Заключною стадією контролю фінансового стану є систематизація і групування результатів контролю, одержаних у процесі ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому складається аналітична таблиця по розділах балансу доходів і видатків (фінансового плану), в якій подаються планові і звітні показники виконання фінансового плану підприємства. Проте в балансі доходів і видатків не відображаються такі важливі показники фінансової діяльності, як використання оборотних коштів не за призначенням, дотримання нормативів матеріальних запасів, їх завищення, кредити банків, розрахункові взаємовідносини та інші показники. Тому доцільно провести групування і зіставлення позапланових вкладень в оборотні кошти, з одного боку, а позапланові джерел їх покриття - з іншого.
Позапланові вкладення в оборотні кошти негативно впливають на фінансовий стан підприємства, винятком є лише кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку в банку. Джерела покриття позапланових оборотних коштів бувають економічно обґрунтовані і необгрунтовані.
Економічно обґрунтовані джерела — це залишок власних оборотних коштів, незаповнення нормативу виробничих запасів, непрострочена кредиторська заборгованість, невикористані залишки спеціальних фондів.
Економічно необґрунтовані джерела — це всі види простроченої заборгованості, а також нестачі, розтрати, крадіжки, різні претензійні суми, незаплановані вилучення власних оборотних коштів у різні активи, не пов'язані з основною діяльністю підприємства (капітальні вкладення).
Ревізор, узагальнюючи подані у попередніх параграфах розрахунки, повинен дати інтегральну оцінку фінансової стабільності і платоспроможності підприємства. Зокрема, він має визначити у своєму висновку такі показники:
? кредитоспроможність підприємства — можливості своєчасно і повністю розрахуватися за своїми зобов'язаннями;
? ліквідність балансу - покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань;
? ліквідність активів - величина, обернена часу, необхідного для перетворення їх у грошові активи. Чим менше часу, необхідного для того, щоб цей вид активів перетворився у гроші, тим вища його ліквідність. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими за строками їх погашення і розташованими у порядку зростання строків.
Залежно від ступеня ліквідності активи підприємства поділяють на такі групи:
? активи найбільш ліквідні - кошти підприємства і поточні (короткострокові) фінансові інвестиції (цінні папери);
? активи, які швидко реалізуються: дебіторська заборгованість та інші активи, які визначаються відніманням від підсумку розділу II активу балансу величини найбільш ліквідних активів;
? активи, що повільно реалізуються: статті розділу II активу балансу, за винятком «Витрати майбутніх періодів», а також статті «Довгострокові фінансові вкладення» розділу 1 активу балансу (зменшуються на величину вкладень до статутних фондів інших підприємств);
? активи, що важко реалізуються статті розділу І балансу «Основні засоби», «Нематеріальні активи» тощо.
Пасиви балансу групуються ревізором за ступенем їх оплати за календарними періодами.
Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидко реалізовуваних активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу визначити поточну ліквідність. Порівняння активів, які повільно реалізуються, з довго- і середньостроковими пасивами відображає перспективну ліквідність.
Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства на найближчий період. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.
Ревізія фінансового стану підприємства завершується розробкою конкретних організаційно-технічних заходів щодо оздоровлення економічного клімату підприємства в цілому і окремо по кожному підрозділу, а також вживанням запобіжних санкціонованих заходів щодо виявлених порушень.