13. Кваліфікація злочинів

Кваліфікація злочинів за своїм змістом та значенням виступає центральною частішою процесу застосування кримінально-правових норм. Саме поняття кваліфікація злочинів широко використовується в кримінальному праві, кримінальному процесі, кримінології, судовій статистиці, в інших галузях права та юридичної на уки, в правозастосовній практиці, однак законодавчого визначення не отримало. Найбільш поширеним та загальновизнаним є розуміння кваліфікації злочинів як встановлення та юридичне за кріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. *
Кваліфікація злочинів складається з таких дій:
1) вибір норми, яка передбачає відповідальність за скоєне. При цьому робиться попередній висновок про те, що посягання є саме злочином, а не адміністративним проступком, цивільним деліктом, дисциплінарним проступком чи іншим правопорушенням. Також висувається припущення про те, яку з кримінально-правових норм може бути застосовано у даному разі, водночас констатують, що скоєне не підпадає під ознаки інших кримінально-правових норм;
2) встановлення відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання і ознаками складу злочину, передбаченими у кримінальному законі. Для цього з усієї інформації про злочин виділяють, по-перше, інформацію, зібрану законним процесуальним шляхом, а, по-друге, ту, що характеризує ознаки юридично значущі, з якими закон пов'язує наявність певного злочину - фактична підстава кваліфікації. Після цього, з кримінально-правової норми, яка обрана для юридичної оцінки вчиненого, виділяють ознаки, що характеризують вчинене посягання, і за наявності кількох альтернативних ознак обирають ті, які характерні для посягання, що підлягає кваліфікації - нормативна підстава кваліфікації. У цьому процесі використовується конструкція складу злочину;
3) процесуальне закріплення висновку про наявність або відсутність відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання і ознаками складу злочину, передбаченими кримінально-правовою нормою - закріплення результатів кваліфікації.
Закріплення (фіксування) результатів кваліфікації в процесуальних документах включає щонайменше три дії: 1) виклад фактичних обставин справи; 2) складання формули кваліфікації; 3) виклад формулювання обвинувачення.
Виклад фактичних обставин справи полягає у формулюванні фактичного складу діяння. Тобто, з усіх встановлених у справі фактичних даних обираються ті, які мають значення, враховуються при її вирішенні й виступають фактичною підставою застосування правової норми.
Формула кваліфікації - це вказівка на кримінально-правові норми Особливої, а в певних випадках - і Загальної частини кримінального закону, якими передбачено вчинене діяння, шляхом використання скорочених, умовних позначень. Вона становить собою сукупність цифрових та буквених позначень, які вказують па статті (а також їх частини і пункти) Загальної та Особливої частин кримінального закону, за якими кваліфікується діяння.
Формула кваліфікації залежно від обставин справи може мати, наприклад, такий вигляд:
4.3 ст.185 КК України - за умови вчинення однією особою крадіжки, що поєднана з проникненням у житло.
4.4 ст.27 - ч.З ст. 185 КК України - за умови підбурювання до вчинення крадіжки, що поєднана з проникненням у житло.

4.1 ст.14 - ч.З ст.185 КК України - за умови готування до крадіжки, що поєднана з проникненням у житло.
4.2 СТ.15 - ч.З ст. 185 КК України - за умови закінченого замаху на вчинення крадіжки, що поєднана з проникненням у житло.
4.3 ст.185; п.9 ч.2 ст.115 КК України - за умови вчинення сукупності крадіжки, що поєднана з проникненням у житло та умисного вбивства з метою приховати інший злочин.
Формулювання обвинувачення становить собою словесне посилання на ті кримінально правові норми, які відображено у формулі кваліфікації. Формулювання обвинувачення дозволяє усунути певну неконкретність, яка може мати місце у формулі кваліфікації (наприклад, пов'язана із наявністю альтернативних основних чи кваліфікуючих ознак складу злочину).
14. Злочини проти особи та її прав
Кримінальний кодекс України 2001 року не містить самостійного розділу про злочини проти особи. Але враховуючи положення ст. З Конституції України про те, що Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, видається доцільним почати розгляд кримінальної відповідальності за окремі злочини з посягань на особу.
Злочини проти особи та її прав складаються із посягань, кримінальна відповідальність за які передбачена розділами 11- V Особливої частини КК України: злочини проти життя та здоров'я особи (статті 115-145 КК України); злочини проти волі, честі та гідності особи (статті 146-151 КК України); злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (статті 152-156 КК України); злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (статті 157-184 КК України).
Найбільш небезпечними посяганнями на особу є посягання на її життя - вбивство. Кримінальний закон визначає вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ч.І ст.115 КК України). Наука кримінального права виділяє такі ознаки вбивства:
1) протиправність;
2) винність;
3) спрямованість проти життя іншої людини;
4) застосування насильства.
Безпосереднім об'єктом вбивства є відносини, які виникають з приводу забезпечення недоторканості життя особи. Життя при цьому розглядається як процес, який має свій початковий момент та момент закінчення. Початком життя слід вважати такий етап фізіологічних пологів, коли новонароджений здатний до самостійного існування. Моментом закінчення життя (моментом закінчення вбивства) вважають настання біологічної смерті- безповоротні зміни в організмі потерпілого, після яких життя не поновлюється (ці зміни проявляються перш за все у розпаді клітин головного мозку, який звичайно починається через 5-7 хвилин після припинення роботи серця і зупинки дихання).
Вбивства, кримінальна відповідальність за які передбачена у Кримінальному кодексі можна класифікувати за такими критеріями:
1) залежно від форми вини: а) умисні (ст.115, 116, 117, 118 КК України тощо); б) через необережність (ст. 119 КК України);
2) залежно від наявності обставин, що обтяжують чи полі 'якшують відповідальність за умисне вбивство: а) умисне вбивство без таких обставин (ч.І ст.115 КК України); б) умисне вбивство за наявності обставин, що обтяжують відповідальність (ч.2 ст. 115 КК України); в) умисне вбивство за наявності обставин, що пом'якшують відповідальність (ст. 116,117,118 КК України);
3) залежно від основного безпосереднього об'єкта вбивства: а) умисне вбивство (посягання на життя), основним безпосереднім об'єктом якого не є життя особи (ст. 112, 348, 379,400 КК України тощо); б) умисне вбивство, основним безпосереднім об'єктом якого є життя особи (ст. 115-118 КК України).
Ще однією групою злочинів проти особи с посягання на здоров'я особи - заподіяння тілесних ушкоджень. Тілесні ушкодження (з медичної точки зору) - це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів- фізичних, хімічних, біологічних, психічних.
Кримінальний закон визначає такі види тілесних ушкоджень: за формою вини - умисні та необережні; за ступенем тяжкості -тяжкі тілесні ушкодження, середньої тяжкості тілесні ушкодження, легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, легке тілесне ушкодження.
Визначаючи ступінь тяжкості заподіяного тілесного ушкодження, слід користуватися Правилами судово медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України 17 січня 1995 року.
Окрему групу злочинів проти особи становлять посягання на волю, честь та гідність особи, відповідальність за які встановлена нормами розділу III Особливої частини КК України. Такими посяганнями є незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146); захоплення заручників (ст. 147); підміна дитини (ст. 148); торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149); експлуатація дітей (ст. 150); незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151 КК України). Всі злочини, передбачені третім розділом Особливої частини КК своїм основним безпосереднім об'єктом мають волю, честь та гідність особи.
Статеві злочини (розділ IV Особливої частини КК України) мають своїм об'єктом статеву свободу особистості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу у статевий зв'язок) або статеву недоторканість (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх).
Так, згвалтуванця (злочин, передбачений ст. 152 КК України) полягає у вчиненні природного статевого акту з особою протилежної статі із застосуванням альтернативно: фізичного насильства, погрози застосування фізичного насильства, або використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Останню групу злочинів проти особи та її прав становлять посягання на виборчі, трудові та інші особисті права і свободи людини і громадянина, відповідальність за які передбачена нормами розділу V Особливої частини КК України.
Родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини та громадянина. Злочини, відповідальність за які передбачена нормами розділу V Особливої частини КК України, можна поділити на такі групи:
1) Злочини проти виборчих прав громадян: ст. 157, ст. 158, ст. 160 КК України.
2) Злочини проти трудових прав громадян: ст.170, ст. 171, ст. 172, ст. 173, ст. 174, ст. 17 КК України.
3) Злочини у сфері охорони прав па об 'єкти інтелекту сны іої власності: ст.176, ст.177 КК України.
4) Злочини, що посягають на інші особисті права та свободи людини та громадянина: ст. 161, ст. 162, ст. 163, ст. 182, ст. 183, ст. 18 К К України.
5) Злочини проти сімТ. ст.164, ст.165, ст.166, ст.167, ст.168, СТ.169 КК України.
6) Злочини проти свободи совісті: ст.178. ст.179, ст.180, ст. 181 КК України.
15. Злочини проти основ національної безпеки
Виходячи з місця розділу, в якому йдеться про злочини проти основ національної безпеки України в системі Особливої частини КК, законодавець вважає такі посягання найбільш суспільно небезпечними.
Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України національна (в тому числі державна) безпека України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає, зокрема: у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, непорушенні принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку -у політичній сфері; у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, не-відпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів - у економічній; у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність - у воєнній; у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн -у науково-технологічній; у невитоку інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави - в інформаційній сфері.
Кожен із злочинів, передбачених розділом 1 Особливої частини КК України, посягає на одну або сукупність окреслених сфер національної безпеки України. Так, наприклад, у диспозиції ст. 111 КК України визначено, що державна зрада це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. З об'єктивної сторони державна зрада проявляється у вчиненні одного з таких діянь:
1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту;
2) шпигунство;
3) надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.
Шпигунство як спосіб злочинної поведінки, що полягає у збиранні з метою передачі або передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, які становлять державну таємницю, є способом вчинення державної зради лише у випадку, коли суб'єктом такої поведінки є громадянин України. У разі, коли такі дії вчиняє іноземний громадянин або особа без громадянства, дії винної особи повинні кваліфікуватися за ст. 114 КК України - як самостійний злочин - шпигунство.
16. Злочини проти власності
Родовим об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. Єдність об'єкта - відносин власності - не виключає того, що безпосереднім об'єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності.
Найбільш поширеною, загальновизнаною класифікацією злочинів проти власності є їх поділ тіа три групи:
1) розкрадання (злочини пов'язані із незаконним заволодін-ням майном): ст.ст.185-191 КК України;
2) корисливі злочини, що не містять ознак розкрадання: ст.192,193,198КК;України;
3) некорисливі злочини проти власності: ст. 194-197 КК України.
Крім об'єкта, злочини проти власності мають інші спільні об'єктивні та суб'єктивні ознаки.
Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно. Майно, як предмет злочинів проти власності має певні ознаки:
1) юридична - право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її віданні чи під її охороною. Для винного майно є чужим;
2) економічна - майно має становити певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона свідчить про те, що в майно вкладено працю людини. Лише в результаті трудових затрат ті чи інші речі включаються до сфери відносин власності, набувають конкретного володільця, щодо них виникають економічні відносини. Якщо певний предмет перебуває в стані природного об'єкта (дикоростучий ліс, дикі птахи або звірі, невидобуті природні копалини тощо), то посягання на них становить не злочини проти власності, а злочини проти довкілля;
3) фізична - це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити. Виходячи зі змісту кримінального закону, з фізичного боку можна виділити такі види предмета злочинів проти власності:річ - це такий предмет, який можна вилучити з володіння законного власника і перемістити у сферу володіння іншої особи або який можна знищити, пошкодити; право па майно - це можливість отримати матеріальні цінності, включаючи й речі, в майбутньому; дії майнового характеру - це різноманітні послуги, внаслідок отримання яких інша особа збагачується, набуває нове майно чи покращує його якість або ж позбавляється необхідності здійснювати матеріальні витрати.
Найбільшу небезпеку становлять розкрадання (злочини пов'язані із незаконним заволодінням майном). Формами розкрадання є:
Крадіжка - таємне викрадення чужого майна (ст.185 КК України).
Грабіж - відкрите викрадення чужого майна (ст.186 КК України).
Розбій - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ст. 187 КК України).
Викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст.188 КК України). З об'єктивної сторони посягання виражається у викраденні, тобто у таємному або відкритому вилученні зазначених предметів шляхом демонтажу чи іншим засобом.
Вимагання - вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває у їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий або його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (ст. 189 КК України).
Шахрайство - заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 191 КК України).
Привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст.191 КК України). Ця стаття містить три самостійні форми розкрадання чужого майна.
17. Відповідальність за інші злочини за кримінальним правом України
Кримінальне законодавство України встановлює відповідальність й за інші діяння, визначаючи при цьому ознаки конкретних суспільно небезпечних посягань та вид і розмір покарання, які можуть призначатися судом за їх вчинення. Для з'ясування загального об'єму криміналізації суспільно небезпечної поведінки в Україні, слід відзначити загальні ознаки інших злочинів.
Злочини у сфері господарської діяльності. Родовим об'єктом злочинів у сфері господарської діяльності є система господарства України, яка складається з фактичної сторони (сукупність наявних сфер, галузей господарської діяльності) і функціональної (принципи, на яких нині здійснюється господарювання в державі).
Розділ VII Особливої частини КК України містить досить широке коло посягань на систему господарства в Україні, які можна поділити на такі групи: посягання на інтереси споживачів; порушення порядку заняття господарською діяльністю, що в свою чергу можна поділити на: фінансові зловживання, порушення заборон та обмежень у сфері господарства; перешкоджання правомірній господарській діяльності; порушення у бюджетній та приватизаційній сферах.
Злочини проти громадського порядку та мора.іьності. Сукупність відносин у сфері забезпечення недоторканності громадського порядку та моральних основ суспільства перебувають під охороною кримінально-правових норм, які закріплені у розділі XII Особливої частини КК України. При цьому під громадським порядком слід розуміти сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, установ та організацій у цій сфері. Суспільна моральшсть - це погляди, уявлення і правила, що визначають поведінку, духовні та моральні якості, необхідні людині у суспільстві, та відповідні правила, що визначають умови нормального громадського життя людей.
Найбільш поширеним посяганням на громадський порядок є злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 296 КК України - хуліганство. Закон визначає хуліганство як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Особлива зухвалість хуліганських дій пов'язується з таким грубим порушенням громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, що тривалий час і вперто не припинялось, або було пов'язано із знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту тощо. Винятковий цинізм хуліганських дій пов'язується із демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, які перебувають у безпорадному стані тощо. Винятковий цинізм може проявлятися, зокрема, у відправленні природних потреб або вчиненні статевого акту на очах обурених цими діями громадян, в демонстративному оголенні, особливо непристойних рухах тіла перед обуреною цим публікою.
Злочини у сфері службової діяльності.У розділі XVII Особливої частини КК України - злочини у сфері службової діяльності - передбачено кримінальну відповідальність за діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності. Основним питанням, яке необхідно розглянути для розуміння характеру цих посягань - це питання про поняття службової особи. Відповідно до примітки 1 ст. 364 К України, службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
Злочинами у сфері службової діяльності є:
- зловживання владою або службовим становищем - умисне з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду (якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків - в сто і більше разів перевищує неподатковий мінімум доходів іромадян) охоронюватшм законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (ст. 364 КК України);
- перевищення влади або службових повноважень - умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (ст. 365 КК України);
- службове підроблення - внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів (ст. 366 КК України);
- службова недбалість - невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ст. 367 КК України);
- одержання хабара - одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої влади чи службового становища (ст. 368 КК України);
- давання хабара - передача особисто або через посередника службовій особі матеріальних цінностей або надання їй майнових вигод чи послуг майнового характеру за виконання або невиконання нею в інтересах хабародавця будь-якої дії, яку ця службова особа повинна була або могла вчинити з використанням свого службового становища (ст. 369 КК України);
- провокація хабара - свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара (ст. 370 КК України).
Злочини проти правосуддя. У розділі XVIII Особливої частини КК України - Злочини проти правосуддя- передбачена відповідальність за посягання на нормальну діяльність не тільки судової влади, а й органів, що сприяють процесуальній діяльності з виконання судом функції правосуддя (органів прокуратури, слідства, дізнання), а також органів, що виконують винесені судами вироки, ухвали, постанови та інші судові рішення.
Злочини проти довкілля - це суспільно небезпечні діяння, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують охорону довкілля, його наукове обґрунтоване раціональне використання і відтворення природних ресурсів, охорону нормального екологічного стану біосфери. Такими посяганнями є: 1) злочини проти екологічної безпеки (ст. 236-238, 253 КК України); 2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря (ст. 239-241, 254 КК України); 3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (ст. 242-244 КК України); 4) злочини у сфері лісовикорис-тання, захисту рослинного і тваринного світу (ст. 245-252 КК України).
Злочини проти громадської безпеки - це загальнонебезпечні діяння, що порушують загальну безпеку (стан захищеності суспільства), ставлячи ряд цінностей, передусім життя та здоров'я невизначеного кола осіб, під загрозу заподіяння їм істотної шкоди.
Злочини проти безпеки виробництва - сукупність суспільно небезпечних діянь, які посягають на відносини, що забезпечують безпеку складної соціально-економічної та технічної відносно замкнутої системи, в основі функціонування якої лежить праця людини, спрямована на отримання суспільно корисного результату (виробництво).
Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту - передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на безпеку руху та експлуатацію всіх видів механічного транспорту, а також магістрального трубопровідного транспорту.
Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти населення - передбачені розділом XIII Особливої частини КК України суспільно небезпечні діяння, які посягають на безпеку біофізіо-логічного та психічного стану, що фактично склався, невизначеного кола осіб від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, отруйних, сильнодіючих речовин і одурманюючих засобів, біологічних агентів і токсинів, радіоактивно забрудненої продукції, а також від поширення епідемій.
Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації - передбачені розділом XIV Особливої частини КК України суспільно небезпечні діяння, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують обороноздатність України, її незалежність, територіальну цілісність та недоторканність.
Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян - передбачені розділом XV Особливої частини КК України суспільно небезпечні діяння, які посягають на групу суспільних відносин, що виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування об'єднаннями громадян і фізичними особами у зв'язку із здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій з мстою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних систем ~ це передбачені розділом XVI Особливої частини КК України суспільно небезпечні діяння, які посягають на суспільні відносини у сфері безпеки комп'ютерної інформації і нормального функціонування електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж. *
Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) - відповідаю до ч.І ст.401 КК України, передбачені розділом XIX Особливої частини КК України злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку - це суспільно небезпечні діяння, передбачені розділом XX Особливої частини КК України, як і світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, тому що вони підривають основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство.