5. Поняття та форми вини

Відповідно до ст. 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої кримінальним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Отже, формами вини за кримінальним правом України є: 1) умисел (ст. 24 КК України): 2) необережність (ст. 25 КК України).
Умисел є двох видів: прямий і непрямий. Прямим с умисел тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільноне-безиечні наслідки і бажала їх настання (ч.2 ст. 24 КК України). Уже з самого цього поняття можна виділити ознаки, що є притаманні прямому умислу. Як і щодо всіх інших видів вини, для прямого умислу їх прийнято поділяти на інтелектуальні та вольові. Інтелектуальними ознаками є усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачення його суспільно небезпечних наслідків. Вольовою ознакою є бажання настання суспільно небезпечних наслідків. Непрямим є умисел тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК України). Як і при прямому умислі, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності) та передбачає його суспільно небезпечні наслідки. Воля особи при цьому не спрямована на досягнення суспільно небезпечного наслідку. Злочинець ж просто байдуже ставиться до наслідків свого діяння, свідомо припускає їх настання, тобто погоджується з ними.
Необережність є двох видів: злочинна недбалість і злочинна самовпевненість. Необережність є злочинною самовпевненістю. коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч.2 ст. 25 КК України). Злочинна самовпевненість характеризується двома інтелектуальними та однією вольовою ознаками. На відміну від умислу, при формулюванні поняття самовпевненості законодавець не дає чіткої вказівки на психічне ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Чи не найбільш обгрунтованою при цьому може бути думка, згідно з якою особа, діючи певним чином, усвідомлює фактичну сторону свого діяння, але не оцінює належним чином суспільну небезпеку своєї протиправної поведінки.
Іншою інтелектуальною ознакою є передбачення настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності). Діючи самовпевнено, особа передбачає як фактичні наслідки своїх діянь, так і їх суспільно небезпечний характер. При цьому можна говорити лише про абстрактне передбачення, а не про конкретні, окреслені наслідки.
Вольова ознака самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання злочинних наслідків. Це можуть бути власні якості (сила, розум, досвід злочинця і т.д.), дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки і т.д. При цьому важливим є те, що розрахунок винного виявився легковажним, в результаті чого й виникли суспільно небезпечні наслідки.
Необережність є злочинною недбалістю, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. З ст. 25 КК України). Інтелектуальні ознаки злочинної недбалості: а) винний не усвідомлює суспільної небезпеки свого злочинного діяння; б) винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
Вольова ознака злочинної недбалості полягає в тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого злочинного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання імовірним злочинним наслідкам.
Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).
Особливе місце в теорії та практиці кримінального права посідає випадок (казус). Особливістю казусу є те, що, хоча злочинні наслідки і перебували у причинному зв'язку з діянням особи, але остання, однак, не тільки не усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, але й не могла їх передбачити. Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння. Так, наприклад, А., ідучи з друзями у своєму легковому автомобілі засніженою дорогою, потрапив колесом у нещільно зачинений каналізаційний люк, присипаний снігом, внаслідок чого машина перекинулась, а один із друзів при цьому вдарився головою об дах і зазнав тяжких тілесних ушкоджень.