Під впливом господарської діяльності людини відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів. Під час будівництва міст, доріг, гребель на річках, видобування корисних копалин порушується рельєф. Неправильний обробіток ґрунтів призводить до їх водної і вітрової ерозії, площинного змиву. Розорювання степів, луків, зведення лісів, осушення боліт позначаються на видовому складі рослинності, а отже, і тваринного світу: природні угруповання рослин витісняються культурними (поля, сади, виноградники), збіднюється видовий склад тварин. Зміни цих компонентів ландшафтів впливають на клімат і води.
Вплив господарського освоєння території України на її природні умови і ресурси був неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Уже люди первісного суспільства, які займалися полюванням і збиранням дикорослих плодів і ягід, впливали на природні ландшафти. Пізніше, в неоліті (VIII— IV тисячоліття до н. е.), кількість населення зросла, воно вже не могло задовольнитися полюванням на диких тварин І збиранням рослин. Почали розвиватися землеробство і тваринництво. За трипільської культури (IV—II тисячоліття до
н. е.) землеробський вплив поширюється у лісостеповій зоні, де розвивалось орне землеробство, а також в зоні мішаних лісів, де переважало підсічне землеробство. Підсічне землеробство зберігалося тут да кінця XIX ст. Воно призвело до зведення лісів на великій частині території Українського Полісся. На зменшення лісистості на Поліссі і в Лісостепу мав вплив також розвиток промислів в XVII—XIX ст. (виплавляння металу з болотяних руд, виробництво скла, поташу).
До кінця XVIII ст. були в основному розорані лучні степи лісостепової зони і почалося землеробське освоєння степових ландшафтів України. Воно супроводжувалось зведенням природної степової рослинності, що призвело до зменшення зволоженості ґрунтів та висихання степів, і тому з другої половини XIX ст. в степовій зоні України спостерігаються посухи, пилові бурі, вітрова ерозія та ін. Освоєння земель з крутими схилами, неправильна оранка сприяли утворенню ярів, висиханню малих річок, замуленню озер, зниженню рівня ґрунтових вод. Землеробський вплив на ландшафти України є переважаючим і саме ним зумовлені докорінні перетворення природних ландшафтів. На їх місці в процесі сільськогосподарського природокористування сформувались агроландшафтні комплекси (природно-землеробські, меліоративні, пасовищні). На сільськогосподарське користування припадає 80 % земельного фонду України: лісостепові, степові ландшафти розорані на 75—85 %.
На орних землях розвивається водна і вітрова ерозія, що супроводжується змивом гумусного горизонту, видуванням, засипанням озимих культур, садів, виноградників, лісосмуг, каналів, доріг. Водна ерозія нині проявляється на площі 12 млн гектарів. Щорічно до 3 тис. гектарів земель руйнується ярами. В степових ландшафтах через екстенсивну технологію землеробства втрати гумусу за останні 20 років становлять 1,5—2,5 % в орному шарі.
У зоні мішаних лісів України орні землі займають близько 40 % земельного фонду, мало їх у гірських районах: Українських Карпатах — 16,8, Кримських горах — 21,4 % земельного фонду.
Землеробський вплив найбільш проявляється через агротехніку і меліорацію, якими зумовлюється зниження (підвищення) рівня ґрунтових вод. Істотними чинниками землеробського впливу є полив, вапнування, обробіток і піскування земель, впровадження контурної чи смугової системи землеробства, створення лісових насаджень. Вплив осушувальних меліорацій помітний в зоні мішаніх лісів, окремих частинах Лісостепу. Там осушувальні меліорації поєднуються з хімічними, фіто-меліоративними та культурно-технічними заходами (підсів трав, заміна чагарників луками та ін.). У лісостепових і степових ландшафтах України зрошенням регулюється їх вод-
нотепловий і сольовий режими, при цьому проявляються супутні несприятливі процеси (підняття легкорозчинних солей, просадки, підтоплення). Лісомеліоративними заходами охоплено практично всі еродовані землі, створено полезахисні, приярусні і прибалкові лісосмуги, заліснено схили пасовищ, гірські і височинні схили, проведено суцільне і кулісне заліснення пісків, територій вздовж каналів, навколо водойм. Проте меліоративні заходи не завжди дають бажаний ефект. Так, переосушення земель у зоні мішаних лісів супроводжується зниженням рівня ґрунтових вод на прилеглих до меліоративних систем територіях, негативними змінами гідрологічного режиму — обмілінням річок і озер.
У степовій зоні надмірні поливи призводять до вторинного засолення родючих земель, їх підтоплення і заболочування. Неправильне застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів порушує природний кругообіг речовин, погіршує якість сільськогосподарської продукції. За недосконалої технології внесення добрив і обробітку ґрунту рослини здатні засвоювати тільки 50 % їх кількості, решта змивається поверхневим стоком, потрапляє в підземні і поверхневі води, підвищує їх мінералізацію. Отрутохімікати, що використовуються під час вирощування сільськогосподарських культур, у більшості є токсичними для живих організмів, шкідливими для здоров'я людей. Потенціальним джерелом забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод, повітря є пестициди. Вони можуть бути причиною патологічних змін у людському організмі.
Помітно впливають на довкілля великі тваринницькі комплекси, їх відходи за недосконалої технології зберігання потрапляють разом із стічними водами в річки, озера, ґрунти.
Дуже впливають на природні умови промислові підприємства, будівництво і експлуатація електростанцій, видобуток корисних копалин тощо. Результатом цього впливу є насамперед хімічне забруднення, на яке припадає більш як 80 % всього обсягу забруднень. Основними забруднювачами є підприємства паливно-енергетичного комплексу, металургії, хімічної промисловості, машинобудування, військово-промислового комплексу, промисловості будівельних матеріалів, харчової промисловості, комунального господарства, транспорту.
Концентрація підприємств паливно-енергетичного комплексу в окремих районах України дуже велика. Це призводить До значного забруднення повітря у великих містах, де вони розміщені, діоксидом азоту, оксидом вуглецю, їх середньорічний вміст у багатьох промислових містах в 2 і більше разів перевищує граничне допустимі концентрації (ГДК). Серед викидів теплової енергетики основними є: сірчистий ангідрид — 63 %, оксид азоту — 33, тверді частки — 30 %.
Вплив металургійного виробництва на природні умови і стан навколишнього середовища найвідчутніший у районах,
де поєднуються гірничодобувні і збагачувальні підприємства з підприємствами виробництва металу. Тут спостерігається техногенне перевантаження довкілля. Таким є, наприклад, Донецько-Придніпровський регіон, в якому знаходиться близько 5 тис. металургійних, хімічних, енергетичних, машинобудівних, гірничорудних та інших промислових підприємств. Завдяки цьому в атмосферу потрапляє більш як 70 % оксидів вуглецю і азоту, вуглеводнів, сірчистого ангідриду. Саме тому навколишнє середовише міст Донецько-Придніпровського регіону є найбільш забрудненим серед міст України. У Донецьку, Горлівці, Єнакієвому, Дніпропетровську, Алчевську, Кривому Розі, Дзержинську, Краматорську, Запоріжжі, Луганську, Маріуполі рівень забруднення перевищує середній по Україні. В атмосферних опадах цього регіону виявлено сульфати, нітрати, азот, хлор, гідрокарбонати натрію, калію, кальцію, магнію. Металургійне виробництво впливає на якість поверхневих і підземних вод, побутове і промислове водозабезпечення.
Хімічні підприємства викидають в атмосферу сірчистий газ, оксиди азоту, вуглеводні і летючі органічні сполуки тощо. Дуже забруднюють навколишнє середовище підприємства видобутку і переробки сірки, калійної (Прикарпаття) та кухонної солі (Донбас), ропи Сиваша (Крим), а також ті з них, що виробляють азотні і фосфатні добрива (міста Донбасу, Вінниця, Суми, Одеса).
Атмосферу, поверхневі і підземні води значно забруднюють підприємства машинобудівного комплексу у містах Донбасу і Придніпров'я (Донецьк, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Краматорськ, Маріуполь). Особливо небезпечними для людини є канцерогенні речовини підприємств електротехнічної промисловості, верстато- і приладобудування, транспортних засобів та ін.
Негативно впливає на довкілля військово-промисловий комплекс. Це стосується насамперед районів базування і великої концентрації ракетних, авіаційних, танкових та інших військових частин (Причорномор'я, Крим, акваторія Чорного моря тощо). Так, вміст нафтопродуктів у Севастопольській бухті у 180 раз більший за їх граничне допустимі концентрації, а Чорноморський флот здатний скидати в море 9 тис. кубічних метрів неочищених стоків за добу. В окремих районах військових розташувань навколишнє середовище і люди надто терплять від забруднення ґрунтів і ґрунтових вод нафтопродуктами (Біла Церква, Васильків, Узин, Дубно, Велика Круча, Озерне, Чугуїв). Негативний вплив на здоров'я людей має випромінювання від потужних радіолокаційних станцій. У процесі навчання, військових маневрів істотно змінюються ландшафти, відведені під полігони, стрільбища, навчальні центри, танкодроми та ін.
Рельєф, ґрунт, рослинний покрив, рівень ґрунтових вод, стан атмосферного повітря змінюються під впливом добування і виробництва будівельних матеріалів. Порушуються ландшафти в місцях добування гранітів, діабазів, лабрадоритів, бутового каменю, щебеню, піску, глини у Житомирській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Підприємства цементної промисловості, яких особливо багато в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській областях, забруднюють навколишнє середовище пилом, оксидами азоту, сірчистим ангідридом. При цьому вміст пилу в повітрі перевищує граничне допустимі концентрації в 5—10 раз. Недосконала технологія виробництва цегли, шиферу, керамзиту та інших будівельних матеріалів значно погіршує стан довкілля.
Значний вплив на ландшафти має сформована в Україні система міських та сільських населених пунктів. Площа, зайнята населеними пунктами, промисловою і транспортною забудовою, становить більш як 5 % її території. Будівництво міст супроводжується докорінним перетворенням природних ландшафтів, забрудненням атмосфери викидами промислових і комунальних підприємств, зміною якості поверхневих і підземних вод. У ході будівельних робіт знімаються горби і засипаються знижені форми рельєфу, часто намивається ґрунт під будівельні майданчики. Під час міської забудови змінюються ґрунтовий і рослинний покриви, умови поверхневого стоку, мікроклімат місцевості. Міське і шляхове будівництва можуть активізувати ерозійні і зсувні процеси. Це викликає потребу в захисних заходах: створення підпірних стінок, пологих задернованих схилів, лісових насаджень та ін.
Комунальне господарство є також одним із чинників, що впливають на стан довкілля і здоров'я людей. Виникає проблема із знищенням побутових відходів. Під впливом природних чинників вони розкладаються, і токсичні інгредієнти забруднюють поверхневі та ґрунтові води, повітря, ґрунти. Найпоширенішим методом переробки побутових відходів й досі залишається спалювання, внаслідок чого повітря забруднюється шкідливими речовинами. В економічно розвинутих країнах застосовуються технології комплексної переробки відходів, що не тільки зменшує негативний вплив на довкілля, а і дає економічний прибуток і змогу зберігати цінні природні Ресурси.
Однією з найважливіших проблем є очищення побутових та промислових стоків. Щорічно у водні об'єкти їх скидають 3,9 млрд кубічних метрів. На жаль, існуючі методи забезпечують очищення стоків на 95—96 %. Однак цього часто недостатньо. А підвищення ступеня очищення різко збільшує вартість очисних споруд. У більшості галузей промисловості
вартість очисних споруд дуже висока і становить від 5 до ЗО % вартості обладнання і споруд. За даними спостережень, найбільше стічних вод без очищення скидають такі міста, як Маріуполь, Запоріжжя, Київ. Із стічними водами в навколишнє середовище потрапляють тисячі тонн органічних речовин, нафтопродуктів, завислих речовин, а також багато фосфору, амонійного азоту, заліза.
На стан довкілля в Україні дуже впливає транспорт. 70 % від загального обсягу викидів в атмосферу великих міст припадає на автотранспорт. Так, кожний автомобіль, а в Україні понад 1 млн вантажних і 2,5 млн легкових, споживає щороку від 12 до ЗО т високооктанового бензину переважно російського виробництва. У цьому бензині вміст свинцю досягає 0,36 г/л (у Великобританії і ФРН — 0,15, США — 0,013 г/л). У дизельному пальному російського та вітчизняного виробництва великий відсоток сірки — 0,5 % (у США — 0,05 %). Крім того, під час спалювання 1 т дизельного пального в атмосферне повітря надходить 16—18 кг сажі.
Залізничний транспорт є більш екологічно чистим, особливо коли застосовують електричну тягу. Значний негативний вплив може бути під час аварій на залізниці, коли в навколишнє середовище одночасно надходить багато токсичних речовин.
Водний транспорт загрожує довкіллю в разі недотримування технології перевезення екологічно небезпечних речовин. Так, аварія танкера здатна призвести до значного забруднення акваторії та узбережжя. Велику небезпеку створюють судна з ядерними енергетичними установками. Щодо повітряного транспорту, то найбільшу небезпеку становлять військові літаки й системи наземного обслуговування. Залишки пального з токсичними домішками потрапляють в ґрунт і ґрунтові води. Нафтопроводи та газопроводи, що простяглися по всій території України, є екологічно небезпечними у разі аварій на них.
Впливають на ландшафти і споруди гідровузлів, каналів, меліоративних зрошувальних і осушувальних систем. Вони зарегульовують річковий стік, перерозподіляють водні ресурси, покращують умови вирощування сільськогосподарських культур. В Україні осушувані землі становлять 2,9, зрошувані — 2,3 млн гектарів. Великі масиви зрошуваних земель є в Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, Криму, осушуваних — у Київській, Житомирській, Рівненській, Волинській, Львівській областях (мал. 119). У зоні мішаних лісів необхідно запобігати переосушенню торфовищ і боліт регулюванням рівня ґрунтових вод, водного режиму на полях. На зрошуваних полях Степу важливо не допускати вторинного засолення земель. Для цього потрібно повсюдно провести дренажні роботи, нормувати поливання залежно від стану ґрунтів і рослин, які на них вирощуються.
Створення і робота гідротехнічних споруд (водосховища, канали), глибоких кар'єрів не тільки змінює природні комплекси, а й впливає на стан природного середовища великих регіонів. Так, водосховищами Дніпровського каскаду затоплено близько 690 тис. гектарів земель і ЗО % їх площі являють собою мілководдя з глибинами до 2 м. Це призводить до втрати сільськогосподарських угідь, впливає на екологічні умови водосховищ (змінюється їх гідрохімічний і тепловий режими, в них поселяються синьо-зелені водорості, які забирають з води кисень, що веде до загибелі риби) і прилеглих до них територій (підвищення ґрунтових вод спричинює засолення земель в степових районах).
Людина намагається поліпшити навколишнє середовище. Для цього вона заліснює еродовані землі, гірські схили, піщані площі, створює насадження вздовж доріг і каналів, навколо населених пунктів. Ефективним було заліснення Олешківських пісків, які тягнуться вздовж Дніпра від Каховки до Чорного моря. Завдяки цьому стало можливим розміщення там садів і виноградників. Здійснюється також догляд за лісом, проводиться суцільне і вибіркове вирубування лісу, а також його насадження.
Комплексне використання лісових ресурсів базується на поліпшенні породного складу і вікової структури лісів, посиленні їх природоохоронних і захисних функцій, збільшенні площ природоохоронних об'єктів. Створюються лісокультурні, приміські лісові ландшафти, лісопарки.
В районах відпочинку і оздоровлення людей на природні УМОВИ значно впливають ущільнення ґрунтового покриву, заміна природної рослинності на культурну, спорудження об'єктів рекреації. Особливо помітний цей вплив на Азово-Чорноморському узбережжі, в Українських Карпатах і Кримських горах, приміських смугах великих міст (Київ, Харків, Донецьк, Львів та ін.).