Печери Київської Лаври - Релігія - Скачать бесплатно
Коли Історія Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври сягає в глибину століть і  починається з Дальніх і Ближніх печер та нерозривно пов'язана з ними.
 Існує декілька думок про те, коли саме преподобний Антоній оселився в одній з Варязьких печер, що становлять частину нинішніх Дальніх печер, але більшість вчених відносять цю подію до 1051 р. І саме цю дату прийнято вважати датою заснування Києво-Печерського монастиря. Навколо преподобного Антонія зібралося 12 ченців, було влаштовано нові келії, почалася перебудова нинішніх Дальніх печер.
1057 р. преподобний Антоній, який прагнув до самоти, старшим серед братії поставив преподобного Варлаама, котрий став першим києвопечерським ігуменом. Сам же Антоній переселився на інший схил, де викопав для себе нову підземну келію — сьогодні це Ближні печери. Але й тут незабаром біля преподобного Антонія зібралися ченці. Так виникли два комплекси печер підземного монастиря: Ближні, або Антонієві і Дальні, або Феодосієві.
За ігуменства преподобного Феодосія в 1060-1062 рр. над Дальніми печерами було збудовано дерев'яний монастир, куди перейшла братія з печер. Її чисельність становила близько 100 чоловік, що було вельми багато навіть для грецьких монастирів.
Виникла потреба у статуті — зведенні правил, що регулюють життя монастиря. Тому преподобний Феодосій вирядив у Константинополь до скопця Єфрема одного з ченців, щоб той переписав Студійський статут і приніс його до Київа. У цей час до Київа прибув митрополит Георгій і з ним — один з ченців Студійського монастиря на ім'я Михаїл, який супроводжував владику і який передав монастирю чернечий статут. На основі цих двох варіантів і було створено статут Печерського монастиря. Слід зазначити, що на відміну від Дальніх печер на Ближніх печерах у Давньоруський період наземного монастиря не було.
  
Із завершенням будівництва Успенського собору в середині 70-х рр. XI ст. центр Печерського монастиря переміщується на територію нинішньої верхньої Лаври. У "старому" монастирі залишилася тільки незначна частина ченців. Ближні й Дальні печери стали місцем усамітнення подвижників і місцем поховання померлої братії. Першим у Ближніх печерах було поховано преподобного Антонія 1073 р., а в Дальніх — преподобного Феодосія 1074 р.
Німецький вчений Л.Н.Гітц у своїй праці з історії Києво-Печерського монастиря зазначає, що початок звичаю ховати ченців у печерах було покладено за ігуменства преподобного Никона, який приніс його з Тмутаракані. Але чин поховання в печерах є в Студійськом статуті. Він істотно відрізняється від загальноприйнятого чину християнського поховання. Так, померлому обшивали тканиною відкриті частини тіла, складали руки на грудях, вкривали обличчя, клали на дошку і без труни закладали в спеціально викопану локулу. З боку печерного коридора локула закривалася іконою або замуровувалася. Через три роки її відкривали. Якщо тіло за цей час зотліло, це було знаком того, що чернець вів праведне життя: черепи збирали окремо, кістки окремо. А якщо тіло залишалося незотлілим, то локулу знову закривали і за ченця молилися. Через два роки локулу знову відкривали. Але у Києві ця традиція перервалась, оскільки тління тіла після поховання було тут звичним явищем. Господь же прославив Своїх угодників з Печерського монастиря нетлінням мощей, що було чудом. Ось як описує мощі преподобного Феодосія Печерського преподобний Нестор Літописець, який був учасником їх відкриття: "... лежать мощі його, але суглоби не розпалися, і волосся на голові злиплося".
Нам відомі також і поодинокі поховання ченців у печерах, зокрема ми знаємо, що преподобного Феодосія Печерського було поховано в його келії.
1240 р. орди хана Батия зруйнували Київ, а разом з ним — і Києво-Печерський монастир. Відомості про печери того періоду досить скупі. Знаємо лише, що лаврські печери знову на довгий час стають місцем, де живуть іноки, а також місцем поховання захисників Києва. У Ближніх печерах є великі, заповнені людськими кістками, ніші, які, як вважається, і є такими похованнями.
Період другої половини XIII - кінця XVI століть в історичній науці залишається невивченим, що пояснюється відсутністю письмових джерел. Практично ніяких документів цього періоду про історію печер до наших днів не дійшло. Окремі свідчення, що дійшли до нас, стосуються переважно XVI — початку XVII століття. Дуже цікаві описи лаврських печер зробили такі мандрівники, як інок Зосима (1420), князь Андрій Володимирович, барон Сигизмунд Герберштейн (1486-1563), Олександр Гваньіні (1538-1614), Мартін Груневич (1559 - після 1606), Станіслав Сарницький. Але найбільший інтерес становлять записки Еріха Лясоти (народ. бл. 1550 р.), який перебував на службі в імператора Рудольфа II і за його дорученням їздив 1594 р. з посольством до запорізьких козаків. Перебуваючи у Києві, він відвідав Печерську Лавру, а згодом написав про це спогади. Зокрема, він пише, що печери мають багато ходів, "які бувають у зріст людини, а подекуди такі низькі, що треба нагинатися, але вони такі широкі, що двоє можуть розминутися... Вхід оброблений майже так само, як це буває при входах у шахти". У Ближніх печерах Еріх Лясота звернув увагу на дві підземні церкви, "в яких щосуботи правиться обідня".
Цікаво й те, що в описах розмірів печер іноземцями зустрічаються і явні перебільшення. Так, італієць Олександр Гваньіні в 1581 р. писав, що у Києві, який зберігає сліди минулої величі, є підземні печери, викопані на величезні відстані, "як свідчить дехто, на 80 миль". А польський літописець і географ Станіслав Сарницький стверджував, що печери тягнуться "аж до Новгорода Великого".
Найцікавіші відомості про лаврські печери залишив український письменник першої половини XVII століття Афанасій Кальнофойський у книзі "Тератургіма". Він докладно описав печери і додав до свого опису схематичні плани. Хоч ці плани не мають масштабу і не вказують напряму за сторонами світу і точної довжини печер, вони становлять незаперечну історичну цінність, оскільки є першими відомими науці картографічними зображеннями лаврських печер. Фактично з цього часу починається картографічний літопис печер Києво-Печерської Лаври.
 
У ХХ ст. вивчалися картографічні зображення Ближніх і Дальніх печер і проводилися їх археологічні дослідження. Але за часів радянської влади Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра не функціонувала як монастир, а була перетворена на "центр" атеїстичної пропаганди.
Археологічні розкопки проводилися у 1934, 1937, 1968-1969, 1979, 1988 роках. Розкопки мали не тільки наукову, а й пропагандистську антирелігійну спрямованість. У них брали участь антропологічні комісії, "які розкривали гробниці з мощами в 1922 і 1939 роках" і встановили, "що в гробницях було перемішано кістки людей, похованих у печерах у різні періоди існування монастиря, а не "нетлінні мощі святих", як стверджували ченці".
На території Лаври було влаштовано виставку "Історія лаврських печер", яка оскверняла не лише таку святиню як Києво-Печерська Лавра, а й почуття сотень тисяч православних християн. Серед її матеріалів були "різні плани печер, які свідчать про перебудови і пристосування їх ченцями для масового відвідування богомольців; культові предмети, що застосовувалися як "цілющі засоби" (металева шапка Іоанна Багатостраждального, так звані "мироточиві голови" — звичайні людські черепи, котрі ченці видавали за голови невідомих святих; ці голови ніби виділяли цілюще миро), вериги — залізні ланцюги, які носили на тілі фанатики, та інші експонати".
Екскурсоводи Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, проводячи екскурсії по печерах, в дусі атеїстичної пропаганди розповідали про "наукові дані про муміфікації, тобто висихання трупів, і особливі природні умови лаврських печер, які сВіруючі могли потрапити у печери тільки приєднавшись до таких екскурсійних груп. Вони намагалися відстати від натовпу, щоб прикластися до святих мощей, попросити у преподобних зцілення і заступництва перед Богом.
Чи робились спроби в атеїстичну добу розкопати місце поховання преподобного Антонія?
Почнемо з того, що ще в середньовіччя були спроби знайти мощі преподобного Антонія Печерського. До наших днів збереглося декілька переказів про це. Так, німець Еріх Лясота, який відвідав Київ 1594 р. і про якого вже говорилося вище, записав розповідь ченця, котрий водив його по печерах. З цієї розповіді нам відомо, що коли наближалася кончина преподобного Антонія і він попрощався з братією, раптово між ним та іноками обвалилася земля. Ченці хотіли відкопати мощі преподобного, але з-під землі вирвалося полум'я і відігнало їх. Іноки вирішили відійти ліворуч і копати там, але на них обрушився потік води. Сліди вогню й води за іконою преподобного Антонія, що стоїть на тому місці, де обвалилася земля, видно й сьогодні.
Що ж до мощей іншого засновника Лаври — преподобного Феодосія, то нам відомо, що ченці Печерського монастиря перенесли його мощі 1091 р. в Успенський собор, а 1240 р., коли виникла загроза нападу орд хана Батия, сховали їх. Минали роки, на зміну одному поколінню печерських ченців приходило інше, і місце поховання забулося. Немає і документальних свідчень про те, чи робилися спроби знайти мощі преподобного Феодосія Печерського. Існує дві думки про те, де могли бути приховані його мощі: перша — що вони перебувають під спудом в Успенському соборі, що мало імовірно, і друга — що їх поховано в Дальніх печерах. Підтвердити останнє припущення дуже складно, оскільки Дальні печери і в наші дні залишаються по суті археологічно не вивченими.
У роки радянської влади робилися спроби знайти мощі фундаторів Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, але оскільки вони були неофіційними, то підтвердити документально результати цих досліджень неможливо. Існує сучасний усний переказ про те, що археологам, які намагалися розкопати вірогідне місце поховання преподобного Антонія, перешкодили вогняні іскри, що раптом почали з'являтися під час розкопок.
З тих чи інших причин (можливо, ще не час) Господь не являє нам нетлінні тіла цих двох великих Своїх угодників.
1988 р. було зроблено сенсаційну археологічну знахідку — поруч з підземною церквою Різдва Христового в Дальніх печерах було відкрито, з Божої милості, келію преподобного Феодосія Печерського. А торік у фондах музею було знайдено кришку від раки, в якій колись зберігалися мощі преподобного Феодосія.
Часи змінюються. Настав час збирати камені святих вівтарів. Канули в минуле роки атеїстичної пропаганди. Перебудовні процеси, які почалися в суспільстві з 1985 р., дали можливість переусвідомити і демократизувати відносини між державою і Православною Церквою. На ознаменування 1000-ліття Хрещення Київської Русі в 1988 і 1990 рр. уряд УРСР ухвалив рішення про передачу нижньої території Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника Українському Екзархату Російської Православної Церкви. Першою, в 1988 р., була передана територія нинішніх Дальніх печер.
Поновлення діяльності православного чоловічого монастиря на території Дальніх печер ознаменувалося Божим знаменням — три мироточиві голови почали виділяти миро. Було проведено хімічний аналіз зразків, "узятих з чаш з мироточивими головами №26, №9, №4". "Хімічний аналіз зразків був зроблений у лабораторії кафедри біохімії Київського медичного інституту... Результати аналізу показали: всі зразки є високо очищеними маслами, які не містять в собі домішок вищих жирних кислот, що підтверджується відсутністю реакції стерифікації та метилірування. Зразки добре розчинялися в хлороформі та ацетоні і практично не розчинялися у воді і метанолі. Низька електропровідність зразків свідчить про відсутність іонізованого середовища (води та іонізованих часток). У зразках не виявлено неорганічних фосфатів та іонів амонію (NH4OH, H3PO4), що свідчить про відсутність процесів розпаду органічних речовин, які містять азот, і фосфатів. Дослідження вмісту білка (за Лоурі) було проведено у водних витяжках зразків.
Дослідженням встановлено, що зразок №26 має 20 мг білка на 100 мг, зразок №9 — 13 мг, а зразок №4 — 73 мг. Такий показник властивий тільки живому організму". Феномен мироточивих голів вчені пояснити не можуть. А для віруючих— це Божа благодать.
|
