Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спеціалізовані (такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це — нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження «нестандартного» характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права.
Ознаки спеціалізованих норм:
1. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву вивершеність і повноту;
2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуйся до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;
3. Утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але Мстять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові релятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних звязків. За характером утворення вони є похідними від основ-Нй* норм.
Якими є причини створення спеціалізованих норм права?
Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із Раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент).
— Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктивний момент).
Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив уникнути в ньому суперечностей і прогалин.
Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити таким чином.
1. Ідея —> норма —> відносини: тут спеціалізовані норми спрямовані на вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною мірою правом;
2. Відносини —» ідея —> норма: тут необхідно охопити спеціалізованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.
Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) правової норми.
Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.
Установчі норми, або норми-принципи — норми, у яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або більшості інститутів або норм галузі права. Наприклад, норми-принципи функціонування соціально-економічного і громадсько-політичного ладу, взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст.З Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
Прогностичні норми, або норми-цілі — норми, які містять прогнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Норми-цілі можна вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і засобів конкретних правових розпоряджень об'єктивним закономірностям суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: «Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою».
Декларативні норми, або норми-оголошення — норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення.
Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) — норми, які містять визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Такі визначення мають загальнообов'язкове значення. Так, у ст. З Закону України «Про звернення громадян» вказується: звертання — викладені в письмові або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Серед спеціалізованих норм слід виділити:
колізійні, або норми-арбітри
оперативні, або норми-інструменти

Колізійні норми, або норми-арбітри — норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми.
Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов'я зані з особливостями регулювання тих самих суспільних віднл син різними правовими актами):
1) між конституцією й іншими нормативно-правовими актами; між законами і підзаконними актами; між актами того само
го органа, виданими в різний час; між загальним і спеціальним актом;
2) в унітарній державі з автономними утвореннями, наділеними правотворчими повноваженнями — між загальнодержав
ними актами і актами автономного утворення (наприклад, України і Автономної Республіки Крим); у федеративній державі —
між загальнофедеральними актами і актами суб'єктів федерації (наприклад, Російської Федерації і Татарстану);
3) між різними державами.
Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного права (наприклад, є колізійний механізм регулювання зовнішньоекономічних договорів).
Колізійні норми мають такі структурні елементи:
гіпотеза (обсяг)
диспозиція (прив 'язка)
— вказує на суспільні відносини, що нею регулюються
— вказує на національне законодавство, що має застосовуватися при вирішенні справ У межах даних суспільних відносин .
Колізійні норми складають зміст так званого колізійного права — загально процесуальної галузі, яка формується у рамках публічного права. Колізійн право — сукупність норм, що вирішують відповідні неузгодженості (коН<эг лікти) між чинними нормативними актами, їх суперечності стосовно одЯ го й того ж предмета регулювання.
Прив'язки колізійних норм визначаються за принципами:
— «власного закону» (закон громадянства та ін.);
— «закону місцезнаходження речі»;
— «закону, вибраного особами, що вступають в угоду»;
— «закону місця вчинення акта» (закон місця вчинення договору; закон місця вчинення угоди; закон місця вчинення зобов'язання; закон місця вчинення правопорушення, закон суду та ін.).