2. Конституція України - основний закон держави і суспільства

Поняття та юридична природа конституції. Термін "конституція" (від лат. constitutio - встановлення, устрій) відомий ще за часів Давньої Греції і Стародавнього Риму. Нині під конституцією розуміють систему загальнообов'язкових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною і суспільством, з одного боку, і державою - з іншого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством. Конституція в сучасному світі є невід'ємним атрибутом держави, ознакою її суверенності.
У науці конституційного права прийнято розрізняти поняття конституції у матеріальному та у формальному значеннях.
Під конституцією в матеріальному значенні розуміється здебільшого сукупність юридичних норм, які закріплюють основні права і свободи людини і громадянина, визначають засади суспільного ладу, форми державного правління і державного устрою, основи організації центральних і місцевих органів державної влади, їх компетенцію та взаємовідносини, державні символи і столицю. Назване вище коло відносин саме і становить предмет конституційного регулювання.
Конституцією у формальному значенні іменується єдиний акт або ж кілька актів, що мають вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативних актів. Конституція в даному значенні - це свого роду закон законів. Вона може бути змінена тільки в особливому, встановленому, як правило, нею самою порядку; зміна конституції тягне за собою перегляд раніше прийнятих законів та інших нормативних актів па предмет їх відповідності зміненим положенням конституції.
Соціально-по.іітичпа суть конституції. Поняття конституції неможливо розкрити повною мірою без з'ясування питання про її не тільки юридичну, а й соціально-політичну природу.
В основі її аналізу у вітчизняній літературі радянських часів традиційно лежав класовий підхід. Конституція згідно з таким підходом розглядалась як продукт класової боротьби, як форма вираження класових інтересів (панівного класу, блоку, коаліції, союзу класів). Такий однобічний підхід до з'ясування соціально-політичної природи (суті) консі итуції нині значною мірою подоланий, хоч рецидиви попереднього мислення все ще даються взнаки. Суть конституції і нині почасти трактується як форма вираження інтересів домінуючих у суспільстві політичних сил, інтересів народу тощо.
Не заперечуючи впливу на соціальну сутність конституції політичних чинників, зокрема співвідношення політичних сил, разом з тим не слід, очевидно, зводити її до форми виразу інтересів певних сил чи навіть народу в цілому.
Як зарубіжна, так і наша власна історія свідчать про те, що конституції приймаються в результаті компромісу між різними соціально-політичними силами з таких докорінних питань як межі втручання держави в життя суспільства і окремих індивідів, форми організації і здійснення державної влади, права і свободи людини. Як вираження такого компромісу слід розглядати також Конституцію України.
Форма конституції. Зміст конституції проявляється в її формі, тобто у способі організації і вираження закладеного в ній нормативно-правового матеріалу.
Традиційно за формою вираження останнього конституції поділяються на писані і неписані. До писаних належать конституції, складені у вигляді единого нормативного акта (документа), побудованого за певною схемою, а до неписаних - конституції, які складаються з багатьох законів, судових прецедентів, правових звичаїв, конституційних угод тощо.
Конституція України являє собою єдиний кодифікований акт, що закріплює засади організації державної влади в Україні, регулює взаємовідносини цієї влади, суспільства та індивіда і має найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України).
Найвища юридична сила Конституції України проявляється в тому, що:
по-перше, її норми мають пріоритет (верховенство) перед нормами інших (звичайних) законів, а тим більше перед актами виконавчої влади та іншими нормативними актами, що діють на території України. Верховенство Конституції поширюється також на міжнародні договори, про що свідчить положення статті 9 Конституції, згідно з яким "укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до КОНСТИТУЦІЇ України";
по-друге, норми інших законів та підзаконних актів мають прийматися на основі Конституції і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). Будь-який акт, що суперечить Конституції (за змістом чи за формою), мас бути визнаний недійсним. Найвища юридична сила Конституції У країни забезпечується особливим порядком внесення змін до неї та особливою охороною Конституції, вирішальна роль у якій належить конституційному правосуддю.
Структура Конституції України. Це спосіб її внутрішньої побудови, тобто порядок об'єднання однорідних конституційних норм у певні комплекси - розділи та послідовність їх розташування.
Структура переважної більшості сучасних конституцій має стандартизоваїгий вигляд: вона включає преамбулу (вступ), основну частину, а також прикінцеві і перехідні положення. Інколи в структуру конституції включаються також додатки.
Структура Конституції України побудована з урахуванням як власного, так і сучасного зарубіжного досвіду. Вона складається з Преамбули, основної частини, яка охоплює тринадцять розділів, ''Прикінцевих положень" (розділ XIV) та "Перехідних положень" (розділ XV). До Конституції долучається також додаток у вигляді Закону України "Про прийняття Конституції України і введення її вдію".
Основні функції Конституції України. Соціальне призначення Конституції України, її місце і роль у правовій системі України означені в її функціях - основних напрямах впливу на суспільні відносини.
Функції Конституції відображають найголовніші шляхи її впливу на розвиток держави і суспільства в сучасних умовах національного відродження України. Функції охоплюють і фактично поширюються на всі ті сфери суспільних відносин, які врегульовані Конституцією і охоплюються ЇЇ змістом.
Види функцій Конституції визначають залежно від різних критеріїв і підстав. їх можна пов'язувати з функціями держави. Залежно від суспільного призначення конституції визначають соціальні функції, які поділяють, у свою чергу, на юридичні md політичні. Ці функції порівняно однорідні і цілеспрямовані. Так, у юридичній функції знаходять своє вираження (втілення) конституційні основи права і правової системи в цілому. У політичній функції відображаються конституційні основи політики та політичної системи.
Юридична функція Конституції України полягає в тому, що вона є основним законом країни, який має найвищу юридичну силу і є головним джерелом права і всієї правової системи України.
До юридичної (правової) функції Конституції України відносять установчу, регулятивну, системотворчу, правоохоронну функції та деякі інші.
Установча функція Конституції України полягає в тому, що в ній знайшли своє закріплення найважливіші політичні та соціально-економічні інститути держави та суспільства. Прикладом установчого характеру може бути закріплення в Конституції України існування таких інститутів, як Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 85). Вищої ради юстиції (ст. 131), Конституційного Суду України (розділ XII) та ряд інших.
Сутність регулятивної функції Конституції України полягає в закріпленні в її нормах сталих суспільних відносин і гарантій їх дотримання (статична функція) та визначення тих суспільних відносин, які перебувають на етапі свого розвитку (динамічна функція).
Сутність і значення правоохоронної функції Конституції України полягає в тому, що вона передбачає вимоги щодо забезпечення виконання і реалізації її норм і інститутів. Механізм правоохоронної функції включає як організаційно-правові форми (діяльність Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини), так і застосування конституційних санкцій: усунення з поста Президента України через процедуру імпічменту, відкликання, припинення повноважень депутатів та органів державної влади (недовіра Кабінету Міністрів України) тощо.
Політична функція Конституції України полягає в тому, що вона визначає належність влади в країні народу, основи державного і суспільного устрою, внутрішньої і зовнішньої політики тощо. У Конституції України визначаються основні форми здійснення народовладдя - вибори і референдуми, місцеве самоврядування тощо.
Водночас система функцій Конституції України як Основного Закону країни і соціально-культурного явища сучасного суспільства не вичерпується юридичною і політичною функціями. їй притаманні також економічна, ідеологічна, інформаційна, педагогічно-виховна та інші функції, які всебічно характеризують її соціальне призначення, місце і роль у сучасному українському суспільстві.