, найменування позичальника, процентна ставка, дата погашення кредиту, пізніше вноситься номер позичкового рахунку.
Після реєстрації договору кредитний працівник:
- перевіряє оформлену позичальником карту клієнта (додаток № 7);
- вводить до бази даних інформацію, необхідну для відкриття позичкового рахунку на підставі даних анкети контрагента;
- оформлює за встановленою формою типові розпорядження бухгалтерії в двох екземплярах щодо надання кредиту та щодо оприбуткування застави на позабалансовий рахунок;
- передає перші екземпляри цих розпоряджень головному бухгалтеру разом з оригіналом кредитної угоди та угоди по забезпеченню кредиту, другий екземпляр розпоряджень залишає для кредитної справи.
Номер позичкового рахунку позичальника разом з реєстраційним номером кредитного договору кредитний працівник проставляє в усіх необхідних документах, де ці реквізити передбачені .
Кредитний працівник заводить кредитну справу окремо на кожного позичальника. Всі документи в кредитній справі нумеруються по аркушах.
Перелік документів, які повинні знаходитися в кредитній справі позичальника:
Документи, що надаються клієнтом для одержання кредиту;
Схема руху кредитних коштів;
Копії кредитного договору та додаткових угод до нього;
Копії договорів щодо забезпечення кредиту (застави, гарантії, страхування, тощо) та інші документи в залежності від виду забезпечення;
Висновок представника служби безпеки банку, працівників кредитного підрозділу та юридичної служби;
Оцінка фінансового стану позичальника згідно з “Методикою оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника” при наданні кредиту та щоквартально;
Дозволи про надання (пролонгацію) позики (копії рішення кредитного комітету філії, повідомлення про рішення Головного кредитного комітету або Правління Промінвестбанку);
Акти перевірки наявності майна, наданого в заставу (на момент видачі кредиту та щомісячно);
Акти перевірки цільового використання кредиту;
Акти оцінки вартості заставленого майна (з врахуванням змін кон`юнктури ринку) згідно з вимогами постанови Національного банку України від 27.03.98 № 122;
Копії платіжних документів, що підтверджують факт надання та цільового використання кредитних коштів, нарахування і сплату відсотків, погашення кредиту, виписки з позичкового рахунку, розпорядження, тощо;
Копії кореспонденції між банком та позичальником;
Письмова документація по кожній зустрічі між будь-яким представником банку та позичальника;
Копії документів про здійснення претензійно-позовної роботи.
Кредитна справа зберігається в металевій шафі у кредитному підрозділі банку. Оригінали кредитного договору, додаткових угод, договорів по забезпеченню кредиту враховуються на позабалансових рахунках та зберігаються у сховищі банку.
Забезпечення виконання кредитних зобов'язань
Однім з принципів банківського кредитування є забезпеченість зобов'язань продавця позичальнику щодо поверненню позички. Забезпечення зобов'язань може досягатися за рахунок застави позичальником майна, на що банком в відповідності з діючим законодавством може бути звернуте стягнення, гарантії (поручительства), стягнення пені і т.д.
Майно і інші форми зобов'язань продавця позичальника перед банком повинні задовольняти наступним вимогам:
Висока ліквідність.
Спроможність до тривалого строку зберігання (як мінімум протягом строку погашення позички).
Стабільність цін на заставлене майно.
Низькі витрати по зберіганню і реалізації застави.
В залежності від того, наскільки заставлене майно відповідає даним вимогам, варіюється обсяг позики, що видається. Розмір позики під заставу встановлюється в процентах до ринкової вартості застави в момент укладання кредитної угоди. В випадку неплатоспроможності позичальника кредитор має право реалізації застави з метою відшкодування з виторгуваних коштів боргу клієнта і витрат по реалізації. Виручка що залишилася повертається позичальнику. Якщо виручена сума виявиться недостатньою, то кредитор має право фінансової претензії до позичальника.
Найбільш розповсюдженими є наступні носії забезпечення кредитів:
1.Гарантія (поручительство) - зобов'язання продавця третьої особи погасити борг позичальника в випадку його неплатоспроможності. Оформляється в вигляді самостійних зобов'язань продавця гаранта за допомогою передатного надпису на вимозі боргу (індосаменту). В ролі гаранта (поручителя) можуть виступати банки.
2.Переуступка контрактів - форма, що практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярні поставки товару (надання послуг) контрактів. Позичальник переуступає контракт банку, що кредитує, в результаті чого надходження від замовника по оплаті робіт зараховуються суму премії в погашення заборгованості по позиці.
3.Переуступка дебіторської заборгованості - це передача банку підлягаючих до оплати рахунків за поставлені позичальником товари. Переуступки можуть бути двох видів - з повідомленням дебіторів і без повідомлення дебіторів.
4.Забезпечення товарними запасами. Заставою при цій формі виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага віддається товару, торгівля якими ведеться на біржі і по яким легко визначити ринкову ціну.
5.Вексель позичальника - цей засіб оформлення застосовується при кредитуванні форм роздрібної торгівлі.
6.Забезпечення шляховими документами - використовується при кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості застави по короткостроковим позикам виступають документи, що засвічують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти застосовуються при оформленні відвантажень товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні - іншими видами транспорту. Умовою видачі кредиту під забезпечення шляховими документами є страхування вантажу.
7.Забезпечення нерухомим майном - використовується при видачі крупних довгострокових кредитів, що називаються іпотечними позиками. В якості застави можуть виступати:
- земельні ділянки, сільськогосподарські будівлі, приміщення.
- житлові будинки, квартири.
Забезпечення кредиту оформлюється борговими зобов'язаннями продавця - іпотекою. По деяким видам іпотечних позик банк може видавати іпотеки індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску цінних паперів (облігацій), що забезпечуються іпотеками. Дохід банку складається з різниці між позичковим процентом, що платить позичальник банку і процентом по цінним паперам, що банк виплачує їхнім держателям.
8.Забезпечення рухомим майном. Види застави:
- устаткування, машини, механізми
- для індивідуальних позичальників - товари тривалого користування (в т.ч. автомобілі)
9.Забезпечення цінними паперами. В заставу приймаються державні цінні папери і папери корпорацій. Обов'язковою умовою є ліквідність цінних паперів. Позичені кошти не повинні бути направлені на покупку нових цінних паперів.
10.Забезпечення дорогоцінними металами - в якості застави приймаються монети, зливки, вироби з золота, срібла і платини, дорогоцінні камені та ін. Цей засіб використовується досить рідко.
В практиці роботи українських банків найбільш розповсюдженими формами забезпечення зобов'язань є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів в користь банку, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові форми застави визначені Цивільним кодексом України.
Важливою формою контролю за якістю кредитного портфеля, що використовується банками західних країн, є аудиторська перевірка позик. Вона здійснюється спеціальним відділом, підвідомчим контролеру банку і відрізняється від звичайного контролю кредитного портфеля тим, що виробляється негласно робітниками незалежних служб, не зв'язаних з кредитними відділами.
Результати аудиторської перевірки відображаються в спеціальному звіті, що надається керівництву банку і його підрозділам. Наряду з оцінкою кредитного портфеля аудитори дають рекомендації по поглибленню кредитної роботи, а якщо необхідно, то і зміні в банку методів. що склалися і форм кредитування.
Висновок
У ринковій економіці роль кредиту найбільшою мірою проявляється у оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Таким чином, за допомогою кредитного механізму досягається саморегуляція економічної системи, вирівнюється норма прибутку по різних галузях народного господарства тощо.
Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу.
Надзвичайно важливою роль кредиту є у забезпеченні науково-технічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит є важливим джерелом фінансування капітальних вкладень.
За умов ринкової економіки кредит набуває виняткового значення для забезпечення процесу реконструкції і розвитку підприємств малого та середнього бізнесу (для цієї групи підприємств кредит по-суті є єдиним джерелом залучення зовнішніх ресурсів, так як вихід на фондовий ринок з метою розміщення облігацій, акцій тощо є недосяжним).
Таким чином, кредит відіграє дуже важливу роль і саме правильно побудована кредитна політика підприємця, держави в цілому є основою економічного розвитку.
Література
Нормативно-правові акти:
Цивільний Кодекс від 16.01.2003 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р.
Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 р.
Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р.
Положення національного банку України «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. № 246
Навчальна література:
1. Єпіфанов А., Міщенко В. Проблеми кредитування та оцінки кредитоспромож-ності клієнтів банку// Банківська справа №5, 1997 рік, ст.39-45.
2. Пантелеєв Віталій, Халява Світлана. Фінансова стійкість комерційного банку: проблеми регулювання// Банківська справа №1, 1996 рік, ст.32-40.
3. Лукашенко А., Сергійко О. Проблеми державної підтримки малого підприємництва в Україні // Право України. – 1999. 336с. – Гл.7
4. Мороз А.Н. Коммерческие банки: активные операции. Киев: УФБШ, 1996. 57 стр.
5. Раєвський Костянтин. Особливості регулювання та аналізу
|
