Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою - Правознавство - Скачать бесплатно

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує насампе­ред захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими вона перебуває у цивільних відносинах.

Гарантією від необгрунтованого визнання особи безвісно від­сутньою є те, що рішення про визнання особи безвісно відсут­ньою приймає лише суд. До того ж, ст.43 максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана без­вісно відсутньою, передбачаючи, що для цього необхідно, аби

протягом одного року в місці її постійного проживання (ст.29 ЦК) немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце пере­бування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомос­ті, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначений ЦПК. Заява подається заінтересованою особою до суду за місцем її про­живання (чи є заявник заінтересованою особою, встановлює суд) Суд розглядає справу в порядку особливого провадження з обов'яз­ковою участю прокурора.

Слід звернути увагу на те, що закон розрізняє поняття "фізична особа, місце перебування якої невідоме" та "фізична особа, визна­на безвісно відсутньою" (ст.44 ЦК).

Відмінність полягає в тому, що безвісно відсутньою фізична особа вважається лише з моменту набрання чинності рішенням су­ду про визнання її такою. До цього (але з моменту звернення заяв­ника або органу опіки та піклування до нотаріуса з відповідною за­явою) особа вважається такою, місце перебування якої невідоме.

На перший погляд, може видатися, що фізична особа повинна вважатися такою, місце перебування якої невідоме, вже з моменту отримання останніх відомостей від(про) неї. Проте такий висновок суперечить ч.2 ст.44 ЦК, яка пов'язує правові наслідки із заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування до нотаріуса

Над майном фізичної особи, визнаної судом безвісно відсут­ньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме, після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої осо­би опише належне їй майно, встановлюється опіка.

Опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсут­ньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, прий­має виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за ра­хунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце пе­ребування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати, погашає зо­бов'язання, термін виконання яких настав, тощо.

За необхідності постійного управління майном воно переда­ється за рішенням суду в довірче управління (ст.1032 ЦК). Упра­витель вправі, відповідно до цього договору, вчиняти будь-які дії в інтересах відсутнього власника. При цьому правочини управи­тель укладає від свого імені, вказуючи, що діє як управитель май­ном. Управитель має право на винагороду, передбачену догово­ром, і право на відшкодування необхідних витрат за рахунок до­ходів від використання майна, але, у свою чергу, несе відповідаль­ність за неналежну дбайливість у ставленні до майна (ст.ст.1042, 1043 ЦК).

Закон передбачає також інші наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім: припиняється дія виданої ним довіреності (ст. 248 ЦК); шлюб з особою, визнаною безвісно відсутньою, розрива­ється в органах РАЦС (ст. 107 СК) та інші

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення су­ду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у випадку появи фізичної особи, місце перебування якої було неві­домим.

Для цього необхідним є дотримання таких умов: 1) фізична осо­ба, визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержано відомості про місце її перебування; 2) є заява цієї особи або іншої заінтере­сованої особи; 3) скасування судом рішення про визнання фізич­ної особи безвісно відсутньою (ст.ст.44, 45 ЦК). Аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи, місце перебу­вання якої було невідомим (крім скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оскільки такого рі­шення у цьому випадку не було).

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвіс­но відсутньою, а також поява фізичної особи, місце перебування якої було невідомим, є також підставою для припинення договору про довірче управління. Якщо шлюб був розірваний, він може бу­ти поновлений органом РАЦС за спільною заявою подружжя за умови, що жоден з них не уклав новий шлюб (ст.118 СК).

Якщо особа, визнана безвісно відсутньою, або місце знаходжен­ня якої невідоме, не з'явилася і не подає про себе відомостей, нас­тупним кроком є оголошення фізичної особи такою, що померла.

Згідно зі ст.46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного ви­падку, — протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу по­мерлою І до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Отже, ЦК передбачає кілька строків, що мають правове значен­ня для визнання особи такою, що померла:

три роки — загальний строк;

два роки від дня закінчення воєнних дій — у разі, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з цими діями;

шість місяців — якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку (при катастрофах, стихійному лиху тощо);

строк, визначений судом, але не менший шести місяців — за­лежно від конкретних обставин.

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання закон­ної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвіс­ти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави при­пустити загибель останньої від певного нещасного випадку чи у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом у по­рядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

При цьому слід враховувати, що підставою для оголошення осо­би померлою є не факти, які напевне підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від вста­новлення судом факту смерті особи у певний час І за певних обста­вин у разі відмови органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особис­тих немайнових чи майнових прав фізичних або юридичних осіб.

Оскільки оголошення фізичної особи такою, що померла, ґрун­тується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголо­шення фізичної особи померлою прирівнюються до правових нас­лідків, які настають у разі смерті (ст.47 ЦК). Це означає, що після оголошення фізичної особи такою, що померла, відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст 104 СК).

Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою грунту­ється на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадко­ємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, нак­ладає на нього заборону відчуження (ст.47 ЦК).

Якщо фізична особа, оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем пере­бування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошен­ня її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої осо­би скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи помер­лою (ст.48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про ого­лошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі запису актів цивільного стану.

На підставі такого рішення фізична особа, оголошена помер­лою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повер­нення цього майна або відшкодування його вартості. Але задово­лення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголо­шення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно пе­рейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, як­що буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона зна­ла, що фізична особа, оголошена померлою, жива. У разі немож­ливості повернути майно в натурі особі, оголошеній померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було ними реалізоване, зазначе­ній особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

В інших випадках майно чи його вартість поверненню не підля­гають

При поверненні майна фізичній особі, оголошеній померлою, вона має право вимагати від того, хто володів майном, повернення чи відшкодування отриманих ним доходів з вирахуванням зробле­них необхідних витрат на майно. Питання про долю поліпшень майна, зроблених тим, хто ним володів, вирішується залежно від того, чи можна відділити ці поліпшення без пошкодження майна. Якщо поліпшення можна відділити, той, хто володів майном, впра­ві залишити їх за собою. Якщо відділення їх неможливе, володілець майна має право вимагати компенсації витрат на поліпшення май­на. При цьому вказані витрати оцінюються як такі, що не переви­щують розміру збільшення вартості майна.

Шлюб громадянина, оголошеного померлим, може бути понов­лений органами РАЦС за спільною заявою подружжя, якщо жоден з них не уклав новий шлюб (ст.118 СК).

Для задоволення вказаних вимог і повернення майна чи випла­ти зазначених сум час появи фізичної особи, оголошеної помер­лою, значення не має.