ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ КРЕДИТІВ, ЩО НАДАЮТЬСЯ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКАМ

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.
У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО (купівля — продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).
Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.
На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.
Кредити НБУ, які спрямовуються на цілі рефінансування, за чотири роки (1993—1996) набули значного розвитку. їх обсяг збільшився зі 112 млн грн. у 1993 р. до 474 млн грн. у 1996 р., тобто більш як у 4 рази. Особливо значним було зростання у 1995 р. Проти попереднього 1994 р. обсяг кредитів рефінансування НБУ зріс більш як у 3 рази і досяг 349 млн грн. проти 105 млн грн. Але у загальному обсязі кредитної емісії НБУ кредити комерційним банкам (рефінансування) становлять невелику частку. У 1995 р. — 7 %, 1996 — 6, 1997 — 8, 1998 р. — 5 %.
Національний банк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.