Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає, внаслідок закону або договору управління майном (ст. 316 Цивільного кодексу України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).
Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ст. 318 Цивільного кодексу України).
Право власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, які мають місце за умов воєнного чи надзвичайного стану (ст. 321 Цивільного кодексу України).
Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 Цивільного кодексу України).
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від Імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України (ст. 324 Цивільного кодексу України).
Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
У державшій власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна (ст. 326 Цивільного кодексу України).
У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді (ст. 327 Цивільного кодексу України).
Підстави набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із право-чинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворенс нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ст. 331 Цивільного кодексу України).
Привласнення загальнодоступних дарів природи. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тоню, с їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки (ст. 333 Цивільного кодексу України).
Набуття права власності на безхазяйну річ. Безхазяйною є річ, яка не мас власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду до комунальної власності.
Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею (ст. 336 Цивільного кодексу України).
Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заяви про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі; власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.
Набуття права власності на скарб. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.
Якщо скарб був прихований у майні, що належить на правах власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.
Набувальна давність. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном —протягом пяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України (ст. 344).
Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (ст. 345).
Підстави припинення права власності. Право власності припиняється у разі:
1) відчуження власником свого майна;
2) відмови власника від права власності;
3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
4) знищення майна;
5) викупу пам'яток історії та культури;
6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;
7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розмішене;
8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
9) рекпгзипії;
10) конфіскації;
11) припинення юридичної особи чи смерті власника.
Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом (ст. 346 Цивільного кодексу України).
Викуп земельної ділянки у зв 'язку з суспільною необхідністю. Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю здійснюється за згодою власника або за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю приймається у межах своєї компетенції органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.
Реквізиція. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування Його вартості (реквізиція). В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.
Конфіскація. До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно (ст. 354 Цивільного кодексу України).
Право спільної власності. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або па праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом (ст. 355 Цивільного кодексу України).
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст. 356 Цивільного кодексу України).
Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи та юридичні особи, держава, територіальні громади (ст. 356 Цивільного кодексу України).
Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Право спільної сумісної власності. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи та юридичні особи, а таколс держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою СПІЛЬНОЮ сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 368 Цивільного кодексу України).
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності.
Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Самочинне будівництво. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ст. 376 Цивільного кодексу України).
Захист права власності. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ст. 386 Цивільного кодексу України).
Власник, права якого порушені, мас право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ст. 386 Цивільного кодексу України). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач (добросовісний набувач) не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно (ст. 388 Цивільного кодексу України):
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Захист права власності від порушень, не* пов 'язаних із позбавленням володіння. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).
Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Речові права на чуже майно
Речовими правами на чуже майно с право:
1) володіння;
2) користування (сервітут);
3) користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
4) забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно (ст. 395 Цивільного кодексу України).
Суб'єкти права володіння чужим майном. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.
Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 Цивільного кодексу України).
Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ст. 401 Цивільного кодексу України).
Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном та може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) (ст. 403 Цивільного кодексу України).
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - - землекористувач) (ст. 407 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки маг право надати її в користування іншій особі ятя будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту (ст. 413 Цивільного кодексу України).
5. Право інтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України чи іншим законом (ст. 418 Цивільного кодексу України).
Право інтелектуальної власності становлять особисті немай-нові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власносгі, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом України та іншими законами (ст. 418 Цивільного кодексу України).
Об'єкти права інтелектуальної власності (ст. 420 Цивільного кодексу України):
літературні та художні твори;
- комп'ютерні програми:
- компіляції даних (бази даних);
- виконання;
фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
наукові відкриття;
винаходи, корисні молелі. промислові зразки;
- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
- раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин;
комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і ПОСЛУГ), географічні зазначення: комерційні таємниці.
Суб'єктами права інтелектуальної власності с творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті не-майнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору (ст. 421 Цивільного кодексу України).
Особистими немайновшш правами інтелектуальної власності с (ст. 423 Цивільного кодексу України):
1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності:
2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.
Майновими правами інтелектуальної власності є (ст. 424 Цивільного кодексу України):
1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності:
2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

назад |  1  2 | вперед