Проблеми реконструкції в науковому пізнанні - Наукознавство - Скачать бесплатно
в якому вiдмiннiсть мiж плiдними припущеннями i конвенцiями-фiкцiями є майже вiдносною.
Теза Дюгема-Куайна є суперечлива: з одного боку, в нiй є розумне застереження не вiдмовлятись поспiхом вiд ранiше прийнятих теорiй, якi до тих пiр виправдовували себе у практицi пiзнання, допоки не вичерпано всi можливостi їх концептуального вдосконалення, а з iншого - ця теза заперечує наявнiсть яких-небудь меж у конвенцiоналiстських вдосконаленнях ранiше прийнятої теорiї.
Коли Фейєрабенд наполягає на принципi безмежного примноження гiпотез, важко позбавитись вiд думки, що висувається дещо протилежне принциповi впертостi. В деякiй мiрi тут вiн слiдує за Ляйбнiцем, принципи методу котрого виглядали цiлком протилежними один одному (такими є, наприклад, принципи всезагальних вiдмiнностей i безперервностi), але гносеологiчно та онтологiчно становили єднiсть. Принцип помноження гiпотез протистоїть принципу їх впертостi i об'єднується з ним девiзом "все довзолено". Рекомендуючи не довiряти жоднiй теорiї, як би там багато i яким б вагомими не були факти для її пiдтвердження, Фейєрабенд радить не довiряти i тим фактам, котрi її спростовують чи хоча б з нею не узгоджуються. Дозволяючи зберiгати довiру до даної теорiї, вiн переносить рекомендацiю про довiру i на всi можливi альтернативи.
Таким чином, теза пролiферацiї означає рекомендацiю зберiгати будь-яку альтернативу, що приймається, а теза про мiцнiсть - спрямовувати довiльний вибiр на що завгодно.
Фейєрабенд радить без вагань запускати в дiю принцип пролiферацiї вже при наявностi хоча б одного факту, що суперечить данiй теорiї. В цьому вiдношеннi даний принцип повнiстю спiвпадає з принципом фальсифiкованостi Поппера у найбiльш раннiй його редакцiї. Але принцип пролiферацiї в цiлому йде шляхом подальшої суб'єктивiзацiї науки: адже його автор припускає застосування цього принципу i за вiдсутностi всякого фальсифiкуючого факту, ще до появи такого i незалежно вiд того, як ми оцiнюємо перспективи його появи. I все ж, услiд за Поппером, фальсифiкуючi факти рано чи пiзно з"являться i всяка теорiя є не бiльше нiж гiпотезою, припущенням, тимчасовим замiнником знання; в майбутньому всяка дана теорiя все рiвно буде вiдкинута i замiнена iншою, також тимчасовою побудовою. Однак, Фейєрабенд зауважує, що "жодна теорiя нiколи не узгоджується (за межами помилок обчислювання) з наявними даними"[13. -с.275]. в абсолютному вiдношеннi i що завжди є не тiльки факти, якi не можуть бути поясненi нею в рамках даної теорiї, але й факти, якi не вкладаються в цi рамки, а навiть при теперiшньому станi теорiї їй суперечать. Вiдповiдно, нiколи не буває абсолюнто повного пiдтверження теорiї, а експерименти не є абсолютним критерiєм.
На думку Фейєрабенда, у випадку застосування принципу "роби, що бажаєш" в методологiчних та теоретичних розмiрковуваннях "аргументи будуть носити дiалектичний характер, тобто вони будуть спиратись на мiнливу рацiональнiсть, а не на фiксовану множину стандартiв..."[13. -с.268]. Пiд мiнливою рацiональнiнстю розумiється настанова вченого на "заготовлення" альтернативних теорiй, прогляд множини рiзних гiпотез i припущень, в тому числi й прямо альтернативних одна однiй.
Обидва методологiчних принципи Фейєрабенда прямують до спiвпадiння i спираються на контрiндукцiю. Однак, це, водночас, i конрдедукцiя, оскiльки Фейєрабенд вiд виведення одних iстин з iнших, так само як i вiд порiвняння старих i нових тверджень за ступенем об'єктивностi знання, що мiститься в них. В такому випадку, якi б альтернативи не висувались, їх вже не можна оцiнювати з точки зору збiльшення чи зменшення прийнятностi конкуруючих (як нових, так i старих) тверджень та теорiй: конвенцiоналiзм всiх їх в однаковiй мiрi оцiнює як квазiгiпотези.
Пiзнання, за Фейєрабендом, "не являє собою поступове наближення до iстини, а швидше є океаном, що збiльшується, взаємно несумiсних (можливо, навiть неспiврозмiрних) альтернатив, якi вносять внесок не в наукову iстину, а в розвиток нашої свiдомостi" [13. -с.282]. Це один з виразiв антикумулятивiзму - концепцiї iсторiї науки, яка пропонується Фейєрабендом услiд за Куном та Поппером. У своєму скрайньому варiантi ця концепцiя заперечує, що в науковому пiзнаннi зберiгається деяке стале ядро об'єктивних iстин. Тим самим вiдкидається факт розвитку у вiдноснiй iстинi моментiв iстини абсолютної.
Розмiрковування про взаємонеперекладуванiсть iдей, а тому - i про рiвноцiннiсть наукових теорiй та мiфiв, виявляє, що апелюють не тiльки до фактiв теоретичної навантаженостi емпiричних констатацiй, а й до тих фактiв iсторiї науки, якi свiдчать про повернення до деяких попереднiх уявлень, однак тепер, це починає вiдбуватися не тiльки на рiвнi емпiрiї. Таким чином, коли мова йде про неспiвмiрнiсть, тодi скорiше за все плутається два рiвня сприйняття знання: епiстемологiчний i методологiчний. Вони дiйсно неспiвмiрнi, якщо спiвставляти їх безпосереднiм чином.
Література
1. Дюгем П. Физическая теория, ее цель и строение. Спб. 1910.
2. Тулмин Ст. Концептуальные революции в науке//Структура и развитие науки. -М.,1978.
3. Кун Т. Структура научных революций. -М.,1975.
4. Тулмин Ст. Человческое понимание. -М.,1984.
5. Toulmin S. The philosophy of science. -London,1953.
6. Рижко В.А. Концепцiя як форма наукового знання. -К.,1995.
7. Lakatos J. History of science and its rational reconstructions//Scientific revolution. -Cembridge,1970.
8. Лакатос И. История науки и ее рациональные реконструкции//Структура и развитие науки. -М.,1978.
9. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских програм. -М.,1995.
10. Дэвидсон Д. Об идее концептуальной схемы//Аналитическая философия: Избранные тексты. -М.,1993.
11. Антология кинизма: Фрагменты сочинений кинических мыслителей. -М.,1984.
12. Тулмин Ст. Человеческое понимание. -М.,1984.
13. Фейерабенд П.К. Избранные труды по методологии науки. -М.,1986.
14. Чуйко В.Л. Нацiональна мова науки як феномен iсторiї культури//Проблеми фiлосософiї. -К.,1991, N88.
|
