КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ

Сисиеми міжбанківських розрахунків і платіжні системи в розвинутих раїнах з ринковою економікою функціонують відповідно до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків:
1) розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками. їх називають лоро-ностро;
2) розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах Центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі. їх можна характеризувати, як платежі брутто;
3) Розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або
платежі нетто.
розглянемо кожен із цих видів детальніше.
Міжбанківські кореспондентські відносини. Ці відносини включають різноманітні форми співробітництва банків на засадах коректності, чесності та узгодженості щодо виконуваних операцій. Хоча банки конкурують за сфери впливу з метою залучення клієнтів та ділових партнерів на ринку, вони можуть бути і кореспондентами, тобто клієнтами один одного.
Необхідність у кореспондентських відносинах виникає, коли банк не може запропонувати певні послуги своїм клієнтам, або коли відомо, що інший банк зробить це швидше, краще та дешевше. З огляду на це й обирають банки-кореспонденти.
Кореспондентські відносини між банками можуть виникати не лише в межах однієї країни, а й з іноземними банками. Цей вид кореспондентських відносин в основному використовується для міждержавних розрахунків. Для встановлення кореспондентських відносин з іноземним банком комерційному банку необхідно отримати генеральну ліцензію в центральному банку.
Організація кореспондентських відносин між банками передбачає відкриття рахунків один у одного.
Кореспондентський рахунок являє собою рахунок, на якому відображаються розрахунки однієї кредитної установи за дорученням та за рахунок іншої кредитної установи. Він є різновидом депозитного рахунку до запитання і виконує ту саму роль, що й поточний рахунок підприємства, але з урахуванням специфіки діяльності банку. Отже, кореспондентський рахунок банку в іншому банку — це пасивний рахунок у балансі банку-кореспондента. Якщо при цьому кореспондентський рахунок відкривається в установі центробанку, то на ньому зберігаються власні кошти комерційного банку, статутний, резервний, страховий та інші фонди банку.
Рахунок одного банку в іншому має дві назви, залежно від того, чи йдеться про нього з погляду банку, що надає послугу за рахунком, чи з погляду банку, що користується цією послугою, хоча це — той самий рахунок. Припустимо, що банк X користується послугою банку У, який відкрив кореспондентський рахунок для банку X. Банк X є власником коштів на цьому рахунку. Для банку, що користується послугою (банк X), рахунок має назву ностро, а банк називається банком-ностро, або банком-респондентом. Для банку, що надає послугу (банк У), рахунок має назву лоро, а банк називається банком-лоро, або банком-кореспондентом.
Основні записи здійснюються на рахунку-лоро. Вони є вирішальними для забезпечення своєчасності платежу, для виконання, якщо йдеться про запис у кредит рахунку. Банк-респондент може давати доручення про переказування коштів зі свого рахунку. З ог-
ляду на це банк-лоро є адміністратором платіжних доручень банку-ностро. Банк-лоро, однак, визначає умови використання рахунку-ностро, а саме:
— установлює розцінки комісійних зборів за платіжні послуги,
що ним надаються;
— визначає вимоги щодо мінімального рівня залишків;
— здійснює контроль розміру кредиту, що надається банкуностро за рахунком, через обмеження обсягу овердрафтів протягом
одного робочого дня чи до початку наступного.
Після відкриття рахунків визначаються операції, які виконуватимуть банки-кореспонденти один для одного. Основною формою кореспондентських відносин є надання послуг клієнтам банків, насамперед обслуговування їхніх платіжних оборотів на основі доку-' ментарних операцій. Останні означають платежі, що виконуються на основі документів, які засвідчують факт перевезення товару, його оцінку, страхування і стан.
Перевагами цього виду розрахунків є обмеженість кола учасників розрахунків, оскільки два банки завжди краще і швидше домовляться про умови проведення розрахунків, ніж ширше коло учасників, а також конфіденційність, точність, акуратність виконання розрахунків. Як правило, банки не відкриють кореспондентських рахунків за відсутності взаємної довіри і без всебічного обгрунтування встановлення кореспондентських відносин. До переваг можна віднести і те, що банк бачить стан свого кореспондентського рахунку після виконання кожної операції.
Недоліками цього виду розрахунків можна вважати велику трудомісткість і великі витрати на їх здійснення та, що найголовніше, погіршення стану ліквідності банку.
У складній банківській системі, що об'єднує велику кількість учасників, банкам невигідно встановлювати численні двосторонні зв'язки і мати безліч рахунків-ностро. Ці рахунки поглинають великі суми ліквідних коштів. Отже, банк може відкрити обмежену кількість рахунків-ностро в банках-кореспондентах, що стимулюватиме конкуренцію між останніми. Щоправда, у країнах з розвинутою економікою великі банки нерідко відкривають значну кількість кореспондентських рахунків, деякі з них і за межами своєї країни — від 300 до 500 і більше. При цьому, звичайно, використовується найновіша комп'ютерна та організаційна техніка. Так, один з найбільших банків ФРН — Дойче Банк АГ — має 4 тис. кореспондентів у 184 країнах світу і тільки у Франкфурті-на-Майні веде близько 5 тис. поточних рахунків іноземних банків.
У країнах, де банківська система не є стабільною та збалансованою, зазначені незручності двосторонніх розрахунків посилюються зі збільшенням мережі розрахунків даного комерційного банку. їх можна подолати установленням численних кореспондентських
відносин між банками країни, але з єдиною централізованою установою.
Розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах центральних банків. Потреба в централізованій установі, що надає розрахункові послуги практично всім учасникам банківської системи, може бути задоволена через установлення ще однієї функції центрального банку країни, тобто останній може бути централізованою установою, що відкриває кореспондентські рахунки для комерційних банків.
Перелік операцій, здійснюваних за кореспондентськими рахунками, відкритими в установах центробанку, у вітчизняній практиці досить широкий. Це операції:
— з кредитно-розрахункового, касового та іншого обслуговуван
ня клієнтів самого комерційного банку, що передбачає переказу
вання та стягнення коштів, пов'язаних з реалізацією продукції та
наданням послуг об'єктами господарювання, розрахунками з бюд
жетом, позабюджетними фондами, а також із прийманням та вида
ванням клієнтам готівки для виплати заробітної плати і премій та
для деяких адміністративно-господарських витрат;
— на міжбанківському ринку цінних паперів, міжбанківських
кредитів і депозитів та касові операції з емісійним банком;
— за господарськими угодами самого банку, наприклад за пла
тежами в бюджет та в позабюджетні фонди.
Перевагою рахунків-ностро, які відкриваються комерційними банками в центральному банку, є те, що останній може надавати короткострокові кредити для погашення їхніх зобов'язань за міжбанківськими розрахунками. Платіж із використанням кредиту центрального банку є унікальною формою платежу, бо вимога здійснити такий платіж надсилається установі, яка не може збанкрутувати і яка завдяки своїм повноваженням щодо емісії грошей ніколи не відчуватиме нестачі ліквідних коштів.
Центральний банк, відкриваючи рахунки-лоро для банків і створюючи централізовану систему розрахунків, здійснює витрати і мусить відшкодовувати їх. Тому за цими рахунками:
— як правило, не сплачуються проценти,
— у деяких країнах установлюється мінімальний резерв залиш
ків на рахунках,
— стягуються комісійні за платіжні послуги.
Комерційні банки, що мають рахунки-ностро в центральному банку, можуть бути розділені на дві групи:
1) банки, що мають право на використання кредитів центрального банку, коли на рахунку-ностро банку-кореспондента недостатньо коштів для всіх термінових платежів. Ця ситуація називається овер-драфтом (оуегсігагс). Банки, що мають право доступу до кредитів центрального банку, обмежуються у свободі користування такими
кредитами або за допомогою процента за кредит, або за адміністративним шляхом;
2) банки, що не мають права отримувати короткострокові кредити центрального банку у такий спосіб дебетового сальдо на кореспондентському рахунку. У деяких країнах певні категорії банківських установ не мають прямого доступу до кредитів центрального банку. Це, наприклад, ощадні банки, які не можуть тримати резерви.
Зауважимо, що моделі централізованих розрахунків та інші види міжбанківських розрахунків, які використовуються на Заході, засновані на безпаперових технологіях «електронних грошей» з високим рівнем використання комп'ютерних та телекомунікаційних систем і систем захисту інформації. Для захисту інформації від несанкціонованого доступу застосовуються методи криптографуван-ня — кодування інформації за певними алгоритмами з системою складних ключів для накладення і зняття електронного підпису. Відомо два основні методи криптографування: з відкритими ключами і закритим алгоритмом кодування (DES) і, навпаки, із закритими ключами і відкритим алгоритмом (RSА). Використання електронних технологій і систем захисту інформації виключає можливості виникнення помилок і несанкціонованого доступу, обмежуючи тим самим економічні злочини.
Розрахунки через клірингові установи. З метою полегшення управління міжбанківськими розрахунками, зниження їхніх ризиків та зменшення потреби тримати великі резерви в центральному банку вдаються до клірингу, тобто заліку взаємних вимог.
Кліринг — це система безготівкових розрахунків, що базується на заліку взаємних вимог і зобов 'язань фізичних та юридичних осіб.
Система клірингових заліків може використовуватися як для розрахунків між банками всередині країни, так і для міжнародних розрахунків. Організація міжбанківського заліку залежить від того, чи є банки-учасники самостійними юридичними особами, чи вони входять до системи того самого банку. У першому випадку банки обмінюються чеками, векселями та іншими борговими зобов'язаннями клієнтів, доплачуючи лише різницю за заліком. Це — міжбанківський кліринг. У другому —йдеться про внутрішньобанківський кліринг. Для цього всередині системи банку, в його головній установі, створюється кліринговий відділ, який і виконує залікові операції для клієнтів цього банку.
Залежно від сфери застосування міжбанківський кліринг може бути:
— локальним — між банками якогось регіону чи між банками
певної банківської групи та (або) між філіями одного банку;
— загальнодержавним — між кредитно-фінансовими установа
ми всієї країни.
У західних країнах кліринг виконується через банки або спеціально створені розрахункові центри — клірингові палати. В остан-
ньому випадку банки домовляються не здійснювати негайного розрахунку за кожним окремим платіжним дорученням, а накопичувати свої вимоги і зобов'язання за певний період часу — кліринговий цикл. Після завершення циклу вхідні та вихідні платежі заліковуються, а банки беруть до оплати лише суму своїх чистих зобов'язань. Залік платежу здійснюють на рахунках банку, який виконує розрахунки. Як правило, ним є центральний банк країни. Однак чисті розрахунки можна виконувати також на рахунках-ностро в комерційному банку.
Важливою функцією клірингової палати є її участь у підготовці розрахункових документів для своїх учасників після кожного циклу клірингу. За його результатами складається звіт про платіжні операції з визначенням нетто-позиції кожного учасника з допомогою взаємної компенсації загальної грошової суми платіжних доручень, чеків і платіжних вимог, поданих йому іншими учасниками. Звіт про операцію з нетто-позиціями передається до центрального банку, де здійснюється розрахунок на кореспондентських рахунках учасників.
Практично всі клірингові палати в західних країнах є добровільними асоціаціями фінансових установ. Здебільшого вони утворюються на некомерційній кооперативній основі, частково — під керівництвом адміністрації. Членство обмежується певним географічним регіоном, наприклад містом, графством, адміністративною областю. Однак існують організації і в національному масштабі. Як правило, організаційна структура клірингової палати складається з представників великих фінансових установ, які сплачують основну частку витрат клірингової палати і є учасниками з правом голосу, та дрібних фінансових установ, що не мають права голосу і є асоційованими учасниками. Великі асоціації мають постійний штат працівників для проведення операцій клірингової палати, але більшість клірингових палат виконують свої функції, користуючись послугами співробітників банків-учасників.
Клірингова палата виконує численні функції для полегшення процесу клірингу між банками-учасниками. Регламент клірингової палати визначає термін, до якого мають бути подані платіжні документи, з тим щоб вони були включені до взаєморозрахунків того самого дня. Регламент визначає штрафи та інші покарання за недотримання терміну подання документів. Центральному банку надані всі привілеї щодо пред'явлення документів.
Перевагою цього виду міжбанківських платежів є їхня концентрація. Це дає змогу значно зменшити баланс платежів й обороти за платіжними коштами, полегшити управління безготівковим оборотом. За допомогою клірингу спрощуються, здешевлюються і прискорюються розрахунки, зберігається готівка, а завдяки цьому підвищується рівень прибутковості та ліквідності банків, що беруть участь у розрахунках.
Система заліків взаємних вимог і зобов'язань дістала назву чистих розрахунків або платежів-нетто.
Принцип клірингових розрахунків широко використовується в західних країнах. Багатий досвід використання чистих розрахунків, накопичений, зокрема, у Великобританії. Тут функціонують 13 розрахункових палат, що перебувають під контролем Банку Англії. Особливе місце серед них посідає Лондонська розрахункова палата, яка в середньому обробляє 7 млн чеків на суму понад 27 млн фунтів стерлінгів та 2,35 млн інших платежів на суму 790 млн фунтів стерлінгів.
Членами палати є Банк Англії і так звані клірингові банки. Вони мають особливий статус, оскільки згідно із законодавством усі розрахунки в країні здійснюються лише через ці банки. Для виконання розрахунків кожний банк має у своєму розпорядженні певний резерв коштів. Розміри резерву визначаються банками в різних країнах самостійно, в Англії це становить 3 % активів комерційних банків.
Крім того, у Великобританії функціонують три електронні системи чистих розрахунків. Серед них — Check&Credit Clearing С°, що здійснює переважно операції з цінними паперами, та дві інші системи. Всі банки — учасники електронних систем, власне, є кліринговими банками.
У США кожний федеральний резервний банк є водночас і розрахунковою палатою свого округу. Всього тут налічується 32 палати ФРС, а також розрахункова палата Нью-Йорка. Крім ФРС, подібні послуги надають і приватні мережі, наприклад Deluxe Date Systems, VISA Chase Manhattan Bank. У США функціонує система електронних взаємозаліків міжбанківських платежів СНІРS — Сlеаing House Interbank Payments Systems.