Л. Мартович - талант могутній, невмирущий - Література українська - Скачать бесплатно

ради», боявся не виправдати довір'я громади. В собі Панько був упевнений: «Уже ж я знаю за громаду постоя­ти! Коли громада мені таку честь повела, то я за неї хоть у вогонь!»

Боявся якихось невідомих причин, незнаних перешкод. Адже він вперше голосує. Вперше віч-на-віч зустрінеться з ворогом, деякі звички якого він «теоретично» знає. Знає про останні криваві вибори. Знає, що можуть відібрати у нього картку до голосування, підкупити, арештувати, бити. Про все це наказали йому читальники ще вдома, а руський (український) адво­кат у місті підтвердив. Та ніщо не зупиняло Панька. Сповнений рішучості і твердого наміру виконати почесне доручення громади, Панько опинився коло будинку повітової ради. Тут починається зав'язка конфлікту, в якому «теоретичні» знання технології проведення австрійських виборів збагати­лися особистою «практикою». Зустріч Панька з «рядовими лицями» на­гнала ще більше страху. Сили були явно нерівні, тому «перший раунд» за­кінчився повною капітуляцією Панька. Вигнаний і побитий, він «стояв на одному місці покірно, як жебрак перед панською хатою». Довелось Панькові скинути чоботи і, ранячи затерплі від холоду ноги і руки, перела­зити паркан висотою в півтора хлопа. Напруга душевних і фізичних сил Панька досягає кульмінації, що завершується «щасливою» розв'язкою: «майнув Панько до сіней і побіг босими ногами по камінних сходах, аби виконати австрійським законом запоручений акт вільних вибо­рів».

Образ Панька — новий в українській літературі. Розвинене почуття громадського обов'язку виділяє його серед інших — бідних, чесних, при­гноблених, покірно-податливих, трагічно-нещасливих, або, в кращому ви­падку, здатних на миттєвий вибух пасивного протесту, як Юсип («Раз мати родила» Марка Черемшини) чи Федір («Палій» В. Стефаника). Панько стає на прю зі зграєю визискувачів народних і виходить переможцем. Тому важко погодитися з думкою, що «Панько смішний в першу чергу своєю впертістю — будь-що він мусить виконати свій обов'язок. Йому для цього не вистачає хоробрості і рішучості, він багато разів до всього приміряється (...) І наполегливість саме такої людини виглядає сміш­ною».

Нічого комічного в самому образі і смішного в упертості і наполегливості Панька немає. Це не тупа впертість Грицька і Семенихи («За межу»), Семена Заколесника («Ось носи моє!») чи селян із «Стрибожого дарунка».

Панькова впертість зумовлена благородною метою: чесно виконати обов'язок перед громадою. Поведінка і вчинки Панька — гідні подиву і захоплення. Бідний чоловік, для котрого грудка сиру — святочний деліка­тес, не тільки не лакомиться на легкий заробіток при виборах («А п'яткою він мене не загулить (...) Най він собі купить мотузок за ту п'ятку»), а й готовий понести матеріальні збитки: «Най уже коштує, а голос треба віддати», — каже він Іванові з готовністю відкупити шапку за свої гроші, якщо її пошкодить жандарм.

Та й боязким його не назовеш. Старий, виснажений, беззбройний чоловік проти фізично здорових, професійно підготовлених катів, озброє­них жандармів, котрі перебувають до того ж під могутнім захистом держави і права, знайшов все-таки вихід. Панькові жертви — моральні приниження, фізичні побої — виправдані. За громаду ж!

Оповідання Мартовича, в яких головними героями виступають прості люди, зворушують глибоким ліризмом, щирим поетичним словом, душев­ною красою. Не випадково один з дослідників творчості письменника О. На­заріїв назвав Мартовича народником у найкращому розумінні цього слова. «Крізь «гіркий сміх» автора всюди пробивається його глибока, щира любов до знедоленого і пригніченого злиднями, темнотою та без­прав'ям українського народу, сердечний біль з-за хиб і пороків героїв його оповідань, скорботна печаль з приводу негативних рис сільського життя».

Сатира Мартовича має виняткове ідейно-естетичне і виховне значення. Відгукуючись на злобу дня. Мартович намагався зачепити найголовні­ші проблеми життя людини і людства. Його гострий проникливий розум ніколи не зупинявся на поверхні життя, а проникав у глибину явищ, в їх сокровенну сутність.

Наділений геніальним талантом відтворювати душу, думи і голоси своїх краян, їхні жалі і турботи, інтелігентність серця і силу творчого розу­му народу, Мартович сам став його сумлінням, його любов'ю і його сміхом.

Творчість Мартовича насичена думкою, всеохоплююча, інтелектуальна. В цьому її сила і джерело безсмертя.

Література:

Винайдений рукопис про руський край. Київ, “Веселка”, 1991 р.