Банківська система України і напрями її розвитку - Банківська справа - Скачать бесплатно

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Під терміном «БАНК» розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості.

Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи ін­шій країні в цілком визначений історичний період.

Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

• однорівнева банківська система;

• дворівнева банківська система

Однорівнева банківська система передбачає горизон­тальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й цент­ральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового об­слуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управ­ління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів.

Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є бан­ками в повному значенні цього слова лише для двох катего­рій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між бан­ками будуються в двох площинах: по вертикалі і по гори­зонталі.

По вертикалі - це відносини підпорядкування між цент­ральним банком, як керівним органом усієї банківської сис­теми, і комерційними банками.

По горизонталі - це відносини рівноправного партнерст­ва та конкуренції між комерційними банками.

Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа бан­ківської справи, яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи кла­сичної дворівневої банківської системи, яка включає:

Верхній рівень - Національний банк України як цент­ральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населен­ня країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення націо­нальної економіки.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, прита­манні функції резервної системи: 1) емісія кредитних грошей

і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розра-Іхункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі "банку банків"; 2) кредитно-розрахункове обслуговування держави; 3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансо­вих операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів

Банківська система в умовах ринку функціонує на основі певних умов.

Функції банківської системи:

1) Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2) Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3) Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (ста­білізаційна), яка проявляється:

• у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що рег­ламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

• у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

Необхідність існування банківської системи визначається двома групами причин:

1) потребою здійснення суспільного нагляду і регулювання банків­ської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих бан­ків Із загально-суспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2) забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному з його секторів. Банки при цьому повинні ке­руватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимо­гами системи в цілому.

Становлення та розвиток банківської системи України

Після прийняття Декларації про державний суверенітет України в 1991 році постало питання щодо створення власної фінансово-кредитної системи.

Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону України "Про бан­ки і банківську діяльність"» було оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комер­ційного промислово-будівельного банку "Укрпромбанк", Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережами, обчислювальними центрами, з усіма активами і пасивами. Згідно з цією постановою на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України з його регіональни­ми управліннями.

За час свого існування банківська система пройшла два етапи

І етап - (1991-1993 рр.) - етап активного становлення та розвитку банківської системи;

II етап - (1993-1998 рр.) - етап стагнації та зростання банківської кризи.

Негативні наслідки 1-го етапу.

• реформування банківської системи випереджало реформування економіки і як наслідок - тіньові обороти капіталу, відплив капі­талу за кордон;

' призупинено створення законодавчої бази щодо банківської си­стеми;

• Національний банк України не створив системи страхування де­позитів і кредитів.

Негативні наслідки ІІ-го етапу — етапу стагнації і кризи.

• скорочення кількості банків;

• гальмування зростання банківського капіталу;

' погіршення фінансового стану банків.

Причини кризових явищ банківської системи.

• криза реальної економіки;

• грошово-кредитна політика Національного банку України;

• внутрішньобанківські фактори.

Аналіз стану банківської справи в Україні дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме виходу із кризи комерційних банків і створенню в Україні банківсь­кої системи ринкового зразка.

Проблеми банківської системи України.

• нераціональна територіальна структура;

• однорідні структури комерційних банків ринкового зразка;

• недостатня загальна кількість комерційних банків;

• існування збиткових банків, які мають "негативний" кредитний портфель;

• тенденції до звуження клієнтури внаслідок спаду виробництва;

• низький рівень капіталізації банків;

• брак досвіду банківського персоналу;

• відсутність законодавчого забезпечення спектру банківських операцій;

• недосконала конкуренція в банківській справі;

• відсутність диверсифікації банківської структури;

• слабка диверсифікація діапазону продуктів та послуг;

• загальноекономічні проблеми.

У цілому розвиток банківської системи України в умовах кризових явищ, його цілі й обмеження, а також прийняття адекватних заходів, спрямованих на стабілізацію банківської системи.

Вклади до запитання (депозитні гроші) ¾ це вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів; плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90 відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність депозитних грошей.

Депозитні гроші ¾ це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках ¾ “абстрактні гроші”. На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб¢єктів господарської діяльності.

Така форма грошей стала можливою лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб¢єкт грошового обігу може вільно вкласти гроші в банк (депозит), взяти звідти гроші готівкою, або переказати в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження.

Потреба в такій формі грошей об¢єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і суми окремих платежів досягли величезних розмірів. Здійснення таких платежів з допомогою готівки призвело б до істотного збільшення готівкової маси в обігу, до зростання витрат на її друкування, створило б значні незручності для учасників платіжних операцій, погіршило керованість грошового обороту тощо. Всіх цих недоліків позбавлені депозитні гроші.

Разом з вказаними перевагами депозитних грошей з¢явилися й певні недоліки цієї форми грошей. Зокрема, вона несе в собі певні незручності при здійсненні платежів. Для виконання кожного платежу потрібно оформляти цілий пакет документів і пред¢являти кожний раз їх в банк, щоб відобразити відповідні операції в бухгалтерських книгах банку. Особливо гостро ці недоліки проявляються в сфері роздрібного обороту, куди доступ традиційних депозитних грошей виявився закритим. Тому життя спричинило появу нової форми грошей ¾ електронної.