4.4.4. Право на отримання послуг від соціальних служб (ст. 14).

З метою забезпечення ефективного здійснення права на користування соціальними службами Сторони зобов'язуються:
1. Сприяти функціонуванню служб або створювати служби, які завдяки використанню методів соціальної роботи сприяли б підвищенню добробуту і розвиткові як окремих осіб, так і груп осіб у суспільстві, а також їх адаптації до соціального середовища.
2. Заохочувати окремих осіб і добровільні чи інші організації до участі у створенні та функціонуванні таких служб.
Якщо ст. 13 Хартії поширюється лише на осіб, які зазнають нужди, то п. 1 ст. 14 вимагає від Договірної Сторони "утворити систему соціальних служб, призначених для здійснення допомоги всім людям у розв'язанні проблем, пов'язаних з адаптацією до соціального середовища, незалежно від їх походження й особистих, сімейних, професійних, фізичних або психічних наслідків".
Такі соціальні служби згідно зі ст. 14 можуть або бути загальними, або спеціалізуватися на обслуговуванні конкретних груп населення. Важливо забезпечити стан, за якого буде забезпечено доступність і рівність у користуванні службами. Уразливими верствами населення вважаються діти, особи похилого віку, інваліди, молодь у скрутних обставинах, правопорушники, меншини (мігранти, біженці та ін.), алкоголіки, наркомани, жінки, які постраждали від насильства, особи, що звільнилися з місць позбавлення волі.
Закон України "Про соціальні послуги" 19 червня 2003 р. № 966-IV визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Закон визначає соціальні послуги як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Згідно із Законом право на соціальні послуги мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, у тому числі біженці, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах (ст. 6). Таким чином, згідно із законодавством України юридично забезпечено рівність у користуванні соціальним службами громадян України та інших осіб, які на законних підставах "проживають" в Україні, але нічого не йдеться про осіб, які "перебувають" на території України.
Закон дає визначення поняття "складні життєві обставини". Це обставини, які об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо). Позитивним слід вважати те, що цей перелік є "відкритим", що робить його універсальним і дає змогу включати до таких обставин й інші.
На сьогодні це найбільш універсальний закон, який передбачає загальні правила надання послуг соціальними службами. До соціальних служб належать підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги. До державних служб загального спрямування належать управління праці та соціального захисту, які побудовані за територіальною ознакою і перебувають у структурі обласних, Київської та Севастопольської міської, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій; центри нарахування і виплати допомог; територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; відділи соціальної роботи вдома; будинки-інтернати дитячі, для громадян похилого віку та інвалідів; геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці тощо. Окрім загальних служб, які надають соціальні послуги, в Україні запроваджено діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, тимчасових притулків для неповнолітніх, тимчасових притулків для дорослих та ін. Станом на 1 квітня 2004 р. налічувалося 749 територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, 782 служби у справах неповнолітніх, 112 дитячих будинки сімейного типу, 44 прийомні сім'ї, 89 притулків для неповнолітніх, 271 центр реабілітації дітей-інвалідів.
Безоплатно соціальні послуги надаються державними та комунальними суб'єктами в обсягах, визначених державними стандартами соціального обслуговування, і лише певним категоріям осіб: громадянам, які у зв'язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю не здатні до самообслуговування і не мають рідних, які повинні забезпечити їх догляд і допомогу; дітям та молоді, які перебувають у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.
Порядок надання платних соціальних послуг та їх перелік встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. №12.
Платні соціальні послуги повинні відповідати опису їх змісту і якості, наведеному в Державному класифікаторі соціальних стандартів та нормативів, а також чинним соціальним нормам і нормативам. До переліку платних послуг входять: придбання і доставка: продовольчих, промислових та господарських товарів; медикамантів; книг, газет, журналів; гарячого харчування; приготування їжі; транспортні послуги; забезпечення засобами малої механізації; перукарські послуги; послуги з дотримання особистої гігієни; прибирання приміщень; прання білизни; обробіток присадибних ділянок; роботи з ремонту приміщень, меблів, побутової техніки; відвідування представниками соціальних служб хворих у стаціонарних медичних закладах; читання художньої та іншої літератури, написання листів; організація дозвілля; освітні послуги; надання допомоги в оформленні документів; організація консультування; пошук підходящої роботи (крім роботи за кордоном).
Слід звернути увагу на те, що Комітет по соціальних правах — Комітет незалежних експертів вивчає питання щодо адекватності географічного розподілу соціальних служб; звернення до соціальних служб має не завдати шкоди приватному життю; має бути забезпечено доступ до служб без дискримінації стосовно громадян інших Договірних Сторін, які на законних підставах проживають або працюють на території тієї чи іншої держави.
Соціальні служби повинні бути укомплектовані людськими ресурсами — кваліфікованими співробітниками у достатній кількості; інституціональними засобами — центрами прийняття рішень, максимально наближеними до користувачів. Маються на увазі територіальна децентралізація і покладення відповідальності на місцеву владу. Важливо також, щоб фінансова забезпеченість була достатньою для виконання службами своїх завдань і проведення динамічної політики.
Стосовно виконання зобов'язань за п. 2 ст. 14 Комітет розглядає усі форми підтримки громадянського суспільства для створення соціальних служб — надання субсидій, податкових пільг тощо.
Комітет вважає, що ст. 14 встановлює "суб'єктивне" право, згідно з яким відповідні послуги повинні надаватися в порядку реалізації законного права, яке захищається в суді38.