4.2. Стандарти ООН у сфері соціального захисту і законодавство України.

Серед міжнародних актів, які мають універсальне значення для всіх держав у справі захисту прав людини, є Міжнародний біль про права, який складається із Загальної декларації прав
людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.
10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини, яка є узагальнюючим фундаментом для визначення, визнання, реалізації і захисту прав людини. Цей історичний документ має глобальне міжнародне значення і в сучасних умовах. Невеликий за обсягом — лише 30 статей та Преамбула — він становить квінтесенцію сутності комплексу природжених прав людини, необхідних для її гідного духовного і фізичного існування. Одне з головних місць у системі таких прав займає право людини як члена суспільства на соціальне забезпечення.
Згідно зі ст. 22 Декларації кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави. Крім того, кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом (ст. 25).
Не зважаючи на те, що Загальна декларація була (і залишається) декларацією і не накладала будь-яких зобов'язань на держави, її значення у справі визнання прав людини у кожній конкретній державі важко переоцінити. Вона вперше сформулювала певні соціальні еталони — соціальні стандарти у сфері прав людини, стала своєрідним взірцем поняття такого соціального явища, як "права людини", "навчальним посібником" у цій справі для країн світу. Генеральна Асамблея ООН ухвалила цей документ як завдання, до якого повинні прагнути всі народи. Відтоді день 10 грудня в усьому світі відзначається як День прав людини. У грудні 1998 р. весь світ відзначав 50-ту річницю прийняття Загальної декларації прав людини як всесвітнє свято. Цей документ заклав основи подальших міжнародних угод — на світовому і регіональному рівнях — у галузі прав людини, зокрема у сфері соціального забезпечення.
Міжнародні пакти — це багатосторонні міжнародні договори, в яких сформульовані норми — соціальні стандарти щодо забезпечення і захисту прав людини та основних свобод, що ґрунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини, та закріплені конкретні зобов'язання держав-учасниць щодо додержання і втілення в життя таких норм. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН на XXI сесії у 1966 р. (резолюція 2200 А/ХХІ/ від 16 грудня 1966 р.)11, ратифікований УРСР 19 жовтня 1973р., таким чином, цей документ є частиною національного законодавства.
Стаття 9 Пакту містить зобов'язання держав, які беруть участь у цьому Пакті, визнавати право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.
Сім'я як природний і основний осередок суспільства підлягає соціальному захисту, їй мають надаватися якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні й поки вона відповідає за турботу про несамостійних дітей та їх виховання. Особлива охорона повинна надаватися матерям протягом розумного періоду до і після пологів. Протягом цього періоду працюючим матерям повинна надаватись оплачувана відпустка або відпустка з достатньою допомогою по соціальному забезпеченню (п. 2 ст. 10).
Особливі заходи охорони і допомоги мають вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації (п. З ст. 10).
Держави, що беруть участь у цьому Пакті, зобов'язалися визнавати право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї. Зауважимо, що поняття "прожитковий рівень" за Пактом включає не лише достатнє харчування, одяг і житло, а й неухильне поліпшення умов життя (ст. 11).
Окрім того, Пакт передбачає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я. Для забезпечення повного здійснення цього права держави зобов'язуються вжити необхідних заходів забезпечення скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності й здорового розвитку дитини; поліпшення усіх аспектів гігієни зовнішнього середовища і гігієни праці в промисловості; запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними; створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби (ст. 12).
Незважаючи на те, що цей Пакт з огляду на його ратифікацію є частиною національного законодавства України, проте його вимоги ще остаточно не упроваджені в юридичну практику. Поняття прожиткового мінімуму не включає такого стандарту, як "неухильне поліпшення умов життя", а стандарти щодо забезпечення усіх громадян медичною допомогою не тільки не поліпшилися з радянських часів, а навпаки, погіршилися.
Стаття 13 Пакту передбачає право кожної людини на освіту, причому повинна бути встановлена задовільна система стипендій і повинні постійно поліпшуватися матеріальні умови викладацького персоналу.
Таким чином, Пакт встановлює обов'язок держави щодо соціального захисту як кожної людини, так і окремих уразливих категорій — дітей, підлітків, жінок-матерів, працівників із сімейними обов'язками тощо.
Пактом встановлено контрольні заходи, зокрема передбачено обов'язок держав, котрі ратифікували цей документ, подання доповіді про вживані ними заходи і про прогрес на шляху до додержання прав, визнаних у цьому Пакті. Україна виконує це зобов'язання, регулярно надсилаючи доповіді Генеральному секретареві ООН, який надсилає їх на розгляд до Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР).
У 1966 р. ООН прийняла Пакт про громадянські та політичні права, також ратифікований Україною. Серед цих прав передбачено такі соціальні права, як заборона примусової праці й вільне здійснення права на асоціацію, включаючи право на створення профспілок.
Факультативним протоколом до цього Пакту (набрав чинності 23 березня 1976 р.) встановлено процедуру розгляду скарг на порушення державами цього Пакту. Такі скарги, у тому числі індивідуальні, розглядає Комітет у правах людини (Женева). Україна ратифікувала Факультативний протокол, і він набрав для неї чинності 25 жовтня 1991 р.
У Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй, ухваленій 8 вересня 2000 р. Генеральною Асамблеєю ООН, серед принципів, котрих мають дотримуватись члени ООН, закріплено такі принципи, як солідарність і спільний обов'язок щодо управління глобальним економічним і соціальним розвитком, викорінення злиденності, захист вразливих верств.