Фізико-географічна характеристика Долинського району - Краєзнавство - Скачать бесплатно

І. Фізико-географічна характеристика району
1. Географічне положення, рельєф та корисні копалини

Долинський район розташований у північно – західній частині Івано-Франківської області в Карпатському передгір‘ї та гірській частині Карпат.
Площа району 156 тис. гектарів. Населення біля 100 тис. чоловік; міське населення складає 38 тис. чоловік, сільське – понад 60 тис. чоловік.
На території Долинського району розміщено два міста, одне селище міського типу та 53 сільських населених пункти.

На території району знаходяться біля 20-и промислових підприємств. Добре розвинені нафтогазовидобувна, легка, лісозаготівельна та деревообробна промисловість, харчова і промисловість по виробництву будматеріалів. У виробничій спеціалізації сільського господарства провідне місце займає тваринництво.

Територія Долинського району розташована в передгірській та гірській зонах Карпат. Північно-східна частина району відноситься до передгірської частині характеризується слабохвилястим і рівнинним рельєфами. Абсолютні відмітки коливаються від 250 до 400 метрів над рівнем моря. Схили передгір‘я переважно вологі, поверхневий стік слабо виражений, за виключенням схилів з крутизною більше 5 градусів та вузьких водорозділів.

Південно-західна частина району відноситься до району зовнішніх Карпат, названих Горганами та характеризується переважно вузько-хвилястим і гірським рельєфом, сильно піднятих територій. Висота хребтів коливається від 500 до 100 м. над рівнем моря. Тут розвинута вузька сітка водорозділів, які розчленовують територію з переважанням схилів над плато. Така будова рельєфу сприяє стоку води під час танення снігів і великих дощів, що призводить до розвитку ерозійних процесів. На території Долинського району розвинена водна ерозія ґрунтів, особливо орних земель, що знижує їх продуктивність.

Район розташований в західній частині Івано-Франківської області. Районним центром є м. Долина, яке знаходиться на відстані 58 км від обласного центру. Загальна площа території району — 1,25 тис. кв. км. В структурі адміністративного територіального поділу Долинський район значиться з 1939 року. Район межує з Львівською, Закарпатською областями, Рожнятівським та Калуським районами Івано-Франківської області. Найближчі районні центри — м. Калуш та Рожнятів Івано-Франківської області, м. Стрий Львівської області, м. Міжгір'я Закарпатської області.

Район зв'язаний автобусним та залізничним сполученням з багатьма містами західної частини України та з деякими містами зарубіжних країн:
Відстань від м. Долини до:
Києва — 716 км;
Івано-Франківська — 66 км;
Львова — 111 км;
Тернополя — 180 км;
Ужгорода — 225 км;
Чернівців — 220 км;
Братислави — 820 км;
Варшави — 648 км;
Будапешту — 690 км;
Кишинева — 550 км.

2. Геологічна будова, рельєф та корисні копалини

Територія Долинського району являє собою невід‘ємну частину Карпатського гірсько-складчастого регіону та Передкарпаття, зарактеризується складною будовою, складом та властивостями гірських порід, які , перш за все, визначаються умовами утворення основних стратиграфолітологічних формацій від крейдового до сучасного періоду, їх літифікація, неоднаковою тектонічною та палеогеографічною обстановкою. В результаті чого сформувались неоднорідні по розчинності та денудаційно-ерозійній стійкості карсто-, зсуво- та селеформуючі породи – від високостійких до особливо слабких. Таким чином, літологічні формації гірських порід, які відрізняються одні від інших складом, станом та основними фізико-механічними властивостями, обумовлюють формування в своїх межах, близьких по генетичних ознаках, шкідливих сучасних екхогенних геологічних процесів, таких, як зсуви, насипи, ерозія, селеві явища, карст тощо.

В межах території Долинського району виділили два геологічні регіони:
- гірсько-складчасті Карпати;

- передкарпатський прогин.

Які в свою чергу поділяються на геологічні області:
- Зовнішніх Карпат;

- Вододільно-Верховинську;

- Передкарпатської рівнини.

В межах області Зовнішніх Карпат виділено три підобласті:

- низькогірного рельєфу;

середньовисоких моноклінальних хребтів Сколівських Бескид та Скибових Горган.

Вододільно-Верховинська область поділяється на підобласть північних схилів Верховинського Вододільного хребта та підобласть повздовжніх долин Воловецької Верховини.

В складі Передкарпатської рівнини виділено підобласть Стрий-Свічівського міжріччя, підобласть Свіча-Лімницького міжріччя та підобласть долини ріки Свіча.

Підобласть низькогірного рельєфу включає в себе полосу шириною до 15 кілометрів, яка простягається по північній частині Карпатського масиву. Північна межа підобласті співпадає з Карпатським уступом, а південна проходить по лінії сіл Поляниця, Кальна, Кропивник, Новий Мізунь, Підліски.
В геологічній будові підобласті беруть участь верхневопалеогенові переважно глинисті утворення. На пологих схилах гір широко розвинута яружна ерозія, на місцях відслонень спостерігається інтенсивний площинний змив.
Підобласть середньвисоких моноклінальних хребтів Сколівських Бескид та Скибових Горган займає центральну, найбільшвисокогірську частину Скибових Карпат. Абсолютні висоти Карпат становлять 1100-1350 м, а в басейні ріки Свіча – 1450 м. В геологічному відношенні присутній весь комплекс крейдово-палеогенового плішу.

Підобласть північних схилів Верховинського Вододільного хребта в геологічному відношенні складена глинистим флішем верхнього палеогену.
Підобласть Стрий-Свічівського міжріччя, яка належить до області Передкарпатської рівнини, являє собою вузьку вододільну височину з крутими схилами, які складені відкладами нижнього неогену.

Підобласть Свічівського-Лімницького міжріччя складена відкладами VI та VII терас Дністра (галька, піски, суглинки) нижнього неогену.
Підобласть долини ріки Свіча займає центральну частину Передкарпатської рівнини; поверхня плоска, покрита надзаплавними терасами рік Свіча та Сукіль.

Рельєф

За характером рельєфу територія Долинського району чітко ділиться на дві орографічні області:

Передкаоратську рівнину;

Зовнішні Карпати.

Передкарпатська рівнина має горбистий характер на фоні загального пологого нахилу поверхні на північ. Припідняті вододільні простори Стрий-Свічівське і Свічівсько-Лімницьке порівняно вузькі та витягнуті в субмеридіальному напрямку. Бистрицько-Стрийський вододільний простір досить широкий і складно розчленований.

Найбільш широко представлені Стрий-Свічівський вододіл, від Болехова на півдні до села Олексичі на півночі. Його максимально припідняті ділянки досягають 431,2 м (гора Болехівська), 371,5 м (гора Ведерниця), 352,4 м (урочище Олексичі). Понижені ділинки цього вододілу пов‘язані з долиною ріки Бережниця та її приток. Вони визначаються абсолютними відмітками в 330 м на півдні та 275 м – на півночі.

Зовнішні Карпати являють собою гірську область. Передня частина Зовнішніх Карпат – низькогірна та відносно спокійна. Тут відсутні різко виражені хребти, гірські вершини і глибоковрізані вузькі річкові долини. Елементи рельєфу злагоджені. Низькогірна частина рельєфу повністю відповідає площі розповсюдження Берегової та Оровської скиб. Максимальні висотні відмітки окремих гірських вершин не перевищують 800 м. Так, гора Клековець – 705 м, гора Забуй – 773,6 м.

Більш південна частина Зовнішніх Карпат – Бескиди і Горгани – відносяться до середньогірських районів. В орографічному відношенні вони характеризуються чітко вираженими моноклінальними хребтами (Бескидами) або окремими різко відокремленими висотами (Горганами). Рельєф цієї частини Зовнішніх Карпат перевищує 1000 м. над рівнем моря (гора Лиса – 1158,5 м, гора Пянула Верхня – 1232,1 м ; гора Кігола – 1122,5 метра).
Долина ріки Свіча і її притоки Мізунка та Лужанка в межах Зовнішніх Карпат досить вузькі та глибокі.

3. Клімат

Клімат району помірно – континентальний, вологий, прохолодний влітку та м‘який взимку.

У районі протягом року в середньому переважають північно-західний та південно-східний напрямки вітру.

На території Долинського району річні суми опадів залежно від висоти місця коливаються у межах 600 – 1800 мм. У теплий період випадає близько 73 % опадів від річної норми. Найбільш дощові літні місяці (VI, VII, VIII), протягом яких випадає близько 44% опадів. Максимум опадів здебільшого випадає на червень. Найбільші суми опадів пояснюються впливом Карпат на атмосферні процеси.

Теплий період в районі триває від 260-270 днів; загальний період вегетації відповідно від 200-210 до 165-и днів; період активної вегетації – від 160 – 165 до 80 днів.

Припинення весняних приморозків на передгірських ділянках в середньому припадає на кінець квітня – початок травня, а настають вони восени в кінці вересня – на початку жовтня. Тому середня тривалість безморозного періоду становить 150 – 155 днів. Весняні приморозки найнебезпечніші для плодових культур під час їх цвітіння і утворення зав‘язі.
У літній сезон (червень - серпень) 50% днів мають середні добові температури в межах 15 – 20 градусів за Цельсієм. У липні (найтеплішому місяці) налічується близько 13 днів з температурами 20 – 25 градусів за Цельсієм. Протягом року в середньому в межах району буває 28 – 29 днів з грозами.
Осінь у районі наступає на початку вересня, коли відбувається перехід середньої добової температури через 15 градусів за Цельсієм, і закінчується у перших днях після переходу температури через нуль градусів за Цельсієм. Восени помітно збільшується повторюваність південно–східних вітрів, що спричинюють часте поширення на території області ще теплого континентального повітря. Тому перша половина осіннього сезону тепла.
Метеорологічна весна починається з першої декади березня і закінчується наприкінці травня – початку червня.

Перший період зими на рівнинах характерний повільним пониженням температури від 0 до –5 градусів за Цельсієм і становить близько 40-50 днів. Період підвищення температури від –5 до 0 градусів за Цельсієм в кінці зими триває 35 днів.

Поява першого снігового покриву припадає в середньому на листопад, і тільки через місяць настає його стійке залягання. Руйнування снігового покриву починається в середньому на початку березня. Загальна тривалість періоду зі сніговим покривом становить близько 115 – 120 днів.

За умовами тепло-вологозабезпеченості і особливостями розподілу інших метеорологічних факторів у регіоні виділено два кліматичні райони:
1. надмірно зволожений, помірно теплий, що охоплює передгірську частину району.
2. Надлишково зволожений, що охоплює гірську частину району і ділиться на два вертикальних підрозділи:

помірно теплий в гірських долинах;

прохолодний до висоти 1000 м та холодний вище 1000.

Основні показники температури в кліматичних районах такі:
Показники температури Кліматичні райони
Середньолипнева 18 15.5 12.5
Середньосічнева -5.5 -5.5 -7.5
Абсолютний максимум 37 35 34
Абсолютний мінімум -35 -32 -31

4. Поверхневі та підземні води

Гідрографію району утворює група річок, які своїми розгалуженими верхів’ями починаються на північних схилах Карпaтських гір, на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря, де річна сума атмосферних опадів становить 900 – 1500 мм. Загальна довжина гідрографічної сітки становить 353,5 кілометра, в тому числі ріки – 144,8 км, струмки – 188,7 км.
Найбільш розвинена сітка правих притоків ріки Дністер: ріки Свіча, Сукель, Саджава, Лужанка та інші.

Густота річкової сітки коливається від 0.2 - 0.4 км. кв. у відношенні до кілометра квадратного у передгірській, та 1,1 – 1,3 км. кв. у відношенні до км. кв. у гірській частині.

Річний хід рівня рік характеризується порівняно невисоким весняним паводком, нестійкою літньо–осінньою меженню та високими дощовими паводками.
Середній схил рік в передгірській частині 9,5 м/км, а в гірській – 65 м/км. Швидкість течії в верхів’ях досягає 1 – 2 м/сек. і більше. Води річок прісні, слабо мінералізовані, в основному корбонатно-кальцієві та використовуються для господарського водоспоживання, риборозведення та інших потреб.
Ріка Свіча являється складовою частиною басейна ріки Дністер; вона бере свій початок з північних схилів центрального вододілу Східних Карпат і тягнеться через Центральну і Зовнішню зони Східних Карпат та Внутрішню і зовнішню зони Передкарпатського прогину. Загальна довжина ріки Свіча – 107 км.
За режимом течії, формі та речовому складу алювію, ріка Свіча ділиться на дві частини – гірську та рівнинну.

Гірська Свіча має вузьке русло (5-1- м), швидку течію, порожисті уступи та кам’янисті перекати. Глибина русла непостійна – від 0,5 до 2 метрів.
Рівнинна Свіча на північ від села Княжолука, має помірну течію, швидкість якої не більше 30-50 м/хв, з незначними перекатами на окремих ділянках.
Ширина ріки 10-30 метрів; глибина – 0,5 – 2,5 м. правий берег ріки Свіча крутий, обривистий; лівий - пологий, низький. Ріка стає повноводною у весняний і літній періоди.

Найбільшими притоками ріки є ріки Мізунька, Лужанка, Сукіль. Всі вони своїми витоками виходять з північних схилів Східних Карпат та протікають по території Долинського району.

Другою за величиною є річка Мізунка, що починається за хутором Сіда (біля Вишкова). Довжина річки 51 км. По режиму течії – це гірська річка з швидкою течією іноді ускладнена уступами та перекатами. Її глибина невелика (0,5 – 1,5 м), долина вузька та глибока. На ділянці Новий та Старий Мізунь долина і русло ріки різко розширюється, течія стає порівняно спокійною.
Ріка Лужанка по напрямку, режиму та своїми розмірами нагадує Мізунку, тече з заходу на схід і тільки в районі Витвиця – Княжолука майже під прямим кутом повертає на північ до впадання її в ріку Свіча в районі сіл Гошів та Підбереж. Довжина ріки 29 км, ширина не перевищує 10-15 м, глибина не більше 1 – 1,5 метри, швидкість течії змінюється від 75 – 80 м/хв в гірській частині, до 30-50 метра в рівнинній частині.

Ріка Сукіль бере свій початок в Карпатах. Відповідно рельєфу швидкість течії змінюється від 50-60 м/хв до 30-50 м/хв. Береги невисокі та обривисті, ширина змінюється від 5 метрів до 12, глибина 0,5 – 1,5 метра.
Серед менших річок можна виділити такі, як: р. Тур‘янка, р. Сівка, р. Саджава. Характерною особливістю річок нашого району є нестійкий рівневий режим. Вода в них може підніматися на 3-4 м.

Великих природних озер в районі немає. Одним з найбільших є Долинське озеро, яке займає площу 25 га. Середня глибина водойми 2,5 м. запаси води в озері близько 600 тис. м. куб.

У басейнах рік Свічі та Сукеля декілька акумулятивних терас є носіями прісних вод, але водозбагачення цього горизонту нерівномірне.
Мінералізація вод у басейні р. Свіча коливається у межах 0,1 – 0,7 г/л. Води м‘які, з добрими смаковими якостями. Температура вод цього горизонту в літній період коливається від 9 градусів за Цельсієм до 12.
У басейнах рік Свіча та Сукіль декілька акумулятивних терас є носіями прісних вод, але водозабезпечення цього горизонту нерівномірне. Як показали короткочасні відкачки, дебіт криниць у районі Долини доходить до 6 м. куб. за годину. Наприклад, у межах Болехова водозбагачення алювіального горизонту зменшується, дебіт криниць в середньому коливається у межах 1,2 – 2 м. куб. за годину. У селі Жирова, де потужність алювіального горизонту доходить до 4-6 метрів, дебіт криниць зростає до 5 м. куб. за годину. Біля села Монастирець місцевість дуже розчленована, алювіальний водоносний горизонт розвантажується у вигляді джерел на схилах річкових долин. Водозбагачення алювіального водоносного горизонту знову зростає в селах Сихів і Дубовиця, де дебіт окремих водопунктів становить 8-10 м. куб. за годину, а в селі Цвітова він знижується до 3 м. куб. за годину.

Спеціальні гідрологічні дослідження з кущовою відкачкою в долині р. Свічі між селами Княжолука і Новоселиця показали, що алювіальний водоносний горизонт характеризується порівняно порівняно високими запасами прісної води; режим цього горизонту перебуває в тісному зв‘язку з русловими водами ріки. Води м‘які, з добрими смаковими якостями. Температура вод в літній період коливається від 9 до 12 градусів за Цельсієм.

5. Рослинний і тваринний світ

В історичні часи пануючим типом рослинності на території Долинського району були ліси. На рівнині і в передгірних районах ліси займають понад 20 % території, а на схилах Карпат – 40 %.

Майже не збереглась у непорушному стані природна трав‘яна рослинність, оскільки більша частина безлісих територій розорана під сільськогосподарські угіддя. Болота і на рівнині, і у високогір‘ї дуже нечисленні.

У лісах ростуть бук, дуб, граб, липа, береза, ясен, явір, клен, смерека, ялина, сосна.

З кущів можна зустріти брусницю, ліщину, калину, глід, терен, шипшину. Серед трав поширені тонконіг, осока, фіалка лісова, анемона дібровна та ін.
На освоєних землях рівнинної частини області ростуть яблуні, груші, смородина, агрус, пшениця, жито, кукурудза, картопля, помідори, огірки.
Різнотрав‘я полонин: осот, тонконіг, полин, чебрець, примула.
Різноманітність тваринного світу нашого краю зумовлена характером рослинності. У широколистяних лісах, на рівнинах району можна зустріти таких тварин, як заєць-русак, кріт, лисиця, дикий кабан, козуля; плазунів – ящірка, вуж; птахів – шпак, горобець, синиця, галка, сойка. У річках водяться щуки, коропи, в‘юни, окуні.

Про деяких тварин, таких, як тур, зубр, бобер, було відомо вже в стародавні часи. Зараз у горах можна побачити бурого ведмедя, оленя карпатського, козулю, рись, дикого кабана, вовка, булку, куницю, а з птахів – глухаря карпатського, шишкаря ялинкового, лелеку гірського. Є також у Карпатах тритон, саламандра, форель струмкова.

У нашій місцевості розводять в основному коней, корів, свиней, овець, кролів, гусей, качок, та курей, а також собак та котів.
За довгий історичний час завдано неабиякої шкоди рослинному і тваринному світу. Вирубані значні площі лісів рівнинної і гірської частини району, розорані ділянки з дикорослою трав‘янистою рослинністю. Тепер їх зменшення відбувається і через забруднення навколишнього середовища отруйними промисловими викидами.

Зараз під загрозою зникнення багато рослин : тис ягідний, шафран, рододендрон, едельвейс (шовкова косиця), сон білий, первоцвіт полонинський. Всі вони занесені до Червоної книги.За останні роки тут вже не можна побачити таких птахів, як лебеді, сірий журавель, чорний лелека, білоголовий і чорний грифи. На грані зникнення кіт лісовий, куниця, білоспинний дятел, карпатська білка. Щоб зберегти і примножити рослинні і тваринні багатства району, під охорону держави взято значні території.

6. Ландшафти

Практичним результатом географічної характеристики будь-якої території є її фізико-географічне або економіко-географічне районування. Фізико-географічним або природним районом у сучасній фізичній географії називають значну частину будь-якої території, яка відрізняється своєю природою від сусідніх частин цієї території. Дуже часто фізико-географічний район збігається у своїх межах з природним ландшафтом, який є досить однорідною за своєю природою ділянкою поверхні Землі. Але в багатьох випадках природний район може включати в себе декілька ландшафтів; це часто буває при фізико-географічному районуванні адміністративних областей, границі яких часто перетинають природні ландшафти, і тоді доводиться об‘єднувати такі “відрізки” ландшафтів в один район. До цього прийому доводиться вдаватися і при фізико-географічному районуванні Івано-Франківської області. Бувають і такі випадки, коли якась частина фізико-географічного району, хоча й тісно пов‘язана з ним територіально, але настільки відмінна від усього району (частково своєю будовою, а головно процесами), що утворює по суті окремий природний ландшафт, який є територіальною частиною певного фізико-географічного району.
Ландшафти відзначаються не тільки збільшеними абсолютними висотами і зростанням амплітуд відносних висот, але й великою висотною диференціацією компонентів – різноманітністю неологічної будови і рельєфу, грунтів і кліматичних умов, рослинності і тваринного світу, а отже й значно більшою, порівняно з рівнинними ландшафтами, складністю морфологічної структури. Слід також мати на увазі велику динамічність процесів у гірських природних комплексах, яка зумовлена багатьма причинами: збільшеними сумами атмосферних опадів та їх інтенсивністю, сильнішими вітрами. Поширенням крутих схилів, що сприяє зростанню швидкості стікання атмосферних і річкових вод, та їх руйнівної сили.

Але при всій складності і різноманітності будови гірстких природних комплексів їх все ж таки можна об‘єднати в певні групи і види, по-перше, для певної систематизації цієї різноманітності, по-друге, для полегшення характеристик описуваних природних комплексів. Природні комплекси слід систематизувати за найбільш стійкими і суттєвими ознаками, якими є перш за все рельєф і геологічна будова території. З цієї точки зору природні комплекси Івано-Франківських Карпат можна поділити на такі три групи: річкових долин, низькогірних хребтів, середньогірних хребтів.

Природні комплекси гірських долин представлені двома видами:
Вузькі поперечні долини, які прорізують гірські хребти поперек їх простягання. Це долини рік Свічі з Мізункою, Лімниці з Чечвою, Лукви, Бистриць Солотвинської та Надвірнянської, Пруту з Прутцем Яблунівським і Прутцем Чемегівським, Лючкою, Пістинкою, Рибницею і Черемошем. Для цих долин характерне чергування вузьких відтінків з розширеними частинами долин. На вузьких ділянках заплави річок кам‘янисті, в руслах часто трапляються пороги і перекати, низькі надзаплавні тераси пролягають вузенькими смужками, на яких ледве вміщується дорога. Середні і високі тераси тут практично відсутні і до річки близько підступають круті схили гірських хребтів. На розширених ділянках долин заплави стають ширшими, русла не мають порогів: ширшають і надзаплавні тераси низького рівня, з‘являються фрагменти середніх і високих терас. На цих ділянках долин є умови не лише для створення доріг, але й для сільської, а місцями навіть міської забудови (Ворохта, Яремча). Поперечні долини як правило досить добре освоєні, по них прокладені шосейні дороги і залізниці, є чимало дрібних і великих поселень. Все це привело до значної зміни природної рослинності, яку тут замінили городи та пасовиська, ліси майже знищені і часто мають вигляд чагарникових зарослей.
Природні комплекси розширених лійкоподібних ділянок долин у місцях їх виходу на передгір‘я. Такі долини утворилися при злитті Свічі з Мізункою біля смт. Вигода, на Лімниці біля смт. Перегінське, на Бистриці Солотвинській біля смт. Солотвин, на Бистриці Надвірнянській біля міста Надвірна, на Пруті між м. Яремча та смт. Ділятин. На цих лійкоподібних улоговинах річкових долин є широкі заплави і низькі надзаплавні тераси середнього ярусу та фрагменти терас високого ярусу. Лійкоподібні улоговини добре освоєні в господарському відношенні, зосереджено досить багато населених пунктів, поширені орні землі, а ліси цілком знищені і трапляються лише на високих терасах і схилах хребтів.
Передкарпаття – це передгірна височина, яка має загальний нахил на північний схід від Карпат до долини Дністра і Пруту. Відрізняється великою горизонтальною і вертикальною розчленованістю. Абсолютні висоти височини в долинах рік досягають 300-320 м, на межиріччях – 350 – 500 м, а в передгір‘ях – до 550 – 650 м.

Територію Передкарпаття можна поділити на два різних передгірних райони, які відрізняються один від одного цілим рядом ознак : Івано-Франківське Передкарпаття та Покутське Передкарпаття.

Івано-Франківське Прикарпаття – це розчленована височина, яка розташована між північними скибовими хребтами Горган і охоплює басейни Бистриць Надвірнянської та Солотвинської, Лукви, Лімниці, Сивки і частково Свічі.
Є такі ландшафтні райони на території Долинського району:
Б и с т р и ц ь к а у л о г о в и н а займає розширену частину басейну середньої течії Бистриці. Морфологічно улоговина добре виражена в природі, природні межі її чіткі.

Абсолютні висоти дна улоговини коливаються від 250 до 300 – 350 м. Її границею служить ізогіпса 400 м, яка проходить дещо північніше с. Горохолина. В основі улоговина складена породами міоцену, які перекриті потужною товщею ( до 10 – 15 м) алювіальних відкладів. Майже посередині з півдня на північ улоговину перетинає прямолінійна долина Бистриці Надвірнянської, яка ділить дно улоговини на два плоских межиріччя: Бистрицьке і Вороно-Бистрицьке.

У зв‘язку з улоговинним положенням, місцеві кліматичні умови тут своєрідні: літні температури відносно високі (18,3 градуси за Цельсієм), зимові низькі (4,7 градуси за Цельсієм нижче нуля). В улоговині випадає найменша кількість атмосжерних опадів в усьому Івано-Франківському Передкарпатті (628 мм).
Присвіцька височина розташована між долиною нижньої течії р. Свіча і долиною р. Болохівка. На території Івано-Франківської області розміщений тільки східний схил Присвіцької височини. Схил являє собою еродовану шосту терасу з численними ярами, балками і долинами. Абсолютні висоти схилу 300 – 35м. Верхів‘я Болохівки більш високе, покрите лісами.
Долинське передгір‘я, яке розташоване між долинами Свічі і Чечви, на північ, у верхів‘ях Болозівки і Сивки поступово переходять у Присвіцьку височику. На півдні прилягає до північного краю Карпат (Горган). Передгір‘я характерне значними абсолютними висотами (350 – 485 м) і глибокими розчленуваннями: відносні висоти досягають 80 – 100м.

З височини стікає багато рік: Лужанка, Болохівка, Сивка та їх притоки, які розчленовують височину на численні плоскі межиріччя. За походженням Долинське передгір‘я є шостою терасою і складене довньоалювіальними відкладами. Високотерасові місцевості покриті хвойно-широколистяними лісами, під якими розвинені дерново-середньо і сильнопідзолисті грунти. Південна частина району, що пролягає безпосередньо до Карпат біля м. Долини (верхів‘я Сивки, правобережжя Свічі), господарсько освоєна. Тут розкинулись орні землі, тут розробляють ліси, добувають нафту тощо.
Свіцько-Сукільська або Болехівська понижена передгірська рівнина. Район займає розширені долини Сукіля і Свічі при їх виході з гір і до їх злиття біля с. Солуків. Болехівська понижена рівнина розділяє Долинську і Моршинську передгірські височини. Абсолютні висоти рівнини – 300 – 340 м. У ландшафті переважають заплавно-нижньотерасові місцевасті. Заплави Сукіля і особливо Свічі дуже широкі з численними староріччями, болотами, галечниковими островами, прирусловими валами.

У межах Івано-Франківської області заходять північно-східні схили Українських Карпат, які поділяються на три фізико-географічні області: Покутські Карпати, Горгани та Гуцульські Карпати (Чорногоро-Гринявські гори).

Горгани – одна з найбільших гірських областей Скибової зони Українських Карпат. Вони повністю розташовані в межаз Івано-Франківської області, між долиною Мізунки на північному заході і долиною Черемоша на південному сході. Північна межа чітко виявлена у вигляді уступу, який обривається до Передкарпаття по лінії : Болехів – Долина – Перегінськ – Солотвин – Надвірна – Ділятин – Текуча. Далі на південному сході Горгани межують з Покутськими горами по вододілу правих приток Пруту і лівих приток Чорного Черемоша, з одного боку, і верхів‘їв Лючки, Пістинки та Рибниці – з другого боку. Південна границя проходить по вододільному хребту від верхів‘я р. Ріка на північному заході і до Верховинського пониження на південному сході, де Горгани межують з Чорногорським хребтом.
У природно-географічному відношенні Горгани можна поділити на три фізико-географічні райони: Берегові низькогірні скибові Горгани, Зовнішні середньогірні скибові Горгани, Внутрішні або Вододільні середньогірні Горгани.

Берегові низькогірно-скибові Горгани лежать у межах низькогірного ландшафтного ярусу і характеризуються покривом однієї грунтово-рослинної зони. Тут ростуть буково-смерекові ліси. Бук часто утворює чисті насадження. Це звичайно темні ліси з дуже слабо розвиненим підліском і трав‘яним покривом. Нерідко серед бука трапляються у нижньому ярусі – дуб, граб, ясен; у верхньому – ялиця, рідше ялина. Біля с. Манява є ареал модрини. Північні низькогірні Горгани, зважаючи на спільне походження, поділяються на кілька фізико-географічних районів:

Вигодське низькогір‘я займає межиріччя Сукеля і Свічі. Все межиріччя заповнене низткогірними короткими хребтами з абсолютними висотами від 500 м на півночі до 900 м на півдні. Найбільш вираженим хребтом є Томнатик (900-1016 м), складений переважно вигодськими пісковиками. На північ від нього поширені короткі, сильно розчленовані хребти з висотами 600 – 500 м. Між хребтами помітні поздовжні пониження, які складені поляницькими сланцевими породами. До них належать пониження Слободи Болехівської, Розточки, Кропивника та ін., звичайно заселені і добре освоєні в господарському відношенні. Гірські хребти Вигодського низькогір‘я перетикають широкі поперечні долини Сукеля, Нижньої Мізунки і Свічі. У місцях перетину сланцевих зон долини утворюють широкі улоговиноподібні розширення – Новоселицьку, Вигодську, Максимівську улоговини на Свічі; Старо-Мізунську на Мізунці; Тисівську на Сукелі та інші.
Середньогірні скибові Зовнішні Горгани. Район відзначається дуже високою вологістю, середня річна кількість опадів тут перевищує 1000мм (Зелениця – 1064 мм, Дарів – 1036 мм тощо).

Цікаво, що в цьому районі є кедр, який поширений виключно коло верхньої межі лісу. Вище лісового поясу розвивається чагарникове криволісся, яке складається переважно із соснового сланника; рідше трапляється тут зелена вільха. Сосновий сланник найчастіше утворює суцільний пояс на північних експозиціях. Дрега характерна риса ландшафту цього поясу – кам‘яні розсипи.субальпійські луки (полонини) в цьому поясі трапляються окремими ділянками на місцях, де немає кам‘яних розсипів та криволісся. Зовнішні Горгани поділяються на декілька районів.

Свіцько-Мізунські Горгани займають межиріччя Свічі – Мізунки – Лужанки – Сукеля. На півдні район прилягає до вододільних хребтів Горган, на півночі обмежується хребтом Томнатик, який належить до скибового низькогір‘я. Хребти мають асиметричну будову : північні схили крутіші від південних. Одна з характерних рис ландшафту цієї частини Горган – слабий розвиток кам‘яних розсипищ і осипищ. Гірські хребти суцільно покриті хвойними лісами. Поперечні долини рік заселені. Район є загалом лісопромисловим.

Вишківська Верховина займає північні схили вододілу і простягається вузькою смуною від с. Сенечів, вздовж повздовжньої долини верхгьої течії Мізунки до витоків рік Свічі, Осмолоди і Лімниці. Середні абсолютні висоти – близько 1000 м. на вододільному хребті окремі вершини піднімаються до 1200 – 1400 м (Залом, гори Вишківський Горган, г. Струнга та ін.).
Північні схили вододілу розчленовані густою сіткою долин лівих притоків Мізунки і джерелами Свічі, Осмолоди і Лімниці. Малостійкі сланцеві породи сприяють розвитку ерозійних форм рельєфу – долин, балок, ярів, площинного змиву. Рельєф характеризується м‘якими обрисами: гребені в більшості виположені, вершини куполоподібні, схили порівняно пологі. Весь підрайон зайнятий ялиновими лісами з домішками кедрової сосни та інших порід. На відміну від інших районів Горган тут майже повністю відсутні кам‘яні розсипища і осипища. Найбільш освоєний повздовжній відрізок долини Мізунки, де розташований населений пункт с. Вишків.

ІІ. Краєзнавча характеристика
1. Історія досліджень

Історія Долини сягає сивої давнини, адже місто виникло у другій половині Х ст. і належить до найстаріших міст Прикарпаття. Заселення тутешніх земель швидше за все зумовлено тим, що тут виявлені поклади солі, а ліси багаті на деревину, гриби та ягоди. Перші згадки про Долину пов'язані з правлінням польського короля Владислава Ягайла. Оскільки в давнину руські князівства були поділені на повіти і Долина належала до Жидачівського. Земельні акти засвідчують те, що в 1443 році після смерті Ягели володарем Долини став Михайло Кастелян. У 1525 році на клопотання городян Долині було надане Магдебурзьке право і право на „роблення солі", а трохи пізніше на — палення горілки. Прибутки від цього йшли на ремонт міських валів.
Поруч з Долиною виникали і розвивалися інші населені пункти, де також було виявлено соляні джерела. Так з'явилися Тростянець, Солуків, Слобода-Долинська, Раків та ін. Місцеве населення взялося видобувати ропу, та перша Долинська солеварня — прообраз сьогоднішнього солекомбінату — з'явилася лише в 1900 році.

Але не тільки солевиварюванням славилася Долинщина. В таких селах, як Витвиця, Гузіїв, Гериня наприкінці XVIII ст. діяли власні папірні. В Велдіжі (Шевченковому), Максимівці, Мізуні видобували залізну руду, займалися ливарною справою. Поряд з цими ремеслами розвивалися торгівля, землеробство, скотарство.

Часто мирну працю мешканців Долини та її околиць порушували набіги монголо-татарських завойовників, війни. У XVI ст. повітове містечко захопили польські магнати і воно переходило від одного орендаря до іншого. Небувале спустошення пережило місто у 1594 році, коли опинилося у важкому ярмі татарських ненаситників. Але долиняни не мирилися із поневоленням. Досить, наприклад, було спалахнути визвольній війні українського народу проти польських загарбників під проводом Богдана Хмельницького, як багато з них пішло в загін Семена Височана. Коли ж вибухнуло визвольне повстання 1740-61 рр., то зброю в руки взяло майже все населення.
Але сил, щоб здобути волю, а відтак утримати владу, було замало. При першому поділі Польщі 1772 року землі Долинщини потрапляють до рук Австро-Угорщини, яка зберегла своє панування в краї до 1918 року.
Коли в Україні з'явилась можливість здобути державну незалежність, багато жителів міста і повіту стали на захист Західноукраїнської Народної Республіки, гарячою лавиною влилися в ряди Української Галицької Армії. Після того, як УНР (Українська Народна Республіка) перестала існувати, у Долину, а це був 1919 рік, знову повернулася польська влада, яка придушувала найменші прояви волі та незалежності. Весною, а саме 26 травня того ж року в урочищі Букова, що на окраїні міста, вони розстріляли січових стрільців — Миколу Фрищина, Осипа Фрищина, Осипа Бойдуника, Володимира Мазуркевича.
У тридцяті роки на теренах Долинщини виникають підпільні осередки ОУН. Тут буває, оскільки його родина жила в с. Тростянець, провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера.

Долиняни мужньо боролися супроти німецько-фашистських загарбників (1941-44 рр.), протидіяли новому приходу більшовицької влади. Уже в 60-ті роки на Долинщині, зокрема в селах Кальні, Лужках, Слободі Болехівській, Солукові, зародилася нова політична організація — Український Національний Фронт. Його провідниками були Дмитро Квецко, Михайло Дяк, Ярослав Лесів, Зіновій Красівський, Микола Крайник.

Хоч і славилася Долина своєю сіллю, та найбільше про неї довідалися тоді, коли тут в 1950 році розпочалося промислове виробництво нафти. Нафтовою називають її і тепер, як минуло 50 років цій події, а в місті розвиваються інші галузі народного господарства.

2. Населення, склад та населені пункти Долинського району

Загальна кількість сімей в 1999 р. становила 20935. Середнє число осіб на сім'ю складає 3,4 чол. Середня кількість дітей на сім'ю — 2 чол.
Національний склад населення району
(згідно з даними перепису 1989 року)
Національність Чисельність %
Українці 86779 96.8
Росіяни 2009 2.2
Поляки 378 0.4
Білоруси 142 0.2
Євреї 29 0.03
Інші (цигани, греки, угорці, чехи, німці) 313 0.3
Разом 89650 100.0

Важливою особливістю району е людські ресурси. Висококваліфікований потенціал сприяє соціально-економічному розвитку району. Населення району на початок 2000 року становило 72626 чол., з них сільське — 48653 чол.

Населені пункти Долинського району

Велика Тур‘я – село прилягає до річки Тур‘янки, за 27 км від районного центру та залізничної станції Долина. Населення – дві тисячі шістсот тридцять три чоловік. Є школа № 9, дві бібліотеки, клуб, лікарня, аптека, відділення зв‘язку, 6 магазинів. Споруджено 540 житлових будинків.

Витвиця – лежить у долині річки Лужанки за 17 км від районного центру. До залізничної станції Болехів 11 км. Населення 1200 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Вигодське.

Є школа І – ІІ ст., клуб, дві бібліотеки, амбулаторний пункт, дільнична лікарня, аптека, ветлікарня, п‘ять магазинів, відділення зв‘язку.
Вишків – знаходиться на річці Мізунці, за 45 км. від районного центру. Населення – 835 чоловік. У сільраді розташовані лісництво й лісопункт вигодського лісокомбінату.

Гошів – розташований в долині біля річки Лужанки і Свічі, 12 км. від міста Долина. Посеред села проходить автомагістраль Львів – Івано-Франківськ.