Вступ
Серед усіх напрямків і різновидів буддизму представляється особливо своєрідним завоювавшим панування в Тібеті та Монголії ламаїзм. Слід зазначити, що це найменування не є самоназвою адептів даної релігії, воно дане їй європейськими дослідниками; у його основі лежить термін «лама», що позначає священнослужителя даної релігії, його буквальний переклад — «вище немає».
Історія поширення ламаїзму
У Монголію ламаїзм проникнув у XVI-XVII ст. з Тібету, саме останній є колискою цієї релігії. Про час появи буддизму в Тібеті маються суперечливі дані, деякі з них датують цю подію V ст. На історичний ґрунт наука стає в даному питанні лише з царювання в Тібеті Сронцзангамбо, яке припадало на час приблизно з 620 по 650 р.
Тібет, оточений з усіх боків найвищими гірськими хребтами, суворий по клімату, знаходився у відносній ізоляції від сусідів. Примітивне гірське землеробство в сполученні зі скотарством, місцями кочовим, із працею забезпечувало убогий життєвий рівень населення, що піддавалося інтенсивній експлуатації з боку феодалів, які володіли основними масивами оброблюваної землі. Розповсюджені релігійні представлення і культи складали так званий бон, досить типову систему полідемонізму і шаманізму.
Ламаїзм проникнув у Тибет з Індії, відкіля в V і VI ст. населення північних районів переселялося в сусідні країни; якісь контингенти його просочувалися через південні перевали в Гімалаях на територію Тибету. Може бути, є частка істини в повідомленні про те, що індійські буддисти намагалися перетворити у свою віру пануючи Латотори, що викликало опір з боку населення і шаманів. Тільки через 100—200 років цар Сронцзангамбо, очевидно, по політичних розуміннях прийняв буддизм як державну релігію і зробив усе від нього залежне для поширення ламаїзму серед населення. Це дало йому можливість зав'язати необхідні матримоніальні зв'язки, узявши собі двох дружин-буддисток з Непалу і Китаю. Цар вів широку завойовницьку політику, об'єднавши під своєю владою не тільки весь Тибет, раніше роздроблений, але і ряд сусідніх держав, включаючи Непал і Ассам. Очевидно, за допомогою буддизму можна було ідеологічно скріплювати створену з різнорідних елементів імперію, тим більше що ця ідеологія проповідувала повне підпорядкування владі і непротивлення злу. Для тих же з завойованих країн, у яких буддизм був і раніш розповсюджений, перехід завойовників у цю релігію був додатковим аргументом на користь підпорядкування ім. Зіграла при цьому відому роль реформа віровчення і культу, здійснена в середині XI в. прибулим у Тибет з Індії буддійським релігійним діячем Аті-шей. Він організував переклад із санскриту на тибетську мову ряду канонічних документів буддизму, сам написав ряд богословських праць, провів у 1050 р. Собор тібетської церкви. Основним напрямком його діяльності було очищення буддизму від найбільше яскраво виражених форм магічної обрядовості, від шаманізму і полідемонічного культу бон. Він аж ніяк не до кінця процвітав у своїх починаннях, але зроблене їм зміцнило віросповідальну й організаційно-церковну основу ламаїзму в Тібеті.
Обряди в ламаїзмі
Культ, як система обрядів, у первісному буддизмі був дуже слабко представлений, але в ході розвитку виник такий пишний складний театралізований комплекс ритуалів і церемоній, який навряд чи відомий якої-небудь іншої релігії світу. Особливо це відноситься до ламаїзму.
По своїй суті ритуали, що складають ламаїстський культ, мало чим відрізняються від практикуємих в інших релігіях. За своєю формою ламаїстські обряди включають словесний і музично-вокальний елементи, а також жертвоприносини, процесії, ритуальні тілорухи, навіть танці, причащання. Мабуть, усі ці елементи лише яскравіше виражені і більш інтенсивно проводяться, чим в інших релігіях.
Молитви в ламаїзмі
До молитв у ламаїзмі відноситься насамперед сповідання віри, яким звичайно починається ламаїстське богослужіння. Учасник богослужіння виявляє своє «преклоніння» перед «чотирма святинями» — перед Буддою, дхармою, громадою і перед своїм духовним керівником. Іноді сповідання віри потрібно з докладним перерахуванням догматів, що складають віровчення буддизму. Потім випливають красномовні багатослівні хвали різним божествам. Існують, щоправда, хвалебні гімни, що складаються лише з повторюваних вигуків типу: «О славний, о великий, о могутній!» і т.п.
Перераховані молитви мають на меті підготувати божество до прийняття конкретних прохань тих, хто молиться. Прохання загального типу, що звичайно фігурує в богослужінні, укладає в собі два елементи: вигнання чи щонайменше приборкання злих демонів і дарування вічного чи в крайньому випадку тривалого життя. Умилостививши богів чи доброзичливих демонів жертвопринесенням (наприклад, жменькою рису, змоченого святою водою), лама звертається до злих демонів із грізним попередженням: «Якщо ж ви відмовитеся піти, те я, могутній Хаягрива (мається на увазі, що лама виступає тепер від імені божества— И. К.), князь гнівних демонів, розтрощу вас, ваше тіло, мова і дух перетворю в порох. Слухайте мого наказу й ідете кожний у свій притулок, чи горі вам!» Після цього всі, хто моляться гучно констатують: «Боги подужали, демони видалилися!» Перед нами обряд, багато в чому аналогічний відповідним церемоніям вигнання Сатани і підлеглих йому бісів в інших «вищих» релігіях. Досить близьку аналогію йому складає і шаманська практика боротьби зі злими демонами за допомогою добрих.
Як уже говорилося, істотним елементом молитовного прохання є благання про дарування життя. Супроводжувана жертвопринесенням, вона звучить приблизно так: «Так буде життя постійне як адамант, переможна, як прапор пануючи, так буде вона тверда і сильна, як орел, і триває вічно. Так буду я благословенний даром життя вічної, і так виповняться бажання мої...»
Кожна молитва тією чи іншою мірою носить на собі риси магічного заклинання. Існують, однак, такі, у яких характерні риси магічної формули виражені з особливою ясністю. Ламаїстський ритуал містить у собі особливо багато таких заклинань. Вони або вимовляються на санскриті, незрозумілому що молиться, і носять, отже, формальний характер, або являють собою набір безглуздих слів і фраз, вимова яких покликано забезпечити потрібний молючий ефект. За допомогою цих так званих дарани ламаїст розраховує позбутися від хвороб, від укусів змій, від підступу драконів, від неприйнятного переродження, від вітру і дощу і навіть від невір'я.
Музика, що супроводжує богослужіння
Як правило, ламаїстське богослужіння супроводжується музикою і співом. Велику роль грає дзвіночок, дзенькіт якого служить сигналом для переходу до чергової фази богослужіння. Таку ж роль грають звуки, що витягаються з величезних морських раковин. Ці інструменти разом із сильними трубами складають оркестр, що грає надзвичайно могутньо, але какофонічно і врозбрід. Практикується також хоровий спів: звичайно пече хор хлопчиків, причому на відміну від звучання оркестру — урочисто і мелодійно.
Богослужіння.
У жертву богам і демонам ламаїсти приносять під час богослужіння крім рису спеціальні хліби, іменовані балин. Аналогія з християнською проскурою тут тим більше повна, що з трьох видів балина, принесених на хурал, два лунають віруючим; третій залишається в храмі, відкіля його виносять після богослужіння і спалюють. Існує в ламаїзмі і такий ритуал, що близько нагадує таїнство причащання в християнстві: після ряду церемоній і проголошення молитовних формул ведучий хурал лама роздає присутнім по ковтку освяченого вина і по трьох пігулки, виготовлені з борошна з цукром і олією по спеціальному рецепті. Проковтнувши все це, що вірує вважає, що він прилучився до благодаті тих богів, на честь яких відбувалося богослужіння .
Особливістю ламаїстського культу є те, що миряни грають у ньому саму незначну роль. Хурали відбуваються в монастирях, і їх виконавцями є численні проживаючі там лами. Віруючі найчастіше під час богослужіння навіть не мають доступу в храм, їм надається право ззовні слухати звуки молитов, що доносяться, і музики, повторюючи про себе незліченне число раз формулу «ом надь» і даючи багаторазових обітниць уникати п'яти головних гріхів. Крім того, що вірує ламаїст має можливість робити в дверях храму молитовні тілорухи, у числі яких на першому плані колінопреклоніння і простягання ниць на землю.
Найважливішу роль у становленні ламаїстського культу зіграло те, що при цьому не відкидалися, а, навпаки, асимілювалися добуддійські культи, що існували у відповідних народів. Найбільш яскравим прикладом цього є культ так званих про.
Поклоніння божествам.
З незапам'ятних часів у монгольських і тюркських народів шанувалися окремі місцевості, чим-небудь особливі в навколишній природній обстановці,— гори, печери, перевали, береги озер і рік і т.д., вони називалися про. Точніше сказати, об'єктом шанування тут були не самі ці місця, а їхні парфуми, чи демони божества, що вважалися зв'язаними з ними. Для встановлення контакту з цими надприродними істотами люди повинні були приносити їм жертви. Як правило, це були жертви символічного характеру — ціпка, уткнуті в землю, шматки тканини, камені, найчастіше — останні. З цих каменів складалися цілі купи, згодом саме вони стали іменуватися про.
Поступова ламаїзація культу приводила до того, що в число імен хазяїнів кожного з них поряд з доламайськими демонами включалися й імена буддійсько-ламаїстських божеств, починаючи із самого Шакья-Муні і Майтрейи (Майдари в тібетсько-монгольському варіанті) аж до Авалокитешвари і рядових докшитів — охоронців житла.
Проста купа каменів була для ламаїзму занадто примітивним символом святості. Релігія, що володіла архітектурно-вишуканими монастирями-дацанами і храмами, повинна була й у даному випадку вдатися до більш складних форм культового інструментарію і культових споруджень. Результатом цього була поява двошарових будівель: унизу це купа каменів, а над нею надстроєна чи кумирня буддійська каплиця. Такі комбіновані святилища надзвичайно численні в країнах поширення ламаїзму, а культ, зв'язаний з ними, зайняв у ламаїстів по поширеності перше місце серед внедацанських обрядів.
Ламаїзм успадкував доламаїстські обряди, зв'язані з про, зокрема поряд з епізодичними, випадковими жертвоприносинами і заклинаннями періодичні служби. Ламаїстський обряд служіння про полягає в наступному: лама читає деякі тексти по служебнику, потім починається свого роду «хресний хід» навколо про, протягом який учасники бризкають у повітря молоко, чай, горілку, що залишилася випивають самі. Адресат жертвоприносин, що вказується ламою, що веде обряд, містить у собі імена як ламаїстських божеств, так і доламаїстських демонів. Тексти ж молитов і гімнів, які промовлялися першими, нерідко буквально повторюють шаманські заклинання і вигуки, адресовані демону даної місцевості.
У сімейному побуті ламаїстів займає чимале місце культ докшитів — богів-охоронців. З поширенням ламаїзму він вступив у свого роду боротьбу з культом, який раніше існував, онгонів - демонів до-ламаїстського пантеону. Справа скінчилася миром: поважають і тих і інших.
Фетиші
Віруючий ламаїст носить на шиї оберіг від підступу злих демонів. Це або шматок паперу чи матерії, який обшили шкірою, з написаними на ньому заклинаннями, або в маленькому футлярчику статуетка Будди. Немовляті цей оберіг надівається на шию, руки і ноги. Аналоги ми знаємо в християнстві - натільні хрестики чи іконки, і в іудаїзмі — надягаються на голову і на ліву руку шухлядки з текстом «Слухай, Ізраїль» (тефілім). Правда, в останньому випадку цей своєрідний фетиш надівається тільки на час молитви.
Допомога лами
У важких випадках життя ламаїст звертається до лами, виконуючому обов'язки астролога, за тим, щоб той, ознайомивши з положенням небесних світил і порадивши з відповідними дружніми демонами, дав указівки, як «правильно» надійти і заодно які магічні обряди треба зробити, щоб запобігти можливі неприємності. Ці обряди зробить сам лама за відповідну, звичайно, винагороду.
Особливо часто ламаїст звертається по магічною допомогу до лами у випадках чи хвороби узагалі важкого фізичного стану. Вступають у справу звичайні шаманістські прийоми інформації від дружніх демонів про причину хвороби, після встановлення такої починається магічне ж лікування. Широко розповсюджений забобон, по якому ламаїстське лікування чи зближається навіть прямо ототожнюється з так називаною тибетською медициною. Імовірно, у тім, що іменується цією назвою, є якісь елементи стихійного досвіду народних мас, але їх ніяк не можна змішувати із шамансько-ламаїстськими поняттями про причини хвороб і методи їхнього лікування.
Смерть і поховання
Становить відомий інтерес і сукупність обрядів, зв'язаних у ламаїзмі зі смертю і похованням. Ці обряди виглядають в очах буддиста особливо важливими, тому що смерть, з його погляду, є не кінець існування людини, а реалізація процесу переходу в нове існування. І хоча характер цього переродження заздалегідь визначений тим, як небіжчик провів своє життя, усе-таки точне виконання всіх розпоряджень може йому з погляду ламаїзму полегшити перехід у нове існування, а може бути, навіть якоюсь мірою вплинути на характер останнього.
Насамперед важливо забезпечити душі померлого найкращі умови її виходу з тіла. Треба, щоб вона вийшла через верхівку, а не через яке-небудь інше місце, наприклад через чи ноги задній прохід. Щоб здійснити це, лама, що розпоряджається обрядом, змазує верхівку трупа особливим складом — саме через змазане місце і буде виходити душу. Після цього треба довідатися в лами-астролога, які в даному випадку треба дотриматися умови: число і порядок похоронних хуралів, яким образом виносити тіло, хто з лам і близьких небіжчика повинний брати участь і в якій ролі в обряді поховання.
Використана література
Позднеев А. Подробное описание ламаистского богослужения в различных его разновидностях . М., 1980
Кочетов А. Н. Ламаизм. М., 1973
Жуковская Л. Н. Ламаизм и ранние формы религии. М.,1977.
Кочетов А. Н. Буддизм. М.,1977.
Крывелев И. А., т. 2. М.,1982.
Релігієзнавство. Підручник. – К., 1999.
|
