Історія мого міста в ХХ столітті - Краєзнавство - Скачать бесплатно
Історія стародавньої Коломиї, особливо її долітописна доба, сягає у глибину тисячоліть.
Археологи виявили на околицях сучасного міста пам’ятки, які підтверджують, що майже в тисяч років тому у цій місцевості жили племена, які залишили після себе відому трипільську культуру. Назва гуцульської столиці походить від потоку мия. Який тут впадає в ріку рут. Перша літописна згадка про Коломию йде від 1241 р., яка вказує, що в період Київської Русі вона була досить великим поселенням.
...Початок ХХ століття знаменував вагомий поштовх до національного відродження. В місті будують Народний Дім, з 1902 р. проводяться Січові свята, створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, в травні 1914 р. відкривають пам’ятник Т.Шевченкові. Але починається перша світова війна і місто направляє сотні своїх добровольців до лав Січових стрільців. 15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. На околицях міста точились бої. Під час перебування царських військ був зруйнований пам’ятник Т.Шевченкові, заборонено видання українських газет журналів, книг, закрито українські книгарні, “бібліотеки, припинено діяльність товариства “Просвіта”, навчання українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква. На початку 1904 року хвиля робітничих страйків прокотились по коломийських підприємствах.
Особливе піднесення революційного руху в місті почалося під впливом першої буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. у Росії. 2 лютого 1905 р. робітники провели демонстрацію. 5 лютого віче в Коломиї вітало “борців за свободу в Росії”. Після зборів відбулася демонстрація під лозунгами “Геть самодержавство”,, “Хай живе російська революція”, 15 листопада 1905 р. в Коломиї проведено масове віче і демонстрацію, 28 листопада почався загальний політичний страйк, 18 січня 1906 року в місті скликали окружне віче й провели маніфестацію з участю 8 тисяч селян. Революційні виступи трудящих міста не припинялися до початку першої світової війни. Російські війська тричі оволодівали містом – у вересні 1914 року. У травні 1915 р. та червні 1916 й перебували тут до липня 1917 р.
Навесні 1919 р. з ініціативи передових робітників у місті створено робітничу Раду. 1 травня 1919 р. прийшли загальноміська демонстрація та мітинг під лозунгом “Геть буржуазну Національну раду”. 4 травня в Коломиї відбулось віче представників цього Покуття, учасники якого висловилися проти антинародної влади. Навіть солдати частин УГА відмовились воювати проти радянських військ, що змушений був визнати один з командуючих армією ЗУНР. Чимало мешканців Коломиї переходило кордон і вступало до лав Червоної Армії, зокрема робітник Коломийського цегельного заводу М.О. Білоскурський, колишні учні коломийської гімназії В.І. Пораймо, Р.Г. Кушнір, І.В. Ткачук, С.О. Мельничук, А.Д. Баб’юк. Всі вони згодом взяли активну участь у соціалістичному будівництві на Радянській Україні. Після загарбання Галичини буржуазно-поміщицькою Польщею боротьба народних мас проти іноземної окупації розгорнулася з новою силою. Влітку 1919 року поблизу Коломиї діяли партизанські згони, об’єднані у великі повстанські полки. Повстанці розгромили посилену охорону залізничного мосту через Прут, порушили телефонний зв’язок, висадили в повітря склад, підірвали залізничну колію. Для боротьби з революційними виступами польський уряд в 1920 р. запровадив у Коломиї польський суд, який застосовував смертні вироки.
За часів польської окупації у 1920-1930 рр. в Коломиї налічувалось близько 20 невеликих приватних підприємств. На них переважала ручна праця, бо устаткування було примітивним. Паперова фабрика не давала й половини довоєнної продукції, на ній працювало не більше як 20-30 робітників. На ткацькій і трикотажній фабриках працювало лише 50-80 робітників. Перша мала близько 40 англійських верстатів застарілої продукції. На заводі машин і відливу заліза працювало близько 100 робітників. Фабриканти систематично порушували закон про 8-годинний робочий день. Особливо жорстоко визискувалися жінки та діти. Не було соціального страхування. Понад 1200 сімей трудящих тулилося в підвалах.
Впорядковувалося місто лише в тій частині, де мешкали буржуазія та урядовці. Купцям та фабрикантам належало понад дві третини орної землі в околицях за велику платню здавали робітникам. Письменник П.С. Козланюк, який багато років провів у Коломиї, писав “Місто було неосвітлене, неохайне, брудне. Базарна площа і більшість вулиць були не забруковані. Навіть центральна вулиця, що веде о станції, влітку тонула в порошній куряві, а в сльоту скидалось на корито болотного розчину. Магістрат брав податки навіть за в’їзд у місто і за стоянку возів на базарі, але не давав кошти на благоустрій міста”. В Коломиї жило багато ремісників, кустарів, торговців і фабрикантів. На 33383 жителі (за даними 1935 року) тут було 10 церков, костьолів і синагог, 2 монастирі та лише одна бібліотека. Значна частина населення не знало грамоти.
Важке соціальне і економічне становище трудящих Коломиї викликало посилення революційних виступів.
Боротьбою трудящих керували комуністичні організації, створені у 1919 році учасниками Жовтневої революції О.О.Ясінським, С.В. Бонатчуком, і і реемігрантами з Америки В.Ю. Корбутяком, та Я.І. Мензатом.
У серпні 1921 1921 р. в селі Іллінцях Снятинського повіту відбулася нарад ініціативного комітету, яка утворила окружний комітет КПСГ (пізніше КПЗУ). Було обрано делегатів на перший з’їзд КПСГ у Львові – В.Ю. Корбутяка, Д.Мойсу, Є.Ступа.
1922 р. в Коломиї були організовані комуністичні комірки: на заводі машин і відливу заліза, на млинах, на пошті, та ін. В 1923 р. Коломийський окружком очолив В.Ю. Корбутяк. В 1926 р. в Коломиї відбулися страйк швейників, активні виступи безробітних. Страйкарі – швейники наступного року виступили не тільки з економічними вимогами, а й домагалися амністії політв’язням та створення робітничо-селянського уряду. Організовано пройшла першотравнева демонстрація 1928 р. На вулицях було вивішено червоні прапори, в небі літали білі голуби з червоними стрічками. Організовано пройшов страйк трикотажників у 1929 р., яким керували комуністи Грицуляк, та комсомолець Володимир Геник. З нагод и13-х роковин Великої Жовтневої революції у місті проведено 7 листопада 1930 р масову демонстрацію.
Коломийський окружний КПЗУ був одним з найбільших, він об’єднував 21 осередок, у тому числі селянських – 14 і робітничих – 7. Підпільну роботу комуністів Коломийського округу в 1931 р. очолювала О.В. Коцько. Значною подією в революційній боротьбі трудящих Коломиї і всього Покуття був великий і тривалий страйк килимарів у січні 1934 р. яким керував коломийський ОН КПЗУ. Килимарі вимагали підвищення заробітної плати, забезпечення їх нафтою та поліпшення умов праці. В страйку взяли участь 4 тис. халупників, він тривав до кінця місяця і закінчився перемогою.
Комуністи розповсюдили в 1934 р. в місті багато першотравневих листівок. Поліція заарештувала 23 чоловіка. Політв’язні відзначали Першотравень 1936 р. страйком, в усіх камерах цього дня співали “Інтернаціонал”. В супереч забороні польської влади, в 20-30-х р. трудящі Коломиї під керівництвом комуністів і комсомольців широко відзначали день пам’яті В.І.Леніна. В 1936 р. відбувся страйк коломийських цегельників.
Робітники Коломиї терпіли від хронічного безробіття. За офіційними даними, в 1933 р. налічувалось 800 безробітних, в 1935 – 1000, в 1938 – 799. Про охорону здоров’я трудящих мало дбали. В лікарні працювало лише 2 лікарі і 5 медсестер. Крім того, існували ще з філантропічні амбулаторії, де хворих здебільшого доглядали черниці. Приватні лікарі брали велику плату за медичну допомогу. Особливо багато мешканців міста гинуло від туберкульозу, 1933 р. з 50 хворих на туберкульоз померло 43, 1936 року з 59 померло 50. Окупаційні власті намагалися залякати трудящих репресіями, послабити їхню боротьбу проти експлуатації.
В Коломиї не раз влаштовувалися судові розправи над страйкарями і зокрема над комуністами.
Прогресивна інтелігенція Коломиї брала активну участь в громадському житті міста. Вчителями гімназії у 20-х роках працювала А.В. Крушельницький, син І.Франка – Петро Франко (1890-1941), український фольклорист і перекладач О.І. Роздольський (1872-1945). В Коломийські гімназії вчилися і починали свою діяльність письменники П.С. Козланюк, Мирослав Ірчан, І.В. Ткачук (1891-1948). В 20-30-х роках тут жили і працювали письменники Ірина Вільде, А.Я. Чайковський (1857-1935), поет Ю.А. Шкрумеляк. Неодноразово бували у Коломиї Я.О. Галан, О.Я. Гаврилюк, які підтримували тісні зв’язки з місцевою комуністичною організацією. Пропаганді музичних знань сприяла заснована в 1921 р. перша на Гуцульщині музична школа – філія вищого музичного інституту ім.. Лисенка у Львові. Член КПЗУ, поет, драматург і графік І.А. Крушельницький заснував у Коломийській гімназії театральну школу для молоді. Театральне мистецтво ніс у маси відомий актор Микола Бенцало. З 1926 р. почалося створення музею народного мистецтва Гуцульщина, його відкрито 1936 р., як приватний. Заснував музей В.В. Бобринський. Виходили газети “Селянські вісті”, “Голос Покуття”, журнал “Жіноча доля”. В місті було 2 друкарні.
Найпершим завданням, що стояло перед органами влади, була організація промислового виробництва. Невдовзі відновили роботу текстильна фабрика черепичний завод. Збудовано меблеву і розширено паперову фабрику. Завод братів Біскупських, який раніше виробляв дрібний сільськогосподарський інвентар, реорганізовано в завод сільгоспмашин. У 1940 р. тут працювало 160 робітників. Підприємство виготовило протягом півріччя близько 2 тис. віялок, молотарок, ручних соломорізок тощо. Це перші радянські машини створені на Прикарпатті. 1941 р. вмісті працювало 19 промислових артілей, підприємства побутового обслуговування. Вже влітку цього року на заводах і фабриках налічувалось понад 1200 новаторів виробництва.
В перший же день Другої Світової війни фашистська авіація бомбила Коломию. Удари ворога прийняли на себе частини гарнізону міста, 28-а гірська стрілецька дивізія, авіаційна частина та окрема Коломийська прикордонна комендатура – 24 червня 1941 р. гітлерівця скинули десант в районі Коломиї, але прикордонники його знищили. Частини ЧА 1 липня 1941 р. залишили місто, куди вдерлися фашистські війська. За саботаж та агітацію проти німецьких загарбників фашисти розстріляли ливарників заводу сільгоспмашин М.Черкаса та Фелікса Баранюка. Як залізничний вузол і опорний пункт оборони фашистів у передгір’ях Карпат Коломия мала велике стратегічне значення. Оволодіння містом, захоплення переправи через Прут неминуче здійснити 28 березня 1944 р. воїни 1-ї гвардійської танкової бригади полковника В.М. Горлова при підтримці 351-ї стрілецької дивізії (командир генерал-майор М.М. Заміровський) та інженерних військ 1-ї гвардійської танкової армії (начальник-полковник Ф.. Харчевін). В ході боїв кількість угорський та німецьких солдатів було взято в полон. Серед захоплених трофеїв виявилось 13 танків “Тигр”, 15 залізничних ешелонів, 45 паровозів, 10 складів, 450 автомашин. Отже 28 березня 1944 р. Коломия була звільнена від німецьких військ. Після визволення місто лежало в руїнах. Відступаючи гітлерівці знищили 23 промислові підприємства, електростанцію, зруйновано залізничний вузол, 2 лікарні, 15 шкільних приміщень, 13 культурно-освітніх закладів, спалили понад 1400 житлових будинків. Фашисти пограбували музей народного мистецтва Гуцульщини, бібліотеки.
Місто піднімалося з руїн, поверталось до життя. З висоти сьогоднішніх років добре видно не лише значне зростання економічно-культурного потенціалу Коломиї у повоєнні часи. Далися взнаки також недоліки властиві адміністративно-командній системі. Значну частину місцевої інтелігенції арештували, а сім’ї вивезли в Сибір. Розформувавши приватні і громадські бібліотеки. На паперовій фабриці щоденно перемелювали найцінніші книги, документи, історичні фотографії, архівні збірки. Потерпіли римо-католицькі священики. Були зруйновані і перебудовані храми. З історії міста, як і з історії краю, були викреслені цілі сторінки, сотні прізвищ видатних діячів культури Коломиї були зганьблені, а їх твори піддані забуттю.
Економічна структурна міста будувалась за Єдиною системою повної і всебічної залежності від центру та сотень підприємств-суміжників. Це наклало певний відбиток на господарський розвиток.
Коломия поступово змінювала своє колишнє обличчя. Поряд з легковою, харчовою і деревообробною промисловістю в місті з’явилися такі провідні галузі як машинобудівна, металообробна та будівельна. На базі колишніх дрібних майстерень виросли нові підприємства, продукція яких стала відомою за межами країни. Це навантажувачі заводу “Коломиясільмаш”, обладнання для шкільних лабораторій деревообробного заводу, кабельні вироби металозаводу. Самітно зросли можливості і колишніх цеголень, докорінно модифікованих та об’єднаних в єхидн Заводоуправління будматеріалів. З’явились корпуси нових заводі і фабрик, зросли потужності будівельних і транспортних організацій. Далеко за межами міста відома продукція гардинної, щетинно-щіткової та паперової фабрик.
Тепер місті працює понад 60 промислових, будівельних. транспортних та торговельних підприємств, на яких працює майже 30 тисяч робітників і службовців. З недавнього часу в місті розпочали свою діяльність понад 70 кооперативів і малих підприємств (усі дані на 1990 рік).
У Коломийському районі працює 23 колгоспи, 2 радгоспи, низка промислових та сільськогосподарських підприємств, серед них агрофірми “Прут”, “Карпати”, “Тиса”. Сьогоднішня Коломия значно виросла і розширилась. З’явились нові вулиці, забудувались колишні пустирі. У Коломиї функціонує 10 медичних лікувальних закладів, близько 40 фельдшерських пунктів, де працює понад 470 лікарів і 1120 середніх медпрацівників. У місті відновлена гуманітарна гімназія, працює 11 середні шкіл, технічний ліцей, 2 профтехучилища, а також 3 середніх спеціальних учбових закладів. Відкрито близько 20 дитячих садків, а також художня школа, та дві спортивні школи. В 1990 р. через 27 років знову відновлено професійний театр. Місту повернено Народний дім. В місті працюють музей Гуцульщини, 7 бібліотек, 3 кінотеатри, готується до відкриття картинна галерея, йде робота над створенням музею історії Коломиї. Великою популярність користується танцювальний колектив “Покуття”, хорові колективи медичних працівників. (дані за 1990 р.).
Об’єднавшись на спільній платформі боротьби за незалежну суверенну Україну, демократичні сили на виборах до міської Ради 4 березня 1990 р. здобули перемогу. А в липні 1990 р. Коломия стала містом Першого Всесвітнього Собору духовної України і національними прапорами зустрічала гостей з усіх континентів світу.
Двері в Коломию відкриті навстіж для всіх людей добро волі.
ЛІТЕРАТУРА
“Історія міст і сіл УРСР Івано-Франківська область” – 1970 р.
автори Я.С. Мельничук, П.Ю. Се гал.
“Коломия” – 1991 р.
автор: С.В. Анрієшин.
|
