4.9.ФАКТОР ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНОГО ПОЛОЖЕННЯ

Розташування кожного об'єкта народного господарства у просторі зумовлене впливом низки причин і закономірностей. Економіко-географічним положенням (ЕГП) об'єкта називається сукупність його відношень до інших еконо-міко-географічних об'єктів, що лежать поза ним. Таким чином, об'єкт (не обов'язково підприємство, це може бути й місто, район тощо) характеризується не лише розташуванням на певній території, але й системою зв'язків (реальних або потенційних) з іншими об'єктами.
Залежно від економічної природи об'єкта найважливішими вважаються його відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, а також можливість виробничої кооперації з іншими об'єктами, транспортна забезпеченість, екологічна ситуація. Економіко-гео-графічне положення — категорія історична. Це означає, що якщо з часом зміниться економічний простір довкола об'єкта, то це відіб'ється на економічному потенціалі самого об'єкта.
Наприклад, переміщення європейських торговельних шляхів у XV—XVI ст. з Середземного моря до Атлантичного океану призвело до занепаду квітучих доти Венеції, Генуї та Флоренції. Натомість почалося економічне піднесення спочатку Іспанії й Португалії, а потім — Нідерландів, Франції, Англії, північнонімецьких міст. Відомо, що стародавній Київ став економічним і політичним центром України— Руси. Це сталося, по-перше, тому що він розташовується на перехресті водних шляхів, що утворюються Дніпровською річковою системою. По-друге, він лежав майже у центрі серед політичне пов'язаних між собою князівств.
Ще кілька прикладів з ближчих до нас часів. Освоєння території США почалося з регіону Нова Англія, який розташований на крайньому північному сході на найменшій відстані від Європи. Протягом деякого часу це був найбільш процвітаючий регіон США, бо саме через нього проходили перші поселенці й товари. Але з освоєнням глибинних територій США Нова Англія опинилась на окраїні й почала пасти задніх у розвитку. Натомість різко активізувалося Середньоатлантичне узбережжя (з містами Філадельфія, Нью-Йорк), яке, хоч і розташовувалось трохи далі від Європи, мало зручніше положення стосовно районів, котрі знову колонізувалися. Сінгапур до початку XIX ст. був невеличким поселенням в економічно малорозвину-тому регіоні й не мав хоч якогось економічного значення. Але після перетворення його на порт він став використовувати вигоди свого географічного положення на перехресті найважливіших трансокеанічних шляхів. Спочатку він спеціалізувався на послугах (бункерування суден, страхування, посередницька торгівля), а потім перетворився на великий промисловий центр, що ефективно використовує міжнародний поділ праці.
Географічне розташування об'єкта або території може розглядатись на трьох рівнях: макро-, мезо- й мікро-. Макроположення відбиває економічні відносини об'єкта з великими регіонами або навіть міждержавний рівень відносин. Україна, наприклад, має вигідне геополітичне розташування, бо або межує, або перебуває у безпосередній близькості до економічно розвинутих країн, які можуть бути ринком збуту нашої продукції й постачальниками сировини, обладнання й товарів ширвжитку. Крім того, наша країна має вихід до моря, що не замерзає. Тим часом є країни, які не мають виходу до моря і оточені економічно слабкорозвинутими країнами. До таких відносять деякі країни внутрішніх регіонів Африки. Їхній і без того нелегкий економічний розвиток утруднюється невигідністю економіко-географічного положення.
Мезоположення характеризує об'єкт за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення. Це може бути положення обласного центру або міста усередині якогось регіону. Територія, що тяжіє до певного центру на мезорівні, називається гінтерланд (від німецького Hinterland — країна, що перебуває "поза" об'єктом). Найчастіше назва "гінтерланд" вживається щодо території, яка прилягає до портових міст. Коли у 60-х роках XIX ст. була побудована залізниця Одеса—Балта, яка дала вихід подільському хлібу на зовнішній ринок, то гін-терландом Одеси став не лише південно-західний "кут" України плюс Молдавія, але й протягом певного часу вся Подільська губернія.
На мікрорівні — а подеколи й на макрорівні — можна розрахувати зони впливу міст, цебто визначити радіус території довкола міста, вплив котрого відчутний тією чи іншою мірою. Є досить проста формула, відома як закон взаємодії центрів тяжіння (закон Рейлі)/
Концепція демографічного потенціалу, як часом називають закон Рейлі, має практичне застосування: її використовують, зокрема, при визначенні оптимальних місць розташування підприємств, що виробляють споживчі товари. Тоді V позначає розміри контингенту потенційної клієнтури.
Мікроположення характеризує об'єкт відносно невеликого оточення. Це може бути розташування підприємства у місті, положення сільськогосподарської ферми стосовно консервного заводу або найближчого ринку збуту продукції тощо. Мікроположення важливо враховувати, бо від його правильного вибору може істотно залежати прибуток підприємства. Якщо, приміром, кав'ярня розташована у малолюдній частині міста, то кількість її клієнтів буде невелика. Але якщо водночас вона розташована і на інтенсивній міській магістралі, то ситуація може змінитись у кращий бік. Щоб оптимально розташувати об'єкт у місті, треба здійснити відповідні розрахунки й визначити: відстань до центру міста, залюдненість прилеглої території, щільність транспортної мережі, потенціал робочої сили, ступінь впливу конкурентів у зоні розміщення об'єкта.
Вплив ЕГП виявляється у тому, що об'єкт або регіон одержують певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв'язків з іншими об'єктами й регіонами. До того ж чим інтенсивніш! зв'язки, тим вищий економічний потенціал об'єкта (регіону). Наприклад, Бельгія та Нідерланди й тепер використовують переваги свого географічного положення у вигляді "перевалювальних баз" на перехресті океанічних шляхів і шляхів, що провадять углиб Європи. Наближеність до таких економічних велетнів, як Німеччина, Великобританія, Франція, дозволяє їм максимально використовувати переваги міжнародного територіального поділу праці.
Вдало розташовані міста перетворюються на великі транспортні вузли. Насамперед це стосується портових міст, де масові вантажі перевалюються з одного виду транспорту на інший. Саме 4іактор ЕГП спричинив зростання й процвітання таких міст, як Нью-Йорк, Гамбург, Амстердам, Роттердам. Здебільшого частину вантажів, які проходять через вузлові транспортні центри, вигідно переробляти на місці. Так суто транспортний вузол перетворюється на багатофункціональне місто.
Прикладом може бути Одеса, яка у першу чверть свого віку мала відверто торговельний профіль. Проте потреби флоту сприяли побудові в місті канатного заводу. Потім виявилось вигідним експортувати не зерно, а борошно, й в Одесі з'явилася мережа великих млинів. Цукор-сирець, який надходив до Одеси для експорту з Поділля, рафінувався на одному з найбільших в Україні заводів. Водночас на імпортній сировині в Одесі працювали чайна, тютюнова, джутова фабрики, суперфосфатний завод (до революції працював на північноафриканських фосфоритах), корковий завод, маслоробні заводи (переробляли кокосову копру). Наявність розлогого сільськогосподарського гінтерланду стимулювала появу, крім суперфосфатного заводу, підприємства по виготовленню плугів, консервних заводів. Так народжувалася промисловість одного з найбільших українських портів.
З ЕГП пов'язано також створення зон спільного підприємництва, які найкраще формувати довкола великих портових міст із добре розвинутим гінтерландом (про ці зони докладніше йтиметься у розділі 7).