Время - это:
Результат
Архив

Главная / Рефераты / Народні промисли / Художня обробка деревини


Художня обробка деревини - Народні промисли - Скачать бесплатно


Зміст

І. Вступ

ІІ. Основна частина

ІІІ. Інструменти, приладдя та матеріали

ІV. Висновок

V. Список літератури

VІ. Додатки

Багата і щедра талантами земля Прикарпаття. Сама казкова природа з її мальовничими пейзажами, з барвистими килимами лісових галявин, запашними полонинами і гомінкими отарами, неспокійними гірськими ріками і потічками, глибокою блакиттю карпатського неба була першоджерелом натхнення багатьох поколінь народних митців цього чудового краю, які пронесли через віки своє чарівне самобутнє мистецтво.

Художні вироби Прикарпаття здавна привертали увагу високою майстерністю. Творчий геній митців із народу, долаючи тяжкі умови чужоземного гніту соціальних несправедливостей уперто пробив собі шлях до вершини світової культури. Невичерпна фантазія, багатство кольорових рішень, мудрість і дотепність, безпосередність і оптимізм, особливе чуття декоративності, високий ступінь узагальненості образів - це ще далеко не всі риси, якими можна охарактеризувати творчість високообдарованих митців Прикарпаття.

Кожній людині дорогий той куточок землі, де вона народилася, вперше поглянула на світ, зробила свій перший крок. Людину завжди, де б вона не знаходилась, вабить до себе маленька батьківщина своєю красою, людьми, небом, сонцем, яке тут світить по-особливому, рікою з її неповторним мелодійним шумом. Але не уявляю людини, яку б не зачаровував наш карпатський край своїми красивими горами і пагорбами, які густо покриті стрункими карпатськими красунями - смереками, що своїми голівками торкаються голубизни неба; крутими буковими плаями; полонинами, де трави сягають поясу; карпатськими невтомними ріками і потічками з чарівним наспівом. І здається вся ця краса природи притаманна доброму, щирому серцю, завжди веселих, говірких, працьовитих гуцулів.

Говорячи про наш край не можна не згадати про чудовий куточок Гуцульщини, який дістав романтичну назву "Річка". Перша згадка про село в історичному матеріалі датується 1735 р.

Розміщено село в карпатській долині, яку захищають надійні сторожі-кручі Брусний, Кичера і Буковець. Підгір'я покриті стрункими смереками і розлогими буками. Вздовж села протікає ріка Річка, яка впадає в Рибницю. Неможливо налюбуватися відблиском ріки, що пробивається крізь густе гілля бука. Здається річка нагадує про те чисте, як її вода, життя чудового народу.

Але в період грози не впізнати цієї лагідної доброї річки. Вона, нагадуючи 1941 рік, піниться, шумить, рве береги, ніби прагне волі. Так в роки Великої Вітчизняної війни встали на боротьбу проти фашизму річківчани, вони вірили в перемогу над фашизмом і як могли наближали її. І в 1944 році вдруге на чисте блакитне небо зійшло сонце свободи.

В Річці, такому мальовничому куточку, з початку існування села почало розвиватися народне мистецтво. Майстри намагалися в своїх творах передати красу рідного краю, настрій людей. Серед різноманітних видів народної творчості - художнє ткацтво, килимарство, вишивки, писанкарство, художня обробка металів, виробництва шкіряних предметів, виготовлення дитячих іграшок із сиру, - мистецтво художньої обробки дерева, особливо художня різьба, займає тут найголовніше місце. Традиції Яворівської школи різьбярства і насамперед творчість Шкрібляків, мали величезний вплив на характер формування стильових особливостей річківських майстрів і знайшли тут численних послідовників.

В історію мистецтва художньої обробки дерева річківські майстри вписали не одну славну сторінку. Серед них найбільш відомі імена Марка Мегединюка (1842-1912), Петра Мегединюка (кінець ХІХ - початок ХХ ст.), Миколи Медвідчука (1880-1946), Василя Якіб'юка (1877-1959), Лукина Якіб'юка (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.), Бориса Якіб'юка (перша половина ХХ ст.), Якова Тонюка (1903-1957) і його сина Василя (1928 р.), Миколи Тонюка (1909-1937), Василя Білака, Миколи Білака, братів Кіщуків - Олекси, Івана і Миколи, Василя і Миколи Федоровичів, Юрія Грималюка (1860-1945) і його синів Івана та Василя.

Окремо треба згадати про творчість різьбярів-жінок. Це Катерина Кіщук (1914), Марія Тонюк (1906), Параска Петрів (1914), Настя Тонюк (1916), Ганна Словак (1921), Катерина Тонюк (1933).

Вивчаючи творчість різьбярів-річківчан, можна помітити не лише спільність стильових ознак, що об'єднують їх з майстрами яворівської школи, але й ту специфічну своєрідність, яка властива тільки річківцям. Асортимент виробів тут майже такий як у яворівських різьбярів. Це переважно речі домашнього вжитку, настінні прикраси.

Спосіб декорування виробів дещо ускладнюється. Удосконалюється і техніка точіння, як один із способів художньої обробки деревини.

В художньому оздобленні предметів частіше вживається інкрустація перламутром, кольоровим металом, бісером, різними породами дерева. Пізніше для цієї ж мети почали застосовувати різноколірний каучук і фарбоване дерево. Помітно ускладнюється рисунок орнаментальних мотивів і цілих композицій.

Часом перенасичення декором призводило до втрати природної фактури деревини. Орнаментальні мотиви, що виконуються інкрустацією, нерідко своїм зовнішнім блиском і мерехтінням відвертають увагу від прекрасно виконаних мотивів чистої різьби.

Потягом до надмірної декоративності тяжіли іноді навіть визначні річківські майстри. Зокрема, це помітно у виробах визначного майстра Марка Мегединюка, чия творчість мала вирішальний вплив на формування стильових особливостей усієї річківської школи. До речі, із багатої спадщини цього майстра до нас дійшло тільки кілька виробів. Це скринька і барильце виконані в 1904 році. Оздоблені орнаментом, бісером та кольоровим металом з елементами гравірування та карбування. Ці роботи зберігаються в музеї Косівського технікуму. Крім того у Львівському музеї етнографії і художнього промислу знаходяться гуцульські цимбали роботи М.Мегединюка. Відомо також, що художні вироби М.Мегединюка експонувались у свій час у Відні, Празі, Бухаресті в 1906 році, Чернівцях 1908 р., Одесі 1912 р., і були відзначені золотими і срібними медалями.

Почин Марка Мегединюка продовжили інші різьбярі Річки. Немалу частку в загальний розвиток різьби по дереву вніс Яків Тонюк.

Яків Тонюк (1903-1957 рр.) продовжував традиції попередників, але багато свого часу витрачав на розробку нових елементів, багато нового вніс в розвиток різьби по дереву. Свої роботи (рахви, шкатулки, рамки, альбоми) виконував в техніці інкрустації і порівняно з малим використанням сухої різьби. Роботи Якова експонувались в містах України та за рубежем. Майстер був нагороджений дипломами і медалями.

Творчий шлях батька продовжив син Василь Якович. Народився Василь Тонюк в 1928 р. Вчився різьби по дереву у свого батька з десяти років. Навчався в річківській початковій школі і закінчив три класи в 1939 році. В 1970 році закінчив середню вечірню школу в с.Річка. На роботу поступив в артіль "Гуцульщина" в 1945 році. В 1962 році перейшов працювати в художні майстерні м.Косова де і зараз працює.

В члени Спілки художників поступив в 1962 р. Брав участь у виставках:

- 1954 році. Присвяченій 300-річчю Возз'єднання України з Росією (м.Київ).

- 1958 році. Учасник виставки народного мистецтва (м.Ліль, Франція).

- 1958 році. Учасник виставки народного мистецтва (м.Софія). Виставив роботи: баклаги, цукорниці, ракви, тарелі, бочечки для вина, сервізи.

- 1959 році. Виставка народного мистецтва (м.Улан-Батор, Монголія).

- 1961 році. Виставка до 100-річчя з дня смерті Т.Г.Шевченка /тематична ваза/.

1963 році. Виставка народного декоративного мистецтва (м.Київ)

/ тарілка з зіркою, намисто, перстені /.

- 1964 році. Виставка присвячена 150-річчю з дня народженняТ.Г.Шевченка.

Василь Якович Тонюк з великим захопленням, творчим вогником працює в даний час. Його твори сповнені народними традиціями ще довго будуть служити зразком для інших майстрів.


Художня обробка дерева - найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва. Виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення. За формотворчими техніками художнє деревообробництво поділяється на відповідні галузі: бондарство, деревообробне токарство, столярство та декоративне різьблення.

Матеріали. Деревина з давніх часів була улюбленим і цінним матеріалом. Вона міцна й пружна, має невелику питому вагу. Барвники, оліфа й лаки надійно захищають дерев'яні вироби від води і водночас посилюють декоративне звучання текстури. Глибоке розуміння й знання властивостей деревини та інших матеріалів в усі часи залишалися незмінною основою народного мистецтва.

За твердістю породи дерева різнять на м'які (липа, осика, вільха, горіх, черешня) і тверді (клен, дуб, бук, в'яз, тис, акація, явір, груша, слива, яблуня та ін.). Твердість деревини залежить також від її вологості та напрямку зрізу: найбільшу твердість має торцевий зріз, найменшу - радіальний. На декоративні якості деревини впливають колір, фактура і текстура.

Колір деревини вказує на спектральний склад світлового потоку, відбитого деревиною. Він залежить від породи, умов росту, віку дерева. Породи помірного клімату України мають переважно бліде пофарбування. Південні і тропічні породи деревини наділені яскравим кольором - жовтим, червоним, вишневим, коричневим тощо. Інтенсивність пофарбування зростає з віком дерева.

Фактура деревини - це характер малюнку волокон серцевинних променів. Текстура різних порід дерева дуже різноманітна: у липи і вільхи - майже непомітна, а в горіха і сосни - чітко виражена.

Добираючи деревину для художніх виробів, ремісники з найдавніших часів строго враховували не тільки фізичні (твердість, розколюваність, гнучкість), декоративні (колір, текстура, фактура) якості, а й смакові властивості (дух) деревини. Дух має кожна порода. Ароматичними є переважно ефірні масла, смоли і дубильні речовини -таніди. Особливо сильно пахне свіжо зрубана деревина. З часом, при висиханні її запах послаблюється, а при нагріванні знову посилюється.

Деревина звукопровідна. Тому її використовують для виготовлення дерев'яних, струнних і смичкових інструментів. До резонансної деревини належить бук і ялина. Бук, придатний для музичних інструментів, повинен рости на кам'янистих гірських грунтах, на висоті понад 800 м над рівнем моря, віком більше 130 років.

Наявність різноманітних фізичних , декоративних, смакових та інших якостей деревини дає змогу поділити породи на такі, що найбільш придатні для 1) бондарства (верба, сосна, ялина, липа, дуб та ін.); 2) токарства (осика, вільха, тополя, береза, груша та ін.); 3) столярства (сосна, ялина, тис, дуб, горіх, шовковиця та ін.); 4) різьбярства (липа, осика, явір, вільха, клен, груша, яблуня та ін.). Народні майстри використовували також деревину сливи, кедра, тиса, користувалися й привозною сировиною - кипарис, червоне дерево (махагонь), лимонне дерево, палісандр тощо. З неї виготовляли невеликі коробочки, порохівниці, табакерки, пенали, хрестики, іконки і под.

З другої половини ХІХ ст. гуцульські майстри інкрустували вироби різноманітними кольоровими матеріалами, а саме: фарбованим деревом, "вареним" у природних барвниках (виварах цибулиння, лушпиння волоського горіха, настої з дикої яблуні, польового хвоща та ін.), а також хімічних анілінових фарбах. Легко доступним був баранячий ріг, перламутр. На ярмарках можна було купити мідний і латунний дріт, бляху, бісер - порцеляновий (білий, синій, червоний) та скляний, тьмяніших кольорів. Усі ці матеріали давали змогу вирішувати різноманітні композиційні завдання колірного і фактурного характуру.

Техніки. У художній обробці дерева одні технічні прийоми і засоби виразності створюють цілісну функціональну форму предметів, інші мають лише декоративне спрямування і завершують художнє оформлення виробів. До формотворчих технік належать вирізування, видобування, виточування, бондарні та столярні прийоми.

Видовбування - одна з найдавніших технік - полягає у поступовому вибиранні деревини з масиву виробу, внаслідок чого утворюється заглибина, порожнина або отвір. За допомогою сокири, долота і видовбача майстри виготовляють передусім побутові предмети - човни-довбанки, ночви, ступи, черпаки, сільнички тощо. Вони вирізняються значною товщиною стінок, міцністю, округлою і масивною формою, внутрішнім заглибленням овальної та криволінійної конфігурацій.

Вирізування (витесування, вистригування) - різноманітні технічні прийоми, за допомогою яких майстри вручну моделюють з дерева форму побутових предметів та декоративних виробів. Необхідні інструменти: сокира, тесак, ніж, струг, різці та ін. Цими прийомами користуються не тільки теслі, а й столярі, бондарі, роблячи заготовки. Вирізування інколи поєднується з видовбуванням і переходить в об'ємне різьблення, часом сполучається з профілюванням.

Виточування - техніка обробки дерева і самостійна галузь народного художнього промислу (токарство). У процесі обертання дерев'яну заготовку на токарному верстаті обробляють пласкими і півкруглими долотами, фігурними різцями, гачками тощо. В історії токарства відомі такі конструкції верстатів: лучковий з почерговим рухом, ручний з поперечно-обертовим рухом, ножний обертовий, ножний обертовий з маховиком, механічний з кінним приводом, водяним, паровим, електричним двигунами. Поширення токарного виробництва в минулому було пов'язане насамперед із виготовленням дерев'яного точеного посуду.

Сучасні народні майстри й професійні художники широко використовують техніку виточування не лише для виробництва різноманітного посуду, а й при виготовленні жіночих прикрас, дитячих іграшок тощо. Ця своєрідна техніка дає змогу створювати нескінченну кількість пластичних художніх форм.

Поштовхом до цієї роботи, мене надихнули експозиції Коломийського музею "Гуцульщина".

Мені дуже сподобалися роботи народних майстрів нашого регіону, а особливо ще мебель, яка прикрашала інтер'єр хат.

Сподобалась різьба, точені елементи, вишуканість форм і об'ємів, текстура і художнє рішення.

Вони враховують породу дерева, поєднують різні різьби інкрустації, інтерції між собою.

І тому я вирішив зробити на дипломну роботу крісло.

Спочатку ескізи були пов'язані з різними стилями з бароко, готикою, роккоко. Але накінці я зупинився на "модерні".

І пов'язав його з елементами гуцульсьогої різьби і ажурної різьби, також з точеними речами.

Для роботи я використав матеріал: дерево і дуб. Тому що він міцний, не боїться вологи і має прекрасну текстуру.

Інструменти для різьби - це різці, фучок, мечековидний і косяк. Виконав такі елементи, як розетка, копанички, зубці. А для ажурної різьби використовував електролобзик і ручну електрофрезу.

Для точених речей використав токарний станок СТД - 20 м.

Також використовував клей ПВА для склеювання шипів, ЛАК світлий столярний.

І в кінцевому результаті в мене вийшло крісло в стилі "модерн" з елементами гуцульської і ажурної різьби.

Список використаної літератури

1. "Декоративне прикладне мистецтво". С.А.Антонович, Р.В.Захарчук-Чугай, М.Є.Станкевич. - Львів, 1992.

2. "Художнє випалювання". Ю.Соколов. - Москва, 1987.

3. "Різьба по дереву та випилювання лобзиком". І.А.Славко, М.О.Захаров. - Київ, 1958.



Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов