Вишивка Снятинщини - Народні промисли - Скачать бесплатно

узору площу і дає вільний рисунок заокруглених форм. Більшість вишивок минулого виконано “по нитці”. Ці способи пов’язані з фактурою тканини і дають переважно геометричні форми. З геометричними мотивами пов’язане і прозоре шитво – вирізування, колення, кручення та мереження – типове для вишивок ХІХ ст..

В західних областях України вишивають дуже багато. Майже кожна жінка з молодих літ вміє і любить вишивати. У компонуванні мотивів і поєднанні кольорів вишивальниці користуються незначною кількістю елементів, для кожного з яких мають окрему усталену назву “качела” (ромб, квадрат), кривуля (ламана лінія), головка (геометрична фігура), клинці (трикутники), ламки (з’єднані в одній точці три або чотири рисочки), рожі, зірки купки (назви розет), ріжки, пшеничка та інший якими означають вигляд геометричних мотивів. Маючи в пам’яті такий запас орнаментальних знаків та усталену схему орнаментальної побудови, вишивальниці творять незліченні комбінації узорів. Прекрасні узори, повні фантазії, художнього змісту і чуття, що хвилюють, як поетичні твори, вони вишивають з уяви і з пам’яті.

РОЗДІЛ ІІІ.

3.1. Народні майстри вишивки Покуття

Найбільш масовим видом народної творчості Прикарпаття є мистецтво художнього вишивання. Народилося воно ще тоді, коли з’явилося домоткане полотно.

Вишивання часто використовується як прикраса жіночого і чоловічого одягу, предметів домашнього вжитку, як оздоба рушників, наволочок, скатертей, занавісок і т.п. У кожній сім’ї вишивка є тим невід’ємним художнім компонентом, що органічно увійшов у культуру роботу населення. З покоління в покоління передаються, збагачуються і шліфуються традиції художнього вишивання як однієї з важливих галузей народної творчості.

Асортимент предметів, у якому тепер практично знаходить застосування художня вишивка, дуже великий. Це свідчить про любов народу до здобутків традиційної художньої культури, про його естетичні смаки.

Мистецтво художнього вишивання широко використовується в створенні декоративних прикрас, в нових сучасних моделях жіночого і дитячого вбрання, в оздобленні жіночих сумочок.

Художня вишивка вдало використовується в інтер’єрах сучасних приміщень – у житлах трудящих, у Палацах культури в ресторанах, кімнатах відпочинку, готелях тощо. Вона вносить в побут своєрідну святковість, урочистість.

У багатьох районах Прикарпаття при художньо-промислових фабриках організовані цехи художнього вишивання (Косів, Кути, Космач, Яблунів, Коломия, Івано-Франківськ тощо). Удосконалюючи свою майстерність, творці художньої вишивки знаходять все нові й нові мотиви.

Герасимович Г. На Прикарпатті провідне місце здобула творчість майстрині народної вишивки Ганни Юліанівни Герасимович (нар. 1889 р.) в м. Косові. Прекрасний фахівець, невтомний ентузіаст улюбленої професії, збирач і охоронець кращих народних зразків художнього ткацтва та килимарства, Г.Герасимови створила багато нових оригінальних композицій, що здобули широке визнання. Орнаменти народної художниці застосовуються в килимах, веретах, ліжниках, скатертях, занавісках, гардинах, у верхньому чоловічому та жіночому одязі.

З перших днів заснування Косівського училища прикладного мистецтва до похилого віку Герасимович працювала майстром відділу художньої вишивки. Під її керівництвом підготовлено цілу плеяду здібних спеціалістів, які нині працюють у різних регіонах України.

Багато робіт Герасимови включено до постійних експозицій в музеях (Київ, Львів, Івано-Франківськ та інших).

У 1956 році вже в похилому віці вона вишила портрет Івана Франка до 100-річчя з дня народження (експозиція в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини).

Знаменною подією в творчому житті Герасимович було прийняття її в члени Спілки художників України в 1958 році.

Декілька зразків й вишивок експонувалось на виставці в Москві в 1960 р.

Відомим на Покутті є прізвище талановитої вишивальниці з села Шешори Ганна Василівна Василащук. Село Шешори лежить у самому серці гір, серед стін зеленого прадавнього лісу. Це віддавна знаний центр художньої вишивки на Івано-Франківщині. Високі художні традиції ткання та вишивки продовжують сучасні майстри: М.Федорчук, В.Мартищук, Г.Мартищук, М. Курій щук, Д.Соколюк. Їхні соковиті за кольором, майстерно оргаментоввані вироби не раз експонувалися на республіканських виставках. Але найбільше вславилась з-поміж усіх шешорських майстрів лауреат Державної премії Т.Г. Шевченка Ганна Василівна Василащук. Народилася 1924 р. 2 листопада в селі Шешори на Косівщині, в бідній селянській сім’ї. В 1939 р. закінчила п’ять класів місцевої школи. Відтоді змушена йти на заробітки. 1939 – возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. Час, коли Г.В.асилащук вирішує присвятити себе творчості. 1964 – у цей рік ряд творів майстрині був придбаний провідними музеями республіки, зокрема ті, які вона присвятила 150-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. А в 1967 – у Києві, в Державному музеї Т.Г.Шевченка, відбулася персональна виставка творів майстрині. В 1968 р. відбулося дві виставки творів Г.В. Василащук – у Києві та Каневі. За високі досягнення в розвиткові українського народного декоративного мистецтва їй було присвоєно звання лауреата Державної премії ім.. Т.Г. Шевченка. Вже в 1971 р. Г.В. Василащук прийнято до спілки художників. Протягом багатьох років вона обиралася депутатом селищної і районної Рад народних депутатів, тривалий час очолювала сільську жіночу раду, брала участь у роботі VІ з’їзду художників України.

Витоки творчості Михайлини Сабадаш з Коломиї ґрунтуються на давніх традиціях прикарпатської вишивки, що виділяється стриманим колоритом з перевагою темно-червоних, чорних кольорів витонченою ювелірною проробкою деталей орнаменту. Основним засобом художньої виразності виставок Сабадаш виступає чітка графічна лінія, переважно чорного кольору, що утворює і підкреслює основні форми малюнка, які потім ускладнюються і доповнюються і ними кольорами.

Сабадаш творчо інтерпретує традиції народної вишивки. Вона застосовує у своїй творчості найпоширеніші техніки - хрестик, “Стебнівку”, гладь, але найулюбленішою залишається “низинка”. Майстриня натхненно і сміливо фантазує в створенні орнаментів чоловічих і жіночих сорочок. Світ асоціативних уявлень майстрині розкривається насамперед у вишивці рушників. Образна змістовність їх будується через ритмічно-пластичні мотиви, певний колорит. Так, основа художнього образу рушника “Вівці мої, вівці” передається через ритмічне повторення домінуючого мотиву “баранячих ріжків”. Візерунок “Подарунок матері”, побудований на контрастному протиставленні двох кольорів – чорного і червоного, викликає асоціації з художнім образом, поширеним у поетичній творчості. Свіжість барв, м’який ліризм відзначає рушники “Гори димлять”, “Вечірні зорі”.

Також Марія Стефак із села Шешори творить диво-рушники. Завдяки натхненній праці вишивальниці вишивка широко проникає в побут і стає найбільш популярним видом декоративного мистецтва працюючи у вишивальних цехах, фабриках художніх виробів (ім.. Лесі Українки у Львові, ім.. Т. Шевченка в Косові) художніх майстернях, організованих окремих центрах вишивальниці прикрашають чудовими узорами різні побутові предмети , що розходяться по всій нашій Україні. За зразками народних вишивок працюють гуртки любителів художнього вишивання, організовані в містах і селах при школах і клубах.

У безлічі варіантів узорів дуже яскраво виступають декоративні якості народних вишивок. Широко застосовуючись у сучасному побуті, мистецтво вишивання зараз розвивається як важлива галузь декоративно-прикладного мистецтва. У народних вишивках художники декоративно-прикладного мистецтва знаходять багатющий матеріал для творчих композицій і дають нові зразки стильної декоративності в тканині.

3.2.Вишивальниці Снятинщини.

Ганна Камат.

Народилася в мальовничому містечку Снятині 25 травня 1963 року. З дитинства захоплювалася малюванням і вишивкою. Після закінчення школи навчалася на Хмельниччині з закладі художніх промислів.

Після закінчення училища працювала у Косівському виробничому об’єднанні “Гуцульщина”. Працюючи на фабриці вона думала що все-таки вернеться на Снятинщину в свій рідний край. І в 1984 році Ганна Камат повернулася до Снятина. Створює майстерню по вишивці. І одночасно влаштовується в школу вчителем художньої праці. Де й працює по даний час. Вчить дівчат вишивки, а також різних ремесел: аплікації з соломки, тканини, робота з бісером та інші. Але основною для дівчат в Ганни Миколаївни є художня вишивка різних технік, зокрема “вирізування” в поєднанні з косою гаддю”, “художня” та “біла гладь”, мережні і “ляхівка”, “обкруточка”, “розкол”, “стовпчик” у поєднанні з “розеткою”, хрестиком. А також інші техніки які дуже гармоніюють тканинами різного кольору: “шабак”, “набирування” і наша Івано-Франківська різнобарвна “низь”.

Надзвичайно красиві ці сучасні вишивки, які відновила на Снятинщині Євдокія Ткачук технікою “біллю”. Мережевне диво, вишите, шовком, сучасне із збережними давних традицій бо вивчала майстриня близько пів сотні старих зразків вишивок і нині створює свої неповторні узори.

Майстра народної творчості Євдокію Ткачук знають і за межами нашої області і за межами України. ЇЇ вишиті скатерті, серветки, рушники, чоловічі і жіночі сорочки знають і мають у зарубіжних державах.

Зіновіч Личук жителька с. Стецева і також творить прекрасне народне вишите сучасне вбрання. Це кептарики, сорочки, а також предмети побутового вжиткового мистецтва.

Вишукані серветки, рушники. подушки вишиває жителька м. Снятин Ляшкович Марія Петрівна.

Майже в кожному селі є майстрині, які гаптують незвичайної краси вишиванки.

ВИСНОВКИ

Вишивка – складне багатогранне явище художньої культури українського народу. Це один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоративного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення к у сільському, ат і в міському середовищах. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов’янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших сусідніх народів. На Україні вишивка розвивалася, як і в інших народів, у двох основних формах: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе. і вишивання виробів на замовлення, на продаж. Тобто вишивка розвивалась як домашні ремесла і організовані промисли. Ці дві форми існували паралельно, переплітаючись і взаємозбагачуючись. Кожна історична епохи вносила зміни у їх життя. Впродовж віків кристалізувалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне рішення. Вишивка не піддається довгому зберіганню. Але вишивальниці перефразовували узори, створюючи співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження. В стійких образах, композиціях, стилістичних засобах, колористичних рішеннях прослідковуються архаїчні пласти, що відображають давні уявлення людини про світ. Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетичної природи, в залежності від конкретних історико-соціальних умов.

Широкого розквіту мистецтва Покутської вишивки багато в чому сприяє діяльність Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття. Тут постійно організовуються виставки майстрів народного мистецтва, пропагуються його кращі твори.

Творчість сучасних майстрів, виявляє їх глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки збереження й подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня це велике надбання нашої культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. “Декоративно-прикладне мистецтво” – Львів: Світ, 1999.

Василащук Ганна. Альбом. _ Київ, Мистецтво, 1985.

Гсаюк Е.О. Художнє вишивання. Альбом. – Київ: Вища школа, 1984.

Гурчала Ірина. Народне мистецтва Західних областей України. Київ.: 1966.

Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка Західних областей УРСР. Київ.: Наукова думка, 1988.

Журнал “Початкова школа” № 10, 1996 р.

Кара-Васільєва Т. Українська вишивка. Альбом. – Київ. Мистецтво, 1993.

Макарчик С.А. Етнографія України.- Львів.6 Видавництво “Світ”, 1994.

Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. – Київ.: “Український письменник”, 1995.

Скуратівський В. Берегиня. – Київ.: Радянський письменник”, 1987.

Українська минувшина. Ілюстративний етнографічний довідник. – Київ.: Либідь, 1993.