Виготовлення деревяних мозаїчних виробів - Образотворче мистецтво - Скачать бесплатно

Декоративно-ужиткове мистецтво - це один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає "прикрашувальне". Що ж до терийна "ужиткове мистецтво", то його ввів Січинський. "Ця назва, - зазначав він, - починає загально прийматися в усіх європейських мовах для означення тих галузей мистецтва, що залишають поза архітектурою і малярством... Досі у мистецтвознавчій терийнології для означення усіх цих галузей не було якогось одного терміну ... Говорилося "артистичний промисел", "прикладне мистецтво", також "мистецтво декоративне", "промислове", "виробниче". Всі ці терміни ... не відповідають сучасному розумінню мистецької праці та не означають у належній мірі властивостей всіх галузей мистецького виробництва."

Основне завдання декоративно-ужиткового мистецтва - зробити гарним предметне середовище людини.

Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдино можливим засобом вираження змісту та художньої образності. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета /меблі, посуд тощо/, за технікою виконання /різьблення, ткацтво, розпис/, за матеріалом /дерево, кераміка, текстиль/.

Спільною рисою роботи художніх промислів і підприємств художньої промисловості в сучасних умовах є Їх звернення до народного мистецтва, збереження і розвиток його традицій, національної своєрідності.

Народне мистецтво - це творча, історична, художня система, що розвивається через спадкоємність традицій і колективність, яка визначається родовою сутністю. Суть родового містить духовно цінне для народу. Відомі три аспекти родової сутності; 1) природний; 2) національний; 3) досвід шкіл народної майстерності.

Перший аспект зумовлюється первісним зв'язком людини з природою. Поетизація природного опирається на міфопоетичні образи й на місцеві природні матеріали (дерево, глина тощо).

Другий аспект відображає національний життєвий досвід народу. Національний аспект підтримується стійкістю образів народного мистецтва, які набувають типізованого характеру. В цьому виявляється тісний зв'язок національного аспекту з етнічним.

Третій аспект відображає колективну основу і водночас виявляє індивідуалізацію до загального. Народне мистецтво індивідуалізується у спільностях шкіл - національних, регіональних, краєвих, шкіл окремих промислів.

Народні художні промисли - це товарне виробництво художніх речей, де переважає висококваліфікована ручна творча праця у поєднанні з незначними використаннями механізмів і пристосувань. Вони розвиваються як на основі традиційних ремесел (гуцульське різьблення, інкрустація, петриківський розпис) і на основі нових матеріалів і технологій.

Одним з цікавих художніх промислів є мозаїка з дерева.

Мозаїка — це художній твір, виконаний із окремих, підігнаних один до одного, різнокольорових шматочків однорідних або різних матеріалів, у тому числі з дерева. Мозаїку використовують не тільки в монументально-декоративному мистецтві (при оздобленні громад­ських і монументальних споруд), а й у декоративно-ужитковому ми­стецтві (у декоруванні музичних інструментів, меблів тощо). Мо­заїку з дерева (тонких пластин деревини) виконують у двох тех­ніках — інтарсії та маркетрі.

Інтарсія (італ. Intarsio - інкрустація) - це вид інкрустації, в якому на дерев'яну поверхню врізуються (вставляються) різні за кольором і текстурою пла­стинки деревини. Іншими слова­ми — цt інкрустація деревом по дереву. При цьому врізки (встав­ки) знаходяться на одному рівні з оздоблюваною поверхнею.

Найбільшого розквіту інтарсія досягла у творах італійських май­стрів епохи Відродження. Нею прикрашали меблі й речі церков­ного вжитку, церковне начиння. За свідченням сучасників, у Фло­ренції 1478 р. інтарсією займались 84 майстерні. Орнаменти світлих тонів рослинного або геометрично­го характеру врізували у темне дерево. Використовували тут про­стругані пластини товщиною 3— 5 мм із трьох-чотирьох порід де­рева, які закріплювались у під­готовлених поглибленнях за допо­могою мастики,

В XV—XVI ст. інтарсією вико­нують, окрім орнаментальних, сю­жетні композиції, доповнюючи їх гравіруванням, морінням і пропа­люванням фону. До початку XVI ст. інтарсія поширилась у Німеччині, Голландії та Франції. У Німеччині почали виготовляти декоративні панно для інтер'єрів, комбінуючи інтарсію з різьбленням. Популяр­ність цього виду художнього оз­доблення засвідчують видані 1596—1666 рр. альбоми мозаїчних зразків. Інтарсія поширюється в усіх країнах Європи. З розвитком мореплавства почали використову­вати екзотичні привізні породи дерева, які розширили кольорову палітру мозаїки.

В Україні майстри-меблярі XVI—XVII ст. переймають інтар­сію від зарубіжних майстрів, ви­користовуючи її для оздоблення меблів, інтер'єрів. Роботи того ча­су можна побачити в Олеському замку на Львівщині, каплиці Боїмів у Львові. Пізніший приклад — стеля у Чернівецькому державно­му університеті (XIX ст.). У творчості українських народ­них майстрів інтарсія була поши­рена в XX ст. Відомі вироби — декоративний таріль з портретом Б. Хмельницького, в якому вижницький майстер І. Хорюк досяг гармонійного поєднання різнорід­них технік — портрета в інтарсії, орнаменту "сухого" різьблення по каймі з зображенням атрибутики запорізьких козаків. Ця робота привернула загальну увагу на ви­ставці у м. Києві 1959 р.

У такому ж поєднанні цікаві портретні композиції створили бу­ковинські майстри М. Гайдук, Т. Герцюк, М. Матуляк, А. Думенко, Л. Горохів, В. Монтей, В. Явдошняк та ін. У 60-х роках техніці інтарсії в оздобленні скриньок, декоративних тарелів, ваз починають навчати учнів у Яворівській школі художніх ремесел.

Виконання маркетрі починають із підготовки ескізу. Однак по­трібно враховувати особливості де­рев'яної мозаїки. У цьому виді мистецтва будь-яке зображення підлягає стилізації (узагальненню) такою мірою, якою дозволяє сам матеріал. Стилізуючи образ, не­обхідно залишити найхарактерні­ше, властиве тільки цьому пред­метові або явищу. Це, насамперед, форма предмета. Потрібно пам'я­тати, що деревина має унікальні властивості для передання декора­тивними засобами будь-яких зоб­ражень.

Коли ескіз готовий, приступа­ють до створення робочого малюн­ка, що виконують лінійним кон­туром у натуральну величину мо­заїчного набору. Малюнок за ха­рактером повинен відповідати при­значенню оздоблюваного предме­та, а за композицією — його формі й розмірам. Якщо готовий малюнок потрібно зменшити або збільшити, то роблять це за до­помогою розмірної сітки або епі­діаскопа. Спосіб із застосуванням розмірної сітки такий: аркуш із малюнком умовно розділяють на квадрати й нумерують їх, а на окремий чистий аркуш наносять таку ж кількість нумерованих квадратів, але менших (при змен­шенні) або більших (при збіль­шенні) розмірів: контури малюнка з квадратів оригіналу переносять на відповідні (за нумерацією) квадрати окремого аркуша.

Робоче місце — звичайний стіл або верстак, на який кладуть планшет. Виконувати маркетрі можна стоячи або сидячи, залежно від цього стіл чи верстак може бути нижчим або вищим. Розмір планшета залежить від характеру наступної роботи. Для невеликих орнаментальних робіт достатньо планшета 300х300 мм, для склад­ніших — 400х400 або 500х500, а для великих — до 1500х1500 мм. Для припасування шпону краще мати смугу 1500х400 мм.

При виконанні мозаїчних наборів наведемо прийоми, які не­обхідно засвоїти для одержання навичок.

1. Набір із абстрактних форм (квадратів, прямокутників, три­кутників) та інших геометричних фігур, з'єднаних між собою по прямій під лінійку (в квадраті 250х250 мм). Мета такого завдан­ня — відпрацювати прийоми різання ножем шпону різних порід деревини під лінійку, навчитися утримувати лезо ножа вертикаль­но, без нахилу вліво або вправо, виконувати елементи набору та щільно їх з'єднувати. Останнє особливо важливо, якщо такі на­бори виконують учні. Деталі од­ного розміру можна з'єднати й одержати набір для панелей, пар­кету, оздоблення дверей тощо. У цій роботі розпізнається колір, текстура, тонові переходи різних порід дерева.

Робити набір потрібно із за­лишків шпону. Набирати мозаїку можна від центра, нарощуючи вставки в один чи інший бік, вирівнюючи під прямим кутом ін­ший базовий бік, від якого від­мірюють 250 мм, а решту відрізу­ють. При наборі елементів мозаїки використовують їх вирівняні боки, щільно з'єднують і закріплюють клейовою стрічкою. Наступні під­кладають до перших і мітять но­жем кутові з'єднання. Потім під лінійку відрізують залишки.

2. Набір розетки в квадраті 60х60 мм. Шпон для фону — світлий бук. Для вставних еле­ментів — червоне дерево темного й світлого тону. Вирізують фон — точний квадрат, розкреслюють діа­гоналі й осі, циркулем проводять коло радіусом 25 мм. З'єднують точки перетину кола з осями. Далі вирізують під лінійку одну пелю­стку. Під фоновий шпон з гніздом вирізаної пелюстки підкладають шпони червоного дерева із зазда­легідь вибраним напрямком тек­стури. Ножем потрібно різати так, щоб лезо його щільно прилягало до стінки гнізда. Дотримуючись цього правила, необхідно зробити насічки по кутах. Олівцем зафік­совують місце вставки відносно фону.

Відклавши буковий шпон, під лінійку по зовнішній крайній лінії вирізують намічений ножем еле­мент набору. Потрібно різати так, щоб ніж притискувався до дереви­ни за напрямком волокон. Ви­різаний елемент вставляємо у гніз­до і скріплюємо клейовою стріч­кою, не закриваючи контури малюнка наступних елементів на­бору. Вирізуємо наступну пелюстку в такій самій послідовності. Вставляють їх почергово (або спочатку одного відтінку, а потім — іншого). Однакові елементи набору можна з'єднати у розетковий ор­намент.

З якого боку краще скріплю­вати клейовою стрічкою деталі на­бору — з лицьового чи зворотного? Дехто надає перевагу зворотному. Але практикою перевірено, що скріплювати гумірованою стрічкою краще з лицьового боку, тим паче, що набори великих розмірів пере­вертати дуже незручно: випадають або виламуються вставки тощо.

3. Виконання ромбовидної встав­ки після розкреслювання здійс­нюють у такій послідовності, як і елементи набору розетки.

4. Набір шахової дошки, або шахового орнаменту ("шахівни­ці"), з обкладанням фризу. На­різують по п'ять смужок із світлих порід дерева (бук, клен, береза) і чотири з темних (червоне дерево, горіх) відповідної ширини й до­вжини (наприклад, ширина — 10 мм, а довжину вибираємо з при­пуском 8-10 мм). Склеюють по всій довжині світлі й темні смуж­ки, що чергуються, клейовою стрічкою. Вирівнявши прямий кут, у поперечному напрямку відмірюють 10 мм і відрізують смужку, а потім знову відмірявши (позначають гострим кінчиком ножа), відрізують другу і посувають на один квадратик, щоб напроти світлого нижче лежав темний. Так продовжують до восьми квадра­тиків. Зайві клітини ліворуч і праворуч відрізують. Потрібно точно нарізати смужки, інакше не буде витриманий розмір (у нашо­му випадку — 80х80 мм). При з'єднанні двох смужок необхідно виміряти їх ширину. Якщо одна смужка ширша, то при вирізуванні наступної цю різницю потрібно знівелювати. Таким чином, не­значні розходження не будуть помітні. Але не можна це робити наприкінці набору, відрізуючи зайве з одного чи іншого боку. В цьому випадку буде помітна нерівність квадратиків. Обкладку поля "шахівниці" роблять чотирма нарізаними смуж­ками. Ширина першої (темної) смужки — 3 мм, а іншої (світ­лої) — 10 мм. Але потрібно до­дати ще припуск — кілька мі­ліметрів до країв по довжині. Спо­чатку приклеюють темні смужки (З мм) до сторін "шахівниці" так, щоб їх кінці виходили один за одного у накладку. Так само при­клеюють смужки (10 мм) фризу. Потім під лінійку їх прорізують по діагоналі. Набір "шахівниці" малих розмірів вимагає особливої точності й акуратності. В "ша­хівниці" більших розмірів малень­кі неточності не так помітні. Її можна використати для виготов­лення шахової дошки, шахового столика або як орнамент. Якщо "шахівницю" розрізати смугами по діагоналі, одержимо простий і виразний стрічковий орнамент із квадратиків і трикутників, якими можна обрамляти скриньку (шка­тулку), кришку стола, рами для картин (у наступному наборі) то­що.

5. Набір із переплетень пря­молінійних і криволінійних форм є етапом переходу від різання під лінійку до різання і пасовки шпо­ну від руки. Можна скласти ма­люнок різної форми. У вирізуванні криволінійних вставок (або будь-якої форми) ніж не потрібно дуже нахиляти, як і в різанні під лі­нійку. Елементи набору необхідно відрізувати в один прийом, а це вимагає великих фізичних зусиль. Крихкі породи можна попередньо скріпити клейовою стрічкою, а по­тім вирізати вставки.

6. Сітчастий орнамент скла­дається із повторюваних однакових або різних елементів, а також мотивів геометричних й інших форм. Він може прикрасити криш­ку скриньки, двері, панелі, підлогу і вигідний саме для оздоблення інтенсивно експлуатованих повер­хонь. Через його строкатість не так помітні неминучі в експлуа­тації забруднення, плями. Есте­тично виглядають панелі з геомет­ричного сітчастого орнаменту в різноманітних залах (кафе, холах і вестибюлях).

7. Набір із об’ємних форм ви­конують різними способами:

а) для невеликого набору (оз­доблення скриньок тощо) беруть три листи шпону різних порід деревини і відповідно різної кольо­рової насиченості. Розкреслюють на кожному з них точний малю­нок однакових розмірів. Можна взяти шпон клена, бука і черво­ного дерева або бука і червоного дерева. Вирізують під лінійку в усіх трьох листах елемент і пере­ставляють в інший фон, за ним — наступний і т. д. Одержу­ють одне й те саме зображення, яке можна розглядати у різних аспектах;

б) підготовляють шаблон із креслярського паперу й по ньому нарізують повторювані елементи трьох відтінків, а потім з'єднують їх клейовою стрічкою;

в) набір на папері широко за­стосовують у подальшій роботі, наприклад, при виготовленні мо­заїчних малюнків, які складаються із різнокольорових частин, де не-мас великих площин фону. На креслярському папері відповідних розмірів розкреслюють малюнок і почергово, відрізуючи паперові де­талі малюнка, вставляють деталі трьох відтінків. Малюнок орнамен­ту обмежують фоном рамки. Спо­чатку скріплюють клейовою стрі­чкою деталі набору, поступово розширюючи Їх охоплення по всій ширині або довжині, а потім — по всій площині.

8. Рослинний орнамент: для опрацювання навичок можна взя­ти з мотивів нескладної форми — листок дуба, клена або зображення середньої складності — гілки ка­лини, горобини. Можна перенести рослинний орнамент з кальки або паперу за допомогою кулькової ручки. Спочатку орнамент бажано вирізати на папері, з'єднавши де­талі вузькими перемичками. На­клавши такий шаблон на фон шпону, гостро заточеним олівцем обводять контур, намагаючись, щоб він щільно прилягав до зовнішньої стінки шаблону. Такий шаблон можна використати для багатора­зового перенесення малюнка на фон. У наборах рослинних форм необхідно використати різні кольо­рові відтінки половинок листка, підкреслити будову його прожилок напрямком волокон шпону (еле­мента шпону).

9. Розетковий орнамент і ор­намент, замкнутий у трикутній, квадратній або іншій формі, ви­конується аналогічно попередньо­му завданню. У навчальній та гуртковій роботі це завдання мож­на виконати колективно. Викрес­ливши малюнок розетки з п'ятьма, шістьма, сімома чи й більшою кількістю частин у вигляді прямо­кутників, трикутників чи інших однакових форм, їх вирізують за шаблоном. Кожний учень має свій шаблон, позначений цифрами. За шаблоном малюнок орнаменту пе­реносять обведенням контуру на фон шпону. Коли всі деталі будуть виконані набором, їх з'єднують разом за номерами, одержуючи всю розетку. Центр її можна зро­бити додатково й вирізати як ок­рему деталь.

10. Анімалістичні орнаменти виконують аналогічно попереднім. Зауважимо, що підрізувати еле­менти набору потрібно дуже чітко, адже навіть невеликі огріхи мо­жуть деформувати зображення. Для даного виду орнаменту це недопу­стимо, Зображення птахів і комах можуть мати характер реалістич­ний або декоративний. Для ре­алістичних зображень необхідно шукати такий природний малюнок шпону, який не дозволив би по­дрібнювати деталі, а однією ціль­ною великою вставкою проявив би форму. Зображення тварин може поєднуватися з мотивами рослин­ного орнаменту або мати самос­тійне значення, їх застосовують для оздоблення дверей, меблів, зокрема дитячих.

11. Геральдичні мотиви (герби. ордени, символічні знаки) вимага­ють особливої точності й акурат­ності виконання. Вони можуть прикрасити цільові стенди або бу­ти самостійними панно для гро­мадського інтер'єру.

12. Набір натюрморту вико­нується двома способами: декора­тивним або живописно-декоратив­ним. У першому випадку естетич­ною основою зображення може бути виразний силует, стрункість і пропорційність формату. В ін­шому більше уваги приділяється кольорові. Інколи вирішують на­тюрморт у живописній манері, імі­туючи живопис. Це вимагає від майстра тонкого, добре розвинуто­го художнього чуття, великого вміння, проникливості.

13. Набір пейзажу в маркетрі має такі специфічні способи вико­нання:

а) у силуетному вирішенні, де великі площини фону виконують основну декоративну роль завдяки природному малюнку текстури;

б) декоративно — у фон встав­ляють тільки елементи пейзажу, не пов'язані перспективою;

в) у декоративному вирішенні великих площин без додаткових плавних тонів-переходів Передати глибину простору (вітер, дощ, со­нце, рух, спокій тощо) можна текстурою — як лінією й штрихом в малюнку;

г) у живописно-декоративному вирішенні, коли основна роль від­водиться кольорові, а явища пер­спективи передаються послаблен­ням тону та зміною кольору (по­вітряна перспектива). При цьому форми на передньому плані мають більшу виразність.

14. Набір портрета здійсню­ють на фоні шпону або на фоні паперу. Перевагу отримав другий спосіб. На аркуш щільного паперу переносять малюнок портрета, точно обвівши його контури. Роблять це або з кальки, на яку попередньо акуратно наносять зоб­раження, або накладають на ори­гінал аркуш креслярського паперу, скріплюють їх скріпками в кількох місцях, прикладають до вікна або на скло, підсвічене знизу, й точно обводять контури малюнка. Особ­ливо старанно и акуратно по­трібно перемалювати суттєві де­талі портрета — очі, ніс, рот і площини.

У сприйнятті натюрморту, пор­трета, пейзажу, тематичного або сюжетного набору маркетрі велику роль виконує рама. Її можна зро­бити із масиву або набрати набо­ром. Помічено, що вузька рамка надає композиті легкості, витон­ченості, широка — концентрує увагу глядача на самій картині.

Блокова (чертозіанська) мозаї­ка. Мозаїка з брусків одержала назву "чертозіанської" від назви монастиря Чертоза Павійська в Італії, де вона процвітала в XV ст. Тепер її називають блоковою. Техніка її полягає в тому, що за малюнком склеюють підігнані бру­ски і рейки різного перерізу з різнокольорових порід деревини. Брусок розпилюють на багато тон­ких пластинок з однаковим ма­люнком. Їх або наклеюють на поверхню виробу способами інтар­сії або покривають суцільним ві­зерунком. Італійські майстри ра­зом з деревиною склеювали у блоки кістку, ріг, фарбували ок­ремі бруски, щоб одержати ви­разніше зображення. В Італії й Іспанії блокова мозаїка застосову­валася для прикрашування стіль­ців і крісел, а також оздоблення панно неширокими смужками.

В Україні блокова мозаїка не знайшла широкого застосування. Але у практиці художніх профтех­училищ за принципами блокової мозаїки почали виготовляти гео­метричні елементи візерунка в мо­дульній системі: з'єднуючи мо­дульні узори в сітчастий орнамент, їх наклеюють на плити розміром 1000х1000 мм або 1000х1500 м, шліфують, а потім лакують стій­ким паркетним лаком (3—4 по­криття). Застосовують їх для оз­доблення підлог, перегородок, па­нелей, дерев'яних стель.

Основний інструмент для виконання набору маркетрі — мо­заїчний ніж. Він виготовляється зі сталі доброї якості. Найчастіше для його виготовлення використо­вують медичний скальпель або бритву.

Лезо ножа повинне мати вільну частину, довжиною не більше 20 мм, бути тонким (не більше 1 мм) у ріжучій частині, бо товсте лезо важко заглиблюється в деревину. Воно начебто виштовхується пруж­ністю матеріалу. Надто тонке лезо не "розводить" волокна дерева, а затискується ними. При незграб­ному натиску крихкі породи дере­ва ламаються.

Ніж повинен мати ручку. Її виготовляють із м'яких порід (ли­па, вільха, ялина, сосна) або із двох дерев'яних пластин (лущений шпон), щільно обмотаних ізоля­ційною стрічкою. Ручки з м'яких порід дерева зручніші для роботи.

Ручку для скальпеля можна виготовити двома способами. При першому способі беруть простругані дві пластини: товщина однієї 7—10 мм, іншої — 5—7 мм. Ширина пластин повинна бути на 5 мм більшою від ширини полотна скальпеля. Приклавши до однієї з них (товстішої) полотно скальпеля так, щоб лезо ножа виступало на 15—20 мм, обмальовують на пла­стині його форму. Вибирають по­глиблення ножем або плоскою ста­мескою, підчищують дно, вклада­ють у виїмку скальпель, потім прикладають, змазавши клеєм, ін­шу пластину й стискують їх струб­циною або обмотують шнуром чи накладають важіль (гирю тощо). Після витримки й повного виси­хання клею обробляють ручку ру­банком, ножем, рашпилями, поло­гими стамесками, округлюють ку­ти. Ручка повинна мати овальну форму і бути зручною для три­мання трьома пальцями.

Другий спосіб. У бруску тов­щиною 15 мм вирізують паз (3—5 мм) на ширину полотна скальпе­ля, в який його вкладають. Роб­лять шпаклівку з деревної муки на сечовиноформальдегідному клею (смолці) або на епоксидному. Шпаклівку втирають у паз і дають просохнути. Потім ручку обробля­ють рубанком, шліфують і лаку­ють.

Два ножі з надфіля виготовля­ють у такій послідовності. Розла­мують надфіль на дві однакові половини. Сточивши кінець стер­жня надфіля, а в плоскому від­ламку — грані, забивають їх у ручки з осики або липи. Роблять це повільно й обережно, не заби­ваючи відразу, а постукуючи, щоб ручка не розкололася. Заточують леза за формою, а потім заправ­ляють їх на войлочному крузі з пастою або на дрібнозернистому бруску чи шліфувальному папері.

Взявши відрубок сталевого пру­жинного дроту довжиною 50—60 мм, розклепують один його кінець до товщини 1 мм (краще це зро­бити у розігрітому вигляді, три­маючи за другий кінець плоско­губцями) . Розклепують на наковальні (або на рельсі, на забитій у дерев'яну колодку сокирі) мо­лотком. Потім метал загартову­ють, розігрівши його до біло-червоного кольору й швидко опуска­ючи в мастило (солідол, підсолену воду). Після охолодження забива­ють у ручку таким самим спосо­бом. Ніж із небезпечної бритви заправляють у дерев'яну ручку так, як скальпель, а ніж із від­ламка полотна слюсарної пил­ки — як ніж із напилка.

Стамесками вирізують на­півкруглі, круглі, овальні елемен­ти набору мозаїки. Футчиком ви­гідно вирізати кутові елементи на­бору, особливо по краях смужки або круга, квадрата й інших форм. Щоб уникнути розколів шпону, спочатку злегка підрізують верхні волокна, а після цього стамескою відрізують елемент набору пов­ністю.

Пробивачі-просічки — це трубки з заточеною фаскою. Збоку сточують отвір, через який вий­мають вибиті й застрягнуті у труб­ці вставки шпону. Пробивачі може зробити токар по металу або слю­сар. Бажано заготовити пробивачі не тільки круглої форми, а й для вибивання квадрата, трикутника тощо. Вони дають змогу точно й щільно пасувати вставні елементи.

Рейсмус звичайний, або спеціальний, застосовують для нарізування однакової ширини смужок, якими обкладають фризи, рамки тощо. У звичайний столяр­ний рейсмус потрібно вставити сталеву голку, заточену лопаточ­кою.

Робочий планшет з одного бо­ку повинен мати рівний невисокий бортик, в який впирають вирів­няний листок шпону. Рейсмус спеціальний має на підошві мета­леву пластину, що закріплюється гвинтами, якими можна регулюва­ти ширину смужок. У ньому по­винен бути отвір для різця.

За цим принципом можна ви­готовити рейсмус із дерев'яної ко­лодки, де є наскрізний проріз і ложе для ножа. На підошві за­кріплюють гвинтами металеву пластину товщиною дещо грубшою від товщини шпону з поперечними прорізами. Опускаючи гвинти, пе­ресувають їх на потрібну ширину пластини, закріплюють нерухомо гвинтами й відрізують смужку шпону, впираючись пластиною в кромку шпону. Використовують також здвоєний різак із регульо­ваною шириною різання.

Циркульний різак — це звичайний циркуль-вимірювач із креслярської готувальні. Якщо од­ну голку його сточити лопаточкою, ним можна вирізати невеликі круглі вставки. Циркуль можна виготовити з розсувною скріплюючою дугою і затискним різцем. Для вирізування великих кіл по­трібен спеціальний циркуль із ру­хомим різцем і нерухомим упором ручки або навпаки.

Плечовий різак з довгою, що закладається за плече, ручкою (600—700 мм) потрібний для рі­зання твердих крихких порід. Ним легше вирізати довгі криволінійні елементи набору.

Ніж-пилка з одностороннім заточуванням і дрібними, нарі­заними напилком зубцями, з де­рев'яною колодкою у верхній ча­стині або з двостороннім заточу­ванням і боковою ручкою застосо­вують для припасування листів шпону. Ніж-пилка має ту перевагу перед звичайним ножем, що від­разу спилює навіть крихкі породи деревини і не залежить від на­прямку волокон,

Лобзиком випилюють гнізда вставних елементів відразу в 8—10 пластинах шпону. Облегшує та прискорює випилювання шпону електролобзик. На меблевих ком­бінатах у Німеччині застосовують електролобзикові рамкові установ­ки для випилювання елементів на­бору з декількох шматків шпону, які вставляють в одночасно випилені гнізда фону. Для обрізування невеликих деталей у наборі по прямій можна використати зви­чайний різак, яким обрізують фо­тографії.

Для мозаїчних робіт потрібні металеві лінійки різної довжи­ни — ЗО, 50, 100 см; вимірю­вальне приладдя — циркуль, кут­ник; олівець середньої твердості; кулькова ручка для передавлюван­ня малюнків Із кальки або паперу. Клейова (гумірована) стрічка не­обхідна для скріплювання вставок набору. Коли ж її нема, можна використати клейку прозору тонку стрічку, яку застосовують в ізо­ляційних роботах. При з'єднанні елементів набору для притирання клейової стрічки користуються мо­лотком для притирання, молотком, валком, клинком або ручкою но­жа.

Для тиражування рисунків ви­готовляють із картону або крес­лярського паперу шаблон із про­різами, по яких обводять контури зображення на шпону.

Щоб наклеювати ручним спо­собом, бажано мати ручний прес з гумовими (10 мм) прокладками. Основою для наклеювання моза­їчних наборів є деревостружкова плита, щити або дошки, фанера різної товщини (6—12 шарова). Набори можна наклеїти також на деревоволокнисту плиту або на товстий картон.

Матеріалом для планшета с березова, вільхова або осикова фанера. Можна використати для цієї мети зворотний бік креслярської дошки або просто обрізок проструганої дошки липи, берези, вільхи, осики, тополі. Тверді породи не бажані, тому що від них швидше затуплюється інструмент.

Декілька порад початківцям. Планшет не можна різати ножем або різаком, адже нерівності, за­глиблення погіршують якість рі­зання. Планшет для маркетрі найвигідніше використовувати тільки для цієї роботи. Для зберігання шпону повинні бути спеціальні стелажі. Шпон, унікальний за ко­льором чи малюнком текстури або дефіцитний, зберігають у окремих папках. Під час виконання набору на робочому місці повинно знахо­дитись тільки необхідне для робо­ти: шпон, малюнок, ніж, лінійка, стрічка.

Материні — шпон різних порід дерева. Найчастіше застосовуються бук, клен, червоне дерево, горіх, дуб, ясен, черешня, груша. Па­м'ятайте, що всі породи дерев у вигляді шпону придатні для мо­заїчних робіт: кожна мас свій ко­лір і свою текстуру. Шпон із порід зі слабовираженою текстурою (ли­па, береза, клен, груша, частково бук) більше використовують для тих робіт, де важливі відтінки кольору (обличчя людини, квітка, силуетний орнамент). Текстура вдало виражає рух, стан природи (вітер, сніг, відображення у воді, красу листків), підкреслює об'єм­ність форми або надає специфічної декоративності матеріалові.

Шпон для. маркетрі поділяють на в'язкі пластичні породи (неза­лежно від твердості) та крихкі, з розрідженою будовою річних ша­рів-волокон. До перших належать — клен, бук, липа, вільха береза, черешня, горіх, груша, де усі види червоного дерева тощо. До інших — сосна, ялина, ясен дуб, окремі види червоного дерева лимонне дерево та ін. Якщо потрібно підігнати листи шпону під лінійку, то (залежно від в'язких або крихких порід) шпон підрізують вільним м'яким рухом ножа без натиску: 3—5 різків для в'язких і 5—10 різків для крихких порід. Якщо лінійка закріплені струбцинами і добре підігнана, то підрізку можна зробити в два-три прийоми. Якщо ж лінійку доводиться притримувати рукою, ті повне врізування ножа у деревин; буде ускладнене: косошарні волок на потягнуть його у своєму напрямку і ви не зможете утримати лінійку по прямій. У крихких породах, якщо не підрізати верх ній шар кількома різками, навіть із затисненою лінійкою, отримаєте сколювання, відриви.

Шпон повинен бути добре про­сушеним (4—6 % вологості), щоб після наклеювання не з'явилося тріщин. Тому мозаїчні роботи по­трібно виконувати в сухому, добре вентильованому приміщенні. При створенні маркетрі (і взагалі у мозаїчних роботах) часто необхід­ний матеріал з певним нюансом того чи іншого кольору. Можливо, потрібно буде змінити природний відтінок деревини. Отримати нові відтінки деревини можна за допо­могою фарбників глибокого фар­бування, а також протравленням у залізному або мідному купоросі, відбілюванням, обпалюванням у розпеченому піску з плавними пе­реходами тонів.

Скриньки і тарелі виготовляють із липи. Потім через кальку наносять ма­люнок орнаменту. Під прямим ку­том підрізують ножем контури ор­наменту на товщину шпону, плоскою стамескою вибирають по­трібне заглиблення. Вставки зі шпону використовують з цінних порід дерева — горіха, червоного дерева тощо. Прорізують вставки так, щоб вони щільно входили у виїмки. Вставляють їх на сто­лярнім клею, протираючи зверху клинком і ледь зволожують верх­ню частину. Вплив вологи клею знизу та води зверху урівноважує сили деформації шпону.

Портретне зображення викону­ють із небагатьох кольорових спо­лучень, які відрізняються відтін­ком і текстурою від масиву дерева. Інколи портрет спочатку повністю набирається зі шпону, а потім вклеюється у підготовлене заглиб­лення. В таких випадках при скле­юванні зверху накладається тягар, щоб шпон не розпух при висиханні. З XVII ст. інтарсія витіс­няється технікою маркетрі, прос­тішою і менш трудомісткою.

Маркетрі (франц. margueteruie) — вид мозаїки з фігурних пластинок шпону (різних за ко­льором і текстурою), які наклею­ються на основу (дерев'яні меблі, панно тощо). Техніка маркетрі — результат винайдення німецьким столяром Георгом Репером, із Аусбурга пристрою для розпилю­вання пластинок дерева будь-якої товщини — лобзика з пилками. Це дало змогу отримувати шпон, тонший ніж 1 мм. Малюнок на­носили на тонкі листи шпону, і в нього врізували вставки. Набрану дерев'яну мозаїку повністю накле­ювали на основу.

У цій техніці особливо відомий французький мебляр Андре Шарль Буль (1642—1732), який виготов­ляв із синами художні меблі для королівського двору. Складні сю­жетні композиції виконувались у поєднаннях маркетрі, різьблення по дереву, накладок із позолоченої бронзи, міді, срібла, перламутру, цинку, олова, кістки, пластинок із панцира черепахи. Меблі Буля ви­возились у різні країни, в тому числі в Україну й Росію. Під впливом робіт цього майстра тех­ніка маркетрі ввійшла у творчість українських майстрів.

З середини XVIII ст. в техніці маркетрі оздоблюють меблі, декор стін, дверей. Високого художнього рівня досягає набірний художній паркет. Малюнок для нього ство­рювали архітектори на основі гео­метричних, а потім і рослинних мотивів, тобто планувався цільний "килимовий" твір. Малюнок із до­щечок товщиною від 5 до 15 мм набирали й наклеювали риб'ячим клеєм па щит із соснових дощок, а пізніше закріплювали на підлозі. Меблі, оздоблені маркетрі, замов­лялись переважно багатими людь­ми.

Відроджується маркетрі тільки у повоєнний період, зокрема з 60-х років, у тому числі в Україні. Вивчаючи роботи майстрів мину­лого століття, переймаючи досвід сучасних художників і зберігаючи водночас національні традиції, маркетрі починають займатися все більше майстрів-художників. Удо­сконалювалась технологія набору та його наклеювання, оздоблення. Ще раніше майстри наклеювали вирізані за малюнком шматочки шпону (кожного зокрема) на ос­нову із заздалегідь перенесеним малюнком. У б0-х роках почали користуватися клейовою стрічкою фабричного виготовлення, що спро­щувало і прискорювало виконання набору. Меблеві підприємства пе­рейшли на нову технологію — склеювання у гарячих гідравліч­них пресах, що поліпшило якість і швидкість цього процесу.

У другій половині 50-х років львівські художники Микола Смирнов та Іван Юклієвських ви­конують у техніці маркетрі складні тематичні зображення. По­силь Цимбал почав виготовляти у цій техніці оригінальні браслети, кулони, броші, пояси, намиста та інші прикраси для жінок.

Успішно розвивали маркетрі майстри-художники М. Курилич, А. Карпенко, А. Пономарчук та ін. У спеціальних навчальних за­кладах ввели у програму навчання техніки маркетрі. Організовано ви­готовлялися сувенірно-подарункові вироби на деяких меблевих фаб­риках і комбінатах. Маркетрі за­стосовували для оздоблення меб­лів, інтер'єрів (двері, підлоги, стелі, панелі, стенди), побутових предметів, для виготовлення бро­шок, кулонів, намиста тощо. У цій техніці виконували орнаментальні композиції, емблеми, написи, зоб­раження тварин, птахів, натюр­морти, а також самостійні декора­тивні твори: пейзаж, портрет, складні сюжетно-тематичні компо­зиції.

Переваги маркетрі. Порівняно з іншими видами художньої об­робки дерева маркетрі має пенні переваги. По-перше, це порівняно легке освоєння технічних прийомів виконання. По-друге, техніка не­дорога — для неї використовують­ся переважно відходи шпону, в яких інколи знаходиться найціка­віший матеріал для маркетрі: за­вихрення волокон (завилькува­тість), так звані синяви, сучкуватість. Важливо також, що вико­нання наборів маркетрі не вимагає складного обладнання робочого місця та великої кількості інстру­ментів.

Техніка маркетрі дає змогу виконувати композиції будь-якої складності — від простих зобра­жень в орнаменті до складних композицій. Суттєва особливість маркетрі полягає в тому, що така мозаїка дає гладку й рівну поверх­ню й, очевидно, її можна засто­совувати у тих випадках, коли різьблення неможливе або не ба­жане. Маркетрі довго і добре зберігається, особливо, якщо застосовувати стійкі до атмосферних впливів лаки; паркетний, поліефірний тощо. Опорядження можна оновити, відшліфувавши оздоблю­вану поверхню і знявши з неї шар лаку або мастики (поліефірний лак відшаровується дуже розігрі­тою праскою).