Основною законодавчо-нормативною базою, якою керується контролер, перевіряючи страхування від нещасного випадку, є:
1. Законодавство про охорону праці;
2. Закон України від 23.09.99 р. № 1105-ХІУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;
3. Закон України від 22.02.2001 р. № 2272-111 «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Платниками страхових внесків є тільки роботодавці, до яких належать:
• власник підприємства або уповноважений ним орган;
• фізична особа, яка використовує найману працю;
• власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Об'єкт для розрахунку страхових внесків роботодавців — фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні й компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначено відповідно до Закону України «Про оплату праці», які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.
Розміри страхових внесків встановлені Законом про тарифи залежно від класу професійного ризику виробництва. Чим вищий цей ризик, тим більший розмір страхового внеску. Усі галузі економіки (види робіт) розділено на 20 класів. Для кожного з них передбачено відповідний страховий тариф (від 0,84% до 13,8%). Відсоток відрахувань визначається фахівцями Фонду.
Якщо за результатами перевірки на страхувальника протягом календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці, він втрачає право на знижку страхового тарифу. Коли порушення здійснюються систематично і внаслідок того зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, страхувальника може бути віднесено до іншого, вищого класу професійного ризику виробництва.
Роботодавець (як і у випадку настання тимчасової непрацездатності) зобов'язаний за рахунок своїх коштів оплачувати перші п'ять днів непрацездатності, що виникла внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну або психічну травму. Наступні дні непрацездатності оплачуються за рахунок Фонду.