Романо-германська правова система - Правознавство - Скачать бесплатно

другі (перцедентні) – становлять певну частину судового рішення з конкретної справи. Англійські юристи відносять до прецедентної норми („ratio decidendi”), по-перше, юридичні висновки зі справ, а, по-друге, аргументацію, мотиви рішення. Ці два елементи становлять сутність рішення. Решта являє собою „похідне висловлювання” („obiter dictum”)[24].

Проте на сучасному етапі можна вести мову про певний синтез обох систем, що відбиває загальну тенденцію розвитку їх країн-носіїв, що перебувають у контексті євроінтеграції, а беручи ще більш загальні масштаби – у світовому процесі глобалізації, що обумовлює, також, і правову інтеграцію. Цьому сприяє і певна спільність їх історичних витоків.

3.2. Романо-германська та соціалістична системи права.

Порівнюючи романо-германську та соціалістичну правові системи, одразу ж варто зазначити, що перша стала базою для другої і часто соціалістичну правову систему розглядають лише як підвид романо-германської. І дійсно, поява соціалістичної правової системи відбулась у першій половині XX ст. в країнах, де традиційно панувала романо-германська правова система (Росія та країни Центральної і Південно-Східної Європи). Відповідно, вона не могла цілковито заперечити попередню правову традицію, яка вже мала багатовікову історію. Її специфіка була обумовлена тим, що романо-германська система права була доповнена нормами, що черпались з фундаментальних положень марксистсько-ленінської філософії у їх прикладанні до правової сфери. Як наслідок, соціалістична правова система набула певних ідеалістичних рис (як запозичених не з правової практики, а з теорії – до того ж у її філософському вимірі). При цьому цей ідеалізм не був тотожний ідеальній правовій моделі, а навпаки.

Соціалістична правова система, на відміну від романо-германської, характеризувалась революційним характером законодавства (класовим підходом, схильністю до негайних і жорстких санкцій, декларативним намаганням заперечити попередню традицію і т.п.), значним залученням громадськості у судовій практиці (хоча і при мінімальній її ролі), досить частим зміщенням судових та репресивних органів, наявністю розгалуженої системи надзвичайних судів та декларативним характером самого законодавства. Загалом, якщо для романо-германської правової системи (особливо на сучасному етапі) більше властиві гуманістичні, демократичні тенденції та принцип індивідуалізму; то для соціалістичної – тенденції до тоталітаризму, репресивний характер законодавства, превентивний та колективістських характер покарань. Це особливо позначилось у нерозвиненості інституту адвокатури, що кардинально різнить соціалістичну правову систему від романо-германської. Загалом, соціалістична правова система виявилась нежиттєздатною для країн Європи, що і обумовило відмову від неї у цих країнах наприкінці XX ст. Водночас вона виявилась близькою для правових традицій азіатських країн. Саме тому вона досі успішно функціонує і є пануючою у Північній Кореї, Китаї, В’єтнамі.

3.3. Романо-германська та релігійні системи права.

На перший погляд між романо-германською і релігійними правовими системами взагалі немає нічого спільного. Так, якщо в основі романо-германської правової системи лежить римське право та звичаєве право варварських народів Європи (яке було згодом кодифіковано та розвивалось зусиллями світських юристів); то релігійні правові системи були засновані виключно на постулатах (догмах) відповідних релігій (мусульманська – базувалась на постулатах ісламу, індуїстська – на догматах індуїзму і т.д.) і їх розвиток відбувався в контексті еволюції відповідних релігій. Подібне твердження дійсно заслуговує на увагу (і зустрічається у ряді праць, присвячених історії становлення сучасних правових систем), але воно позначено поверховим підходом до справи. Якщо ж підійти до даного питання більш уважно, враховуючи загальні тенденції, властиві для розвитку всіх правових систем, то стає очевидним, що в основі всіх їх лежать певні спільні елементи. Так, основою варварських правових традицій були норми, пов’язані з релігією і релігійний світогляд варварських народів Європи визначав їх правову культуру. Подальший розвиток романо-германської правової системи також був тісно пов’язаним з релігією (християнством). Наприклад, це виявилось у сімейно-шлюбному законодавстві, в плані заборонних санкцій щодо полігамного шлюбу або укладення шлюбу між близькими родичами (це забороняється і відповідними нормами християнства, які передували створенню романо-германської правової системи – отже були запозичені з християнської традиції).

Таким чином, твердження про кардинальну відмінність між романо-германською та релігійними правовими системами є не зовсім вірним. Він може стосуватись лише тих релігійних систем права, що виникли далеко від Європейського континенту і тому не мали спільних культурних зв’язків з країнами Європи. Натомість мусульманська правова система, іудаїстська концепція права та деякі інші (зокрема протестантська) тісно пов’язані з романо-германською правовою системою – часом будучи ґрунтом для останньої, а часом – розвиваючись на її основі.

3.4. Загальна характеристика романо-германської системи права в Україні.

Розвиток правової системи в Україні почався з моменту створення в ній національної державної організації (про що можна вести мову з часів Київської Русі). Таким чином на сучасний момент він вже пройшов тривалий шлях розвитку. Спочатку він був позначений впливом „варварських” звичаїв, які після прийняття християнства доповнились рецепцією римського права через посередництво візантійської правової культури[25].

Отже, процес становлення романо-германської правової системи в Україні був тотожним до аналогічних процесів у більшості країн Європи.

Послаблення візантійських впливів, а потім і їх повне припинення (після загибелі Візантії у XV ст.) не призвело до припинення запозичення римського права. Але відтепер воно здійснювалось за посередництва інших європейських країн, які вже пройшли цей процес. Це було обумовлено і тим, що в XIV ст. Україна втратила національну державність і потрапила під владу інших європейських держав, які нав’язували їй і свої правові традиції (які були засновані на романо-германській правовій системі). Відновлення рецепції римського права в епоху пізнього середньовіччя проявилось в поширенні на українських теренах Магдебурзького права, Литовських статутів та інших пам’яток права, які поєднали у собі право західноєвропейських країн (що належали до континентальної правової системи) з місцевими правовими традиціями. Цей процес не припинився і після входження українських земель наприкінці XVIII ст. до складу Австрійської та Російської імперій. Лише період перебування України у складі СРСР вніс у цю ситуацію певні корективи.

Період радянського панування в Україні обумовив домінування в ній соціалістичного типу права, який змінив класичну романо-германську правову систему. Проте і право радянської України сприйняло романо-германську концепцію правової норми. Закон вважався основним джерелом права. А звичаю і судовій практиці відводилась допоміжна роль. Доктрина не визнавалася джерелом права.

Після проголошення незалежності України правова система України почала формуватися як самостійна. Вона звільнилась від псевдосоціалістичної сутності, яка приглушила її континентально європейські корені, надавши їм класово-ідеологічних тонів і знову повернулась в романо-германську правову систему.

Зараз можна говорити про створення фундаменту незалежної правової системи України. Проте вона перебуває у стадії перехідного періоду і зберігає деякі риси соціалістичної системи. Водночас за період незалежності України було закладено правовий фундамент, що дозволяє стверджувати, що вона входить до романо-германського типу правової системи на правах її особливого європейського різновиду.

Як і решта країн романо-германської правової системи, Україна є країною кодифікованого права (причому протягом останнього десятиліття відбулось оновлення кодексів – замість старих, заснованих на соціалістичній правовій системі, було створено нові, засновані на принципах романо-германського права). Ще однією рисою, яка засвідчує базування права в Україні на принципах романо-германської правової системи є верховенство закону, який є головним джерелом права. Основним законом України є Конституція 1996 р. Прагнення України до євроінтеграції також мають бути пов’язані з приведенням її законодавчої бази у відповідність до європейських стандартів – тобто до сучасної концепції романо-германської правової системи.

Таким чином, можна вести мову про те, що право в Україні почало розвиватись у тісному взаємозв’язку з романо-германською правовою системою. Причому це тяжіння до стандартів континентальної правової системи виявилось настільки сильним, що фактично стало однією з невід’ємних рис вітчизняної правової культури. Підтвердженням цьому є, зокрема і те, що навіть в період перебування України у складі СРСР соціалістична правова система не змогла подолати цієї традиції. Тому після відродження незалежності України її право і повернулось до стандартів романо-германської правової системи – це є додатковим аргументом на користь європейського коріння української нації, її включеності у загальноєвропейський культурний процес, а отже – і додатковим аргументом на користь євроінтеграційних прагнень України та необхідності для нас вступу до Євросоюзу як нашого природного середовища.

ВИСНОВКИ.

Роблячи загальні підсумки досліджуваної теми, можемо констатувати, що її вивчення має тривалу історію. Історіографія теми представлена численними працями закордонних та вітчизняних дослідників. Проте у нас в радянський період вона була заполітизованою, що позбавляло її дослідження об’єктивності. Правда, останнім часом цей недолік долається. Активно залучаються праці закордонних юристів. Але вести розмови про завершений характер розробки даної теми є передчасним. Вони будуть тривати, оскільки еволюціонує і сама романо-германська правова система.

Дослідивши виток романо-германської правової системи, ми прийшли до висновку, що її становлення пройшло складний шлях розвитку. Починаючи з епохи раннього середньовіччя в континентальній Європі відбувалось поступове злиття норм римського права і варварських правових звичаїв. Цей процес мав тривалий характер, розтягся на все середньовіччя, захопив Новий час і завершився лише на початку XIX ст. після прийняття наполеонівських кодексів, які стали першоосновою сучасної романо-германської правової системи.

Шлях еволюції романо-германської правової системи значною мірою визначався змінами у правовій системі Франції, яка виступала своєрідним законодавцем правової культури серед країн романо-германської правової системи. Це знайшло своє відображення у законодавстві різних країн цієї правової системи, яке створювалися за зразком французьких кодексів. Певною мірою подібну до Франції роль у розвитку романо-германської правової системи відігравала також Німеччина.

Взагалі, розглядаючи поняття правової системи узагальнено, можна констатувати, що вона являє собою сукупність особливостей всіх державно-правових явищ, що властиві певній групі держав. Ці особливості сформувались історично під впливом різноманітних політичних, соціальних та економічних чинників і мають своїм наслідком сучасний стан права в цих країнах.

Романо-германська система права не є однорідною і в свою чергу може бути умовно поділена на кілька правових підсистем, кожна з яких є по-своєму оригінальною. Та не слід переоцінювати існуючі між ними відмінності. Їх схожість є значною, особливо якщо розглядати ці підсистеми в цілому. Тому ми спокійно можемо говорити про романо-германську сім’ю, відмовившись від пошуків в ній підгруп. Вони можуть бути знайдені, але лише на рівні однієї або декількох окремих галузей права. Таким чином, романо-германська правова система на сьогодні є доконаним фактом і домінує у більшості країн континентальної Європи, а також у ряді їх колишніх колоній та країнах, що здійснили рецепцію римського права (наприклад Японія).

Дослідивши структурні особливості романо-германської системи права, можна зробити висновок, що основним джерелом права в ній є закон, а інші види джерел виконують допоміжну роль і доповнюють його. Таким чином романо-германська система права має універсальний характер, порівняно з іншими правовими системами.

Окрім романо-германської (континентальної) правової системи існують також і інші, з якими, окрім спільних ознак, досліджувана нами правова система має і певні відмінності. Це зумовлює своєрідність і неповторність кожної з них, але разом з тим свідчить і про спільні закономірності їх розвитку та певну взаємопов’язаність. Це повною мірою стосується і України, яка розвивала свою правову культуру в контексті континентальної правової системи, але при цьому мала і власні особливості. Але оскільки кожна з європейських країн також має свої відмінності у різних аспектах культури (в тому рахунку і правової), але при цьому тяжіють до євроінтеграції як до універсального способу співіснування споріднених етнокультурних спільнот (що ніяким чином не спричиняє втрату власної ідентичності); то і Україна також має всі підстави для євроінтеграції, але це не призведе (як вважають окремі українські політики) до втрати власної ідентичності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Африка: энциклопедический справочник. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – Т. 1. – 672 с. – Т. 2. – 671 с.

2. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юрист, 1995. – 455 с.

3. Бек В.А. Рецепция Римского права в Западной Европе: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Л., 1950. –17с.

4. Берман Г.Д. Право і революція: Формування західної традиції права. – К.: IRIS, 2001. – 651 с.

5. Буткевич В. Міжнародне право. Основи теорії. – К.: Либідь, 2002. – 608с.

6. Васецький В.Ю. Права людини в романо-германській правовій системі // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. – 2004. – Вип. 24. – С. 60 – 66.

7. Голяк Л.В., Мацько А.С., Тюріна О.В. Порівняльне правознавство: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2004. – 200 с.

8. Глиняный В. История государства и права зарубежных стран. – Х.: Одиссей, 2003. – Ч. 1. – 832 с.

9. Григонис Э. Теория государства и права. Курс лекций. – СПб.: Питер, 2002. – 320 с.

10. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – Пер. с фр. В.А. Туманова. – М.: Международные отношения, 1997. – 400 с.

11. История новейшего времени стран Европы и Америки: 1945 – 2000. – М.: Простор, 2002. – 480 с.

12. Карбоннье Ж. Юридическая социология. – Пер. с фр. – М., 1986. – С.330.

13. Кашкин С. Право Европейского Союза. – М.: Юрист, 2003. – 925 с.

14. Кельман М. Загальна теорія держави та права зарубіжних країн. – Л.: Новий Світ, 2000. – 584 с.

15. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Тихомиров О.Д. Загальна теорія держави і права. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 317 с.

16. Комаров С. Теория государства и права. – М.: Норма, 2003. – 448 с.

17. Корчевна Л.О. Проблема різноджерельного права: Дослід порівняльного правознавства. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 360 с.

18. Корчевна Л. Українське право і романо-германська традиція // Право України. – 2004. – N 5. – С. 19 – 22.

19. Косарев А.И. История государства и права зарубежных стран. – М.: Норма, 2003. – 464 с.

20. Котюк В. Основи держави і права. – К.: Аттика, 2001. – 432 с.

21. Кузнецов В. Международное право. – М.: Юрист, 2001. – 672 с.

22. Матузов Н.И., Мацько А.В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юрист, 2001. –321С.

23. Мацько А. Міжнародне право. Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2002. – 216 с.

24. Мірошниченко М. Історія вчень про державу і право. – К.: Аттика, 2004. – 224 с.

25. Новейшая история стран Европы и Америки. XX в. – М.: ВЛАДОС, 2001. – Ч. 1. – 464 с.

26. Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права). – Одесса: Юридическая литература, 2002. – 278 с.

27. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. –Х.: Консул, 2005. – 656 с.

28. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн. – К.: Ин-Юре, 2003. – 584 с.

29. Суботін В.М., Філонов О.В. та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 327 с.

30. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 247 с.

31. Третьякова Т.А., Гуренко М.Н. История государства и права зарубежных стран. – К.: Правник, 1999. – 199 с.

32. Тимощук О.В. Порівняльний аналіз римських та романо-германських державно-правових інститутів як фактор погляду на періодизацію історії держави та права // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. – 2001. – Вип. 13. – С. 86 – 93.

33. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. – М.: Юрист, 2003. – Т. 2. – 520 с.

34. Філософія права. – К.: Юринком Интер, 2002. – 272 с.

35. Фридмен Л. Введение в американское право. – Пер. с англ. – М., 1992. – 287 с.

36. Фуше М. Европейская республика. – Пер. с фр. – М.: Международные отношения, 1999. – 168 с.

37. Чернецька О.В., Шилінгов В.С. Правові системи сучасності. – Ірпінь, 2003. – 101 с.

38. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М.: Юрист, 2002. – 576 с.

[1] Бек В.А. Рецепция римского права в западной Европе: Автореферат дис... к. юр. н. – Л., 1950 – С.6

[2] Давид Р. Основные правовые системы современности. – М., 1988. – С. 32.

[3] Давид Р. Основные правовые системы современности. – М., 1988. – С. 35.

[4] Школа юристів XI – XIII ст., що виникла в Болоньї й одержала назву від приміток (глосс), якими юристи супроводжували тексти кодексу Юстиніана.

[5] Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юрист, 1995 – С.33

[6] Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Х.: Консул, 2005. –С. 519.

[7] Карбоннье Ж. Юридическая социология. – Пер. с фр. – М., 1986. – С. 276 – 277.

[8] Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юрист, 2001. – С. 173.

[9] Фридмен Л. Введение в американское право. – Пер. с англ. – М., 1992. – С. 7 – 8, 17 – 18.

[10] Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юрист, 1995. – С. 8.

[11] Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Х.: Консул, 2005. –С. 538.

[12] Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. – М.: Юрист, 2003. – Т. 2. – С. 169 – 269.

[13] Там само. – С. 375, 375 – 398.

[14] Глиняний В. История государства и права зарубежных стран. –Х.: Одиссей, 2003. – Ч. 1. – 832 с.; Третьякова Т.А., Губенко М.Н. История государства и права зарубежных стран. – К.: Правник, 1999. – 199 с.

[15] Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М.: Юрист, 2002. – С. 466 – 471.

[16] История новейшего времени стран Европы и Америки: 1945 – 2000. – М.: Простор, 2002. – С. 87 – 88.

[17] Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. – М.: Юрист, 2003. – Т. 2. – С. 281 – 294.

[18] З 2006 р. почала реалізовуватись адміністративно-територіальна реформа, яка передбачає суттєве розширення повноважень земельних урядів. Це має знайти своє відображення в новій редакції Конституції ФРН.

[19] Косарев А.И. История государства и права зарубежных стран. – М.: Норма, 2003. – 343 – 347.

[20] Новейшая история стран Европы и Америки. – М.: ВЛАДОС, 2001. – Ч. 1. – С. 425 – 428.

[21] Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М.: Юрист, 2002. – С. 369 – 373; Косарев А.И. История государства и права зарубежных стран. – М.: Норма, 2003. – С. 343 – 344, 417 – 420.

[22] Африка: энциклопедический справочник. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – Т. 1,2.

[23] Косарев А.И. История государства и права зарубежных стран. – М.: Норма, 2003. – С. 348 – 352; Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М.: Юрист, 2002. – С. 354 – 360.

[24] Див.: Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юрист, 1995.

[25] Корчевна Л. Українське право і романо-германська традиція // Право України. – 2004. – N 5. – С. 19 – 22.