Іконопис, розпис скла, малювання на тканинах та рідкісні техніки - Образотворче мистецтво - Скачать бесплатно

українського народного живопису зокрема. Розповідь педагога супроводжується показом відеофільмів, слайдів, репродукцій та оригіналів картин. Бажані будуть походи в музеї, на виставки. Після екскурсійного та лекційного введення в історію і сьогодення живопису на склі настає етап ознайомлення з принципами декоративної композиції. Основи декоративної композиції можна вивчати на зразках різних видів народного декоративного мистецтва: на живописних картинках на склі, «мальованках», станковому і настінному розписі, декоративному розписі предметів побуту тощо. Прикладом можуть слугувати і твори професійних художників декоративного мистецтва, позначені тонким смаком, яскравим почуттям образності і декоративності, оригінальною стилістичною мовою.

Діяльність гуртківців будується і розвивається на художньому досвіді, вивченні композиційних засад, живопису на склі та інших видів декоративного мистецтва, що благотворно впливає на розвиток фантазії, стимулює творчість юних авторів.

Для такої роботи необхідні інструменти та матеріали. Насамперед, це тонке (3 — 4 мм) листове скло, залишки якого є в кожній школі, дома, склорізній майстерні, що не знайшли іншого застосування. А для гуртка воно стане цінним матеріалом, з якого при належній художній обробці може вийти мистецький твір. Для роботи потрібні ще альбом для розробки ескізів, темперні, олійні, гуашеві фарби, чорна і кольорова туш, пензлі різних розмірів (тонкі №1 — 3, середні №4 — 6 і великі №12 — 18), паралон для тампування, калька, олівці, картон, клей силікатний та ПВА, наждачний папір, сода, порошок крейди, мило — для очищення скла, дерев'яні рейки для рамок, цвяхи, шурупи, молоток, пилка, тонкий листовий метал, мідний шнур, лінійки, ножиці для паперу і металу, плоскогубці, викрутка.

Робота над живописною композицією на склі поділяється на такі етапи:

І. Підготовчий період.

1. Вибір теми та ескізні пошуки.

2. Виконання робочого ескізу.

3. Добір кольорової палітри для живописної роботи.

4. Підготовка скла (вирізка, шліфування країв, знежирення). II. Живопис на склі.

1. Виконання контурного рисунка.

2. Нанесення елементів декору, дрібних деталей.

3. Заповнення малюнка кольором.

4. Замальовка тла та збагачення художньої роботи різними підкладками (фольгою, кольоровим папером тощо).

III. Оформлення композиції у завершенну художню річ.

1. Вибір матеріалу для рамки.

2. Виготовлення рамки, що підкреслює задум і надає роботі завершеного вигляду.

3. Робота над створенням експозиції.

Перед тим, як проектувати самостійну композицію, дітям необхідно отримати деякі навички роботи з матеріалом, відчути його специфіку, щоб потім при виготовленні ескізу врахувати все у своїй роботі. Це можна зробити, ввівши в програму занять завдання асоціативного плану, на зразок таких — «веселка», «захід сонця над морем» тощо, де ще немає складного контуру.

Наносячи фарбу, діти спостерігають, як вона лягає на скло, а дивлячись на свою роботу з тієї сторони, з якої вона буде сприйматись глядачами, розвивають у собі відчуття зворотнього ефекту, яке так необхідне для цього виду живопису. Тому починати краще з безпосередньої роботи на склі, а потім, врахувавши всі специфічні особливості, приступати до ескізної підготовки майбутньої композиції.

Коли ж робота в гуртку вже розгорнута і в дітей є знання декоративної композиції, відчуття роботи з матеріалом, нюансів живописної техніки, робота над кожною новою композицією починається з ескізу.

Під час навчання і закріплення отриманих навичок живопису на склі можна користуватись, як і народні майстри минулого, дереворитами, гравюрами чи іншими зразками.

Знайомлячись з декоративними композиціями народних та професійних художників, діти роблять самостійні композиції, використовуючи відшліфовану стилістичну образну мову, кожен раз додаючи до неї своє. Відібрані усталені прийоми і засоби стилізації народного мистецтва допомагають учням знайти правильне вирішення тем у живописі на склі. А їх цікавить усе — зображення флори і фауни, народні звичаї і обряди, історичне минуле й сьогодення. Педагог слідкує за поступовим опануванням дітьми техніки живописних робіт, ускладнюючи, диференціюючи й урізноманітнюючи завдання, надаючи їм можливість самостійного вибору тем.

Після збирання відповідних матеріалів і розробки майбутньої композиції, виконується кольоровий робочий ескіз. Далі добирається відповідна кольорова палітра для живопису.

Наступним етапом є підготовка скла. У моїй практиці були деякі сумніви щодо підготовки матеріалу, а саме, чи можна довіряти дітям різання скла.

Після попереднього ознайомлення з технікою безпеки, під пильним наглядом учителя, учні почали виконувати все від початку й до кінця самостійно.

Вирізане скло знежирюють. Спочатку притрушують його молотою крейдою чи зубним порошком, а потім змивають все це содовим розчином і теплою водою. А можна почистити його одеколоном або спиртом. Ось скло для роботи і готове. Коли всі підготовчі операції закінчені, приступають безпосередньо до живопису на склі.

Під час навчання дітей основ живопису на склі, особливо на початковому етапі, рекомендуємо:

— не захоплюватись зайвою деталізацією роботи, яка веде до надмірного подріблення площини малюнка і порушує цілісність сприйняття;

— не проводити занадто тонких контурних ліній;

— намагатися використовувати обмежену кількість кольорів палітри, що полегшує створення живописної гармонії.

Живописна робота виконується в такій послідовності. Під скло підкладається робочий ескіз (попердньо змочений водою для кращого прилипання або прикріплений зажимами) і чорною фарбою чи тушшю обводяться спочатку всі основні контури, а після їх висихання, і решта дрібних деталей та елементів декору. Щоб на склі знов не з'явились жирові плями, треба малювати акуратно, не торкаючись його поврехні рукою.

Коли чорна фарба висохне, приступають до заповнення площин малюнка відповідними кольорами, користуючись розробленим ескізом. Фарби наносять почергово, наприклад, спочатку заливаються всі ділянки, що мають жовтий колір, потім зелений і так далі, поступово заповнюючи малюнок від світлих до темних тонів. В останню чергу замальовується тло композиції. Набираючи фарби на пензель, намагаються якомога рівномірніше заливати обмежену контуром ділянку малюнка. Якщо в композиції необхідно виявити якусь фактуру, то краще це робити пензлем, а для рівномірнішого залиття площини можна ви-користовувити поролонові тампони. Для великих ділянок скла роблять тампони більшого розміру, а для менших — менші (для кожної фарби потрібен окремий тампон чи пензель).

Темперні й олійні фарби, нанесені тонким шаром, дають яскраві барвисті кольори. Розписувати скло можна ще аніліновими фарбами чи різнокольоровою тушшю, розведеними на желатині. Ми у своїй практиці також розписували гуаше-вими фарбами, змішаними з клеєм ПВА та водо-полімерними флуоресцентними фарбами, розведеними силікатним клеєм — і результат був непоганий.

Яким би міцним не був шар фарби на склі, з часом на ньому можуть з'явитись подряпини і тріщини. Щоб цього не трапилося, потрібно його захистити. Незамальовану сторону скла ще раз вимивають і насухо протирають. Якщо робота невеликого розміру, зі зворотнього боку підкладають чисте прозоре скло за розміром роботи і склеюють їх між собою по периметру скотчем чи паперовою стрічкою. Після цього живопис можна споглядати з обох сторін. Щоб роботу можна було експонувати, із жерстяної стрічки виготовляють утримувачі, прикріплюють їх з трьох сторін і з'єднують між собою шнуром. Іншим варіантом захисту може слугувати картон, вирізаний за розміром роботи і з'єднаний зі склом по периметру клейкою стрічкою. Для експонування такої роботи достатньо підклеїти петлі до картону. Слід зазначити, що підкладка може бути як з білого, так і з тонованого картону, що гармо-нює з кольоровою гамою живопису. Якщо такий картон вирізати більшим за розміри роботи, то він одночасно слугуватиме і рамкою.

Художники і теоретики мистецтва розглядають рамку картини як суттєву частину живописної композиції. Рамка живописної картини на склі має бути пов'язаною як зі змістом, сюжетом роботи, так і з інтер'єром приміщення. Вона слугує перехідним містком від глядача до картини і допомагає погляду проникнути у світ художнього образу.

Якщо рамка виготовлена з картону, їй нескладно надати форму єдину зі змістом, що працює на композицію, скеровує увагу глядача на живопис. Кольорова гама рамки, сгармонізована з колоритом живописної роботи на склі, допомагає розкрити зміст, надає роботі завершеного вигляду.

Прикріплюється скло до такої рамки тонким дротом або металевими зажимами по кутах. Дерев'яні рамки різної конфігурації можна виготовляти у шкільній столярній майстерні.

Живопис на склі, оформлений відповідним чином, складає враження завершеної композиції і може слугувати прикрасою шкільних приміщень, домашнього інтер'єру, подарунковим виробом.

Заняття в гуртку живопису на склі — ефективна форма залучення учнів до декоративного мистецтва. Вони сприяють розвитку творчих здібностей, образного мислення, естетичного смаку, формуванню особливого «кінематографічного» відчуття зворотнього ефекту, пробуджують інтерес до історії, етнографії, культури нашого народу. Безпосередність сприйняття навколишнього світу, образність мислення, несподівані асоціації та аналогії роблять цікавою і самобутньою дитячу творчість у техніці живопису на склі.

ІІІ ЧАСТИНА

ХУДОЖНІЙ РОЗПИС ТКАНИН

З давніх часів відомо кілька видів техніки нанесення рисунка на тканину. Це, так звані, сухий розпис, холодний 1 гарячий батик. Ці техніки мають як спільні, так і відмінні риси. Для розпису потрібні: дерев'яна рама, на яку натягають тканину;

посудини для барвників; резерв (для холодного батика); віск (для гарячого батика); спеціальний інструмент — тьянтинг. Як правило, для розпису використовують бавовняні або шовкові натуральні тканини.

СУХИЙ РОЗПИС

Сухий розпис — один з найдавніших видів східних технік, що виник у Китаї та Японії. У давні часи в цих країнах, використовуючи мотиви квітів, риб, птахів, розписували великий асортимент текстильних виробів — панно-ширми, декоративні панно, ліхтарі-світильники, кімоно, покривала, штори та ін. Цей вид мистецтва в наш час досить поширений на Україні.

Для сухого розпису тканину натягують на раму за допомогою булавок або пришивають до планок рами і покривають легким розчином желатину, користуючись широкою щіточкою або флейцем. Покривають поперемінними рухами по горизонталі зліва направо 1 справа наліво, починаючи зверху вниз. Потім тканину просушують, після чого олівцем (2В—4В) легенько наносять рисунок і працюють напівсухим пензлем. Застосовують анілінові барвники, які розводять у теплій воді до повного розчинення. На пензлик набирають таку кількість фарби, щоб вона не капала з нього, бо інакше зайва фарба розпливатиметься на тканині. Цей вид розпису нагадує акварельний живопис.

Працюючи в техніці сухого розпису, слід пам'ятати що нею можна користуватись лише для створення декоративних панно. Виконувати художні вироби утилітарного призначення в цій техніці не можна, бо фарба легко змивається навіть у разі незначного потраплення на неї води.

Існує ще один спосіб сухого розпису по тканині. Він полягає в тому, що всю площину тканини покривають розчиненим у воді яєчним жовтком з додаванням кількох крапель оцту.

ХОЛОДНИЙ БАТИК

Найпоширеніший вид розпису тканини — холодний та гарячий батик. Цей вид мистецтва здавна відомий в Азії, Африці, але особливого поширення і визнання набув на острові Ява. В Європі цей вид прикрашання тканини був поширений у минулому столітті. Ця техніка стала знову популярною в 30-ті роки XX ст.

Це дуже копітка техніка, але вироби, виготовлені цим способом, дуже красиві. У техніці холодного батика виготовляють декоративні текстильні вироби, які не потребують чистки і добре захищені від потрапляння води.

Для виконання виробів у цій техніці насамперед потрібна дерев'яна рама з рейок невеликого перерізу. Ширина рами залежить від ширини тканини (70, 90 або 100 см), а довжина має такі самі розміри (для квадратних виробів) або більші (100— 200 см). Можна виготовити раму із змінюваними розмірами. Для цього по кутах рами по діагоналі прорізають пази і скріплюють протилежні кути гвинтами, змінюючи цим раму до потрібних розмірів.

На раму набивають цвяшки з нержавіючого металу без шляпок. Відігнувши цвяшки до краю рами, утворюють гачки, на які потім натягують тканину.

Крім рами потрібен спеціальний інструмент — тьянтинг, за допомогою якого на тканину наносять воском графічний рисунок. Віск у такому випадку є резервом і створює світлий контурний рисунок на стику двох кольорів. Тьянтинг — це мідна форма для розтопленого воску із стінками завтовшки 1—3 мм, в зв'язку з чим віск не дуже швидко застигає. Знизу форма має круглий отвір, діаметр якого дорівнюе діаметру звичайної голки. Збоку до тьянтинга кріплять осердя з дерев'яною ручкою.

Графічний рисунок можна також наносить плоскими або круглими пензлями, м'якими або жорсткими, або ж за допомогою скляної трубки з кулькою; кінчик трубки потоншений і трохи зігнутий. Така трубка потрібна для нанесення по рисунку так званого резерву, але іншого складу, ніж у випадку сухого розпису. Гарячий віск наносять на площину тканини по рисунку у вигляді широких смуг або невеликих площин круглими білячими пензликами, а у вигляді великих площин — плоскими пензлями завтовшки 1—3 см (№ 18—22).

Віск підігрівають і підтримують у теплому стані в емальованій або керамічній посудині (остання довше зберігав тепло). В іншій емальованій посудині відразу ж готують розчин барвників. Для основного розчину барвника, в який потрібно занурити всю тканину, посудину готують великого об'єму, наприклад відро, куди зручніше опускати великі відрізки тканини.

Резерв для роботи трубочками готують з гумового клею та бензину. Клей розчиняють у бензині до густоти сметани і наносять контури на тканину скляною трубочкою. Після нанесення рідкого резерву бензин випаровується, а гумовий клей заходить у пори тканини і затримує проникнення водного розчину барвника з однієї площини в іншу. І тільки в рамках оконтуреної невеликої площини можна немов би аквареллю по мокрому писати рідкими барвниками.

Натягуючи тканину на раму, необхідно простежити, щоб її натяг був не дуже сильним, бо Інакше резерв, як правило, руйнується. Проте натяг не повинен бути і надто слабким, бо, провисаючи, тканина деформується, і малюнок спотворюється.

ГАРЯЧИЙ БАТИК

Для роботи в цій техніці треба насамперед підготувати відповідну воскову суміш, використовуючи озокерит і бджолиний віск у співвідношенні 1 : 3. Озокерит за своїми якостями близький до бджолиного воску, і його можна використовувати в чистому вигляді. Якщо замість озокериту застосовують парафін (побутова свічка), то його слід змішувати з воском у співвідношенні 3 : 2. Ця суміш м'яка, еластична, добре лягає на тканину, не відшаровується від неї, на відміну від покриття самим тільки парафіном. Якщо шар резерву відлущиться, то на оголену частину площини тканини затікав барвник «чужого» кольору, утворюється пляма, що, звичайно, порушує загальну композицію малюнка.

Працюючи в такій техніці, краще використовувати кубові або анілінові барвники. Але найстійкішими є органічні, тобто рослинні барвники (див. розділ «Фарбування тканин і пряжі»).

Перед початком розпису в техніці гарячий батик тканину промивають у гарячому содовому розчині (на 10 л води —1 столова ложка соди). Содовий розчин змивав всі промислові добавки, які використовують під час обробки. Тканина стає чистою і трохи збігається, що запобігає деформації малюнка після нанесення його на тканину. Коли тканина просохне, її натягають на раму.

Рисунок наносять простим олівцем (не хімічним). Наступний етап — нанесення воскового шару. Розплавленим воском спочатку покривають ті площини, на які передбачається нанести темнішу фарбу. Вільні від воску площини фарбують у світлі тони. Для цього тканину занурюють у розчин барвника світлого тону. Потім її виймають, сушать і, проклавши між кількома шарами м'якого паперу або газет, прасують гарячою праскою і тим знімають шар воску. Далі воском покривають щойно пофарбовану ділянку, а також ті, які не повинні фарбуватися в новий, другий за тональністю колір. Повторюють весь процес фарбування тканини і знімання воску. Перед останнім етапом — пофарбуванням площини тканини в найтемніший колір (чорний, темно-коричневий тощо) всі площини, вкриті восковим резервом, можна злегка пом'яти. На воску утворяться невеликі тріщинки, крізь які на тканину потрапляв барвник після занурення її в його розчин. Весь малюнок вкривається ефектною сіткою. Залежно від напряму тріщин (горизонтально, вертикально, по діагоналі чи по рисунку) утворюється додатковий графічний рисунок.

Гарячий віск на великі площини тканини наносять широкими пензлями, а для нанесення ліній користуються

тьянтингом або тонким пензлем. У тьянтинг віск заливають ложкою. Чим віск гарячіший і рідший, тим краще. Його наносять швидкими рухами, поки він не застиг, бо доведеться знову підігрівати. Перед початком роботи тьянтинг необхідно «розписати» на папері так, як «розписують» нову кулькову ручку. Нижній отвір інструмента має добре випускати віск. Нанесені за допомогою тьянтинга воскові контури або резерв з гумового клею створюють бар'єр, крізь який барвник не потрапляє на сусідню площину.

Якщо в місцях, вкритих воском, тканина не потемнішає, значить віск не пройшов в пори тканини, він остиг. Роботу краще припинити, бо такий віск все одно відшарується від тканини. Гарячий віск має добре просочити волокна тканини, інакше під час фарбування барвник потрапить на ті ділянки малюнка, які на цьому етапі розмальовувати не передбачалось.

Фарби розводять у гарячій (45 °С) воді. Юлькість сухого барвника залежить від розміру площини, яку слід розмалювати, і інтенсивності кольору. Для фарби темних відтінків на 1 л води беруть 1—2 чайні ложки сухого барвника і додають 1—2 чайні ложки нашатирного спирту. Щоб виконати в техніці гарячого батика, наприклад, декоративну наволочку, потрібно 2—3 л розчиненого барвника, плаття —8—10 л. Чим більша кількість розчину, тим краще пофарбується тканина. Слід пам'ятати: при температурі 45 °С тканину тримають у барвнику стільки, скільки потрібно для одержання бажаного відтінку. Суха тканина вбирає фарбу гірше і нерівномірно, тому краще фарбувати вологу тканину.

Для розпису можна скористатися сірчистими барвниками. При температурі 80 °С в 1 л розчиняють 15г сірчистого натрію і 10 г сірчистого барвника, перемішують і трохи охолоджують. Коли розчин охолоне до температури 45 °С, у нього занурюють пробний клаптик тканини. Вийнявши, сушать протягом 15 хв (за цей час барвник остаточно проявиться) і промивають водою з милом. Якість барвника посилиться й поліпшиться, якщо до 5 л розчину додати чайну ложку хлористого натрію. Коли досягнуто бажаного кольору, у розчин додають 10г сірчистого натрію і фарбують всю тканину при температурі 45 °С стільки часу, скільки фарбували пробний клаптик.

Невеликі вироби можна фарбувати також пензлем, губкою, аерографом. Щоб барвник не потрапив на сусідні площини, користуються трафаретом.

З розмальованої способом гарячого батика тканини слід видалити віск. Це роблять так само, як і під час проміжних операцій. Нагрівання тканини праскою до високої температури (100 °С) проявляє і частково закріплює барвник. Колір стає яскравіший і не так сильно змивається під час вологої обробки. Цей метод найпридатніший

для обробки панно та інших декоративних виробів, які не треба часто прати. З тканини для плаття віск необхідно видалити ретельніше і провести додаткове закріплення кольору. У домашніх умовах батик можна закріпити так. У велику каструлю з водою ставлять миску, яку щільно закривають кришкою. Тканину необхідно прокласти м'яким промокальним папером для того, щоб увібрав вологу, яка утвориться. Тоді колір не «попливе». Тканину можна згорнути. До кришки з внутрішньої сторони прив'язують розписаний виріб. Воду кип'ятять приблизно 1 год, під кришкою утворюється сухий пар, який і закріплює розпис. Після цього виріб промивають у теплій мильній воді. Коли тканина стає м'якою, приємною на дотик, це є точною ознакою того, що воску на ній не залишилося.

У техніці гарячого батика більше можливостей оформлення тканин, ніж у техніці холодного батика. У цій техніці можна виконати декоративні подушки, скатерки, штори, а також тканину для плаття, спідниці, блузки. Останні особливо популярні у молоді.

Використовуючи дуже прості способи, можна виконати лінійний рисунок у смуги, клітинку, контурний, різноманітні круги від дрібного горошку до великих кругів, що входять один в одного і нагадують диск сонця. Розглянемо деякі приклади. Насамперед необхідно вирішити, яким візерунком хотілося б оформити тканину чи виріб. Наприклад, подушку чи скатерть зробити з рисунком довільних, немовби рухомих ліній. На білу бавовняну тканину наносять олівцем лінії рисунка. Потім по ньому прошивають товсту нитку і дуже сильно затягують. Утворюються складки, і чим тугіше затягнуться нитки, тим більшими будуть складки. Нитки необхідно закріпити вузлами, щоб під час фарбування складки не розійшлися. Прошивши тканину і вистібавши нитками по рисунку, опускають тканину у розчин промислового барвника і фарбують за звичайним рецептом, видержуючи потрібні час і температуру фарбування. Після цього тканину чи виріб старанно промивають у текучій воді. Виходить красивий довільний мальовничий рисунок з тріщинок та кругів.

Для створення рисунка в смуги чи клітинку тканину складають, перев'язують шнуром і в такому вигляді фарбують.

Щоб виконати рисунок в кружок (один чи кілька), роблять кульки з вати різного об'єму або обв'язують тканиною ґудзики різних розмірів. Якщо обв'язку зробити вузьку, матимемо круги невеликого діаметра, якщо широку,— то великого. Це треба враховувати, бо співвідношення вузьких і широких ліній дає можливість урізноманітнювати композицію рисунка.

ЛІТЕРАТУРА