МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ

Грошові розрахунки є необхідним елементом розширеного відтворення, кінцевою ланкою у процесі реалізації суспільного продукту. Грошові розрахунки можуть здійснюватися як у готівковій, так і в безготівковій формах.
Організації розрахунків із використанням безготівкових грошей надається перевага порівняно з платежами готівкою, оскільки в першому випадку досягається значна економія на витратах обігу. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяє розвинута мережа банків, а також заінтересованість держави в їхньому розвитку.
Безготівковими є розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші списуються з рахунку платника і зараховуються отримувачу.
Безготівкові розрахунки організовані за певною системою, яка складається з таких елементів:
— принципи організації розрахунків;
— вимоги щодо їх організації, які визначаються певними умовами господарювання;
— форми і способи розрахунків і пов'язаного з ними документообігу.
Національний банк України розробив інструкцію «Про безготівкові розрахунки в платіжному обороті України», в якій знайшли відображення зазначені елементи системи безготівкових розрахунків.
В умовах розвитку ринкових відносин в Україні виникла потреба змінити ті принципи організації безготівкових розрахунків, які існували в командно-адміністративній економіці.
У названій вище інструкції НБУ та в інших нормативно-правових актах сформульовані такі принципи організації безготівкових розрахунків.
1. Розрахунки здійснюються через банківські рахунки, які відкриваються клієнтам для зберігання і переказування коштів. Це стосується як юридичних, так і фізичних осіб, тоді як в умовах планово-адміністративної економіки через банки могли розраховуватися тільки юридичні особи, бо існувало чітке законодавче розмежування сфери готівкового і безготівкового грошового обороту. Але у зв'язку з тим, що в Україні досить значного розміру набула так звана «тіньова економіка», яка прагне до розрахунків готівкою поза банками, НБУ тимчасово ввів певні обмеження у використанні готівки для міжгосподарських розрахунків, які зніматимуться у міру легалізації «тіньовиків».
2. Платежі за рахунками мають здійснюватися банками за розпо
рядженням власників коштів у порядку встановленої ними чергово
сті та в межах залишків коштів на рахунках платників.
У цьому принципі закріплено право суб'єктів ринку визначати черговість платежів з їхніх рахунків, що підтверджує справжню економічну самостійність суб'єктів господарювання. У зв'язку з платіжною кризою, яка виникла внаслідок економічної кризи, цей принцип організації безготівкових розрахунків в Україні тимчасово порушується. Для забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету, розрахунків за енергоносії тощо Указом Президента України введена першочерговість цих платежів, але це тимчасові заходи, які зніматимуться у міру розв'язання кризи платежів.
3. Суб'єкти ринку мають свободу вибору форм безготівкових розрахунків і закріплення їх у господарських договорах за невтручання банків у договірні відносини. Цей принцип також має на меті забезпечення економічної самостійності суб'єктів господарювання і підвищення їхньої матеріальної відповідальності за результативність дого
вірних відносин. Банку відведена посередницька роль у платежах.
4. Момент платежу має бути максимально зближеним із моментом виникнення грошового зобов'язання. Таке зближення сприяє скороченню обсягів перерозподілу ресурсів між господарниками, прискоренню реалізації, кругообігу фінансових ресурсів. Цей принцип реалізується через строковість платежу, що означає здійснення розрахунків відповідно до строків, передбачених у господарських, кредитних, строкових договорах, інструкціях Мінфіну, колективних угодах із робітниками і службовцями про оплату праці тощо. Еко
номічний зміст цього принципу полягає в тому, що отримувач коштів заінтересований не в зарахуванні грошей на свій рахунок взагалі, в будь-який момент, а в попередньо визначений строк. Дотримання цього принципу дає змогу підприємцям точніше визначити потребу в коштах і раціональніше управляти своєю платоспроможністю іліквідністю. На жаль, в Україні у зв'язку з економічною кризою цей принцип порушується. Багато підприємств не виконують вчасно своїх грошових зобов'язань, що призводить до виникнення взаємної простроченої заборгованості.
5. Суб'єкти господарювання мають право вибору банку для відкриття свого рахунку. Розрахунково-касове обслуговування банками своїх клієнтів здійснюється на договірній основі і передбачає виконання їхніх розпоряджень на переказування коштів або видачу готівки з рахунку відповідно до встановлених правил. Цей принцип має важливе значення для забезпечення всім суб'єктам ринку рівних можливостей у користуванні банківськими послугами, широкої економічної самостійності і партнерства у відносинах з банками.
Доповненням до принципів організації безготівкових розрахунків виступають певні вимоги, дотримання яких є обов'язковим для всіх учасників розрахунків. Вони зводяться до такого.
Грошові розрахунки у внутрішньому господарському обороті здійснюються тільки у національній валюті. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачається безспірне стягнення та безакцептне списання коштів. Це насамперед платежі за виконавчими листами судових органів і прирівняними до них документами у вигляді стягнення недоїмок за всіма видами платежів до бюджету, а також штрафні платежі за розпорядженням податкової інспекції, КРУ Мінфіну тощо.
Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних коштів на рахунку клієнта. Якщо на рахунку клієнта недостатньо коштів для здійснення розрахунків, банк приймає в першу чергу безспірні і безакцептні грошові вимоги, виконуючи платежі у міру надходження коштів на рахунок платника в календарній черговості.
Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не дозволяються, за винятком випадків уступки вимоги і переказування боргу.
Кошти господарників підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їхніх касах у межах установленого банком ліміту та норм витрат з виторгу, які передбачені чинним порядком ведення касових операцій у господарстві України.
Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами документів:
— платіжне доручення;
— платіжна вимога-доручення, чек, акредитив;
— вексель, платіжна вимога;
— інкасове доручення (розпорядження).
Форми розрахунків підприємства обирають самостійно та вказують їх під час укладення між собою договорів. Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у разі безспір-ного і безакцептного списання коштів.
Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.
Розрахункові документи, які подаються в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам установлених НБУ стандартів і вміщувати, залежно від їхньої форми, певні реквізити. Якщо хоча б один із передбачених формою розрахункового документа реквізитів не заповнено або заповнено неправильно, банк такий документ до виконання не бере. Використання факсиміле замість власноручного підпису, виправлення і підчистки у розрахункових документах не допускаються.
Клієнт може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку. Спосіб подання ним документів до банку передбачається в угоді на розрахунково-касове обслуговування.
Під час здійснення розрахунків клієнти можуть застосовувати систему «клієнт—банк». Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів «клієнт—банк» і оброблення його електронних документів банком є окрема угода між ним і банком.
Безготівкові грошові розрахунки переважно здійснюються у вигляді записів на рахунках платника й отримувача коштів, але господарники можуть розраховуватися і з допомогою заліку взаємної заборгованості, коли через рахунки платника й одержувача коштів у банку проходять не всі грошові операції, а лише сальдо взаємних вимог.
До розрахунків, основаних на заліку взаємозаборгованості платників, належать розрахунки за межами взаємозобов'язань боржників і кредиторів один до одного, які погашаються в рівновеликих сумах. Тут лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Такі розрахунки можуть здійснюватися зарахуванням зо-
бов'язань між двома платниками або групи платників усіх форм власності однієї та різних галузей господарства.
Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків і за їхнім станом у господарників. Учасники розрахунків зі свого боку також повинні контролювати своєчасне проведення розрахунків. Підприємство, яке не дотримується встановлених строків платежів, має сплачувати на користь одержувача коштів пеню у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо більший розмір пені не обумовлений угодою сторін. Платник повинен самостійно нараховувати пеню з несплаченої суми і подавати банку доручення на її переказування.
Певну відповідальність за порушення порядку розрахунків несе і сам банк. У разі затримання зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта з вини банку одержувач коштів отримує від нього пеню в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення, якщо більший розмір пені не передбачено угодою про проведення розрахунково-касових операцій. За необгрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 % списаної суми. Банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа.
Складовою державного механізму розрахунків є міжбанківські розрахунки. В Україні реалізуються загальні принципи організації міжбанківських розрахунків, які склалися у світовій практиці і які основані на таких моделях:
— за рахунками міжфілійних оборотів;
— через кореспондентські рахунки, які відкривають комерційні банки один у одного;
— через кореспондентські рахунки, відкриті банками в Національному банку;
— через клірингові палати.
Більшість міжбанківських розрахунків здійснюється через систему електронних платежів (СЕП) за безпосередньої участі Національного банку України, що є методологічним центром не тільки розрахунків у моделі СЕП, а й інших моделей.
Національний банк є методичним центром організації готівкового обороту в країні. Він розробив «Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України», який був затверджений 2 лютого 1995 р. НБУ встановив єдині правила приймання грошей до кас, їх зберігання і видавання, оформлення касових документів, ведення касової книги, проведення ревізій каси і дотримання касової дисципліни всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, крім банків і підприємств Мінзв'язку. У цих структурах організація обороту готівки здійснюється за спеціально встановленими правилами.
З метою обмеження готівкового обороту НБУ використовує такі методи його регулювання:
— лімітування залишків готівки у касах підприємств і установ;
— визначення норм і цілей витрачання грошей із виторгу;
— встановлення порядку і строку здавання готівкового виторгу у банк;
— контроль за дотриманням правил касової дисципліни.
Комерційні банки заінтересовані в чіткій і раціональній організації готівкового обороту своїх клієнтів, оскільки від цього залежить обсяг їхньої касової готівки і можливість керувати цією готівкою. Банки, поряд з державними органами (Податкова служба, КРУ Мінфіну тощо), здійснюють контроль за дотриманням підприємствами й установами встановленого порядку ведення касових операцій. До порушників касової дисципліни, зокрема тих, які допускають неповне і несвоєчасне здавання виторгу в банк, перевищення ліміту залишку каси і норми витрачання грошей із виторгу, використання отриманих у банку грошей не за цільовим призначенням тощо, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів. До комерційних банків за поданням НБУ також застосовуються санкції у вигляді штрафів за видачу готівки без відповідного обгрунтування і за невстановлення ліміту кас.