Наш край у 20х – 30х роках ХХ століття - Краєзнавство - Скачать бесплатно
План.
На шляхах непу.
Період Радянської модернізації країни.
На шляхах непу.
Радянська влада утверджувалася в Україні болісно, в боротьбі з так званим “політичним бандитизмом” - масовим партизанським рухом селянства, обуреного грабіжницькою продрозкладкою і першими спробами примусової колективізації. За розпорядженнями ЦК КП(б)У було створено спеціальнии орган – Всеукраїнську нараду по боротьбі з бандитизмом, яку очолив М. В.Фрунзе. Подібні наради діяли в губерніях і повітах.
Полтавським губком КП (б)У протягом квітня – липня 1921 року провів три партійні мобілізації, зорганізував ударні групи і загони самооборони незаможників для придушення селянських виступів.У Полтаві перебував штаб бригади частин особливого призначення , що координував своіх місцевих підрозділів. Врешті-решт, на кіінець 1921р. в губернії,як і взагалом у республіці, хребет селянському рухові було знищено.
Все ж саме селянські повстаня в поєднані з великими робітничими страйками змусили партійно-державне керівництво країни визнати провал політики “воєнного комунізму” й переглянути тактику соціалістичного будівництва. А 1921-1922р. були часом реалізації окремих складових непа і подолання голоду.
При Полтавському губвиконкомі ЦК Допгол ВУЦВК була започаткована 19 серпня 1921 року. Про губпрофраді розгорнула роботу комісія сприяння голодуючим. Активно працювала група Полтавського відділу Всеросійського комітету допомоги голодуючим, почесним головою якої був обраний В. Г. Короленко.
Полтавці, незважаючи на вкрай скрутне економічне становище губернії, жертовно допомагали голодуючим. Уже на 1 вересня 1921 року в Поволжя було відправлено 90 вагонів зерна, пізніше – понад 1030 тонн городнього насіння. Полтавські лікарсько-харчувальні загони діяли в 4 губерніях Поволжя. Особливо відзначився загін Короленка, що рятував голодуючих м. Полтави Самарської губернії.
Найбільш потерпала від голоду малеча. 30% дітей Поволжя і Криму вимерло.
Нарешті, десь під осінь 1923 року, голод, що забрав з собою близько 300 тисяч людських доль в Україні, вдалось здолати.
Розпочалось господарське відродження краю. Вже в першій половині 1921 року в Полтаві стали до ладу цегельний і шкіряний заводи, закрійні та ливарні майстерні, державний олійний завод, млини і макаронна фабрика, завод “Мило”, сірникова фабрика, завершувалося будівництво міської пекарні. З металообробних підприємств працював лише завод “Губметал”, який виготовляв цвяхи та деякі інші речі, переважно для потреб сільського господарства.
Поступово відкривалися й інші підприємства. На весну 1923 року державна промисловість Полтави була представлена п’ятьма шкірзаводами, з яких працювали два (101 робітник), вісьмома млинами(286 робітників і 152 службовців), чотирма друкарнями (215 працюючих), сірниковою (102 чоловіка), кондитерською й макоронною фабриками(по 59 працюючих), лісопильним заводом (70 чоловік), електростанцією (116 спеціалістів), штамповим заводом(38 виробничників). Загалом на цей час у Полтаві нараховувалося 224 промислових підприємства, на яких працювало 6242 чоловіка.
Місто було одни із центрів текстильної промисловості.1920 року всі фабрики були націоналізовані, з 6 фабрик удалося відкрити лише одну. Товарів вироблялося мало, та і якість була низька. У 1922 році ситуація дещо поліпшилась: збільшилося сировинне постачання, зріс попит. У 1923-1924 роках вона зміцніла, запрацювала в дві зміни і випустила 34 тисячі дюжин панчіх. На кінець 1926 року всі 6 текстильних фабрик знову зосередилися в руках Текстильпрому, устаткування було розподілене поміж трьома великими фабрками. Так місто стало справжнім осередком не лише панчішно-шкарпеткового, а й більш широкого трикотажного виробництва.
Здавна Полтава відзначалася розвинутою харчовою промисловістю. 15 березня 1926 року стала до ладу беконна фабрика товариства “Бекон”. У 1927 році розпочали будівництво важкого м’ясохолодильника, а наступного року було зведено маслозавод. Так у Полтаві створювалась поужна промислова база по переробці сільськогосподарської сировини.
28 травня 1925 року почала праювати в Полтаві тютюнова фабрика. У 1926-1927 роках база місцевої промисловості зміцнилася: розширено діючі підприємства, розпочато реорганізацію залізничих майстерень у паразоворемонтний завод; розгорнулася реконструкція ремонтно- механічного заводу “Метал” , який обслуговував промисловість і сільське господарство Полтавського округу: ремонтував сільськогосподарську техніку, виготовляв для текстильних фабрик устаткування, що раніше ввозилося з-за кордону.
Промислове піднесення супроводжувалося зростанням робітництва. Проте чимало працездатних людей не мали постійного місця роботи. Безробіття зростало за рахунок вихідців із села та демобілізованих із Червоної Армії.
Серед багатьох невідкладних проблем, що їх мала розв’язати влада: злиденність, неписьменність широких верств населення, нестача кваліфікованих кадрів у галузях освіти, науки і т. п. – однією з найболючіших була масова дитяча безпритульність. Це лихо зросло до маштабів соціальної трагедії, бо живилось руйнівними наслідками світової і громадянської воєн, економічним занепадом, голодом 1921-1922 років.29 червня 1920 року РЗД ( Рада захисту дітей ), очолював голова РНК УРСР Х. Г. Раковський, відродилася. Місцевий орган РЗД при Полтавському губвиконкомі було створено 15 липня 1920 року. Значною була роль Ради в порятунку голодуючих дітей, що прибули на Полтавщину в 1921-1922 роках. Незабаром відбулася реорганізація органів захисту дитинства, і на зміну РЗД 1922 року прийшла Центральна комісія допомоги дітям (ЦКДД) при ВУЦВК на чолі з Г. І. Петровським. У Полтаві міська комісія в 1923 році частково фінансувала роботу двох дитбудинків, санаторію, дитячої лікарні та будинку малюка.
Планову роботу по ліквідації бездоглядності, злиденності та захворюваності дітей проводили наркомати освіти і охорони здоров’я. Значну роль у боротьбі з дитячою злочинністю відіграли комісії у справах неповнолітніх, заснована ще у 1920 році. Наприкінці 20-х років були створені належні передумови для успішного розв’язання проблеми масової безпритульності. Та примусова колективізація, голодомор, репресії викликали нову хвилю безпритульності.
Складною проблемою культурного життя України була ліквідація неписьменності. Учительських кадрів не вистачало, хоча в Полтаві з 1921 року діяв Інститут народної освіти (ІНО). Студентів вузу залучали до ліквідації неписьменності. На Полтавщині товариство допомоги ліквідації неписьменності організоване 15 груденя 1923 року. Його очолив О.К. Сербиченко.
Перші заходи украінізації мали на меті розширити сферу вживання українськоі мови на Полтавщині. Цей процес відбувався під контолем компартійних і державних інституцій. На Полтавщіні, де українці становили близько 96 відсотків населення, українізація, здавалося б, мала проходити успішно. Та фактори гальмування українізації, властиві республіці в цілому, діяли, зрозумило, і на Полтавщіні.Українізація виявилася матеріально і фінансово необгрунтованою. Все ж, незважаючи на справді неймовірні труднощі, втілення в життя ідеї українізації дало певні результати.
У другій половині 20-х років переслідування ”націонал-ухильників” та “буржуазних націоналістів” набрали запеклого характеру.Формально влада зосереджувалася в руках Рад. Визначальний вплив на характер роботи Рад мали більшовики, вони становили три четверті депутатів Полтавської міської Ради. Вибори до Рад не були загальними.У 1926-1927 році у Полтаві права голосу було позбавлено 9,8% потенційних виборців.
У 20-і роки в республіці, а отже, й на Полтавщіні, ліквідовувалвсь неписьменьсть, зростала кількість шкіл і учнів, удосконалювалась система вищої та середньої освіти,підвищувався загальний освітній рівень населення. У Полтаві в 20-х роках працювало багато учених. Центрами духовного збагачення були бібліотеки міста. На 1925 рік у Полтаві діяло 13 книгозбірень усіх типів. Маленьких читачів обслуговувала дитяча бібліотека міста.На цей час у місті було засновано музично-драматичний театр ім. Гоголя. В1926 р. відбувся перший концерт капели бандуристів, створеною групою співаків-аматорів наприкінці 1924 р. Особливою подією в житті міста стало відкритя 10 червня 1927 р. радіотрансляційної станції, в системі якої запрацювало 809 радіоточок.
Отже , у другій половині 20-х років Полтава була не лише адміністративним, господарським, а й культурно-освітнім центром: мала розгалужену систему навчальних закладів, бібліотеки, музеї, театри, а головне хороші кадри у сферах науки і культури.
Період Радянської модернізації країни.
Наприкінці 20-х років політичне керівництво СРСР на чолі зі Сталіним, остаточно відмовившись від непу, взяло курс на створення адміністративно- командної сисстеми. Розвиток народного господарства, починаючи з 1928р., визначився п’ятиріними планами, які диктували єкономічні показники для республіки, області, міста, району. Перший пятирічний план, складений для Полтавского округу та міста Полтава враховував особливості попереднього розвитку народного господарства краю.
У відповідності до планових накреслень у 1928-1929 роках у Полтаві стали до ладу панчішна фабрика. Одним з найбільших підприємств харчової індустрії в Україні став утворений у 1929 р. Полтавський мясокомбінат. У липні 1931р. стала до ладу Полтавська фабрика медичних термометрів. За 1928-1932р. численість робітників зросла у Полтаві у 2,2 рази. Нові промислові робітники мали низьку виробничу кваліфікацію. Низька заробітна плата, погані умови праці, нехтування технікою безпеки, породжували велику плинність кадрів, та незважаючи на ці недоліки, промисловий потенціал зростав. У період другої і перших років третьої пятирічок головна увага приділялася реконструкції вже діючих фабрик та заводів та освоенню встановленого устаткування. У звязку з цим безперервне нарощування капіталовкладень у промисловість міста, яке було характерне для кінця 20-х - першої половини30-х р., поступово пішло на спад.Найбільшою новобудовою середини 30-х років стала бавовнопрядильна фабрика.
З осені 1935р. в Полтаві, як і в цілому по СРСР, стали пропагувати стаханівський рух. Стаханівський рух дав короткочасний ефект. У 1935 – 1937 роках спостерігався середньорічний приріст на промислових підприємствах міста до10%.т Завдяки зусиллям полтавців їх рідне місто вже в довоєнні роки перетворилося у важливий центр харчової і легкої індустрії України.
Встановлення в кінці 20-х на початку 30-х років сталінського авторитарного режиму внесло значні зміни у політичну систему суспільства. Полтавська міскрада мало що вирішувала самостійно.Скасування непу і утвердження антиринкового господарського механізму негативно позначилося на житєвому рівні трудящих.
У кінці 1938 р. мережа торговельних закладів Полтави мала 1268 одиниць. Основну роль у реалізації товарів відіграла споживча кооперація. Особливо напружене становище з продовольством у місті сталося в 1932-1933 р. Робітники на день отримували 300 грамів хліба, службовці 200 грамів. Зовсім іншим становище було номанклатурних партійно-державних працівників. Вони забеспечувались продовольсвом у спеціальних розподільниках. Під час голодомору 1932-1933 р. Полтава бачила тисячи вмираючих селян, що добрели до міста в пошуках хліба, але нічого тут не знаходили. З великим полегшенням зустріли трудящі міста скасування в 1935 році карткової системи і переходу до нормальної роздрібної торгівлі.
Під час здійснення індустріалізації першочергова увага приділялась будівництву споруд пролмислово-виробничого призначення, а не житла. У роки другої і третьої п’ятирічок житлове будівництво в Полтаві набуло плановогу характеру. Перший генеральний план реконструкції Полтави був розробленний у 1934 – 1935 роках (автор - інженер-архітектор А.І. Станіславський). Інтенсивна забудова велась на колишніх околицях міста – на Павленках, Юрівці, Ліску. Незважаючи на інтенсивне будівництво, 30-ті роки майже не залишили в місті пам’яток архітектури. У 1932-1933 роках були зруйновані чудові пам’ятки українського барокко – Вознесенська і Стрітенська церкви. Справжнім святотатством стало зруйнування в 1936 році Успенської церкви.
Помітну роль у побуті та культурному дозвіллі полтавців відігравали радіо та кіно. У Полтаві діяло два звукових кінотеатри – ім. Короленка та “КІМ”. Хоча й повільно, але йшла і телефонізація.
Гостра потреба у кваліфікованих кадрах для народного господарства обумовила необхідність відкриття у місті ряду нових вищих і середніх спеціальних закладів. 1929 року був відкритий сільськогосподарський інститут. У 1930 році на базі Полтавської зоотехнічної дослідної станції відкрито Всесоюзний науково-дослідний інститут свинарства.
Надто суперечно відбувався розвиток культури в місті. У сфері літератури та мистецтва особливо нестерпним було некомпетентне втручання номенклатурного чиновництва. Літературне життя Полтави характеризувалося встановленням щонайпильнішого контролю над творчістю письменників. Справжнім центром національної музичної культури Полтави став музичний технікум (нині училище), який у 1928 – 1933 роках очолював відомий деригент і композитор Ф.М. Попадич. В першій поовині 30-х років Полтава не мала свого стаціонарного театру. Тільки в травні 1936 року в місті створили український театр музичної драми ім. М. В. Гоголя. Художників міста в 1927 – 1930 роках об’єднувала Полтавська філія Асоціації художників Червоної України.
У 30-ті роки життя полтавців, як і всього народу, залишалось соціально незахищеним. Під час масових сталінських репресій будинок колишнього земського банку по вулиці Жовтневій перетворився у найжахливіше місце у Полтаві. Тут у приміщенні обласного управління НКВС слідчі жорстоко катували невинних громадян. Пік кривавої вакханалії припадає на другу половину 1937-го – першу половину 1938 року. Тоді на території області було заарештовано 12469 чоловік. Чоловіки і жінки… Українці, росіяни, євреї… Молодь і люди похилого віку… Всі вони були рохчавлені бездушною репресивною машиною тоталітаризму.
Тридцяті роки… Полтава стала одним з культурних, індустріальних центрів України. Разом з тим остаточне утвердження адміністративно-командної системи не дозволяло належним чином матеріально стимулювати виробничу діяльність людей, що вело до низької продуктивності праці і в кінцевому підсумку до неефиктивної економіки в цілому. А сталінський політичний режим, режим тоталітаризму, закріпив правову і соціальну незахищеність громадян, відібрав життя в тисяч полтавців.
“ПОЛТВА. Історичний нарис.”
1999рік.
|
