Україна в духовному світі Вернадського - Біологія - Скачать бесплатно
з нами усі злигодні, викликані громадянською війною на Україні, мирився з незручностями життя і роботи на біологічній станції. Володимир Іванович траплялося писав, влаштувавшись просто неба у лісі, де розмістилась біологічна станція, і не звертав уваги на комарів та мурах. Усі, хто знав ученого, згадують його простоту, невибагливість до побутових умов і титанічну працездатність".
Висловлювання Миколи Холодного передають оцінку Володимира Вернадського, вченого і людини, в період його перебування у Києві, всією київською українською науковою громадськістю. "За короткий час перебування Вернадського на Старосільській станції її співробітники добре пізнали і полюбили цього чудового вченого і чарівну людину. Він був істинним натуралістом, що неухильно прагнув створити з численних, але фрагментарних відомостей, які має у своєму розпорядженні сучасна наука, струнку і по можливості повну картину величезного і багатогранного життя Космосу. Знак високої шляхетності, кришталевої моральної чистоти, відданості кращим ідеалам прогресивної частини людства відчувалась у всій його істоті. Йому було притаманне глибоко оптимістичне дружелюбне ставлення до людей... Схильність бачити у кожній новій людині насамперед її гарні сторони, бажання підкреслити ці кращі цінні риси і спрямувати увагу самого власника цих рис на їх посилення і розвиток".
У 1922 році вчений, на запрошення Сорбонни відряджений Російською Академією наук до Франції для читання лекції з геохімії, зробив у Паризькій Академії наук доповідь про експериментальні роботи, що були проведені в Україні, у Києві. Вчений підсумовував, що це був перший виступ Української Академії наук на міжнародній академічній арені.
Повернувшись з-за кордону, Вернадський зберіг свій незмінний інтерес до розвитку науки і культури в Україні, виявляючи також постійне зацікавлення усіма аспектами життя українського народу. Він регулярно читав українські газети і журнали, став членом Ленінградського товариства дослідників української історії, літератури та мови. В листах він неодноразово висловлював своє велике бажання знову побувати в Києві. "Дорогий мені Київ, і київські наукові Центри всі мені близькі", "Страшенно хотілось мені потрапити до Києва", "Дуже хотілось побувати у дорогому мені Києві", "Дуже мрію побувати у Києві, з яким у мене пов'язано стільки дорогих споминів і де стільки близьких мені людей".
Така нагода трапилася восени 1926 року, коли у Києві з 30 вересня по 6 жовтня відбувався Другий загальносоюзний геологічний з'їзд. Вернадського одноголосне обрали головою з'їзду. У Києві було створене постійне бюро із скликання геологічних з'їздів у складі шести осіб, куди входив і Вернадський. Тут, у Києві, збираючи матеріали київського з'їзду як голова, він водночас почав підготовку до майбутнього з'їзду, який передбачалось провести 1928 року в Ташкенті.
У 1928 році Володимир Вернадський знову приїхав до Києва як академік Української Академії наук для обрання її нового президента Д. Заболотного. Члени ради Української Академії наук - 33 академіки - обрали В. Вернадського головою цього засідання.
А наприкінці літа 1928 року - з 16 по 25 серпня - В. Вернадський знову завітав до Києва. Моторним човном по Дніпру він дістався до Старосільської біологічної станції, де за домовленістю з Українською Академією наук працювала виїзна група співробітників, керованою ним. Біогеохімічної лабораторії з Ленінграда. Вчений оселився в будиночку лісника і брав участь у наукових дослідженнях.
Весною 1939 року відбулась остання зустріч В. Вернадського з Києвом. Академія наук Української РСР запросила його взяти участь у наукових конфереіщіях - із порівняла ної фізіології та вивчення пегматитів і рідких елементів УРСР.
"Засідання з пегматитів було цікаве. Але особливо запам'яталися зустрічі з друзями і Києвом. Мене вразив Київ своєю красою і тим, що при спорудженні нових будинків, особливо у Липках, озеленення охороняється і збільшується. Були у Лаврі, що перетворена у музей".
Повернувшись до Москви, Володимир Вернадський писав Агатангелу Кримському 12 вересня 1939 року: "Дуже радий, що побував у Києві. Так чи так з ним пов'язаний дорогий для мене період мого життя. Зовсім інше, коли побачиш своїми очима і своїм єством, а не тільки почуєш чи прочитаєш".
У лютому 1941 року 78-річний В. Вернадський у листі до Євгена Бурксера ділиться мріями - побувати ще раз у Києві, провести біогеохімічні дослідження. "Дуже спокусливо було б для мене побувати у Києві і підняти питання про відновлення в Українській Академії роботи по біогеохімії, яка була розпочата при її зародженні, результати якої надруковані у виданнях Паризької Академії наук. Однак, думаю, що це тільки мрії. Все-таки я не досягнув більш або менш стійкої рівноваги і не наважусь у березні приїхати до Києва".
Володимир Вернадський контактував в багатьма українськими діячами науки та культури. Листування з ними займає поважне місце в його об'ємному епістолярі (щось понад три тисячі кореспондентів). З деякими з них він підтримував тісні довготривалі дружні стосунки.
Велика дружба зв'язувала Володимира Вернадського з Михайлом Драгомановим - українським публіцистом, істориком, літературознавцем, економістом, філософом і громадським діячем, борцем проти царизму, політемігрантом.
Ще у гімназичні роки ознайомився Володимир Вернадський з творами Михайла Драгоманова. їх привозив з-за кордону його батько. Вернадський писав у своїх мемуарах 1943 року: "Між іншим, тут я вперше ближче познайомився з творами М. П. Драгоманова (1841-1895) і з закордонною літературою, яку він і Подолинський видавали за кордоном, між іншим, прочитав грубі томи "Громади".
Уже після смерті батька в 1888 р. в Парижі я близько зійшовся з М. П. Драгомановим. Оскільки я знав його літературу, то ми дуже швидко зблизились. До його несподіваної ранньої смерті я стежив за його закордонною літературою, одержував його видання, завдяки йому брав участь у вшануванні Павлика, був членом Товариства Шевченка у Львові - свого роду Української Академії". Завдяки Драгоманову відбулося знайомство Вернадського не лише з українським письменником Михайлом Павликом, діячем демократичного напрямку, а й з великим українським поетом і вченим, демократом Іваном Франком. У 1894 році М. Драгоманов, який збирався з дружиною їхати до Парижа, дізнавшись, що туди іде В. Вернадський, писав йому з Софії, що він радіє можливій зустрічі і що, оскільки Вернадський їде через Львів, то він хотів би познайомити його зі своїми "галицькими приятелями" - Іваном Франком та Михайлом Павликом. Драгоманов дав адреси й просив їх відвідати.
Вернадський називав Драгоманова "великою людиною, істориком побуту і народних мас", а його праці кваліфікував як видатні.
Особливе місце в житті, науковій і науково-організаційній діяльності Володимира Вернадського посідала багаторічна дружба і спільна робота по створенню Української Академії наук з академіком Агатангелом Кримським.
Восени 1904 року на квартирі професора Московського університету Володимира Вернадського зібралися організатори Товариства сприяння успіхам дослідних наук і їх практичному застосуванню. Від Лазаревського інституту східних мов був присутнім професор Агатангел Кримський. Після наради, коли всі розходилися, господар запропонував Кримському залишитися й запросив пообідати з його сім'єю.
Вернадський і Кримський були членами Академічного союзу, вони там і познайомилися того ж року. Професор Лазаревського інституту привернув увагу професора Московського університету як земляк, родом з України.
У розмові за обідом згадували Драгоманова.
Михайло Драгоманов був добрий знайомий також і Кримського. Він відіграв велику роль у спрямуванні юного Агатангела на шлях вірного служіння народові. Кримський називав Драгоманова "незабутнім вчителем", а про його кончину схвильовано і сумно сказав: "Після Тарасової смерті Україна ще не зазнала такої великої втрати". Кримський написав розвідку про Драгоманова, де розкрив його заслуги у галузі української етнографії.
Висока оцінка особистості і творчості Драгоманова Вернадським та Кримським стала імпульсом до їх порозуміння. У листі 7 листопада 1937 року до Вернадського Кримський повідомляв, згадуючи про їхні зустрічі понад 30 років тому: "Ми розговорилися, Ви згадали про Драгоманова. Так і встановилися наші близькі стосунки".
Справді, з часом знайомство Вернадського і Кримського набуло дружнього характеру. Кримський, хоч і зрідка, а навідував Вернадського. На знак щирої дружби і вдячності 1908 року він у другому виданні своєї поетичної збірки "Пальмове гілля. Екзотичні поезії", частина 2, що вийшла у Москві, надрукував посвяту: "Найдорожчому моєму приятелеві і найкращій людині, яку я коли знав, академікові Володимиру Івановичу Вернадському присвячую сю книжечку своїх віршів".
А 9 серпня 1911 року Кримський напише Вернадському:
"У моєму житті зустріч з Вами становить велику важливу смугу. Для Вас моє знайомство було лише епізодом, для мене - суттєвим відрізком життя...
З першого ж моменту Ваша особистість вразила мене, вразила в багатьох відношеннях... Головним чином, на мене вплинула Ваша гармонійність: і чудовий вчений, і людина з чутливим громадським принципом, і спеціаліст, і широкий філософ; не тільки сповідник відомих ідей, але й практичний, послідовний виконавець їх у житті. Я зустрів від Вас і від Вашої чистої благородної сім'ї співчутливе ставлення, став для Вас своїм і дуже цінував це. В останні два роки я навмисно старався не дуже часто бувати у Вас (до того я вважав за потрібне не обтяжувати Вас своєю особою). Для мене було досить і тих нечастих відвідин, які я Вам робив, щоб відчути себе підбадьореним, ожити і повірити в людей".
Напевно, Кримський применшував свою роль у житті Вернадського, який у своїй "Хронології" (замітках і записах) занотував, що у 1904 році відбулося "знайомство з Кримським", а у 1910-му - "зближення з Кримським".
Вернадський надзвичайно високо цінував Кримського. Тому, коли у 1918-1919 роках очолив організації Української Академії наук, вважав конче необхідним залучити його до роботи.
"У Київському університеті, - розповідав у "Спогадах" 1943 року Вернадський, - з-поміж професорів не було осіб, котрі були б видатними дослідниками в галузі мови, літератури, історії України. А без участі таких людей не можна було виробити Статут Української Академії наук. Треба було шукати таких людей в іншому місці. Звернулись... до професора Лазаревського інституту в Москві А. Ю. Кримського, великого вченого-орієнталіста, учня академіка Ф. Є. Корша. Кримський був не тільки орієнталістом, а й великим дослідником у галузі історії та граматики української мови, був видатним українським поетом і людиною колосальної ерудиції".
І далі Вернадський визначає одну з найвищих спільних цінностей їхнього духовного світу, що єднала ці дві великі особистості,- "І любов до України єднала нас".
Дружба Вернадського і Кримського зумовлювалася певною мірою і ще однією спільною для них особливістю. Подібно до Кримського, який поєднував у своїй особі і вченого, і поета, Вернадський був втіленням і наукового, і художнього мислення. У нього була певна єдність з ученими-мислителями-митцями. Його могутній синтетичний розум, здатний до найвищих узагальнень, щасливо поєднувався з глибоким емоційним, по суті, мистецьким сприйняттям явищ природи і життя. У процесі наукової творчості він відчував натхнення, прозріння, притаманні митцям. Учений міг мислити образами.
Палким і безмежним було бажання Вернадського саме з Кримським створити найвищий науковий центр на. Україні - Українську Академію наук. Один за одним надсилав він листи до Москви та Звенигородки - рідного міста Кримського. "Я взяв на себе керівництво у Комісії по створенню Української Академії наук та Комісії по вищим учбовим закладам і науковим товариствам та Комітеті по заснуванню Бібліотеки при Академії наук у Києві. Знаючи Ваші глибокі знання та інтерес до цих питань, я насмілююсь просити Вас до участі в роботі однієї з Комісій. Чекаю на Вас дуже, позаяк упевнений, що, незважаючи на часткові неминучі розходження, взагалі порозуміємося й буду дуже радий попрацювати у цей складний і важкий момент з такою близькою й дорогою мені людиною, як Ви...
... Дуже прошу не відмовитися, відповісти мені скоріше, і я сподіваюсь, ми будемо разом працювати над справою, що Вам також дорога, як і мені... Приїздіть же і будемо разом працювати. Скоріше приїжджайте. Я увесь час відчуваю Вашу відсутність. Як же Вам не бути у такий момент. Приїздіть негайно... Ну, до скорого побачення у Києві, дорогий друже. Ваш завжди В. Вернадський".
Вернадський особисто займався організацією переїзду Кримського з Москви, добився для нього окремого вагона і провожатого, оскільки Кримський погоджувався їхати до Києва назавжди тільки зі своєю великою бібліотекою, укомплектованою східною та українською літературою, яку він мав намір передати в дар майбутній Українській Академії наук, що і було згодом здійснено. Тепер бібліотека А. Ю. Кримського та його архів становлять одне з найцінніших зібрань Центральної наукової бібліотеки імені В. І. Вернадського Академії наук України.
Активно й ініціативно працював в обох комісіях і комітеті Кримський у діловій злагоді з Вернадським. На першому засіданні спільного зібрання академіків, що стало вищим керівним органом Української Академії наук, її головою-президентом було обрано В. Вернадського, а її незмінним секретарем А. Кримського.
Незмінний секретар Української АН А. Кримський був поряд з В. Вернадським, коли голова-президент активно та ініціативно брав участь в охороні пам'яток природи, історії, культури. Так, завдяки їхній діяльності була збережена київська колекція лускокрилих, яка вважалася "однією з кращих на континенті Європа", а також видатна історична та архітектурна пам'ятка XVIII століття - будинок Києво-Могилянської академії.
Кримський підтримав гаряче піклування Вернадського і про долю найціннішого книжкового і рукописного зібрання' колишньої Київської духовної академії, основу якої становила бібліотека XVII-ХУЛІ століть славнозвісної Києво-Могилянської академії, зокрема її рукописні навчальні курси, що мають велике наукове значення - з філософії, піїтики, риторики, психології, математики та інших дисциплін.
Все життя тривало листування друзів. Вернадський писав Кримському з різних міст нашої країни та з-за кордону. Слід зазначити, що листи із Сімферополя, а пізніше й з Петрограда, і Парижа, написані Вернадським українською мовою.
Лист від 23 квітня 1921 року:
"Пишіть по-українськи, бо тут я можу чути українську мову тільки від моєї дочки (вона тепер студентка Військово-медичної Академії) та часом рідко від кого-небудь із українців. У Сімферополі ми почали було складати філію Українського Наукового Товариства, де я був обраний головою - але вона розпалась, бо всі роз'їхались. Досилайте до мене усі видання Академії, Бібліотеки, наукового товариства. Як стоїть діло з комісією по "поліпшенню" Української Академії Наук? І як це складається в українській історії, що свої - бог зна з яких мет псують і нівечать найважнійші свої інституції".
Пізніше ще один з листів Володимир Вернадський закінчував такими словами: "Пишу Вам по-російськи, так як боюсь писати по-українськи Вам, такому великому знавцеві дорогої і мені української мови. Нароблю помилок, і Ви це відзначите. Ніночка (дочка) моя вийшла заміж за молодого археолога П. Толля, вона закінчує медичний факультет. Коли б вона була тут - вона мені поправила б моє писання".
І як обов'язковий мотив усіх листів - гаряча зацікавленість справами Української Академії наук, її бібліотекою.
Під час перебування Вернадського у Києві в 1927 році їхня зустріч з Кримським не відбулася, про що обидва дуже жалкували.
Відповідаючи на лист Кримського, Вернадський писав: "І для мене було великим жалем, що я не застав Вас у Києві й не зміг Вас побачити. Незважаючи ні на що, я згадую наші з Вами побачення у Москві і в Києві та нашу спільну роботу з хорошим почуттям. Сподіваюся, що ми ще побачимося. Тепер, коли життя кінчається і коли вдумуєшся і вростаєш в усе, що оточує, втім, зовсім інакше постають перед внутрішнім зором дрібниці життя і значні його прояви; до останніх я відношу зустрічі з людьми, з якими спілкуєшся.... Нам з Вами не раз довелося це переживати разом. Я розраховував у Києві про багато що з Вами переговорити. Хоча я зараз надзвичайно інтенсивно увійшов у царину нових пошуків зовсім в іншій галузі і підійшов до нових шляхів у великі частини Цілого, що відкрилася переді мною, де майже ніхто або ніхто не був - усі колишні інтереси у мене живі, хоча на багато Що я дивлюся тільки як живий спостерігач - спостерігаю з тривогою і не лише холодним розумом за плином подій..."
Останнє побачення Вернадського з Кримським відбулося у Києві навесні 1939 р. " До мене прийшов А. Ю. Кримський,- згадував Вернадський,- з яким здійснили велику прогулянку... З ним бачився кілька разів". В листі до нього він нагадував: "Ви мені обіцяли надіслати післяплатою старий і новий українсько-російський словник".
У січні 1941 року в СРСР відзначали 70-річчя від дня народження Агатангела Кримського. Серед 500 поздоровлень, що їх одержав ювіляр, була й телеграма українською мовою Вернадського, яка була особливо дорога для вченого. Тоді ж Вернадський написав листа: "Дорогий друже! Підводячи підсумки життя, переді мною проходять наші зустрічі. Загалом підсумок - один-єдиний підсумок: наукова творча робота і вільна культурна діяльність за Україну і рідною мовою, які мені передав батько з дитинства. І я, виходячи з думок, що мені приємні, в обох течіях узяв найактивнішу, до певної міри провідну, участь. І на обох шляхах я йшов поряд з Вами. Моя наукова робота для мене, а власне і для Вас, вона стоїть на першому місті, але культура українського народу рідною мовою,- і наукова його творчість і думка цією мовою в критичний момент історії нас об'єднала, і ми з Вами обрали правильно, як це видно з наступного. Правильний шлях у критичний момент історії української наукової роботи - наша спільна з Вами справа. Хід історії підказав спрямувати її плин у вірне русло".
У житті і творчості В. Вернадського величезну роль відігравало мистецтво у широкому розумінні, яке, на його думку, поруч з наукою, релігією і філософією є шляхом пізнання природи, людини, Космосу. Безперечно, виникнення і формування вчення про біосферу і ноосферу було б неможливо без найглибшого проникнення Вернадського в історичний процес і усвідомлення ним усіх культурних досягнень людства. Він був обізнаний з мистецтвом і літературою усіх країн світу. Зустрічі з прекрасним супроводжували Вернадського упродовж його життя і були невіддільні від пошуків та осягання істини. Українське мистецтво і література не тільки знайшли своє місце в духовному світі Вернадського, як і українська мова, впливали на його особистість на глибинних, генетичних рівнях.
Життя Вернадського проходило, в основному, в Москві і Петербурзі (Петрограді, Ленінграді), він кілька разів об'їздив майже всю країну, чимало бував за кордоном. Оточення його було, головним чином, російськомовне. Він сам себе визначає, як "росіянина по культурі і всьому укладу життя - правда росіянина, все життя якого безперервно було пов'язано з Україною".
Ще в роки юнацтва він визнав українську мову "рідною". Прагнув вивчати її, у київський період досягнув певних успіхів, провадив засідання Спільного зібрання Української Академії наук українською мовою, деякий час писав листи українською мовою, завжди цікавився підготовкою і виданням українських словників, неодноразово просив вислати їх йому. Дуже характерним є бажання публікації його спогадів тільки українською мовою, висловлене в листі до президента Академії наук УРСР О. Богомольцем, який запропонував написати статтю про заснування Української Академії наук.
"Я с удовольствием напишу Вам воспоминания об зтом времени возможно сжато. И примусь за это в ближайшие дни. Я верю в огромную будущность и Украины и Украинской Академии наук, значение которой сейчас очень упрочилось.
Я бы хотел, чтобы моя статья была переведена на украинский язык.
Мне было бы теперь трудно написать по-украински, т. к. с 1919 года мне не приходилось говорить и писать по-украински.
Если Вы мою статью примете, я желал бы видеть ее до печати на украинском языке".
Інтерес до української літератури у Володимира Вернадського ще в дитинстві пробудив його батько, який товаришував з українськими письменниками. Влітку сім'я Вернадських гостювала у маєтку Квітки-Основ'яненка. Тоді ж батько розкрив своєму синові духовний світ великого Кобзаря, з яким був особисто знайомий.
З того часу одним із найулюбленіших поетів вченого, академіка завжди залишався Тарас Шевченко. Книжечка віршів великого Кобзаря неодмінно супроводжувала його в експедиціях.
Другого травня 1892 р. Володимир Вернадський радиі-ь Дружині: "Читав я Шевченка і дуже хочу, щоб ти прочитала в маленькому закордонному виданні (є у Георгія) його невеликий вірш "Минають дні, минають ночі" (стор. 73) - чудовий. Це найкраще, що мені доводилося читати".
1911 року він стає членом Комітету по організації ювілейного Шевченківського свята у Москві.
Вернадський усе життя збирав різні видання творів українського поета. В його Шевченкіану входили й дореволюційні, і радянські видання, а також шевченкознавча література, особливо та, що вийшла до 125-ліття з дня народження поета. Вернадський звертається до Олександра Богомольця, президента Анадемії наук Української РСР листом: "Завдяки Вашій люб'язності я отримую багато видань Української Академії наук (фізико-математичного відділу). Я дуже хотів би мати видання, пов'язані з ювілеєм Т. Шевченка - його віршами та іншими виданнями...
Сьогодні отримав перший том творів Шевченка і збірку, що йому присвячена. Дуже вдячний".
Не залишався байдужим Володимир Вернадський і до музики, у світ котрої ввійшов через українські народні пісні, завдяки своїм батькам. "Батько страшенно любив українські пісні, і моя мати їх чудово співала. Мати була дуже музикальна, з великим голосом (меццо-сопрано). Вечорами у Харкові у нашому домі вона влаштовувала хори, розкривалися вікна і лилися хороші українські пісні. На мене це дуже сильно діяло".
Дочка Вернадського розповідала: "Батько на все життя зберіг любов до української народної пісні. Бувало Яків Сердюк з іншими будівничими дачі у Шишаках під час роботи співали українських пісень. Підходив батько, вони зніяковіло замовкали. Але він умовляв їх продовжувати співати. І міг годинами слухати."
Він не раз замислювався - чому народна пісня, зокрема українська, зберігає завжди невмирущу силу, свіжість, привабливість. Вчений висловив надзвичайно глибоку думку, що виконавці кожного нового покоління виступають, з одного боку, як її скарбничі, а з другого - вносять у неї щось своє. "У народній пісні і народній казці старовина вічно юна завдяки постійній позасвідомій переробці новими поколіннями передавачів".
Україна багато важила в житті, діяльності і творчості Володимира Вернадського, займала особливе місце в його духовному світі. Водночасно і йому вона зобов'язана певною мірою піднесенням науки, культури та національним відродженням.
|
